Я зараз у руках тримаю твою долю, трішки думки, повність усе серце - полум\"я та розум, який частково у тебе відсутній. Я розумію, що на мене лягла відповідальність за твій вибір, який ти зробив самостійно. Чому так? Вибір твій, а відповідальність моя?
У мене всередині повстання - прокидаються спогади. Вони як привиди, повільно пробуджуться, встають і безшумно проходять перед очима один за другим. У мене прокидається совіть, яку приспала кілька років для того, аби нарешті спати вночі. Ти робиш революцію без кольору, лозунгів та модних сучасних артистів. Ти просто підбуруєш мене і обурюєш. Ти свідомо (а може і ні, бо розуму у тебе залишилось мало) металевою палкою розкидаєш вугілля, що тліє, по сухій траві в українському степу. Тобі навіть не страшно, порожні очі і підвижена жестикуляція ... Мені стає страшно. Я прокидаюсь.
Розширені зіниці дивляться у дзеркало. Вже давно перевалило за північ - час лягати спати або вже давно спати. А я сиджу у ванній, на пральній машинці, витираю сухе обличчя голубим рушником. Відбувається повстання. Розум проти бажання. Щастя проти горя. Честь проти совісті. Гріх проти каяття. Я проти тебе, ти проти мене, ми проти світу. Ще трішки такого сидіння і я заплачу від розпачу. Я безсила, бо не знаю і не можу пригадати в який момент я загубила твоє серце, коли я перестала відчувати його пульсацію. Я не знаю чому доля твоя стала до моєї спиною ... чи навпаки. Оголена я собі не подобаюсь, одягаю такого самого голубого кольору халат і лягаю спати просто у ванній. Вона холодна і у щілині її пищать мої думки. Вони ще гірші, як спогади, рояться, роблять стільки шуму, ніби зараз грає \"Динамо\" та \"Спартак\", де чемпіоном все одно буду тільки Я.
Ось що мене не вкаладає спати - моє Я. Його притиснули у маршрутці, його закатали кілька тонними катками, його підстригли, як газон, його продали, як м\"ясо у супермаркеті, його вивезли, як сміття з альфатера, його вимкнули, як телевізор. Його, того Я, десь немає. Воно є, але не для мене. У мене усі твої внутрішні органи, душа і тіло, розум і твоя легка шизофренія, а у тебе моє Я. Ти, як рафінований душевнохворий, взяв його, як дитя цяцьку - погратись. Я загубила твоє серце, ти пропив моє Я.
Хто втратив більше?
