Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2698
Творів: 51518
Рецензій: 95983

Наша кнопка

Код:



Ошибка при запросе:

INSERT INTO `stat_hits` VALUES(NULL, 52424, 0, UNIX_TIMESTAMP(), '3.147.205.178')

Ответ MySQL:
144 Table './gak@002ecom@002eua_prod/stat_hits' is marked as crashed and last (automatic?) repair failed

Художні твори Проза сарказм

Доповідь

© Артур Сіренко, 02-10-2024
            «Мокрий до нитки
              Іду під дощем, що падає  
              Он з тієї хмари!...»
                                (Танеда Сантока)

Ця історія трапилась зі мною, коли я на прохання князя Мстислава Ярославича (що було висловлене навіюванням, телепатично) жив у чудських землях, у місті з такою ж чудською назвою як і річка Андога, що належало тоді удільному князівству Андогському. Я тоді вперше зрозумів, які вони – чудаки, себто чудь. Хоча в молодості я служив у князя в дружині і заробляв собі на хліб мечем, а в ті роки зробився я чи то лікарем, чи то знахарем, бо мав колись вчителя, що людей зцілював і рани гоїти вмів. Щонеділі (відпочиваючи від трудів праведних) я любив грати в шахи – є така гра заморська, з Гіндії далекої хозарами привезена. Особливо полюбляв я таку от розвагу на свіжому повітрі: і приємно, і корисно, і для розуму гімнастика. Того дня я не мав (як завжди) гідних суперників і грав партію з місцевим «чудаком» Федором Калістратовичем Тряпічкіним – заслуженим подвижником розумової праці Анлогського будинку культури імені Фенікса Держимордського. Партію він як завжди програв: невдало слоном пішов, тут я його, користуючись захистом Фішера, і накрив по п’яте число. Мабуть, програвати йому набридло, і нову партію у шахи він грати не захотів. А доміно, як говорять в Уельсі, не моє поле жита, не по барону вотчина. З якоїсь причини отого, з дозволу сказати, Теодора потягло на розмови.
- Даниличу, ти б виступив з доповіддю на засіданні нашого Товариства любителів прогулюватися в парку – ТЛПвП скорочено. Ти, я знаю, у равликах знаєшся, захоплюєшся, так би мовити, цією справою равликовою, просвітив би народ, приніс би світоч науки в душі громадян.
- Так, ну… Я ж не фахівець із малакології. Я так, аматор. До того ж я лікар, все таки. Якщо вже дуже потрібно місцевим якоїсь просвіти, я б доповідь з медицини зробив.
- Ні, ні. Є у нас доповідачі з медицини. Ось минулого тижня Жора Куніцин доповідь з медицини робив на тему: «Про цілющі властивості горілки та інших алкогольних напоїв». А ще раніше слухали його доповідь «Про шкідливість та згубність лікарських препаратів іноземного виробництва». То ж не треба. А ось про равликів ніхто ще нічого не розповідав. Тим більше в нашому парку їх водиться багато, і народу цікаво, що це за звірі такі.
Я погодився – коли народу цікаво…
Доповідь моя була в неділю. У парку, на відкритому повітрі, на літній естраді. І погода випала дивовижна ... Йой, краще б я на велосипеді поїхав би за місто кататися, ніж цим от жителям доповідь читати, та гаразд… Публіка зібралася досить строката, прямо скажемо, багато хто з громадян мав не дуже інтелектуальні риси обличь. Ну, та мені не звикати. У лікарні нашій районній за роки праці я на всяких надивився. Враховуючи рівень освіти публіки, викладав свої думки простіше, доступніше. Почав із принципів класифікації Gastropoda та особливостей анатомії їх нервової системи. Потім перейшов до морфології Pulmonaria і принципів класифікації. Про розмноження згадав побіжно, щодо гермафродитизму - взагалі не заглиблювався, з огляду на пуританські настрої тутешніх пенсіонерів. Наприкінці згадав про естетичне значення мушель, поетично описав, як красиво виглядає равлик у променях сонця, що сходить, коли на завитках його хатки блищать краплі роси. Закінчив доповідь своїми віршами з збірки «Равлики на стеблах соняха». Чим ближче доповідь добігала кінця, тим більше я помічав недоброзичливих поглядів у мій бік і якоїсь зловісної атмосфери, що виникла серед слухачів. Після завершення доповіді мене догодило сказати фразу: «Які будуть запитання?» І тут почалося…
Спочатку піднявся товстун із кепкою в руці:
- Я не зрозумів, що це ви тут пропонуєте? Слимаків їсти чи що? Разом із жаб’ячими лапками? Не треба нам цієї хранцузької гидоти! Нам свого хлібчика російського вистачає! Не змусите нас цю гидоту вживати! Не вийде! Бачили ми вже таких кулінарів, ядрьона фєня!
Почулися голоси:
- Фе, огидно!
- Хай сам їх жере, жабоїд!
Я намагався заперечити:
- Так я ж ... - закінчити не дали, почали шуміти і свистіти.
Потім схопився громадянин похилого віку в синьому піджаку та білій сорочці:
- Що ж Ви богохульствуєте, громадянине хороший? Ні, щоб сказати з самого початку – равликів створив Бог на четвертий день творіння разом з іншими істотами земними, так ви тут явно натякаєте на якусь еволюцію. Не вистачало ще, щоб Ви відкрито заявили, що Дарвін мав рацію і равлики виникли самі собою, а не за промислом Божим. Я розумію, що Ви в Бога не вірите, то навіщо Ви цією єрессю дітей отруюєте? Навіщо церкву нашу російську православну так зневажаєте? Ні, щоб сказати: треба в нашому парку збудувати храм Божий святого Володимира Чудотворця, то Ви про це навмисно замовчуєте! До того ж пропонуєте равликів споглядати. Молитися і постити треба, а не на якихось равликів дивитися!
- Я вибачаюсь, але до чого тут релігія??? … – але продовжити не зміг. Здійнявся гул і почулися обурені голоси:
- Єретик!
- Усі вони такі... Теж мені, вчений...
- Окуляри протри!
- Та йому на віру православну начхати!
Тут схопилася якась дама неабияких габаритів із явно надмірною вагою:
- Парк, як відомо, насамперед потрібен для того щоб вигулювати дітей! А нам тут равликів кажуть спостерігати! А діти як? А нам куди? Нам із дітлахами то куди? Якщо так далі піде від цих любителів равликів і від самих равликів ступити не буде куди! А нам із дітлахами, виходить, на проспект під рев машин, а парк равликам, чи що?!
Обурений гул посилювався:
- Гнати їх у шию цих вошивих інтелігентів! Сам він равлик рогатий!
Тут уперед вийшов якийсь дідок із задніх рядів при краватці зі значком «Ударник праці»:
- Та що ж це таке? Що нам пропонують? Споглядальний спосіб життя вести? Це замість щоб працювати, творити краще майбутнє, будувати комунізм, вивчати праці Леніна, ми на якихось равликів маємо дивитися? Ні, щоб почати доповідь словами – потрібно в нашому парку поставити пам’ятник вождю світового пролетаріату товаришу Леніну та товаришу Сталіну, і товаришу Дзержинському, то він нас веде в якісь нетрі буржуазні!
На задніх рядах схопились і натиснули кричати:
- Геть!
– Смерть ворогам народу!
– Розстрілювати таких треба!
- На Колиму його!
Деякі особливо завзяті почали ламати лавки і стояли вже з патиками в руках, з яких стирчали цвяхи. Я так обережно озирнувся, чи можна втекти. Але позаду вже шлях був відрізаний кількома мордатими «представниками трудового народу» в брудних і спітнілих майках.
Тут встав молодик у футболці зеленого кольору з написом «Аероплан»:
- А за які гроші, дозвольте Вас запитати, чи Ви займаєтеся тут дослідженням равликів? Хто це все фінансує? Тільки не треба брехати, що це все за власний рахунок! Прямо скажіть – брудні і криваві долари я отримую від ЦРУ, а равлики це лише прикриття моєї ворожої Росії діяльності!
Голоси із публіки:
- Шпигун!
- Заарештувати його!
Піднявся лисий громадянин років сорока з вусиками:
- Товариші! Я тут хотів би всім нагадати і сказати – хто не знає: равлик - це один із масонських знаків. Я так зрозумів, що наступного разу нам тут хочуть доповідь про циркуль і про косинець, про фартух і вільних мулярів… Тільки ми цього слухати не бажаємо! Хто його взагалі сюди пустив?
Крики із задніх рядів:
- Так ось він хто такий!
– Тепер все зрозуміло!
- Не втече!
Тут встав чоловік середнього віку з бородою, червоним носом і синіми мішками під очима:
- Я хотів спитати, яке справжнє прізвище цього доповідача. Але потім передумав - і так ясно, яке у нього прізвище - на морді написано. Не знаю, чому він досі не поїхав на історичну батьківщину, якщо все російське йому таке не миле. Чи там равликів немає? Не розумію, взагалі, Росія їм дала притулок, пригорнула, обігріла, а вони тут усім незадоволені і равликів, бачите, хочуть вивчати!
Крики публіки, немає вже не публіки – натовп:
- Бий його, рятуй Росію!
- Христа розіп’яли!
Зліва на алеї група молодих людей почала ламати гілки і споруджувати велике багаття під старим розбитим ліхтарем. З другого ряду почулися голоси:
- А мотузка хоч є? Його зв’язати спочатку треба, а потім на багаття!
Я зрозумів, що зволікати більше не можна ні секунди - праворуч я помітив прохід між двома «лобами», а далі висока огорожа, але через неї можна перемахнути. І тут я рвонув! Дорогою збив з ніг якогось «мужика», що нагадував безхатька, через паркан не перестрибнув - перелетів – і ходу! Ззаду долинали крики: «Тримай його! Втече! Наздоженіть!» А я летів над доріжкою серед дерев – ноги мої, ноги! Тільки не підведіть! А в голові лишень: «Біжи, докторе, біжи!»

1994

P. S. Написано було давно. Писалось як антиутопія, але реальність перевершила всі мої найпохмуріші фантазії…


Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)
кількість оцінок — 0
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.045575857162476 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати