— Ич! Не думав, що йога такий небезпечний спорт. Як гірські лижі!
Голос молодого травматолога повернув дівчину з задуми.
— Перепрошую?
Він відверто кивнув у бік скрученого рожевого йогамату, що незграбно стирчав з ранця.
— Ну та, стійки на руках вони такі...
Підтримала вона жарт кривим посміхом. Загриміти на щедрий вечір у травмпункт через спорт, а не алкашку, той ще анекдот.
Вони сиділи в оглядовій за вбогим столом одне навпроти одного. Рудий травматолог відклав рентген черепа.
— Кістки цілі, — він окреслив пальцем собі перенісся та промовисто зиркнув на розбухлий ніс горе спортсменки. — Знадобиться тоналка фулкавередж. Матимете боксерські окуляри.
Травматолог дістав ручку з нагрудної кишені синього лікарського костюма, зняв погризений ковпачок і передав їй.
— Підпишіться і можете йти.
Там, куди вказав його палець, поволі вимальовувалася карлючка.
— І дату, ось тут.
Палець ковзнув вбік.
31.12 — карбувалось як вирок.
Дівоча рука тремтіла. Завмерла.
Схлипнула. Здоровенна сльоза, зірвавшись з носа, розмочила дешевий папір.
— Вибачте я тут... — вона боязко підняла сині очі на травматолога, — зіпсувала... бланк.
Кирпатий лікар усміхнувся, хотів було махнути рукою, але не встиг. Сльози потоками пустились її щоками. Хлипнула, вдихнула повні легені та жбурнула у нього весь накопичений за рік біль.
— Чому, саме зараз?! Я ж мала ... до бабусі. Я обіцяла, — вона стиснула кулак і ручка хруснула. — Чому саме я маю батрачити тридцять першого?! А ще ці кляті подаруноньки, кому вони всрались? Гасаєш, як навіжена, обираєш...
Пхнула йогамат, що майже розкрутився.
— А ще ті курви, О-ї, заняття в останній день року, круто! — передражнила вона. — Жодна не прийшла... — дівчина розмазала сльози та крізь зуби продовжила: — одна я чемна дівчинка. Завжди правильна, завжди всім винна! І тренер: знайдіть баланс, внутрішній спокій і перенесіть вагу на руки... Лайно! Спокій?! Внутрішній?!
Вона спробувала шмигнути носом, але через ватку стало гірше.
— Вагу на руки, значить... А на пику, нє? Вічність місила сніг добираючись до вас. Як же все остогидило. Хочу до бабуСІ-і-і-і...
Кучерявий травматолог зірвав одноразову хірургічну шапочку та втер гіркі дівочі сльози:
— Бабуся, то святе! — кидає шапочку та відбирає постраждалу ручку. — Чемна дівчинка, кажеш...
Лікар по мокрому перекреслює цифру тридцять один і незграбно перевернуто від себе малює тридцятку.
— Ось, ще ж день маєш, ну! — чухає прозорою ручкою триденну руду щетину й усміхається. — З Новим роком.
