Траса. Бруківка. Кювет.
Машини в бензиновій лихоманці починають думати заднім бампером, в той час як п*яні водії трощать стовпи і, тільки-но зняті з вітрини, БМВ.
«Пі-піб» - метають бездумно політики, а їх рве телевізійна цензура своїм набридлим «пі». «Пі-пі-пі-пі-пі… Рішення прийнято». І ніяк не здогадатись, то підвищення зарплат чи продовження гри, в якій історично перемагають лише найпенькуватіший.
Ранкові новини схожі на повтор вчорашнього серіалу. Енна вже серія та сюжет досі слабкий: без кохання, а тільки зради та підступність.
Пам'ять. Зайве. Забуто.
Начальничок з дзвоном в голові, смакуючи перегаром, намагається думати своїм Pentium*ом 133 «Де це я?.. так. Вчора було весілля. Чи не моє?». Перезавантаження на годину. Вірменський троянський вірус «5 зірочок» вкладає в подушки на цілий день. Все замовкло, окрім природи.
Живий. Досі. Чую.
Півні співають: «Кур-ва-рі-ку». А собаки їм підспівують: «Краще майбутнє вже сьогодні». І, час від часу, поганяють по колу, так – заради забави і, ласкаві собачому вуху, крики хазяйки чуються в сусідів. Та, не дивлячись ні на що, обід буде тривкий та смачний.
Зарплата. Сон. Похмілля
Біленькі пухнасті котенята просять молока: «Бляв-бляв-бляв», а поки-що цілі БМВ сигналять: «піб» та «піб», немов озиваючись до них. Але нема кому вчути цього - голосу світу! - за стіною матюків героя праці, причалапавшого з нічної зміни в забігайлівці. «А що було за болванку?» - допитується розгнівана дружина, із злою усмішкою та сарказмом, але не наслідує котенят у своєму «спічі». Вона просто не чує їх. Не розуміє почуттів ніжних монстрів.
Холод. Батарея. Тепло
Для когось і Сонце – герой(ін). Воно заборонене технологічним прогресом. Клуби диму металургійного заводу закривають сонце в зеніті. Ніч.
Начальничок відкриває очі в ручному режимі, пальцями розводячи віки. Темно, кинеться до вікна, а там червоні та сині люди, вкриті кислотним дощем, який не освіжить. Йому, народженому для поглинання міської пилюки, це звично. Але природа мовчить, коли прокатний цех через дорогу гомонить тисячами тонн розжареної лави.
Допомога. Біблія. Дзвони.
Вбивці, з хрестами на шиї, замолять гріхи, краще за ченців. Це тільки совість не приймає індульгенції. Друже, ти ж не віддаєш її на пожертви для нового храму, чужому твоїй іскрометній душі, храму, що зветься ЗЛО?!
Куля. Життя. Delete
Чому люди думають, що, вкоротивши віку комусь, продовжать собі життя? Збоченці-вояки кінчають бомбами на піски Сходу, а смирні сержанти п’ють страх дітей гранчаками, аби потім стати генералами і перетворитись на дальтоніків: бачити лише зелене світло перед забороненими речами. А «зелені» кажуть: «То кров!».
«Бум-бум!». Бодай вас, посланці пекла, озброєні миротворчими цілями. Бодай вас системи, що не склали компанію руїнам, які по собі залишили.
Терор! Терор! Терор!
Палець на червоній кнопці. Боротьба за правду?! Пустельний вітер у гілках пальми завиє і відповість: «Хууу-хууу» й серце заклекотить в грудях. Бо та червона кнопка стосується кожного. Той, обмежений гівнюк, що тримає автомат і боронить своє місто, завтра, без зайвої думки, підірве його, забезпечуючи пекуче місце на небесах. Світ в тривозі!
Ціль: метро. А в якому місті – питання часу.
Спека. Страшно. Зима.
Гондурас поплив всіма ріками в бік України. А ми вже скоро - і там. Хитрі лиси - наші чиновники. Немов руйнують, а насправді рятують. Хвала їм і шана. Пішли дорубаємо смереки, щоб і вони, при останньому срижанні кинули світу: «кра-ху-а-кра».
Вода. Потоп. Очищення.
Стоп. А з чого тепер ковчег будувати, га? («бульк» і нема)
