Я зайшов у велику кімнату, ту, що новоспечені міські жителі, щойно вирвавшись із якогось забитого села, називають "зал".
Людмілка сиділа у кріслі, у тому кріслі, що колись, за життя Тараса Григоровича, називалося б фотелем, а зераз, якби назвав це крісло фотелем, то Людмілка би безперечно запитала б, про какую гостініцу я говорю, тому ми кажемо на це крісло - просто крісло, на відміну від стільця, який, по суті є звичайною дошкою на чотирьох ніжках зі спинкою, що суттєво відрізняє стілець від табуретки, але й табуретки також бувають різними, та я зараз не про це.
Отже, як я вже сказав вище, Людмілка сиділа у тому кріслі, у напівтемряві, але оптимісти мені б заперечили і сказали б, що це не напівтемрява, а напівсвітло, і ми б з тими оптимістами розпочали б сперечатися, як правильніше сказати: напівтемрява чи напівсвітло, і я б навіть, якби не дощ з мокрим снігом, побіг би у гараж і притарабанив би звідтіля люксметр, щоб заміряти освітленість, але ж мова зараз не про те.
Отже, Людмілка сиділа у тому кріслі, у напівтемряві, і щось читала. Звісно, що вона читала якусь книгу, а не газету і не журнал, бо газети і журнали зараз ніхто вже не передплачує і ніхто не біжить вниз на перший поверх до поштових скриньок, щоб перевірити, а чи не приніс почтальйон перший січневий номер якогось цікавого журналу, наприклад, "Наука и жизнь", або "Людина і суспільство", або "Техника-молодёжи", або "Знание-сила", або "Химия и жизнь", або хоча б "Барвінок". Ні, цього вже давно нема, бо всі замість передплачувати паперові журнали, сидять у смартфонах, схиливши неприродньо голови донизу і заробляючи собі сколіоз, хоча від читання паперових журналів теж можна було заробити сколіоз чи навіть кіфоз, але ж мова зараз зовсім не про те.
Як я вже сказав вище, Людмілка сиділа у тому кріслі, у напівтемряві, і щось читала. Я увімкнув вернє світло, і це суттєво, бо ви могли б подумати, що я увімкнув не верхнє світдо, а, наприклад, ліхтарик на смартфоні, чи якийсь інший, іншаллах, ліхтарик, чи взагалі запалив гасову лампу, але ж ні, я наголошую, що я увімкнув саме верхгє світло, яке випромінює звичайна лед-лампочка, що живиться струмом напругою двіста двайціть вольтів, і називається вона лед-лампочкою не тому, що її винайшла якась там "перша леді", чи "друга леді", чи сто двайціть третя леді, а зовсім з іншої причини, але ж мова зараз йде за інше.
Так ось. Як вже було сказано вище, Людмілка сиділа,підібгавши ноги, у тому кріслі-фотелі, у напівтемряві, і щось читала, а я, увійшовши до залу, увімкнув вернє світло, щоб їй було краще видно, та, водночас, щоб було краще видно і мені, бо, як відомо, у навітемряві, чи у напівсвітлі, розумійте вже як вам буде загодно, видно погано, ну, звісно ж, не настільки погано, як у цілковитій темряві, але й не так добре, як при денному світлі, а от електрична лед-лампочка відповідної потужності дає рівно стільки світла, скільки потрібно, щоб у тій напівтемряві не заробити собі синця, вдарившись об щось тверде, чи не заподіяти собі чи комусь іншому якоїсь іншої, іншаллах, фізичної шкоди, а іноді при тому,окрім фізичної, також і моральної шкоди водночас, та, як ви розумієте, мова зараз йде зовсім за інше.
Як ви вже, мабуть, знаєте з вищесказаного, коли я зайшов у велику кімнату, Людмілка сиділа у тому кріслі,підібгавши ноги, у цілковитій напівтемряві, і щось читала, а я, увійшовши, клацнув вимикачем, увімкнувши вернє світло, щоб нам з нею було краще видно.
- Я вся мокра, - сказала Людмілка за кілька секунд по тому, як світло було увімкнене мною після того, як я увійшов до великої кімнати, котра насправді була не такою вже й великою, як вам могла б намалювати ваша уява, просто вона була трохи більшою, всього лиш на кілька квадратних метрів, за решту кімнат у нашій квартирі на третьому поверсі дев"ятиповерхового житлового будинку, і коли я кажу "на кілька", то маю на увазі число не більше десяти, але насправді це число, якщо чесно, не більше п"яти, але ж мова геть не про те.
Отже,
- Я вся мокра, - сказала Людмілка.
Я трохи помовчав і після короткої паузи запитав:
- У якому сенсі?
І це було правомірне запитання, бо з тих трьох слів, а якщо відкинути однобуквенний займенник "я", то з двох, мені, та й не тільки мені, а й кожному статевозрілому чоловікові у схожій ситуації, було незрозуміло, де саме вона вся мокра: чи ззовні, чи всередині, чи і ззовні та всередині одночасно, а також з якої саме причини вона вся мокра: чи то її налякала моя несподівана поява, чи те, що я дуже різко увімкнув верхнє світло, чи в тій книзі вона прочитала щось дуже страшне, чи просто згадала своє перше кохання та першого коханця і раптово захотіла неймовірно високої та потужньої любові?
Власне, це було риторичне запитання. Звісно ж, що останнє, бо ж як інакше? Бо ж як, яким чином могло бути інакше, якщо це було сказано не тоді, коли я ще не зайшов у ту велику кімнату і увімкнув світло, хоча, можливо, це й не так, можливо вона ці слова повторювала неодноразово з інтервалом у кілька секунд ще до моєї появи у цій великій кімнаті, але ж я просто не міг цього чути, бо ж я тоді ще перебував поза великою кімнатою, але ж - але ж, коли я раптово увійшов у велику кімнату і увімкнув світло, то вона могла б ці слова більше не повторювати, проте вона їх все-таки повторила, чи не повторила, а вимовила вперше у саме цей відтинок часу, це вже неважливо, тому що я не витримав і я не стримався.
А ви б на моєму місці стрималися? А ти б стримався б? А він би стримався? А оті, що читають це і тихесенько собі хіхікають отам в куточку, стрималися б? Отож бо й воно! І не потрібно нам отут робити строгий покерфейс і помахувати вказівним пальцем, мовляв, ну як же тобі не ай-яй-яй, як же тобі не соромно, який же ти після цього непотріб, потрібно було стриматися, ти ж мужчина, ти ж чоловік, ти ж, врешті-решт, військовозобов"язаний, і от, сякий-такий, ти не стримався, ну як же це ти не зумів стриматися?!
І от, як я вже писав вище, я взяв і не стримався, так, не стримався я, хлопці та дівчата, от що було робити, коли не зміг я стриматися, але я не просто не стримався, та ж я не стримався так, як не стримався Руслан, коли він визволив з полону Чорномора свою, до речі, теж Людмилу, я не стримався так, як не стримався Рустам, коли Тахміна перестала бути водою, більше того, я не стримався так, як не стримався Майстер, коли вони нарешті усамітнилися з Маргаритою у тому своєму подарованому будиночку на пагорбі, та шо там казати, я дуже, дуже сильно не стримався.
Дуже-дуже.
І от коли все вже було скінчено, коли шампанське вистрелило і залило білосніжною піною все навколо, коли морозиво розтануло і потекло, коли молоко закипіло і залило всю плиту,- Людмілка підняла очі і, шморгаючи носом, промовила:
- Ти знаєш, я ходила в магазін, забула зонтік, а там такий дощ з мокрим снігом, і я вся насквозь промокла.
- Угу, - сказав я.- Тобто, я тебе не так пойняв?
- Та да, - сказала Людмілка.- Не так. А може, й так. Я іше сама не пойняла.
- То я тоді пішов, раз отак?- запитав я.
- То раз отак, то йди, -погодилася Людмілка.
- Світло виключати?
- Та да. Виключи.
І я виключив світло і пішов. Пішов з тієї великої кімнати. Пішов і вийшов. Чи вийшов і пішов. А до того, як вийти і піти, я вимкнув світло, котре я ж сам перед тим власноручно і увімкнув, коли я був зайшов у ту велику кімнату, де у напівтемряві сиділа Людмілка, підібгавши ноги.
Щойно я вийшов із великої кімнати, як позад мене почулося:
