Так спрагло п’є ніч п’янке сяйво зірок. Не спиться. Думається. Забагато думається. Примарний, облудний сон - прийди. Прийми в свої обійми. Обігрій, заспокой, зацілуй. Зашепочи колискову, закутай пухнастою ковдрою солодких сновидінь і мар.
У ночі сині очі.
А містом крокує моє безсоння. Чи хтось іще не спить у цьому пустому місті? Чи дивиться у вікно, посміхається місяцю, торкається холодного скла, щоб хоч на мить загасити жар, вогонь, що пропікає груди наскрізь. Тиша застрягає у горлі. Давить прозоре повітря на стомлені плечі . Ніч грає на скрипці . Аплодую лише я. На біс , маестро!
