Їй примотали до валянків «снігурі». Ноги не тримали, гнулися, стопи не слухалися. До землі падати здавалося далеко. Та все ж плавно закручені вгору металеві носки дозволяли не перечіпатися на нерівному катку. Хотілося розігнатися і зробити «ластівку», як фігуристи в телевізорі. Їй не вдавалася ні ця фігура, ні одноманітне катання по колу. Тільки на стежці «снігурі» трохи врізалися у втоптаний сніг, вона не падала, і хотілося їхати так і далі.
Наступного ранку подружка теж стояла на ковзанах. Вони були нижчі, з двома полозками, що давало стійкість ногам. До того ж, ковзани кріпилися до зимових чобітків пасками, що йшли в комплекті до них. На таких ковзанах було зручно стояти, рухатися по льоду без втрати рівноваги. Але була одна обставина: таких дитячих ковзанів у спортивному магазині не продавали. Взагалі їх ніде не продавали.
Вона з горем пополам добралася до своєї квартири, обмацавши стіни в під’їзді та ледь не вивихнувши ноги. Розкрутила мотузки, якими тато примотав до валянків «снігурі». Не могла збагнути причини свого смутку. Вдома не було нікого.
Ввечері на сімейній раді батьки постановили, що нові ковзани в дитини будуть! Найбижчими днями мама обійшла крамниці: таких, як хотілося, не було. На роботі колеги підтвердили, що справді ковзани для початківців є дефіцитом, і фактично збувають їх з-під прилавка, по блату, так би мовити, а потрібних знайомств батьки не мали та й не вміли ними обростати. «Ти мені – я тобі», - це не для їхньої родини: жили, як усі. Їли те, що пропонували радянські гастрономи, одягалися в те, що випускала легка промисловість країни. А вона пропонувала небагато і не всюди.
Тому остання надія отримати ковзани залишалася на столицю. От як тато поїде у відрядження!.. І неодмінно привезе.
Вона стала чекати. Та не скоро діло робиться, як мовиться. До Києва батько вирушив аж наприкінці січня, а коли повернувся, розповів, що ковзани розібрали ще в листопаді-грудні та більше не передбачається, оскільки на носі вже весна.
У шостому класі їй купили хлопчачі хокейні ковзани із чорними ботинками. В «Туристі» наприкінці осені ними були завалені всі полиці. Вона зраділа дуже. Ганяла по двору та порожньому провулку завзято, весело. Рухалася впевнено, ніби з ними народилася.
Коли ковзани за інерцією винесли її на широкий тротуар великої вулиці, пригальмувала. Поношена цигейкова чорна шуба, з якої вона виросла, зашкарублі шкіряні рукавиці, чорна кроляча шапка, спортивні штани… грубі ковзани – дівчисько!
Було близько сьомої вечора. Ліхтарі добре освітлювали довкілля, в якому проглядалися дерева, електричні стовпи, тролейбусна лінія. Через дорогу на зупинці стояла дівчинка, майже її ровесниця, з татом, очевидно. Жовтавий оберемок світла добре спадав на тих двох. Мала незнайомка однією рукою трималася за батька, а з іншої звисало диво – гострі, із зазубреними носками, ковзани, прикручені до білих шнурованих чобітків. Здавалося, ще трохи і вони задзеленчать, наче дзвоники на новорічному оленеві. Дівчинка була одягнена в бордову трикотажну курточку з капюшоном, прикрашеним білим хутром. Рукава теж були оторочені в тон пухнастою каймою. При найменших порухах ковзани гойдалися, вилискуючи металом. Підійшов тролейбус, рушив, зупинка спорожніла.
Вона різко розвернулася і помчала додому. «Так от які бувають ковзани. Для дівчат», - зробила висновок. Вона знала, що на стадіоні в центрі міста працює каток, грає музика, і що ввечері там збирається багато людей: таке собі фігурне катання.
Незадовго до її п'ятнадцятиріччяі мама запитала, що вона хоче на свій день народження? «Фігурні ковзани», - відказала. «Таких не купити», - побідкалися батьки. І подарували помаранчеву болонієву курточку. Вона вдягла її і знову стала на хокейні ковзани. Ноги підломилися: розношений берець гомілку і стопу в суглобі не фіксував. Але вона втрималася, випрямилася і… поцокотіла вниз по під’їзду.
Якраз випав ранній сніг, важкий, втім, притоптаний на доріжках. Вона пропливла метрів сто, потім назад і зрозуміла, що вже завелика для дитячих забав у дворі, що в її віці пора ходити на каток.
І через рік мама таки наважилася попросити знайому, в якої її знайома мала знайому, що працювала продавчинею у відділі спортивних товарів. І бажані білі ботинки, дарма, що на розмір більші, з фігурними ковзанами опинилися в руках іменинниці.
Але виявилося, що їй немає з ким відвідувати центральний каток. Тому що в її подружок фігурних ковзанів не було.
Тоді вона поїхала на центральний стадіон, розігналася на льоду і зробила «ластівку».
