Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2613
Творів: 47583
Рецензій: 92425

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Постмодерн

сходи (кавалок недописаногороману)

© cogitist, 23-06-2007

Двері легко дають себе відчинити(аж дивно).За дверима сходи, сходи у підвал притулку. Принаймі в його нижню частину. Біля сходів немає стіни, згустками розкидано темряву і світло. Немає стіни ні з права ні з ліва. Світло падає з верху, не видно звідки саме, видно лише, що з верху. Почнаю спускатись. За мною зачинились двері, а на їх місці виник ще один сходовий шлях. Пробігши ним кілька метрів у пошуках тієї клямки на рівні очей, та її не знайшовши, повернувся поволі назад, тобто вперед. Пішов туди куди вели сходи.
Альтернативи дорозі намає. Хоча є. Є?... Є!!! Можна зійти зі шляху, стрибнувши, наприклад вправо. Тоді б довеловя сподіватися на м’яке падіння і невисоку висоту. А ще на те, що поза сходами існує ще щось. Шлях яким можна кудись прийти. Чомусь був я переконаний, що цього шляху просто не існує, або, що стрибнувши донизу не долечу живим, що тіло згорить від тертя об молекули. Або й гірше: лежатиму перед папіввідчиненими дверима з переломаними кістками, не зможу дійти. Також, думалося мені, що зістрибнути варто деінде, можлво далі, можливо, ще далі ніж далі. Уявлялося, що треба зійти зі шляху лише в певному місці. Стрибнувши, наприклад на якусь колоду, чи руру. Думав, що далі якось вийду. Проте, так і не зістрибнув. Не був упевнений у правильності місця для стрибка, в наявності там якоїсь рури чи колоди, в тому, що якщо не вийду звідти назовні, то зможу повернутися назад. Том й не стрибнув. Боявся.
Немає нічого окрім сходів і мене. Мене не турбують жодні мимопролітаючі молекули, чи комети. Жодих звуків чи вітрів. Не чую навіть власних кроків.   Йду, відчуваю підвищення вологості і зростання кількосі переляканих клітин в мому організмі.
Постійно орієнтуючись на видиму частину шляху, починаю помічати, що сходи змінюють свій напрямок.  Спершу вправо, далі вниз, вгору і знову вправо. Сходинки вужчають, закручуються, видовжуються, згортаються. Місцями важко пройти, бо доводиться йти дуже маленькими кроками, розставивши руки, намагатися втрмати рівновагу. Це вкрай заважає моєму мандруванню невідомо куди. Я не знаю напевне де буде розташована наступна сходинка. Де її розташують.( Я більш ніж впевнений, що її для мене розташують, ті хто збудував притулок, прямо зараз. Під час мого наступного кроку.) Відчуваю, як кожна наступна сходинка робиться слизькішою,  вкривається якимось слизом чи слиною. Наявність слизу чи слини, я пов’язую з наближенням до чогось чи до когось. Хочеться вірити, що до когось пухнастого і білого, миролюбного. Хоча поява будь-кого мене втішить. Йду, ніби, ціле століття, чи, навіть, довше.
Іноді здається, що мандрую якоюсь мушлею(хоча звідки в мушлі сходи), чи підземкою. Тут, не дивлячись ні на що, діє сила тяжіння. Принаймі, так мені здається. Бо я ще не впав ні на сходи ні від них, хоча, часом, здавалося, що йду ногами до гори. Отже існує сила тяжіння до сходів, вона мені і заважає впасти. Впасти і пролетівши всю відстань з невідомо звідки до самої смерті. Здається я б помер від нудьдги пролітаючи всю цю відстань. Очі б мої стомилися від чорноти а вітер поздирав би з мане шкіру, і по губив би мої кості. Йти все важче і важче.  Вигини сходів робляться дедалі крутішами і непередбачуванішим. Іноді доводиться перестрбувати через ті сходнки яких немає. Несподівно (хоча чому?) виникає спокуса перестати йти, почати повзти аби не впасти. Адже сходи почнають змінювати своє розташування щодо горизонту. Вони розташовуються ніби по спіралі. Згодом різко змінюють свій напрямок, і я навіть не знаю звідки йду, і чи йду догори. Не маю ні найменшої гадки про місце перебування дверей, через які я сюди потрапив.
Починаю плазувати, аби не впасти вниз. Не знаю: яка висота піді мною, де я, чи дойду, куди дойду. Хоча, відверто кажучи, в тому, що я дойду, чомусь, впевнений. Не впевнений лише в місці і часі. Я завжди в чомусь не є впевнений. З такими-от думками далі йдучи, навіть майже не помітив як сходинки змінлися на щаблі драбини, та відчутно порідшали.

Важко пригадати усі ті вибрики які траплялися з формою шляху, проте, знаю одне, прийшов я сходами до інших дверей, привідчинених. Навіть не прийшов, а приїхав, бо сходи на той час були вже ескалатором. Щопавда я рухався чомусь в інший бік, проти руху, а коли не зміг бігти, відчув як моя спина доторкнулась до чогось твердого, далі почув скрип дверей. Цей скрип був першим і останнім звуком (акордом) який я почув, мандруючи сходами.

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)
кількість оцінок — 0

Рецензії на цей твір

цікавий твір

© перто з-за Дону, 24-06-2007
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.81031203269958 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

День Соборності України
Вітаємо всіх з днем Соборності! Бажаємо нашій державі незламності, непохитності, витримки та величчі! …
Українські традиції та звичаї
Друзі! На сайті “Онлайн Криївка” є дуже цікава добірка книг про українські традиції та звичаї. …
Графічний роман “Серед овець”
Графічний роман Корешкова Олександра «Серед овець», можна було б сміливо віднести до антиутопії, як …
Добірка художньої літератури козацької доби
Друзі! В інтернет-крамниці “Онлайн Криївка” представлена цікава добірка художньої літератури …