Продовження. Початок http://gak.com.ua/creatives/1/51818
Дні пролітали бадьорим фокстротом, різдвяні канікули давно закінчилися, а сніг все йшов і йшов. Первинна радість поступово заміщувалась розгубленістю, а в декого сумом. Коли ж снігові намети вкрили з верхом залізничну станцію, яка стояла в долині, а від рейок не залишилось навіть натяку, стало трохи тривожно. Все частіше містяни збиралися в якомусь із будинків навколо комина і розважали одне одного готичними історіями. Все частіше діставали із шаф вовняні шкарпетки й варили поживний ароматний грог. І все частіше згадували міс Мальборо – бо умови складались якнайкраще для якогось моторошного злочину. Кожного ранку сусідки телефонували одна одній з одним єдиним питанням – чи не приїхала? І потім радісно повідомляли домашнім — поки що все спокійно. Тривога так заволоділа містом, що ніхто навіть не замислювався, а яким транспортом шановна пані могла би прибути?
Врешті міс Мальборо сама надіслала телеграмму, де повідомила, що застрягла у Східному експресі в горах Трансільванії. Цю звістку свякували не гірше за Новий рік, бо вважали, що ніяких несподіванок цієї зими не буде і можна спокійно продовжуати грати в лото й читати детективи.
Але за тиждень, коли снігові кучугури вже мірялися зростом з будівлею мерії, з’явилися тривожні чутки. Сусіди коали Кайлі помітили, що вже давно не бачили диму з її комина. Подвір’я будинку повністю завалило снігом, а вікна залишились далеко внизу, так що ніхто б і не помітив, якби вона включала світло.
Оскільки чекати допомоги та й навіть поради не було звідки, найбільш активні містяни вирішили провести розслідування самотужки. Можна не дивуватись, що очолив ініціативну группу Карл, а на допомогу залучив полковника і жирафу Жізель.
Однак невдовзі виявилось, що полковник страждає застарілим ревматизмом і подагрою, і витягнути його із затишного глибокого крісла біля комину на занесену снігом вулицю аж ніяк не можливо. Жирафа також жалілася на хронічний тонзиліт. До того ж, попри усі свої детективні таланти, Жизель була відома своєю забудькуватістю. Так що гному довелося шукати нових підлеглих. І він їх знайшов зовсім поруч від себе.
У Кребсів мешкали двійнята – двадцятирічні Джейн і Джейк, типові для англійської глушини молоді люди. Джейн, як годиться, вивчала історію мистецтв, носила картату спідницю в складку та коротку трикотажну кофтинку поверх блузки з бантом. Джейк, високий рудий молодик в круглих окулярах, традиційно штудіював єгиптологію і брав участь у розкопках пірамід на Нилі. Вихідними вони грали в крікет і їздили на пікніки на луки – хоча точнісінько така трава росла на їхньому подвір’ї. Єдиним родичем був старенький дідусь, який майже не вставав зі своєї качалки, окрім тих випадків, коли він разом з іншими пенсіонерами виїжджав на полювання.
Близнята з натхненням відгукнулись на пропозицію взяти участь у розслідуванні. Як зоозахисники, що роздавали листівки на захист піщаних котів, вони повсюди зустрічали радісні обличчя й відкриті двері. А дякуючи снігопаду, вже зовсім просто було напроситися на гарячий чай і довгу розмову.
Розпочали, звичайно, з панди Йошіко. Але одразу викреслили її зі списку свідків. Бо панда замкнулася у своїй хатинці і вдала зимову сплячку. Правда, залишилось нез’ясованим, хто кожного дня чистив їй стежки.
Пішли до Анаконди Зіти. В її невеликій вітальні чільне місце займав старовинний різний буфет, на якому стояла колекція різноманітних реторт і колб. Близнюки ввічливо відмовились від чаю і одразу перейшли до справи – кмітлива анаконда вже знала заради чого вони прийшли. Востаннє вона бачила Кайлі на пошті – та купувала з дюжину поштових марок по 50 пенсів кожна.
Окриленні успіхом брат і сестра вирушили до сорок. Джакомо одразу заявив, що працює з партитурою, а Розіна радісно почала розказувати історії з життя сусідів. Не пройшло й години, як вона до слова розповіла, що Кайлі хвалилася новою прикрасою, вирізаною з ікла моржа. «Не розумію її смаків, виглядає тьмяно і старомодно» — не втрималась від єхидства Розіна, але детективи вже почули те, на що чекали, й безцеремонно попрощалися з господинею. Не слухати ж її балачки до вечора?
Наступне чаювання проходило в будинку білки Люсі, яка пригощала гостей зацукрованими горіхами з вкрапленнями піску. Відпльовуваючись, Джейк вдало похвалив варення з жолудів, чим дуже підняв самооцінку господині — так, що вона перейшла до критики смаків своїх сусідок.
— От, наприклад, Кайлі – пригостила мене якось джемом з морошки арктичної багаторічної. І що воно таке, ані смаку, ані запаху, колір бляклий, кісточки в зубах застряють. Яка з неї господиня? А от Єхидна Хуаніта — такого наготує, що й отруїтися невдовзі.
Останні слова язиката білка промовляла вже сама до себе. Джейк і Джейн бігли до Карла, щоб систематизувати зібрані покази.
Карл виглядав приголомшливо. Він викинув нарешті поламаного капелюха і натомість натягнув на голову потертого, але все ще франтуватого казанка, що знайшов на горищі. До того ж, намалював собі вугіллям кокетливі вусики. Свою мову він тепер доречно і недоречно пересипав французькими словами.
Гном одразу ознайомив молодь зі своїм списком версій: «Вбивство, кіднепінг, незаконне утримання, спячка». Але втомлені Джейн і Джейк не стали його слухати далі й пішли спати.
Зранку вони зустріли сову Ханну, яка розповіла, що декілька ночей тому неподалік від будинку Кайлі побачила білого ведмедя у формі морського офіцера. «Красень-мужчина, увесь в білому, в золотих кокардах і шевронах, ходить статечно, перевальцем, справжній адмірал!» — захоплено розповідала сова.
А вже наступного дня запрацювала пошта. І зовсім скоро до будинку Емілі прийшла листівка з морським пейзажем, підписана фру Кайлі Ларсен, і фото самої фру у шубі з хутра нерпи. Кайлі подякувала за старання в пошуках, про які написали їй добросердні сусіди, і розповіла, що переїхала до маленького морського містечка майже за полярним колом.
