Стаття п’ята: день
- - - - - Глосарій - - - - -
Розсип Ґроштана — пояс астероїдів рівномірної щільності, що складається з рештків зруйнованої Катаклізмом планети Ґроштан.
Гебітет — автоматизована системи контролю та управління навколишнім оточенням. Інтеграція систем приміщень, транспортних засобів та ін. у єдину систему, що керується через комконтролер. Може бути зі штучним асистентом або без нього.
Блок магічної маніпуляції (скор. ММ-блок) — апаратний пристрій запрограмований на певні чари, здатен на автономну маніпуляцію ефіром без втручання чарівника.
- - - - - - - - - - - - - - - - -
До дня слухань Юрай навідувався часто, приносив новини з великого світу та обговорював, що ж нам далі робити. У «нашому» новому плані було вдоста невідомих. Окрім слів пана Іво Харлана, у Юрая не було жодної додаткової інформації стосовно позиції ВКР по справі. Його джерела мовчали. Тобто я мав свідомо приховати дані від суддів, що було порушенням закону, а натомість мав лише вербальні запевнення. Беззастережно довіритись Дворжаку? Не те щоб старий бодай колись був помічений у прямій брехні, але все ж.
Правду кажучи, відсутність конкретної інформації дуже бентежила. Поки обговорюємо з Юраєм, все зрозуміло, як тільки за адвокатом закривалися двері, мене одразу марудило від таких непевних ігор. Тож я щосили зосередився на тренуваннях та медитаціях.
Юрай відчував мою невпевненість, часто заводив розмови не по справі, а просто за життя. Мабуть переймався, що я знову впаду в журбу і почну тікати в анабіоз. Насправді однаково, як марнувати час, ось я і розповідав йому про свої думки та емоції. Про важливість пілотування для мене, про втрачені можливості та плани повернутись принаймні до рівня громадянин.
Юрай знав про Спілку з матеріалів слідства, але все одно уважно слухав, як я нив про ті часи. Вдавав що цікавиться, як у Якова зародились ідеї міжзіркових польотів і коли ці ідеї створили спілку з патетичною назвою «Громада незгідних і вільних». Розповів навіть про моторошну схожість характерів Якова та Карела.
Після інциденту з магією, Карел часто приїздив вмовляти Якова перейти до Магічної академії. Зовні вони були як лід та полум’я: величний, з сивиною, рогач та худорлявий рудий підліток. Чим більше спостерігав за їхніми перепалками, тим сильніше переконувався, що вони з одного тіста ліплені: однакова манера, підбір аргументів та навіть жестикуляція. А ще побачив, що Яків прагматично виторговує для себе кращі позиції. Виховане батьками бунтарство, непокора та прагнення свободи отримали конкретну ціль, і вона була чималенька — врятувати всю цивілізацію тума́ та відкрити новий шлях до зірок.
Для міжзіркових польотів потрібно обійти Завісу. Як варіант, відродити старовинний спосіб мойе переміщуватись у невизначеному напрямку. Знов поєднати три різні магії: телепортації, яснобачення та левітації. Він, як потомок цервіде, планував осягнути телепортацію. Згодом залучити чаклунів духу. Давно ж втрачену левітацію замінити моїми вміннями пілота та технологіями апараті. Яків мріяв майнути до великого космосу саме зі мною. Тож я і мусив стати найкращим пілотом, поки він вчив магію. Там, за Завісою, ми могли б стати вічно вільними і вічно разом. Принаймні так він був переконував мене не журитись, коли від'їздив до академії. Його погляд був сповнений впевненості та кохання. Я згадав був, що раніше вже бачив це.
Юрай був вдячним слухачем, і час полетів швидше. За день до засідання ми остаточно домовились слідувати новому плану і дотримуватись угоди. Вкотре відіграли ймовірні сценарії питань та відповідей. Я мріяв, щоб це нарешті вже скінчилось, аж свербіло, так хотів швидше вийти з камери.
Засідання розпочалося зрання і мало пройти у два етапи. Спочатку експертна оцінка подій, перерва на обід, а далі перехресний допит свідків, який мав розпочатися з мене.
Пана Дворжака не було серед присутніх у залі суду, забагато честі для простого пілота. Головне — домовленість досягнута. Правда, серед глядачів, наче осторонь усіх, сиділа двійко цікавих людей. Отій блондинці я давав покази під час слідства. Другий був кремезним похмурим дядьком у чорному однострої. Відсутність шевронів не вводила в оману, вся в його постава кричала про спеца з ВКР.
До зали запросили експерта з Бюро безпеки державної космотранспортної компанії. Сивий старий вусатий дідо почав розповідати суду, яким саме чином Якову вдалося обійти систему безпеки та зайняти місце пілота. Пояснив, що злам є злам, тож деякі функції стали недоступними: наприклад автопілот. З його слова роз’яснили, що коди доступу, які Яків отримав від мене, стали вирішальним фактором. Однак Юрай таки витягнув з нього зізнання, що для зламу знадобилась допомога людей, які знали алгоритм. Експерт припустив причетність когось зі спеціалістів компанії, або компанії виробника боліда.
«Тц, навіть знаю хто це», — скривився я подумки. Аж марудило від необхідності покривати їх.
Далі слово дали молодому хлопчині з ВКР. «То тут державників більше, ніж двоє?».
Він розповів, коли та як знайшли тіло та розбитий болід. Шістнадцятого серпня рештки корабля засік патрульний дрон. Цікаво, він не згадав про моє повідомлення у варту щодо зникнення людини та корабля. Я ж чітко вказав вартовим, куди саме та на якому транспортному засобі Яків полетів. Тобто це вже слід розцінювати як підтвердження згоди ВКР щодо брехні свідків та підсудного? Чи про цей дзвінок мають сповіщати інші, наприклад свідки з громадської варти. Я знову цикнув.
Його розповідь доповнив державний експерт з Міністерства зв’язку, що відповідав за дешифрування чорного ящика. Вони з’ясували, що покинувши доки, мій болід направився до Розсипу Ґроштан. Там, пролітаючи критично близько від астероїда, зіштовхнувся з перешкодою. Прилад зафіксував фатальну зміну траєкторії руху, яку можна було здійснити лише у ручному режимі з відключеним асистентом. Пілот вірно оцінив ситуацію й оперативно покинув кабіну, скориставшись рятувальними засобами, відмінними від передбачених конструкцією корабля.
«Телепортувався? Тю, а не можна говорити простіше?» — допетрав я не одразу.
Далі корабель перестав отримувати команди керування, однак пристрій зафіксував аномальні зміни руху: різке сповільнення та відхилення від передбаченої траєкторії. На жаль, це не допомогло і болід впав на астероїд.
Далі заступниця голови комісії магічної експертизи детально розказала, які чари були застосовані. Спочатку Яків намагався створити просторовий тунель, але, ймовірно, швидкість корабля не дозволяла правильно оцінити точку входу. Очевидне марнування часу та сил. Далі він скористався елементарним ущільненням та створив бар'єр, що змінював траєкторію і сповільнював болід. Яків задіяв колосальні об’єми ефіру: складно ущільнювати порожнечу космосу. І це все лише за долі секунди! Нащадок роду Дворжаків, видатний чарівник, що помер намарно докладаючи надзусилля у спробі врятувати судно. Шматок заліза за життя — непомірно нерівнозначний обмін.
Усвідомлення цього гнітило, але я тримався достойно, допоки слово не дали судмедексперту. Смерть настала у результаті конфлікту препаратів, які задіяла система підтримки життєдіяльності скафандру. Як результат — титанічні судоми діафрагми, переламані ребра та пошкоджені легені. У тіла були відсутні кінцівки: руки по плечі, ноги до середини голені. Спрацювала та ж рятувальна система скафандру, відсікаючи пошкоджені частини зовнішньої ізоляції. Пожертвувано кінцівками для спасіння життя. Скафандр був стандартним та не мав системи ММ-блоків для компенсації ефірного викривлення. Від чарування Якова він просто почав розсипатись.
Наступною до відповіді запросили невисоку жіночку в окулярах. Пані була головою сертифікаційного відділу компанії Нермас, та відповідала за експертизу скафандру, у якому знайшли Якова.
— Пані Гуріненко, згідно з звітом за вашим підписом, загиблий був у власному скафандрі. Розкажіть яким таким чином інгаляційні препарати та анальгетики були змішані не за його власним індивідуальним рецептом? Чому система застосувала дозування так, наче у скафандрі перебував підсудний? Невже ваша система не вміє розрізняти, хто всередині? — розпочав мій адвокат.
— Скафандр пана Ласки був стандартної конфігурації. Модель Нерм Лист 540-плюс. Ці моделі хоч і мають зареєстрованого власника, проте можуть використовуватись іншими. Дані характеристик Клавдія Арребо також містились у пам'яті системи.
— Перепрошую, але комплекція мого клієнта трохи більша за пана Ласку. Він щонайменше на двадцять п’ять сантиметрів вищий за загиблого. Він фізично не зміг скористатись ним. То як могла ваша система прийняти дані пана Арребо?
— Примусовим. Згідно записів, зміни до скафандру були внесені власником напередодні інциденту.
— Тобто система мала дані двох користувачів і не змогла розпізнати, хто на той момент нею користується? Невже ваша компанія настільки халатно відноситься до таких базових елементів безпеки?
Прокурор проігнорував перехід на недопустимі оцінки. Юрай посміхнувся. Жіночка фиркнула та роздратовано продовжила:
— Алгоритми автентифікації не були порушені. Зловмисники філігранно обійшли систему безпеки. Усі системи спрацювали таким чином, наче носієм був саме Клавдій Арребо. Система життєдіяльності спрацювала, як і мала. Вона змішала аерозольні препарати та вприснула відповідну протоколу дозу анальгетиків.
— Так, звісно, філігранні зловмисники, — Юрай підійшов до неї ближче та зазирнув у свій планшет. — Однак, за даними системи власного скафандру пана Арребо, як анальгетик екстреної дії використовується Нішла-67 у дозі п’ятнадцять десятитисячних мілілітра на кілограм тіла. Нагадаю, що лише у сервісних центрах можна замінити стандартний анальгетик на цей препарат. Скафандр Якова мав лише стандартний анальгетик — А7.7. Його ж рекомендована доза інша і становить одну тисячну мілілітра на кілограм тіла. Тобто системи ваших скафандрів можуть вприскувати препарати, які не прописані власнику? Типу: все одно що, аби доза була відповідна?
Експертиня почервоніла і почала виправдовуватись:
— Система життєдіяльності чітко сприймала носія, як Арребо, тому і діяла відповідно протоколам...
— Так-так, ми вже це зрозуміли, — перебив її Юрай. — Проте чому вбудований асистент безпеки не зробив інвентаризацію? Тоді б з’ясувалося, що скафандр не підлягає експлуатації, оскільки не має всіх необхідних компонентів. А точніше анальгетика Нішла-67. Ви розумієте, що якщо б у тому скафандрі знаходився пан Арребо, він би отримав більшу від дозволеної дозу анальгетика А7.7. Така помилка у дозуванні ймовірно вбила б його! Помилки ваших систем життєдіяльності коштують людям життя. Це неприпустимо.
Ого, мій адвокат робив домисли та агресивні звинувачення. Тиснув на свідка, але ні прокурор, ні суддя не зупиняли. Раніше наші опоненти не пробували схилити експертів до оціночних суджень вигідних обвинуваченню. Усе було сухо та фактологічно. Обвинувачі дотримувалися попередньої домовленості. Пані експертка продовжила:
— Систему обійшли зовнішнім втручанням. Додаткове сканування не виявило жодних сторонніх або вірусних програм. Результати моделювання та наші експерти стверджують, що штучний асистент системи скафандра був переписаний повністю. Той, хто зміг це зробити, спеціаліст екстра класу.
— Тобто це лише припущення, що хтось переробив вашого штучного асистента? Фатальні невідповідності, які спричинили агонію та смерть людини, невже вони поза відповідальністю вашої компанії? Чи є докази того, що це не виробнича помилка? Ми просто мусимо повірити, що це трапилось через якогось невідомого генія?
— Усі подробиці можна знайти у детальному звіті. Ми переконані, що відбулось втручання третьої сторони. Саме це призвело до зміни протоколів та невірної авторизації, — роздратовано зиркнула вона на Юрая. — Скафандр було перепрограмовано, це і вбило пана Ласку.
— Дякую, більше запитань немає.
Юрай виглядав задоволеним. Вона сказала потрібні слова. Якова вбив не я, а чи то загадкові треті особи, чи то виробнича помилка — вже другорядне. Я намагався не думати про пекельні страждання Якова та втішався думкою, що передозування знеболювальним вирубило йому свідомість раніше.
Суд пішов на обідню перерву. Мене відвели у вже знайому мені кімнату. Я стовбичив біля вікна, спостерігав. На відміну від минулого разу, зараз я бажав опинитись там, серед вільних людей. Перше, що зроблю, коли звільнюся — піду на могилу Якова і вибачусь за все те, що наговорив у той вечір. Можливо, аби не сварка, він не потягнув би болід. Тобто він би потягнув у будь-якому разі, проте не тоді — іншим разом. Не зустрів би ту брилу льоду, не покинув би корабель, не намагався б зсунути багатотонну махіну магією, не втратив би кінцівки...
Думка про те, яким саме чином загинув Яків, розривала серце. Він не мав гарного скафандру для чарівника, бо міг телепортуватись фактично у будь-яку точку нашої зіркової системи. Нині він був ледь не єдиним чарівником, здатним на таке.
Вперше він телепортувався між планетами десь років шість тому, здається. Пам’ятаю, як повертався додому і по аудіозв’язку нудів що сумую. Зайшов, скинув шкари, а перед очима у вітальні була розквітла здоровенна фіолетова квітка. Після вгамування ефіру я побачив Якова, що стояв у вітальні та переможно посміхався. Сказати, що я здивувався, то нічого не сказати. З того часу він робив це майже постійно. Він вчився на Кєштані, а фактично жив зі мною на Плаці. Що ж, телепортувати себе між планетами виявилось простіше, ніж зупиняти болід у космосі.
Я почав хвилюватись, відчув, що накручую себе, тож всівся долі та заплющив очі у спробі короткої медитації. Це спрацювало, коли мене запросили до відповіді, я був спокійний і зосереджений. Згадав слова Юрая: «боремось за гідність та життя». Так, звісно, за життя тисяч ймовірних жертв від дій тих покидьків, яким я не зроблю реклами!
— Що ж, пане Клавдію, розкажіть, коли ви востаннє бачили загиблого пана Якова Ласку живим? — після офіційної частини прокурор розпочав допит.
— Ввечері п’ятнадцятого серпня.
— Я правильно розумію, що тоді ви пішли з дому, а він лишився?
— Так, ми посварились. Я вирішив заспокоїти гнів прогулянкою, а коли повернувся, його вже не було вдома.
— Коли ви, — він прокашлявся, — заспокоювали свій гнів, ви вимкнули свій комкон?
— Так. Я мав багато чого обміркувати й не хотів, щоб мене турбували.
— Тож ви не могли отримати повідомлення.
— Так, не міг.
— І ви не ввімкнули комкон і не перевірили вхідні повідомлення навіть тоді, коли повернулись додому і не знайшли там Якова?
— Так, не ввімкнув. Так, не перевірив.
— А о котрій годині ви повернулись?
— Точно не пам’ятаю, було за північ.
— Прошу звернути увагу суддів, що згідно даних системи безпеки будинку, пан Арребо повернувся о пів на третю ночі, — звернувся прокурор до суддів і продовжив до мене: — Тобто, повернувшись так пізно, вас не збентежила відсутність коханої людини?
— Ні, не збентежила. Яків володів телепортом і міг переміщуватись куди завгодно та коли завгодно. Він був емоційним та мінливим, спокійно міг майнути на спонтанну зустріч до друзів. Я звик до цього.
— Однак у вас був день народження. Які такі справи посеред ночі могли бути важливішими за день народження коханого? У вас не викликало це підозри?
— Не викликало. Ми сильно посварились, він міг піти до друзів.
Я повільно видихнув. Головне не схибити: ніяких побратимів зі Спілки, просто нейтральні друзі та баламутний характер.
— На вечір було заплановано святкування у ресторані «Зіркові перогі», тож я і подумав, що він ймовірно одразу прийде туди.
— Тобто ви посварились так сильно, що він міг втекти від вас до друзів, однак вам не спало на думку те, що він міг і скасовувати вечерю?
— Ні, не спало. Останнім часом ми сварились часто, але ніхто не збирався аж так сильно псувати відносини. Пане прокуроре, ми кохали один одного і планували прожити усе життя разом. Святкування мого дня народження було важливіше для Якова, ніж для мене. Мені цей день ніколи не грав особливої ролі.
— То коли ви дізнались, що ваш болід зник з доків?
Ось тут починалась слизька стежка. Щоб угода справдилась, тут я мав почати приховувати критично важливі факти. Такі, як розмова зі Шрам, яка подзвонила і сповістила про загибель Якова. Тоді вони летіли разом: Шрам і ще троє зі Спілки супроводжували болід на малих спортивних каяках. Вони полишили його там, бо вшивались із зони патрулювання дронами. Я зосередився та поспішив продовжити:
— Приблизно опівдні. Я перевірив сповіщення. Одним з екстрених було від гебітет про те, що мій болід відсутній, а я присутній.
Іво Харлан схрестив руки та посміхнувся, він був задоволеним. Усе йшло як заплановано.
— Ви перевірили повідомлення опівдні? Але згідно даних вашого комкону, ви увімкнули його о дев’ятій сорок три.
Прокурор зробив театральну паузу, а я просмакував цинічну думку: «Ага, а записів про вхідний дзвінок від Шрам у тих даних немає?» Він продовжив:
— Ми всі знаємо, що сповіщення безпеки завжди світяться знаком оклику й ігнорувати це досить складно. Поясніть, як так вийшло, що вам вдалось це робити майже дві години? Хіба ви не розумієте, що за цей час ви могли б щось вдіяти, і Яків не помер би?
— Заперечую! — втрутився адвокат. — Нічим не доведене припущення, яке не має відношення до того, що міг, а чого не міг зробити пан Арребо.
— Зауваження прийнято, — суддя підтримала Юрая, — пане Арцименя, перефразуйте питання.
— Пане Арребо, чому ви не перевірили системні сповіщення одразу, як увімкнули комкон?
— Тому що сигналізація повідомлень від гебітет була відключена вже десь тиждень як. Наш будинок ремонтували, їх приходило десятками. Переважно вони не містили нічого важливого, а лише дратували, от я і вимкнув їх взагалі.
— Дуже безвідповідально з вашого боку, пане Клавдію Арребо.
Ага, навіть більше, ніж брехати на суді. Я тяжко видихнув і помітив парочку холодних та зосереджених поглядів. Двійко державників зирили на мене.
— І що ж ви зробили, коли дізнались про зникнення боліда?
— Подзвонив у громадську варту та сповістив про зникнення людини та корабля.
— Тобто ви не подзвонили Якову, а одразу подзвонили у варту? З чого це раптом ви подумали, що саме Яків скористався вашим космічним транспортом?
Підступне питання, я проколовся. Юрай напружився.
— Тому що я знав, що він може. Він знав паролі та вмів ним керувати.
— Про те, що він знав, ми поговоримо пізніше, але мене цікавить, навіщо ж йому це?
Я знав, як мав відповісти на це. Раніше ми обговорили фальшиву мотивацію. За легендою, Яків дуже страждав, що не закінчив транспортну студію, заздрив мені, тому поцупив корабель. Хотів поностальгувати та згадати, як воно — пілотувати у космосі.
Запала пауза. Юрай дивився схвильовано, Іво продовжував впевнено посміхатись, державники беземоційно свердлили мене цупкими поглядами.
— Йому потрібен був корабель, здатний швидко перевезти габаритний вантаж, — я відкинувся на спинку стільця та монотонно продовжив далі. — У день перед цим ми сварились через те, що Яків ставить інтереси Спілки ГНІВ більше за власне життя. І ця сварка була в нас не перша. За місяць до цього я дізнався, що він хоче скористатись телепортом для переміщення артефактів війни. Яків казав, що це конче потрібно для дослідження міжзіркових перельотів. Ними марили сам Яків та його побратими зі Спілки, — я сумно усміхнувся. — Тоді я заборонив робити це, поставивши ультиматум: якщо він так поступить, то я здам його дідові, себто пану Карелові Дворжаку.
Я виплюнув правду та відчув полегшення. Прокурор розгубився, Юрай крякнув, Іво застиг з відвислою щелепою, а парочка державників посміхались, як клештанські барси.
Стаття шоста: година
- - - - - Глосарій - - - - -
Державне бюро розслідувань (скор. Бюро, або ДБР) — Один зі структурних підрозділів Державної варти.
Сірі Землі — постраждалі від Катаклізму території єдиного континенту на столичній планеті Плац. Землі, на які формально не розповсюджується юрисдикція держави Вісь Тума́. Дотримання порядку покладається на Громадську варту прилеглих Об’єднаних територіальних громад та ВКР. Зони мають статус закритих територій, зазвичай там діють дослідницькі лабораторії.
Льох — одна з трьох вцілілих населених планет зоряної системи Вісь Тума́. Кам’яниста планета, на якій переважають промислові та гірничовидобувні агломерації.
- - - - - - - - - - - - - - - - -
Який же соковитий кавардак та ґвалт почався після моїх слів. Першим до тями прийшов Іво Харлан. Він скочив на ноги, кричав: «Це таємниця слідства справи Державного бюро розслідувань». Чи щось у цьому дусі. Репортери загуділи та заметушились, прокурор просився на розмову до судді. Юрай понурився та сховав лице під долонею, державники незмінно усміхалися. Найцікавіше ж трапилось десь за годину.
Прокурор вимагав перерву на обговорення, Юрай не заперечував, тож усіх розігнали, а мене знов відправили у кімнату очікування, де я і не намагався осмислювати накоєне. Міряв кроками простір і гадав, про що вони, бодай приблизно, могли домовлятись. То завмирав від страху, що навічно втратив статус громадянина, то хіхікав, згадуючи, як повільно осунулось обличчя в Іво. Правильно, не правильно, я вже й сам розгубився, тому просто вирішив віддатись емоціям і прожити їх з насолодою. Все, що міг зробити — вже зробив. Далі лишалось розгрібати наслідки.
Коли мене нарешті повели коридором до зали суду, от тоді я і побачив злющого Дворжака. І години не минуло, як він раптово став вільним і прибіг сюди. Його велич наче кіт злизав. Розхристаний дід майже гарчав на свого помічника про те, який той нездара, що без його контролю ніхто нічого не здатен зробити як слід. О так, це видиво потішило. Навіть дуже. Вийшла незапланована маленька красива помста за його зневагу до інших.
Суддя сповістила, що суд бере консультаційну перерву, до з’ясування подальшого статусу засідання. Коли ж всі розходились, Карел швидким кроком наблизився до мене та ледь чутно прошепотів: «Я розчавлю тебе, комахо, твій вид взагалі не мусив вилізати з вигрібної ями, — його голос скочувався у гарчання. — Ти ніколи більше не сядеш у кабіну пілота, а твій нездара адвокат згубить тут свою кар'єру!»
Ну звісно, він був незадоволений, адже встиг сформувати у суспільстві образ свого онука, як непогрішного талановитого та найобдарованішого мага з роду Дворжак. А те, що він загинув, робило його ще й зручним — ідеальним.
Наступну годину провів у себе в камері. Сидів за столом. Відхилився на спинку, потупивши погляд у сіру стелю. Чекав на адвоката. Перебирав у голові усі слова вибачення, та скажено торсав ногою. Двері подали сигнал, я скочив у контрольовану зону. Журбинка — принесли вечерю.
— Вечеря так вечеря, — буркнув я, смикаючи бокс, який знов застряг.
«Може за годину прийде?» — вирвав нарешті свою їжу з треклятої шафки.
Вмостився за стіл відкрив бокс і помітив лист, що причаївся під гроном саарського фрукта. Розгорнув і йойкнув.
«Ясноокий Клавдію!
Я від всієї нашої Громади висловлюю подяку за сміливість розкрити світові правду!
Попри тиск ницих загрузлих у брехні урядовців та їхніх псів з ВКР, перед обличчям загрози знищення твоєї персони ти не відступився від ідеалів. Впевнено заявив на весь світ правду та доніс суспільству наші праведні прагнення.
Громада Незгідних І Вільних докладе усіх зусиль для того, щоб Завіса перестала існувати. Ми знищимо змову ментально обмежених ненажерливих до влади привілеїв. Їхня ницість та страхи не стануть нам перепоною — ми втілимо мрію Роганя!
Ти просигналізував світові, якими мають бути істині прагнення еліти Тума́. Посіяв зерна ідеї Роганя в серцях, а ми зростимо паростки, плоди яких належатимуть усім!
Ніхто не має право обмежувати Волю, навіть саме Життя.
Тума́ житимуть гідно і вільно, а не животітимуть у космічній в'язниці. Свобода мусить бути подарована кожному! Це право кожного — отримати крила та полетіти у нові світи.
Радію, що не помилився у тобі. Ти був і є гідною парою нашому прекрасному Роганю. Попри те, що він загинув, він назавжди залишиться серцем та душею нашої Громади.
З повагою та щирою вдячністю,
Крихітка»
Я відклав листа і беземоційно доїв. Тупий висер, я і близько такого не казав. Допив напій, запхав рештки у бокс, а той заштовхнув на місце у шафу.
Знову уважно перечитав написане, особливо фрагмент: «Ніхто не має право обмежувати Волю, навіть саме Життя». Це огидне перефразування ідеї, яку Яків часто пропагував, казав: «Ніхто не має право обмежувати волю. Не можна називати Життям, якщо хтось постійно примушує та обмежує тебе». Його гнітило, що існування лицемірно називають величним словом «Життя». Яків намагався довести, що не лише фізичне існування громадянина важливе, а що мрії та прагнення, сам спосіб життя, також мають стати недоторканими. А ті перевернули сенси. Тепер виходить, що заради вільного життя одних, можна пожертвувати існуванням інших. Це огидно, страшно та неприпустимо! Я відправив листа під обкладинку ґримуара.
Минула година, а потім ще одна. Я зневірився чекати на Юрая і пішов готуватись до сну.
Думка про лист скалкою скімлила у свідомості. Як же бісили ось ці тупі прізвиська. Ніколи не вважав їх дотепними, а скоріше примітивними та дитячими. Крихітка насправді здоровенний чолов’яга, ледь не вище мене. Шрам — витончена дівчина з неймовірно милими рисами обличчя. Якова звали Роганем, але він жодних рогів не мав. Мої чорні очі назвали ясними, як кумедно. Регочу аж писок репає. Краще б назвали вже Безрогим, тоді була б вдала синхронізація з Яковом. Мої чорні, як кристали шерлу, сенсили значно видавались понад бровами. Їх часто плутали з рогами.
— Ясноокий, — фиркнув я своєму відображенню. — Най би тебе підняло та гепнуло. Гумор на рівні колиски!
Спочатку думав, що це якась добродушна весела забавка. Гра у секретні спілки, спосіб мрійників реалізувати свою енергію. Більшості побратимів спілки я ні особисто, ні на ім’я не знав. Окрім найперших. З кожним роком цих дивних прізвиськ ставало все більше і я перестав запам’ятовувати. Просто йшов за Яковом, куди б він мене не покликав.
Тоді я нічого поганого не бачив у тому, що вони організовували майданчики для обговорення проблеми Завіси. Що піднімали громадські ініціативи та висвітлювали важливі дослідження. Згодом їхні заклики ставали все агресивнішими. Почали організовувати пікети та блокади. Зламували бази знань і викладали інформацію, яка вважалась секретною або сумнівно правдивими. Створювали провокації: розігрували науковців та дрібних чиновників. Якось вони залізли у дослідницьку лабораторію, що досліджувала викривлення простору у Сірих Землях, і поцупили пристрої калібрування т-секційних аномалій. Яків виправдовувався тим, що шукав способи обійти Завісу. Стверджував, що це і заради мене також! Бо ж пілот мого рівня мусив бути зірковим, а не планетним.
Я був категорично проти порушення законів, тому віддалився від тих людей. Далі сварки, різка заява, що я не належу ні до якої спілки. Я не схвалював, куди все те котилось. Відтоді Яків перестав обговорювати зі мною справи Спілки.
Ой, як гидко стало від спогадів, спровокованих маразматичною писаниною Крихітки. Я почав сумніватись у своїх діях. Тобто вони мали рацію: я таки зробив цим безпринципним заколотникам рекламу? Мало того, що тепер я покидьок, так ще й міг втратити шанс зняти з себе звинувачення. Вперше осягнув, наскільки поганим могло стати моє майбутнє. Бажання вийти із холодної й почати нове життя стало паливом для паніки. Невже мене таки ізолюють, навічно відберуть статус громадянина? Що, як Дворжак доб’ється позбавлення ліцензії пілота? Конатиму безправним оператором шахтних дронів у кам’яних нетрях Льоху... Тобто я зруйнував все власними руками. Без космічних крил я ніхто.
Цієї ночі я не спав.
Юрай прийшов зрання. Зайшов, сів і довго роздивлявся мене мовчки. Я люб’язно надав таку можливість і не починав розмову першим.
— Щось не дуже ти веселий. Вже пожалів про свої слова? — нарешті тихо розпочав мій адвокат.
Я знизав плечима. Мав достатньо часу подумати та з’ясувати для себе, що зробив усе правильно — ризиковано, але правильно!
— А хочеш ще трохи дьогтю?
Він витягнув з негарного кейсу планшет, налаштував та простягнув мені. На екрані виднівся заголовок: «Зупинимо злочинний уряд та звільнимо нашу країну! Ніхто не має право обмежувати Волю, навіть саме Життя!» Та схематичний кучерявий профіль Якова. Далі текст маніфесту спілки ГНІВ.
— Точно не жалкуєш?
Замість відповіді я встав, дістав вчорашнього листа і показав йому. Запала тиша, ми читали. Маніфест містив красиво розписану оту перекручену ідею Якова. Судячи з усього, вони це планували та чекали нагоди пустити у діло. Не важливо, що та як сказав би я на суді — все одно б вивернули у свій бік ще зробили б і з мене жертву уряду. Однак мені навіть їхню назву вимовляти не варто було. Я, бовдур, ще і їхні цілі стосовно Завіси озвучив.
Я поклав планшет на ліжко поряд себе. Юрай відклав листа та підпер щоку ліктем, опершись на стіл. Він малював кола пальцем на стільниці.
— Я багато думав, але все ж дечого не розумію, — почав він поволі. — Я підозрював, що тебе не задовольняв мій план. Відчувалось, що ти не хотів псувати ім’я та світлу пам’ять коханого. Я боявся, що у якийсь момент ти спаскудиш все. Тому угода з Дворжаком здавалась ідеальним рішенням, — він зробив паузу та зиркнув у мій бік. — Але ж після вчорашнього світлий образ Якова полетить у тартар. Тепер якісь радикали підняли його ім’я на свої знамена. Поясни, чому ти так?
— Складно сказати, — я підсунув ноги до себе, сперся на стіну та кинув руки на коліна, вмостившись на ліжку зручніше, продовжив: — Нутром чую, що ця угода огидна. Та і зголосився на неї не тому, що боюся за репутацію Якова, а саме через те, що не хотів робити рекламу тим гівнюкам.
— Ну?! І що тоді то було!? — він експресивно викинув до мене долоні та, не чекаючи відповіді, продовжив: — Ти усвідомлюєш, що зробив їм послугу, і вони скористаються цим по максимуму? Вони тепер мають мученика, — він тикнув убік планшету, — оце як метеор несеться мережею!
Збуджений Юрай почав торсати ногою. Перестав виводити кола та стиснув кулак до побіління кісточок. Було помітно, що накипіло й от-от понесе. Його губи сплющились у блідий шнур. Підозрював, що він не дуже-то розраховував отримати відповіді на свої питання. Однак я їх мав, тому спробував:
— Так, я ймовірно не подумав і зробив дурню...
— А-ага! Ще б пак! Ти…
— Мені огидно брехати не лише заради свого спасіння, — не дав йому зірватись. — А і заради ефемерних майбутніх жертв, також. Ну, не здатен я на таке, розумієш? Марудить, що мені підсовують лише два шляхи. Бреши, або постраждаєш, — Юрай розтис кулак, а я продовжив роз’яснювати те, що осягнув ввечері. — Мною весь час прагнуть зманіпулювати. Насадити реальність, що не існує.
— Я тебе розчарую, ти відмовився стати маріонеткою Дворжака, але став маріонеткою, — він запнувся, скосив очі на лист і наче плюнув у мене: — Крихітки!
— Пам’ятаєш, ти казав, що Яків вже помер, а мені ще треба жити?
— Схоже на мене, тож ймовірно і казав, — він відхилився на спинку стільця та нахилив голову на бік, запрошуючи до пояснень.
— Так от, я хочу прожити власний вибір, а не нав’язаний.
— Вибрати один з двох варіантів і значить зробити власний вибір. Чи ти десь побачив третій?
Він опустив очі та похитав головою.
— Зчепитись у нерівному двобої з Дворжаком... ТАКИЙ власний шлях? Ти втратиш усе, він знищить тебе.
Всі свої емоції я спалив у вчорашніх роздумах та переживаннях, тому не зважав на емоційність Юрая та продовжував пояснення:
— Я більше не дивлюсь на це під таким кутом.
— Ха?! — стрімко подався уперед та вколов мене поглядом сірих очей. — То поділися ж зі мною, під яким це таким новим кутом ти поглянув? Га? Поглянув на те, що на тебе намагаються повісити вбивство, — він схопився на ноги. — Клавдію, ВБИВСТВО!
— Якщо винен, то відповідатиму, однак я хочу, щоб усі почули правду. Щоб лицеміри зі Спілки стали максимально відомими. Люди мають знати про них усе і про те, яку вони становлять небезпеку.
— Всраться і не жить, — прошепотів мій адвокат самими губами.
Юрай відвернувся схопився за голову та поглянув у вікно. За мить заспокоївся, опустив руки, продовжив:
— Що за ідеалістичні казочки? Кажеш так, наче ти сам у житті ніколи не брехав, — через плече блиснув на мене склом грубих окулярів.
— Звісно брехав.
— Ага, отож бо! І знаєш що? Цього факту достатньо! — він зробив крок до мене, вже не стримував емоцій. — І взагалі ти хоч бачив себе?
Юрай долонею провів згори вниз, запрошував роздивитись мене у всій красі. Я криво посміхнувся та розтріпав рукою волосся. Юрай цикнув, сіпнувся до мене та майже штрикнув у лице пальцем.
— От! От саме цей кривий посміх, — проказав сердито, через зуби. — Та ти ж типовий хуліган та шахрай! Кремезний, на голові вічно неохайний короткий кроп. Чорні очі, чорні роги та ще й ці чорні смуги, що розфарбовують твоє лице. Наче ти дрон або барабанщик з агр-треш групи.
Він видихнув, сів назад на стілець, після зриву непоганий приклад самоконтролю. Поки Юрай опановував себе, я відсторонено думав про те, що він явно мав незагоєні рани стосовно зовнішності та стилю.
— Це не роги, а смуги там не для краси, — тихо буркнув собі під ніс.
— Що? Що ти там мугикаєш?
Походу він не впорався з самовладанням та почав підвищувати тон. Відповісти не дав і заходився насідати далі:
— Твоя зовнішність, твоя життєва історія, у якій повно брехні. Згадати бодай епізод з тестом на здатності. Увесь твій самовпевнений вигляд! Усе це робить неможливим зліпити з тебе янголятко для суддів.
— То не ліпи...
— Єдине, що я міг. Вибудувати захист від того, що Яків ще більша паскуда. Але ж ні-і, ти гидився від однієї лиш думоньки, що про твого рудого котика хтось якесь криве слово скаже.
Він зиркнув. Я мовчав, розумів, що це ще не кінець. Варто притримати свої коментарі. Довге життя з Яковом багато чому навчило.
Юрай скочив на ноги та почав крокувати вздовж ліжка, тупцяючи від дверей до протилежної стіни та назад. Він заклав одну руку за спину, другою сильно жестикулював.
— Ідеальний варіант впав прямо нам у руки. І вовки ситі, і вівці цілі, але ж нє-є! Марудить його! Брехня та спотворення реальності стали йому поперек! Тест на власні здібності, значить, не спотворює, а це, трясця твоїй матері, спотворює!?
Його лаковані туфлі шаркали, коли він розвертався. Цей красень у другосортному одязі нагадував ображеного та обскубаного пса.
— Ітіть те поза хатою! Закортіло йому правди-матки! На кону не якась там кар’єра, а все, бляха, його життя!
Я хіхікнув, бо не міг розвидіти картину, яку малювала моя уява: сутулий пес та брутальний вбивця. Він різко спинився, запнувся на півслові, на мить завис з відвислою щелепою:
— Бодай твоя срака по шву розійшлася, — він мовив тихо, а потім закричав: — СМІШНО, КУРВА?! ТИ ШО, НА ГВІЗДОК ГЕПНУВСЯ?
Спочатку я подумав, що він з ноги мені піддасть, але мій адвокат насправді вольова особистість. Він знову просто повільно видихнув, кліпнув та з обличчям приреченого поволі присів на стілець. Я вирішив спробувати трохи роз’яснити ситуацію:
— Не треба ліпити нікого ні з кого. Просто скажемо усе, як є. Покладемось на правду і справедливість.
— Слухай, тебе судитиме не штучний інтелект, де беземоційно враховуються факти, він одвернувся від мене, поклав обидві долоні на стільницю та втопився у них. — Тобі треба довести, що ти не покидьок, колегіуму живих суддів. Кожен з яких з власним набором стереотипів та вподобань, — перейшов він на спокійний тон. — Так, звісно, вони мають бути безпристрасними, але так лише в ідеалі, реальність зовсім інакша. У таких неоднозначних справах, як твоя, задача адвокатів та прокурорів — не просто надати сухі докази, а передати суть персони. Я маю підкреслювати тебе гарного, а прокурори чорнять тебе. Десь посередині буде істина. Це загальна практика.
— Але зараз і Яків не котик. В очах громадськості він вже такий самий хуліган, як і я.
— Дворжак має більше впливу, ніж ти думаєш... — він зняв окуляри та втомлено потер очі. — І на громадськість також.
Мій адвокат всівся зручніше та задумався: знову водив пальцем по стільниці. Пирхав собі під ніс, щось обмірковуючи.
— Таких справ взагалі не має існувати. Неправильно і гидко звинувачувати людей за дії інших. В дечому я абсолютно згоден з твоїм Яковом: це суспільство не знає міри з ідеалізацією цінності життя, — ці слова прозвучали як святотатство, але він навіть оком не кліпнув.
— То що робитимемо?
— А хіба є вибір? — ледь усміхнувся він мені. — Грати від правди. Сподіватись, що твоє бажання презентувати реальність переможе майстерність Дворжака маніпулювати нею.
Увага Юрая знову перемістилась на багатостраждальну стільницю.
«Цікава звичка», — зауважив я про себе і продовжив далі вголос:
— Слухай, хотів перепросити. Через власний егоїзм та дурні принципи я зруйнував тобі таку просту перемогу.
— Твої принципи не дурні, — він підняв очі до мене і я побачив зовсім іншого чоловіка.
Кутики його рота були ледь задрані вгору. В сірих очах блищав азарт і танцювали бісики. Юрай піднявся та потроху почав збиратись.
— Моя година збігає, тож маю йти, — його усмішка ширилась далі. — Не варто перепрошувати. Зіграти у серйозну партію з таким супротивником, як Дворжак, то велика честь. Збрешу, якщо скажу, що мені не кортить цього, — він розвів руками. — А ще твої «дурні принципи», для мене то нагода позмагатися за справедливість і правду, а не зробити щось для галочки. Однак, будь готовий програти. Ставки надвисокі, суперник надвпливовий. Адреналіну буде аж за край.
Я теж піднявся, однак згадав дещо важливе:
— Слухай, Юраю, ти можеш зробити так, щоб засідання не перевели у закритий режим?
— Тобі це принципово?
— Так, якщо громадськість чутиме правду, то Спілці буде складніше ліпити з Якова месію.
— Впевнений?
— Ні, але для мене це важливо.
— Я спробую.
Він рушив до дверей, а я у свій квадратик.
— Якщо запевнити суддю, що у закритому засіданні на тебе тиснутимуть. Що публічний розголос забезпечить більшу чесність та справедливість процесу, то, гадаю, зможу переграти аргументи прокурорів, — він замислено постукав по своєму огидному кейсу. — Хоча все залежатиме від того, що скажуть хлопці з бюро. Треба знову дізнатись, що вони там тепер. Чи взагалі бодай щось дізнатись, — сумно зітхнув він.
— У залі суду була двійка державників. Одна точно була з тих, кому я давав свідчення. Звернись до них.
— Слідчі з ДБР були на засіданні?
— Ага. І вони посміхались, коли почався балаган.
— Цікаво... Гаразд я зроблю усе можливе для того, щоб засідання залишились публічними.
Юрай пішов, а я відчув самотність. Раптово усвідомив, що мені потрібні інші. Я зрозумів, що насправді ніколи у своєму житті не був одинаком. Завжди був хтось поряд: батько, дід, потім Яків. Дуже сильно не хотілось вчитись пристосовуватись до життя відлюдника. На жаль, така перспектива не нульова. Можливості Дворжака впливати на хід справи вражали. Прокурори фактично виступали захисниками його інтересів. Я ніколи не міг уявити, що комусь дозволено брехати на суді.
Що прокурори робитимуть далі? Умокнуть мене ще й у зв’язки зі Спілкою чи дотримуватимуться свого попереднього плану? Хоча, з самого початку воли лише рятували репутацію Дворжака...
«Ну, і добре», — подумалось мені. Дуже не хотів отримати по максимуму. Ще недавно міг би зголоситися і на такий варіант боротьби зі Спілкою, однак тепер я хотів на волю. Якщо доведеться, то я почну з дна та продерусь на саму верхівку цього зарегульованого суспільства. Вони мене не зламають. Я не гнитиму на узбіччі світу у якійсь дірі, тим паче якщо покидькам зі Спілки це так минеться. Я зціпив зуби. Більше не збирався лишити у таємниці все те, що вони робили! Навіть попри домовленості з бюро.
«Щось якось тут не сходиться», — майнула у мене раптова думка.
Яка така таємниця, якщо я вже на суді. Якби й існувало слідство та його таємниця, то державники б взагалі не допустили цю справу до суду. До відкритого процесу і поготів! Чи я чогось не розумію? А чи була взагалі якась співпраця з ВКР, чи з Бюро?
Додумати підступні думки завадив гучномовець. Прийшли візитери.
«О такій годині?» — цикнув, роздратовано натягнув кофту та ступив у контрольовану зону.
Знову мене тягнули у кімнату для відвідин. Невже підбитий Дворжак особисто примчав робити ще одну пропозицію?
«Ну що ж! Підемо послухаємо, що там на цей раз».
Я вороже вишкірився та зайшов до кімнати відвідин.
Вирок
Скоро відкриті слухання по суті справи поновились. Ми з адвокатом швидко дійшли згоди щодо того, що буде вважатись перемогою. Головним для мене було залишити права на пілотування. Юрай стверджував, що судді не мали присудити мені бодай якусь ізоляцію, максимум, очки провини. Окрім єдиного прохання про публічність слухань, я дозволив Юраю вести справу згідно з його поглядів.
Продовження розпочалось там, де і завершилось, на моїх свідченнях. Це було довго і яскраво. Прокурор агресивно насідав, а я спокійно розкривав свою вбогу сторону: Про неодноразовий обман компетентних органів, про те, як покривав діяльність Якова та Спілки. Чим далі, тим сильніше вони перетворювали мене на відбитого негідника та брехуна.
Юрай дув у іншу дудку. Максимально заперечував та презентував мене як живу людину, яка мала право на помилку. І робив він це дуже успішно. Принаймні мені так здавалось. Юрай був прискіпливим, ледь не сповіді вимагав. Було так, наче я знов опинився на допиті у слідчих, але акцентувалось на Спілці та яким чином вона впливала на стосунки та на зміну пріоритетів Якова. Я радів, що нарешті зміг роз’яснити, наскільки сильно Спілка спотворила його ідеї. Іво Харлан кривився, але прокурор не заперечував. Нарешті почала звучати правда.
У перервах між засіданнями часом уявляв, які свідчення дали б Шрам, Крихітка, Говорун, Старий та інші «друзі» зі Спілки. Журило те, що вони встигли розчинитись у повітрі, і жодні пошуки не дали результатів. Напевно, саме тому мене і зробили головним цапом-відбувайлом. Неможливо, щоб смерть лишилась не розслідувана.
Тума́ не просто так вважали себе окремою цивілізацією. Ми на несвідомому рівні фанатично цінили та берегли життя. Глибоко травмоване війною суспільство еволюційно прийшло до постулатів недоторканності та всеосяжної цінності життя. Нам, як попереднім цивілізаціям, не потрібні були закони чи неписані норми, які б контролювали та впроваджували ці ідеї. Тому я і розраховував на те, що мої зізнання відкриють справжнє обличчя Спілки. Саме суспільство знищить цей помилковий витвір Якова.
Засідання тривали ще три дні. На Юрая було страшно дивитись. Він почав виглядати так само жалюгідно, як і його одежа. Підозрюю, що він не спав ці дні взагалі та існував лише на комплексних стимуляторах. Невпинно виводив лінію, що ні наші сварки, ні якісь інші мої дії жодним чином не вплинули на виникнення умов летального випадку.
Прокурорам не подобалося, що репутація Спілки стрімко котилась у прірву і тягнула туди світле ім’я геніального спадкоємця родини Дворжак. Вони, навіть, спробували заперечити саме її існування. Себто Спілка — суто моя фантазія. Однак мій адвокат запросив до відповіді слідчу з Державного бюро розслідувань, пані Алісу Дайліде. Точно, я згадав! Так звали ту немолоду блондинку, якій давав свідчення свого часу.
— Пані Дайліде, розкажіть нам, чому Державне бюро розслідувань не сумнівається в існуванні Спілки ГНІВ. Чи дійсно проводиться розслідування стосовно їхньої діяльності? — розпочав Юрай.
— ДБР проводить розслідування діяльності будь-яких фіктивних чи таких, що існують, громадських організацій. Організацій, що бодай якимось чином загрожують безпеці нашого суспільства та держави загалом.
— Добре. Але все ж, невідомі геніальні персони, які часто фігурують у звітах експертів, то хіба не способи ухилення корпорацій від відповідальності? Чи, може, свідчення пана Арребо про дивних Шрамів та Крихіток вигадки?
— Це не вигадки. Спілка ГНІВ — це люди, що достеменно існують.
— Я розумію, що не все можете озвучити. Проте я б хотів попросити вас навести кілька фактів у рамках вашого розслідування, що підтверджують або спростовують свідчення пана Арребо.
— Заперечую, питання поставлене таким чином, що свідок може на власний розсуд обирати факти, керуючись власними вподобаннями, — втомлено вимовив прокурор.
— Заперечення приймається. Пане Ван де'Неґі, формулюйте питання конкретніше, — також втомлено буркнула суддя.
Всі хотіли, щоб це вже нарешті добігло свого логічного завершення.
— Так, шановна пані суддя. Пані Дайліде, підсудний стверджує, що йому надійшов дзвінок від панянки на прізвисько Шрам, чи можете Ви підтвердити існування цієї особи?
— Я можу підтвердити, що шістнадцятого серпня о 11:32 у пана Арребо був аудіозв’язок з невстановленим абонентом.
— Тобто ви не можете підтвердити існування персони на прізвисько Шрам?
— Ні, але ми в Бюро переконані, що така персона існує. Мережевий слід її діяльності не залишає сумнівів. Однак ми не знаємо, хто саме ховається під личиною цієї персони.
— Дякую за відповідь. У матеріалах справи відсутні подробиці стосовно дій членів Спілки. Підсудний стверджує, що Шрам під час цього аудіозв’язку сповістила про смерть пана Ласки. Співрозмовниця стверджувала, що бачила катастрофу на власні очі. Згідно зі свідченнями пана Арребо, Шрам запевнила, що вона та ще троє її поплічників супроводжували викрадений болід. Отже, у момент катастрофи вони були там. Можете підтвердити?
— Наше розслідування підтверджує цей факт. Було знайдено чотири спортивні орендовані космічні каяки. Дані записів польоту не збіглися зі заявленим маршрутом. У момент скоєння злочину вони рухались маршрутом, що пролягав через місце пригоди. Також слідчі з’ясували, що викраденням цих космічних кораблів займалась раніше згадана Шрам, — слідча посміхнулась.
Інформація про Шрам явно була додатковою.
— Дякую за уточнення. Пані Дайліде, чи можна стверджувати, що побратими, котрі супроводжували пана Ласку, мали змогу сповістити про катастрофу та врятувати життя? — продовжив Юрай.
— Вони мали таку змогу і вони були зобов’язані повідомити про аварію космічного корабля, однак невідомо, чи врятувало б це життя загиблому.
— Але ймовірність цього не нульова?
— Не нульова. Менш ніж у п’яти хвилинах льоту знаходився патрульний дрон. Він міг прийняти потерпілого на борт та помістити у медкапсулу.
— Однак вони поспішили втекти з місця аварії та не сповістили?
— Саме так! І це є грубим порушенням закону.
— Щодо інших членів Спілки, чи можна стверджувати, що персони під прізвиськами Крихітка, Старий, Лисий, Око, Блондин, Красуня та Говорун також існують?
— Так, розслідування показало, що більшість із прізвиськ, які назвав підсудний у ході слідства, це реальні неідентифіковані персони.
— І останнє. Чи можете ви підтвердити, що маніфест, який нині активно шириться мережею, написаний членами Спілки? Що це не профанація інших невідомих жартівників? — Юрай поставив неочікуване запитання.
— Заперечую, це взагалі не стосується справи, — прокурор навіть не спробував приховати роздратованість, таким затягнутим допитом.
— Вибачте пані суддя, але дуже стосується.
— Яким це чином? — підняла сиву брову пані головуюча.
— Ідеї, які пропагував померлий, сильно відрізняються від заявлених у маніфесті. Тобто побратими зі спілки могли обдурювати пана Ласку і користуватись його емоційністю. Це могло мати вирішальний фактор у прийнятті рішень загиблим.
— Добре, заперечення не прийнято. Прошу, відповідайте, — звернулась пані суддя до жінки.
Аліса Дайліде не поспішала відповідати. Було помітно, що вона вагається чи варто виносити інформацію стосовно того, якими даними володіють слідчі.
— Спеціалісти з інформаційного відділу стверджують, що сам маніфест написаний членами Спілки й початково був розповсюджений ними, — нарешті мовила вона.
— Дякую, більше запитань немає.
Насамкінець прокурор та адвокат взяли останнє слово. Промова прокурорів не здивувала: потік відбірного негативу. Юрай говорив пристрасно, як проповідник доісторичних релігій. Він розіграв інший вагомий аспект нашого суспільства — Волю. Кожен тума́ жив відповідно до власної волі. Наполягав, що головним мав бути особистий вольовий вибір. Різноманітні слова, заклики чи спонукання — вторинні. За дії іншої людини не має відповідати хтось, окрім неї самої. Яків сам вибрав летіти, його ніхто не спонукав.
Я вже давно зрозумів, що Юрай не просто хотів вирішити справу, йому кортіло довести, що я невинний. Це була його правда, яку він відстоював. Що ж, ми вдвох зробили ставку на правду та щирість.
Як і передбачив Юрай, судді для ухвалення вироку взяли усі дозволені законом п’ять діб. «Це погано» постійно бубонів він, проводжаючи мене коридором до виходу з будівлі суду. Вважав, що у цей термін Дворжак здійснюватиме тиск на суддів і однозначно підігріватиме громадську думку. Однак вже нічого не вдіяти, тож я видав своєму адвокатові безапеляційну настанову виспатись. Той мляво махнув та пошаркав геть. Все, що лишилось мені, — скоротити час очікування.
У себе в камері я повечеряв, помився та ліг на ліжко. Відкинув подушку з-під голови. Повільно вдихав повні легені повітря та ще повільніше випустив його через повністю розслаблений рот. Ледь ворухнувши пальцями, нащупав тонку нитку ефіру. Занурив у нього долоні та змусив оповити мене. Продовжуючи розтягувати дихання, поволі став поглинати його кожною клітиною шкіри. Сформував легкі потоки, пустив їх циркулювати попід шкірою та хребтом. Чорні лінії мого пігментного забарвлення звично розбурхались, наче їх лоскотав прохолодний вогкий туман. Пульс та дихання сповільнились у десятки раз, а цифри на циферблаті годинника почали свій стрімкий рух.
Свідомість мене не покидала, просто вирвав її та своє фізичне тіло з загального плину часу. Максимально сповільнив його для себе. Зазвичай, інсе використовували цю техніку навпаки, пришвидшували плин часу для себе. У поєднанні із чарами трансформації майже миттєво досягались результати швидкої або постійної метаморфози. Іноді таке робили, щоб обміркувати щось, поки світ крадеться равликом. Я часто використовував це на екзаменах. Дякуючи діду, вмів чарувати з мінімальним використанням ефіру, тож ніколи не був спійманим. Цього разу зачерпнув якнайбільше, бо не мав потреби ховатись. Раніше я міг прискорити від сили три з половиною дні. Що ж, побачимо, чи зможу побити рекорд.
Зміг! Розтягнув свій час так, що чотири доби з хвостиком пролетіли за якихось дві години. Синхронізацію провів вже після того, як дрон-супервайзер перевірив мої життєві показники та грубо скинув на підлогу бокс з вечерею. Ідеально! Мав можливість поїсти, привести себе у норму та виспатись перед завтрашнім останнім візитом до зали суду.
Судді зайшли. Всі сіли, крім мене, адвоката та прокурора. Серед глядачів були й Карел Дворжак і парочка державників. Що ж, я їх розумію, момент істини, на який варто глянути наживо. Пані головуюча суддя почала зачитувати вирок. Слова вступної частини без магії наче розтягувались у часі, я ледь стримувався, щоб не вдатись до вчорашніх чарів. Нарешті суддя покінчила з мотивувальною частиною та перейшла до резолютивної:
— ... Суд визнає громадянина Клавдій Арребо невинуватим у свідомому ігноруванні достеменної інформації про зміну навколишнього стану, що призвело до смерті. Судом визнано недоведеним порушення п’ятого пункту п’ятої частини сто дванадцятої статті Статуту норм про життя, Кодексу громадянина Вісь Тумá, — протараторила вона монотонним голосом. — Підсудний визнається невинуватим у свідомих вербальних спонуканнях, які призвели до заподіяння смерті. Судом визнано недоведеним порушення третьої частини сто дев’ятнадцятої статті Статуту норм про життя, Кодексу громадянина Вісь Тумá.
Моє серце гупало, а шкіра під очима заніміла, я слухав, не кліпаючи. В середині мене відчуття скручувалось, наче спіраль. Радість пульсувала десь у центрі вихору різноколірних хвилювань. Я стискав їх, бо боявся відпустити зарано. Дворжак почорнів від злості. Юрай же, не дихаючи, дивився розфокусованим поглядом у бік судді. Тимчасом вона продовжила:
— Громадянин Клавдій Арребо визнається винуватим у неспланованих діях, що призвели до виникнення умов смерті. Порушення другої частини сто дванадцятої статті Статуту норм про життя, Кодексу громадянина Вісь Тумá є повністю доведеним.
Я смикнувся, а суддя взяла паузу, перехопила подих та продовжила:
— Призначено покарання у вигляді ізоляції на чотирнадцяти місяців. Присуджується позбавлення статусу «громадянин» строком на сто сімдесят п’ять років або до покриття сто тридцяти семи тисяч очок провини.
Юрай смикнувся наче струмом вдарений. Звісно, було б наївністю розраховувати на повністю виправдальний вирок, але суддя не закінчила:
— Судом були враховані обтяжуючи обставини. Клавдій Арребо добровільно визнав порушення трудового договору та адміністративних норм. Він передав третім особам конфіденційну інформацію, скомпрометувавши себе як спеціаліста на високовідповідальній позиції. Ці дані стали вирішальними у плануванні дій потерпілого, що призвело до виникнення летальної події. Враховуючи це, суд ухвалює рішення стосовно додаткового покарання, але зазначає про неможливість наступних позовів у рамках цього проступку.
«Що це? Що це в біса таке?»
Репортери перешіптувалися. Я глянув на Юрая, але адвокат стовбичив як статуя з кам’яним обличчям. Враз він моргнув та зиркнув на мене, але я не розпізнав, що приховувала та маска. Обличчя Дворжака прорізала садистська посмішка.
— ... Також було враховано проведені підсудним тринадцять місяців в ізоляції й постановлено випустити Клавдія Арребо з під варти дев’ятого жовтня п’ятсот десятого року, — скрипучий голос судді продовжував буденно констатувати мій вирок. — Остаточна міра покарання для громадянина Клавдія Ареббо: місяць утримання під вартою в ізоляції; позбавлення громадянства строком на сто сімдесят п’ять років або до покриття сто тридцяти семи тисяч очок провини, — обличчям Юрая пролетів нервовий тік, суддя й не думала спинятися: — Судом винесено додаткове рішення щодо довічного позбавлення Клавдія Арребо права пілотування будь-яких орбітальних та космічних транспортних засобів. Рішення остаточне, оскарженню не підлягає. Дія вироку набирає чинності негайно.
Суддя скінчила свою нескінченно довгу промову. Дворжак не виглядав надто щасливим, але все одно переможно вишкірився до мене. Здоровань з державників спокійно кивнув, встав та поволі рушив на вихід, оминаючи репортерів. Я збентежено зиркнув на Юрая, він сидів тримаючись за голову.
Моя пружина емоцій зробила ще один оберт до центру та вивільнилась відчаєм. Шок з силою чорної діри всмоктував мою свідомість. Мій світ колапсував. Холодним гострим лезом усвідомлення проштрикнуло мій хребет від ребер і аж до маківки:
«Ми програли».
