Буду писати тобі білим по білому. Дозволиш? Чуєш дощ за вікном? Я дарую його тобі, відтепер він твій. Якщо захочеш, краплинки будуть цілу ніч розповідати про мої секрети. А зранку ти збиратимеш спогади із очей волошок і думатимеш що все це сон. Ти вип’єш міцної кави, а для мене вона завжди мала присмак гіркоти.
Мені не вистачає тебе, чуєш?
А хочеш я подарую тобі цю ніч і ти залишишся з нею наодинці? Вона співатиме тобі соло, а потім зірки візьмуть інший акорд і буде грати прекрасно симфонія. Ні, не хочеш?
Тоді давай ми з дощем подаруємо тобі веселку. Боїшся опинитися зі мною по різні боки? Ну що ж, тоді лишайся наодинці з павуком, який давно вже плете павутиння на дні твого серця…
Чуєш, дощ розповідає казку про два закохані серця, які довго шукали одне одного. Вони блукали лабіринтами власних доль і нарешті зустрілися. А потім… потім у гості прийшла буденність і з того часу вони вже не можуть з’єднатись.
Чому ти мовчиш? Скільки можна мучити одне одного мовчанням?
Ой, закінчується біле чорнило. Що? Ти кажеш що все одно не вмієш читати слова, які написані білим по білому? Що ж тоді доведеться взяти чорний папір і олівець, може чорне по чорному буде для тебе ближчим?
Хочу написати тобі, але навіщо, якщо ми все одно не чуємо одне одного.
Зараз ти чуєш музику дощу, а я лише його монотонний стукіт по підвіконню. Я взяв у руки олівець, а він чомусь постійно ламається, ще трохи і його серце взагалі закінчиться…
Ти – любиш поезія, а я живу у прозі. Твоя найкраща подруга ніч, а я – жайворонок. В калюжі ти бачиш зорі, а я бруд, то ж про що говорити далі?
Я хочу подарувати тобі себе, а тобі не потрібен такий подарунок, тому що фарби, якими я намальований не надто яскраві і не поєднуються з твоїми. А хіба я винен, що художник був дальтоніком?
Ти говориш про буденність з огидою, але ж від неї не втечеш. На довго ти зможеш заховатися в своєму ілюзорному світі? А потім що? В мене хоч павук живе, а в тебе герані і ті згнили від того, що ти занадто багато часу проводиш з дощем.
Ти кажеш, що я тебе не чую? А ти хоч раз пробувала перервати мовчання?
Якщо ти хочеш – я піду, але з ким ти залишишся? З дощем, який завтра піде шукати кращої долі? З ніччю, яка за кілька годин помре і стане світанком?
Зрозумій одне – мої фарби уже не змінити, і дощ я ніколи не почую, але ти для мене і день і ніч, і сонце і дощ. Покупайте Столик-подставка для ванны в нашей мастерской!
Вибач, заговорився з прірвою, бо ти все одно не чуєш, ти – слухаєш дощ.
