У суботу 16 червня о 19.00 у центрі Львова, по вул. Винниченка 1, в чарівному літньому дворику відбулася презентація поетичної збірки Тетяни Мельник «Нарікаю іменем».
Таня - киянка, яка останні декілька років живе у Бонні разом з чоловіком і донечкою. Саме донечці присвячена збірка, що вийшла торік у Києві. Від перших ноток голосу Авторки усе подвір`я розчинилося у музиці її поезій. У музиці холодній і теплій, жорсткій і тонкій. Але про все за чергою...
Свою поетичну творчість сама Господарка вечора розділила на два періоди - ранній (до переїзду в Німеччину) і сучасний. Між ними мала місце трирічна перерва, коли Тетяна, за власним зізнанням, гадала що остаточно перестала писати. Поштовхом до творчого воскресіння стало народження доньки, а каталізатором став коханий чоловік, який своєю підтримкою і опорою зміг переконати дружину в потребі цього воскресіння. Вірші другого періоду відмінні від попередніх рядом ознак. Насамперед - вони більш насичені подіями, сильніші сюжетно і в цьому сенсі міцніші. Хоча у кожному творі вдячний слухач, а всі присутні того вечора були саме такими, не міг не помітити відбиток особистісних переживань Тетяни, зміни біоритмів її почуттів, їх модифікацію в часі та їх рух у просторі. Коли побачать світ поезії, що з`явилися після появи презентованої збірки - не знає навіть сама Авторка. А тим часом вони надійно оселилися в інтернеті - на власному острівку Поетки і на сайті Гоголівської Академії. За власним визнанням Тані Мельник, вона не прагне літературної слави і не вважає себе поетом, хоча з останнім твердженням не зміг погодитися жоден із гостей вечора. Читання віршів перетиналися із ненав`язливими музичними репліками, а по закінченні - плавно перетекли у бесіди про вічне.
Серед відомих гостей вечора варто згадати ректора Українського Католицького Університету пана Мариновича з дружиною і знаного прозаїка Юрія Камаєва, а серед тимчасово маловідомих - молодих учасників поетичної спільноти під назвою «ЛітЗавод», за вирішальної організаційної участі яких цей теплий вечір зміг відбутися. Розходитися не хотілося, тож довго ще у львівському повітрі чулися голоси, зачаровані сильною і ліричною поезією Тетяни Мельник
