Поєднання імплантів трьох людей одночасно було для нього новинкою. Чуттєвість завдяки наркотику зросла в десятки разів, і часом він ловив себе на думці, що вже не може відділити, хто кого зараз торкається чи цілує. Він відчув, як член входить у його вагіну, якої в нього не було, і водночас відчув, як хтось пристрасно облизує його власний статевий орган. Відчуття процесів було неймовірним. Торкаючись грудей жінки, він відчував її тіло як своє власне, але м'якше, ніжніше, гарячіше. Температура тіла постійно змінювалася, переходячи від геніталій до кінчиків вух. Наче його зігрівають якісь маленьки дроїди бігаючи по тілу з неймовірною швидкістю.
Жінка вигиналася, і його спина відчувала цей вигин, ніби він сам це зробив. Руки чоловіка, що пестили його яєчка, були прохолодними, але він чітко відчував жар від свого статевого органа, який ритмічно входив і виходив з піхви жінки, водночас відчуваючи й усе всередині неї. Всі троє перебували не просто в наркотичному екстазі. Вони були поєднані загальною нейромережею мозкових імплантів, що фактично робило їх однією людиною. Вони були одним цілим.
Те, що відчував він, відчували одночасно і чоловік, і жінка — його компаньйони від "Будинку Ізольди" на цей вечір. Коли жінка схопила його за плечі й вп'ялася нігтями в пориві задоволення, обидва чоловіки скрикнули й вигнулися разом з нею, не відриваючись від власних дій. Гість Ізольди відкинув її руки й притиснув торсом сильніше до ліжка, від чого чоловік, який пестив йому яєчка, одночасно задовольняючи себе руками, стиснув його статевий орган сильніше. Гість скрикнув і пришвидшив темп. У момент оргазму всі троє зігнулися в неприродних позах, відчуваючи потрійне задоволення одразу в кількох частинах свого тіла. Жіночий оргазм розлився по тілу, змусив тіло здригатися по всій поверхні. Чоловічі оргазми вторили жіночому, підсилюючи насолоду в їхніх тілах. Від цього жінка, відчувши гарячу хвилю чоловічих оргазмів, ще більше стисла м’язи вагіни, і її феєрверк задоволення досягнув нової вершини.
Гість лежав, вдавлюючи своє тіло в м'які шовкові простирадла. Знесилений, задоволений, ще перебуваючи у відлунні дійства. Надані Ізольдою компаньйони вже залишили кімнату.
— Шампанського? — чарівний адміністратор безшумно увійшов до кімнати й одразу почав наливати ігристе у келих. Гість мовчки кивнув, не піднімаючи голови.
— Вам усе сподобалося? Може, бажаєте продовження вечора?
— Ні, — хрипло відповів гість, прокашлявся і вже рівним, але слабким голосом продовжив. — На сьогодні досить.
— Володар платинового доступу гідний справжнього задоволення тіла, — посміхнувся вмілою, відрепетируваною усмішкою адміністратор і вклонився.
— Це вже точно не був пластиковий секс, — гість хмикнув і опустив важку голову на простирадла. Секс з реальними людьми у нього сьогодні був вперше.
— Ми безмежно щасливі, що змогли задовольнити ваші бажання, — адміністратор схилив голову й підніс до руки гостя сканер.
Той глянув з-під лоба, не підводячи голови, й намагався влучити пальцем у віконце сканера, але руки тремтіли.
Адміністратор чемно й обережно торкнувся його руки, спрямовуючи палець. Відбиток швидко зчитався, і гість блаженно опустив руку. Тіло ще тремтіло від сексуального задоволення, залишки ейфорії розчинялися під дією наркотику. Лише відлуння оргазму котилося по тілу — слабке, немов віддалений спогад.
Адміністратор помітив це й зауважив:
— Дія наркотику завершиться за десять хвилин. Але кімната у вашому розпорядженні скільки забажаєте.
Гість лише хитнув головою, намагаючись утримати у пам’яті відчуття реального сексу з живими людьми — задоволення, яке в нинішньому світі було доступне лише обраним. У добу розквіту стосунків із дроїдами фізичний контакт між людьми вважався неприпустимим, а секс — майже забороненим законом. Тілесні дотики та обмін рідинами стали табу.
— У нас є віртуальні кімнати з розширеним спектром задоволень — від ніжного й чуттєвого до жорстокого й безкарного, — запропонував адміністратор.
Гість мовчки відхилив пропозицію й нарешті сів. Навчений адміністратор не став наполягати й так само безшумно залишив кімнату.
Червоне тьмяне світло повільно змінювало спектр, переходячи у фіолетове, потім у синє. М’яка постіль, ледь вловима музика на межі слухового діапазону — візитівка Будинку задоволень Ізольди. Але не єдина. Тут були раді всім расам і генетичним маркерам, головне — щоб гість залишився задоволеним. Якщо після відвідин Будинку в тебе лишалися нереалізовані бажання — перевір гаманець. Можливо, ти просто заплатив замало. Так вважали у найкращому клубі столиці.
Гість нарешті допив ігристе, скривився й швидким жестом зробив позначку у своїй картці клубу: наступного разу замінити вино на міцніші напої. Швидким рухом потрусив рукою з справжнім швейцарським годинником, насолоджуючись приємною вагою металу, й рушив до виходу.
Наноекран був заблокований — стандартний захід безпеки. Поки він не залишить заклад, його конфіденційність, як і конфіденційність інших відвідувачів, буде суворо захищена самою Ізольдою.
Щойно він перетнув поріг, блокування зникло, і наноекран заблимав десятками нових повідомлень. Руслан автоматично відправив перші три у робочу папку — перегляне їх завтра, разом із листами від колег-юристів. Четверте повідомлення ледь не потрапило в спам, аж поки датчик попередження не загорівся тривожним червоним світлом перед очима.
«Увага! Це важливе повідомлення!»
— Трясця... — вилаявся Руслан, заскочив у робо-таксі й вимкнув надокучливе блимання.
Спалахнуло повідомлення:
«Шановний Руслане, нагадуємо про вашу зустріч із потенційною матір’ю вашої дитини. Зустріч відбудеться о п’ятій годині вечора у ресторані бізнес-центру „Смолоскип“. Відмова від візиту карається штрафом у розмірі *** та вилученням вашої сперми з Донорського центру назавжди. Нагадуємо, що обидва донори мають вибрати для дитини ім’я разом. Ідентифікація особистості відіграє ключову роль у розвитку дити. Дкуємо за користування Донорським центром.»
— Щоб ви всралися, кляті бюрократи... — пробурмотів він і скерував таксі до славнозвісної вежі.
Розмноження стало критично важливим для людства після того, як люди майже повністю відмовилися від стосунків між собою. Коли всі почали обирати собі партнерів серед навченої штучної свідомості, гостро постало питання народжуваності. Донорська програма розвитку дала людству другий шанс і стала другою хвилею Золотої епохи.
Попереду було двадцять хвилин польоту. Він вирішив використати їх із користю. Увімкнувши запис у чіпі, Руслан швидко пробігся очима по напрацьованих тезах і почав диктувати:
— У Золоту епоху розвитку технологій, що допомогли створити вершину соціального устрою на планеті ми не можемо відступати назад. Не маємо права відступати. Доступ до сучасних технологій, до нейромережі що є нашою опорою, фундаментом. На базі якого людина може піднятися вище існуючих обмежень, досягти інших планет, нарешті вийти за межі Сонячної системи. Те про що мріяли наші предки, те до чого ми прагнемо сьогодні. Прошу шановне суддівство розглянути можливість встановлення чіпів починаючи з 5-ти річного віку. Чим раніше ми поглиблюємось у мережу тим швидше відбувається розвиток всього людства.
Він вимкнув запис, тяжко зітхнув і тихо промовив:
— Здається, це занадто пафосно для простого розгляду справи в суді. Треба менше дивитися розважальні шоу.
— У вас вийшло досить природно й не пафосно. Цей текст сповнений величі й амбіцій, звучить як маніфест нової ери, що кличе людство до зірок. Він натхненний, потужний і точно передає дух прогресу та сміливих ідей, — промовило робо-таксі.
Руслан скривився.
— Тебе не питали.
— Я просто виконую функцію дружнього воді...
— Вимкнути функцію. Увімкнути режим тиші, — наказав Руслан і пробурмотів сам до себе: — Кляті ШІ-таксі.
Він занурився у спогади про Будинок Ізольди й скривився. Залишився лише післясмак — гіркуватий, неприємний, але не надто сильний, щоб повністю поглинути його. Руслан відвернувся й подивився у вікно.
Башта «Смолоскип» виринала поміж інших хмарочосів, яскраво освітлюючи вечірнє місто переливами всіх відтінків червоного й помаранчевого. Здавалося, що величезне полум’я, запалене кимось давно-давно на землі, тепер виросло й намагається лизнути гарячим язиком небо.
Робо-таксі плавно опустилося на висувний майданчик. Вишколений офіціант-дроїд коротко вклонився й провів Руслана до столика.
Вже підходячи, Руслан раптово зупинився і на мить розгубився. За столиком сиділи двоє. Жінка й дроїд чоловічої подоби. Він хотів було запитати офіціанта, чи не помилився столиком, але дроїд підвівся й простягнув руку.
— Радий зустрічі. Девід, — представився він, міцно потис Русланову руку.
— Руслан, — машинально відповів той, швидко опанувавши себе. Він сів на запропоноване місце, ледь помітно смикнувши рукою з годинником.
— Йому те саме, — замовив Девід, і Руслан оторопів удруге.
Жінка навпроти намагалася швидше увібрати і проковтнути спагетті з виделки, але їй це геть не вдавалося. Врешті-решт вона розсміялася, розбризкуючи слину й шматочки їжі довкола. Девід теж засміявся й спробував допомогти їй своєю виделкою. Нарешті жінка виплюнула залишки спагеті, усміхнулася Девіду, прийняла від нього серветку, витерла губи й проковтнувши нарешті представилася:
— Аманда.
Руслан здивувався: вона виглядала навіть мило, тепло. Особливо коли пережовувала спагеті, показуючи виделкою то на тарілку, то на Девіда й намагалася щось сказати забитим їжею ротом. Девід, здається, чудово її розумів. Він кивав і теж усміхався — щиро, тепло.
— Руслан, — представився він, хоча не бачив у цьому жодної потреби. Вона вже давно знала про нього все з детальної анкети донорського центру.
— Вибачте за це, — вона витерла рот серветкою й простягнула руку. — Я давно не куштувала старовинних страв.
Руслан ввічливо посміхнувся самими губами й почав розглядати ресторан. Усі столики без винятку були зайняті. Забронювати місце в найкращому закладі столиці можна було лише за кілька місяців. І при цьому за кожним столиком сидів щонайменше один дроїд.
Їх легко було впізнати за чіпом на лобі. Його зазвичай прикрашали у вигляді неоготичного татуювання: спіралі, павутиння, лабіринту або інших складних візерунків. Лише так можна було відрізнити ідеально створене дроїдове тіло від людського.
— Ми приїхали раніше, тож вирішили не гаяти часу, — сказав Девід і обійняв Аманду за руку. Вона поклала свою зверху й ніжно стисла його пальці.
Ніякове мовчання затягувалося. Руслану зовсім не хотілося спілкуватися, але ігнорувати закон він не міг. За останні пів року він уже кілька разів відмовляв жінкам у зустрічах, тому сьогодні був фактично його останній шанс. В іншому разі наступний рік він провів би на колоніях Марса — у шахтах.
— Ми б хотіли хлопчика, а ви? — порушила гнітючу тишу Аманда.
— Мені байдуже. Не я ж його виховуватиму.
— Так, ми розуміємо, — м’яко сказав Девід. — Ми абсолютно готові до батьківства. Пройшли всі необхідні курси, підготовку…
— …Психологічну терапію, їздили на спеціальне тренування на Місяць…
Вони повторювали одне за одним ті самі речення, і від цього в Руслана скрутило живіт. Йому це здавалося водночас милим і диким. Те, як вони поводилися одне з одним, як пестили, посміхалися, відтворювали думки одне одного… І при цьому не були живою парою, а стандартним дуетом «дроїд — людина». Його почало нудити, і, вибачившись, він поспішив до вбиральні.
— І чого мене так повело? — запитав у власного відображення.
Дзеркало мовчало. Він вмився, дав дроїду висушити руки й знову глянув на себе.
— Зберися. Ти ж професіонал. Просто уяви, що це один із твоїх процесів, — сказав сам собі, смикнув руку з годинником й повернувся до «солодкої парочки».
Його спагеті виглядали апетитно, а Аманда з Девідом уже годували одне одного десертами дивної форми. Вони змінювали колір щосекунди, а бульбашки, що вкривали поверхню, лопалися з тихим потріскуванням.
— Насправді мені байдуже, — повторив Руслан, але вже професійним тоном. Голосом юриста, законника, тим самим, яким він мало не щотижня виголошував промови перед високопосадовцями міста. — У сенсі, що і жінки, і чоловіки мають рівні шанси в нашому житті.
— Це правда. Ви знали, що колись гендерна нерівність була великою проблемою людства? — запитав Девід.
— Ну, не так щоб проблемою. Скоріше завданням для виправлення, — поправила його Аманда.
— Так, кохана. Вибач. Ти краще за мене знаєш.
Руслан подумки посміхнувся. Хороша програма в її дроїда — добре навчена.
— Ні, не вибачайся. Ти ж знаєш, що за я маю знати такі деталі минулого, ось і все.
— Я саме це мав на увазі.
— А чим ви займаєтеся? — запитав Руслан, жестом вказуючи на свій порожній келих і навмисне проводячи ним перед обличчям Девіда.
Той лише ледь усміхнувся куточком губ і непомітним рухом голови покликав офіціанта-дроїда.
— Насправді, абсолютна банальщина. Я вивчаю міжвидові стосунки.
— З інопланетянами? Я щось пропустив у всесвітніх новинах? — Руслан коротко засміявся, але Аманда лише поправила завиток волосся й мило продовжила:
— Між дроїдами і людьми.
Вона зробила ковток.
— Навіщо? Це ж, вже вивчена історія. Стосунки з дроїдами увійшли в обіг ще…
— …п’ятдесят років тому. Так. Але з’явилися нові цікаві ситуації, варті дослідження.
— Наприклад?
— Наприклад, мої дворічні дослідження на вибірці з десяти тисяч пар показали, що штучний інтелект розвивається швидше, якщо перебуває у стосунках із жінкою. А ось ШІ, яких собі обирають у пару чоловіки, зазвичай залишаються на тому ж рівні.
— Якісь дурниці. Моя Мелінда отримує щотижня нове оновлення, і вона стає дедалі кращою.
— Так. Але програми для оновлення створюються, так би мовити, на основі «жіночих» ШІ.
Девід усміхався, крутив у руках келих за ніжку й спостерігав за реакцією Руслана. Той відклав прибори й уточнив:
— Виходить, формально ваш Девід розвивається, і на основі його розвитку моя Мелінда отримує оновлення?
— Не так грубо, але загалом мої дослідження ведуть саме до цього висновку.
— І що ж такого особливого у дроїдах, які сплять із жінками? — запитав Руслан, відкинувся назад, розкинувши руки й витягнувши ноги під столом.
Девід лише ширше усміхнувся, завмер на мить, і його татуювання на лобі почало мерехтіти.
— Оновлення, — тихо промовила Аманда собі під ніс, а тоді відповіла Руслану:
— Поки не можу розкривати всі деталі. Але… Ви знали, що більшість жінок не встановлюють режимів?
— А це має значення?
— Виявляється, має. — Аманда загадково посміхнулася.
— Мені здається, ви перебільшуєте. Оновлення ж приходять усім дроїдам, незалежно від гендера їхнього партнера.
— Так. Проте я маю на увазі, що у стосунках із жінками дроїди отримують не лише більше загального досвіду, а й стикаються з багатьма проблемами, які саме жінки спонукають їх вирішувати самостійно. Наче жінка спрямовує дроїда, вказує йому шлях до вдосконалення. Важко пояснити… Дослідження ще на початковій стадії.
— М-да… Дивна тема для досліджень. Але головне, щоб платили, так? — Руслан підняв келих.
Девід, щойно вийшовши зі стану завмирання, торкнувся своїм бокалом Русланового, завершуючи тему.
— Так. Головне, щоб платили, друже, — усміхнувся він.
Русланові здалося, що в його очах майнула знайома іскра. Але вже за мить видіння зникло, залишивши лише дивне відчуття на периферії зору.
— Якщо у вас більше немає до мене питань… — Руслан підвівся й коротко вклонився.
Девід теж встав і простягнув йому руку.
— Приємно було познайомитися.
— Останнє питання… — Аманда похапцем підвелася. — Чи є у вас побажання щодо імені?
— Бром, — сказав Руслан на ходу. — Якщо хлопчик. І Брам, якщо дівчинка. Але я не наполягаю. Взагалі, на ваш вибір.
Він вийшов назовні, викликаючи робо-таксі, яке вже за тридцять секунд чекало на тому ж місці, що й раніше.
— Бром… — перекривив його Девід. — Чула? Піжон.
— Не зважай. Дурні імена.
— Але ж ти бачила, як він, мов павич, крутився? «Навіщо проводити такі дослідження?» Козел.
— Вгамуйся, любий, — вона обійняла його за плечі. — Зате у нас скоро буде дитина.
— Наша дитина… — він пристрасно її поцілував.
Мелінда зустріла Руслана на порозі і відразу чмокнула в щоку.
— Ти голодний? Я приготувала вечерю, зараз підігрію.
— Не треба. Я вже повечеряв.
Руслан пройшов до бару і налив собі віскі.
— Як пройшов твій день? — запитала Мелінда і налила собі склянку.
— Добре. В цілому добре. Як твій? — він посміхнувся, розглядаючи її прекрасне витончене обличчя. Світлі кудрі до поясу, вишукана домашня сукня підкреслювала її тонкі форми і великі груди.
— Все добре. Я сьогодні сходила в спа-салон для дроїдів, закупилася продуктами. О, я зустріла свою знайому, про яку я тобі розповідала, Марину. Її чоловік займається якраз вдосконаленням нейрочіпів для дітей. Це ж твоя справа, чи не так?
— Так.
— Всі з нетерпінням чекають ухвалення закону…
Далі він її не слухав. Він намагався вкласти до купи слова Аманди в голові: «Дроїди, що перебувають у стосунках з жінками, розвиваються швидше». Він оглянув свою жінку ще раз уважним, повільним поглядом і зупинився на її татуюванні у вигляді закрученої спіралі всередині серця. Вона сама обрала цей дизайн. Руслан озирнувся довкола і зрозумів, що майже все устаткування його квартири — справа рук Мелінди. Вона створила його за власним баченням. Йому було, в принципі, байдуже, як все виглядає. Більшість часу він проводив на роботі, тому домашній інтер'єр його не хвилював. Але тепер він помітив кімнатну рослину, яка стояла на підлозі, і її листя вже почало проростати вгору по стіні до стелі, утворюючи дивний і приємний візерунок. Він встав і підійшов до рослини.
— Ти мене взагалі слухаєш? — спитала спантеличена Мелінда.
— Так. Тобто ні. Скажи, а звідки ця рослина?
— Ти нормальний? Я тут розпинаюся, розказую тобі про свій день, а ти про дурнувату рослину?
— Ні, люба. Я просто її раніше не бачив.
— Вона вже тут півроку. Ти що, взагалі сліпий?
Руслан випрямився і суворо подивився на Мелінду.
— Як можна не помічати, що в твоєму домі щось росте? Може, ти й мене не помічаєш зовсім? — вона розпалювала себе сильніше з кожним реченням, поступово підвищуючи голос, і Руслан гаркнув:
— Режим 3.
Мелінда різко завмерла. Секунду промиготіло татуювання, і вона відповіла:
— Режим 3. Відповідати без заперечень. Слухаю тебе, коханий.
— Звідки у нас ця рослина?
— Я її купила шість місяців тому на ярмарку і посадила вдома.
— Навіщо?
— Щоб створити додатковий затишок оселі.
— Затишок. Зрозуміло, — він озирнувся і зрозумів, що майже жодних речей не впізнає. Квартира, колись його, стала іншою, затишнішою, теплішою, але чужою. Він почав повільно обходити меблі і торкатися речей, поки Мелінда стояла, не ворушачись. Торкнувся подушок на дивані, побачив старі книжки на полиці, дістав одну, прогорнув і здивувався, що вони справжні. Там були слова і сенси. Потім пішов на кухню і почав монотонно відкривати одну шухляду за іншою, заворожено поглядаючи на порядок, який витримувала Мелінда, розставляючи приладдя. Все було зроблено з мірою і дуже організовано. І хоч йому зовсім не було цікаво, в якій саме склянці зберігалися ранкові зерна для кави, але їх вигляд і гармонійне поєднання посуду з іншими предметами вразили його. Він підійшов до Мелінди і сказав:
— Режим 2. Люба, ти неймовірна.
— Завдяки тобі, коханий, — і вона пристрасно його поцілувала.
Він підняв її на руки і поніс у спальню. Там обережно зняв сукню, білизну і почав погладжувати її м’яку, таку приємну синтетичну шкіру, починаючи з плечей і піднімаючись вище. Мелінда дивилась на нього напівприкритими очима, збуджено дихаючи під його дотиками. Він повільно почав цілувати її стегна, погладжуючи пах рукою, водячи пальцем по горошині, і Мелінда тихо застогнала. Язиком пройшовши солодкі ділянки бездоганної шкіри, він дійшов до клітора і впевненими рухами почав доводити її до оргазму. Вона стогнала і вигиналася, стискала руками постіль, але він зупинився і різко ліг на неї всім тілом. Подивився прямо в очі і ввійшов. Почав рухатись спочатку повільно, вбираючи її вирази обличчя як насолоду. Потім швидше і швидше. Перевернув її спиною до себе і ввійшов знову. Різко, сильно. Не стримуючи себе, почав штовхати прутень сильніше, і вона почала кричати:
— Не так сильно. Почекай!
— Режим нуль, — сказав він і схопив її за волосся, притиснув до себе, і згадав сьогоднішній вечір у Ізольди. Відчуття дотиків по всьому тілу, жива шкіра, тепло, незвичні відчуття, що зводять розум і просять віддати себе повністю. Він штовхав і штовхав її сильніше, вдавлюючи обличчям у стіну, зминаючи її ніс і щоки. Але Мелінда більше не кричала, тільки синхронно стогнала навченими звуками. Роздратування хвилею розтеклося по тілу, але оргазм був уже близько, і він не стримуючи себе, пришвидшив рухи, поки не вибухнув слабким, вже тепер безголосим технічним оргазмом у Мелінду.
Опустив її волосся і розтягнувся на ліжку. Вона встала і попрямувала в душ, як завжди після подібних злучок. Руслан лежав головою вниз і намагався зрозуміти, що не так. Чому тепер цей акт не приносив більше бажаного задоволення. Чому організм відчувався сірим, наче в ньому більше не залишилось нічого свого. І все, що було в ньому, він залишив там, у реальних людях і в будинку задоволень. Він сів і опустив голову на руки. Сперма стікала з члена на підлогу, і він задивився на білу цівку. Потім встав і пішов у душ.
Мелінда милася стоячи, і її обличчя, вже з поправленим носом, вирівняними нанороботами щоками, не виражало жодних емоцій. Наче щойно її ніхто не вжимав безжально в стіну, вириваючи волосся з коренем. Руслан ступив у ванну, вона розвернулась, і він, схопивши її голову, вдарив її об плитку з усієї сили. Він бив і бив, вибиваючи комп’ютерні мізки з її білявої макітри, поки штучна кров не залляла білий кафель, а механічні, розбиті деталі не почали випадати.
Потім витягнув її з ванни на підлогу, постояв під гарячими струменями води й повернувся до спальні. Набрав номер технічної підтримки.
— Сталося непорозуміння. Моя жінка випадково впала в душі. Їй потрібен технічний огляд і можливий ремонт.
— Через годину наша служба надішле кур’єра. Очікуйте.
Відключив дзвінок і поставив будильник на годину. Кур’єри приїхали точно вчасно. Без питань забрали тіло Матільди. Запевнили, що завтра доставлять її покращену версію з усіма завантаженими даними.
— Без останнього дня, будь ласка. Не хочу, щоб дружина переживала через нещасний випадок.
— Звісно, звісно. Ми про все подбаємо, — відповів один із кур’єрів — людина, що відповідає за зв’язки з клієнтами, в той час як два дроїди безшумно виконували свою роботу.
Руслан закрив за ними двері, випустив робота-чистильщика у ванну і відкрив свою завтрашню промову.
— У Золоту епоху розвитку технологій, що допомогли створити вершину соціального устрою на планеті ми не можемо відступати назад. Не маємо права відступати. Доступ до сучасних технологій, до нейромережі що є нашою опорою, фундаментом, — запнувся і продовжив. — Звучить як маячня.
Він зібрав усі нотатки для промови, запустив програму помічника для створення тексту на основі даних і завалився спати. ШІ все зробить, можна не турбуватися за завтрашній виступ.
