Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2533
Творів: 45668
Рецензій: 89356

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Казка для дорослих

Залізяка

© Олексій Тимошенко, 11-06-2007
                                          

    Жила собі Залізяка. Ну, звичайна така, квадратна, невеличка, розміром з книгу, місцями іржава, обдерта, ретельно пошматована всім своїм попереднім життям та дрібними непорозуміннями із іншими істотами.
    Ніхто точно не міг сказати, звідки вона взялася, ця дивна та незвичайна Залізяка. Навіть вона сама відверто вважала, що існувала завжди, весь цей час, який сприймався нею  досить розпливчасто та хаотично. Іноді Залізяка згадувала, що колись була частиною велетенського механізму і виконувала вельми важливу функцію в його роботі, але такі спогади все рідше з’являлися в її міркуваннях, оскільки все більше Залізяка була захоплена мріями про своє близьке та далеке майбутнє. Вона полюбляла в думках літати до тієї щасливої миті, коли її життя, там, десь далеко, за  горизонтом її сьогодення,  буде іншим – сповненим радості та втіхи, спокою та задоволеності. Отож, спогади були вже не такі важливі для неї.
   Протягом останніх місяців Залізяка знаходилася в старенькому непривітному приміщенні, де серед пилу та зваленого в темному кутку дрантя та різних Речей, що лежали на полицях, єдиною світлою плямою на подертій стіні розпливалося маленьке віконце із заляпаним брудом склом.
Рано – вранці яскравий промінь  ранкового сонечка з’являвся в Малій  Коморі і повільно рухався, вимальовуючи  обриси Речей  - друзів Залізяки.
Першими раділи світлу та теплу Купа Іржавих Деталей, що представляли собою певний  механізм, який складався з педалей, вигнутого колеса, рами. Залишкам „швидкісної машини” Залізяка відверто симпатизувала, адже це були створіння схожі на неї саму. Щоправда  любили вони голосно торохтіти, згадуючи про те, що колись і вони, як і Залізяка, могли виконувати почесну місію в цьому житті.
  Потім з темряви виринав білий пластмасовий Бак, як на думку самої Залізяки і деяких жителів Малої Комори, – порожній та не дуже розумний. Його міркування про життя були поверховими та  часто примітивними.
  Золотий промінь рухався далі і виривав із цупких обійм темряви полицю з Інструментами, призначеними для виконання різноманітних видів робіт. Там були: різні Пилки, наприклад маленька, гнучка, але з гострими, як у акули, зубами. Звісно, акулу Залізяка ніколи не бачила, навіть не уявляла, як вона виглядала, але колись чула про це порівняння  з вуст того сивого чоловіка, що іноді з’являвся в Коморі,  і якого боялись всі її мешканці. Боялась і Залізяка.
  Була на полиці і Велика Пилка, старша сестра Малої, із переважно зламаними зубами, бо прожила вона на цьому світі багатенько рочків, була досвідченою в різних складних  питаннях, хоча і мала слабеньке здоров’я. На полицях були також: Молоток, Викрутки різноманітного калібру, Шматок Гуми, Купа Великих Цвяхів, Шпилька, Вусатий Годинник, Дерев’яна Шухляда та інші Речі.
   Нарешті промінь рухався далі, на деякий час зупинявся на Залізяці і всі мешканці на деяку мить могли милуватися її дивною конструкцією, коліщатками, вигнуто-загнутими трубками, що переплітались між собою, утворюючи цікавий екзотичний малюнок.  
*                                                                    *                                                          *
      Сьогоднішній ранок розпочинався, так як і всі інші. Першим почав набридати  мешканцям білий Бак, він здивовано глянув навкруги (як – ще не прокинулись?) і забубонів:
- Підйом! Підйом! Прийшов новий день!
- Та замовкни ти! – одразу озвався з полиці Годинник. – Дай поспати!
Годинник любив бурчати, і не любив, коли його турбували зранку, адже дуже, дуже шанував міцний тривалий сон. Якось і він одного разу вночі хрипло затремтів,  заревів. Прокинувся сам, і мешканців усіх налякав. Як виявилося – це була його реакція на якійсь дивні сни, пов’язані з попереднім життям у Великій Коморі, де він  прослужив гарних років тридцять, аж поки не вийшов на відпочинок і не оселився  тут, в  Коморі Малій.
- Ги  – ги - ги!  - хвацько зареготали старенькі подерті Чоботи.
Вони були чи не найбільш веселими та жвавими серед мешканців Малої Комори, завжди були в гарному настрої і завжди усміхалися. Залізяка вирішила, що все-таки вони поводять себе невиховано, але промовчала –  дуже не хотілося починати день зі сварки.
-Ги-ги! Подивіться на цього ледацюгу! Скоро вечір прийде, а він ще спить! - продовжили свою жартівливу пісню Чоботи.
- А вас, шановні, не запитують, - бубонів вусатий Годинник.
- Правильно-правильно, – обізвалася  стара Миска, що гойдалася на іржавому цвяху, – це не чемно.  
-Ги-ги! – знову прийнялися за своє Чоботи. - Не чемно! Це хто там так базікає? Га? Ги!
- Як, а ви ще не второпали? Це ж наш володар часу, наш вусатий дядечко, - втрутилась Шпилька.
Нарешті Залізяка не витримала і промовила:
- Слухайте, Чоботи, ви що, не з тієї ноги встали?
- А вони не з тієї ноги злізли! – підкинула  перцю в розмову Шпилька.
-Ги-ги! Теж знайшлася, гумористка! – зареготали Чоботи. – Ми то з ноги, а ти звідки така розумна, з ентомологічної колекції?
- Що?? Та як ви...
Залізяка мовчки слухала діалоги Речей і думала про те, що це життя, яке так повільно та невимушено проходило в Малій Коморі, їй вже набридло. Кожного дня одне й те саме. Як не Шпилька то Пилка, як не Пилка то Чоботи. Скільки можна? Та й Годинник змучив своїми спогадами.
- Слухайте, шановна громадо, ну, вам бачу робити зовсім нічого, хіба не набридло займатись пустими балачками? Ви, що не бачите - життя проходить повз нас?
На деяку мить в  Коморі запанувала тиша. Схоже Речі  міркували над словами Залізяки, зважували її думку і намагались визначити – чи достатньою є її вага, щоб перейматися  сказаним і робити в подальшому відповідні висновки. Залізяка  було подумала, що ляпнула якусь дурницю. Справді – та хіба можна назвати це життям?
Напруження зняли Купа Іржавих Деталей. Вони стрибнули в центр Комори і заволали щосили:
- Ей, ви, шановні мешканці Малої Комори, нумо годі гарчати, годі страждати, давайте звеселятися, адже все залежить від нас, – і вони почали танцювати.
    Речі почали повільно, поки  ще несміливо,  приєднуватися до них. Бак почав бити себе по череву. Ну чим не цимбали? Гопака затанцювали веселі та життєрадісні Чоботи, їх підтримали і Шухляда,  і Годинник, і навіть Пилки. Стрибнула вниз і Залізяка.
- Шановна громадо!  Мешканці Малої Комори, - продовжили  Купа Іржавих Деталей, - а зараз – соло найдивовижнішої істоти нашої Комори.  – Залізяка!
Залізяка стрибнула у коло Речей і заходилась витанцьовувати...
*                                                          *                                                         *
   Раптом двері Комори відчинились і на порозі виросла постать  згорбленого чоловіка, Івана, саме  якого  і боялись всі  мешканці Комори.
Деяку мить він дивився на картину, яка намалювалась перед його очима. Речі зупинились,  завмерли, мовчки й собі дивились на Івана.
У господаря Комори були маленькі темні оченята, скуйовджене волосся, довгий ніс, який сьогодні був ще й червоним. Коли Іван розмовляв, цей ніс жваво рухався, супроводжуючи своєрідною гімнастикою кожне слово, що вилітало з його вуст. Отже Іван  подивився на компанію, яку побачив перед собою, а потім заволав:  
- Що –о! Зібралися? Фестиваль тут організували.
Господар Комори зробив крок вперед  і  ніс знову зарухався:
-  Зібралися. А хто дозволяв, я питаю. У-у, я до вас доберуся!!!
- Та пішов ти..
-  Як? Та… Хто?  Та я вас..
- Пішов ти, кажу, Червоний ніс.
Це говорила Залізяка.
Іван зробив ще один крок вперед і зупинився прямо перед нею. Всі Речі  відскочили в кутки Комори.
- Ти б, дурню, йшов би додому, до дружини, до дітей, а не вештався вулицями з такими ж  невдахами як і ти. Ранок ще, а ти все - пиячити та пиячити.
- Та що ти знаєш про життя, шматок  іржавого  заліза, - не міг второпати, що від нього хочуть, Іван, -  хто ти? Що бачила? А в мене може того...
- Дірка в тебе в голові, - прийшла на поміч Залізяці Шпилька, - от всі нормальні думки і випадають!
- Ги-ги! – зареготали Чоботи.
- Т-р-р-р, - зарепетував Годинник, - все, друже, досить спати, просинайся!
Так Речі поступово вийшли із своїх схованок і стали біля Залізяки.
- Іване, ти не ображайся. Ми ж нічого поганого не хотіли.
- Ага, - цвьохкали Цвяхи, - ну скільки можна пиячити?  
- Та ну вас... – Іван незграбно розвернувся і вийшов.
  - Все. Капець, – резюмував Молоток, - він  завтра прийде до тями і вчинить тут у нас маленьку війну. А все ти, Залізяка. Не могла змовчати. Він би тут побалакав собі і пішов.
- Не хочу я мовчати, якщо вам хочеться – ваша воля, а в мене все життя попереду.
Всі мовчки розбрелись по Коморі і зайняли свої  звичні місця. Далі була тривожна ніч,  стогін Годинника і ранок...

Іван таки  прийшов до Малої Комори, довго дивився навсебіч, намагаючись згадати вчорашню подію. Потім  зупинився поглядом на Залізяці, почухав потилицю і промовив:
- Не чекали, а я й прийшов...
Після цих слів він ухопив  злякану Залізяку, кинув її  в торбу і вийшов з Комори.
Спробував було продати  Залізяку за п’ять гривнів своєму сусідові Петру, та справа виходила невигідна, бо сусід цей, Петро, ніяк не хотів віддавати свої чесно зароблені грошики. Потім деякий час намагався розтрощити її важкою зеленою  пляшкою, але розтрощив лише пляшку. Врешті-решт  Іван прийняв єдине правильне, на його думку, рішення. Так Залізяка опинилася край дороги,  біля невеличкого дерева, в траві.
*                                                                 *                                                            *
Пройшов день, другий, третій...
І життя Залізяки змінилося. Двоє хлопчаків гуляли якраз поблизу того місця, де вона  знаходилася. Залізяка почула їхні голоси - дзвоники і зраділа – компанія все-таки. Вона так захотіла закричати від радощів, привернути увагу до своєї скромної персони так би мовити, але не могла себе пересилити, вичавити із себе бодай одне слово, бо  пам’ятала до яких наслідків привело її палке бажання висловитися. Аж раптом один із Маленьких Людей зупинився якраз біля Залізяки. Вона побачила його обличчя, прикрашене ластовинням, носик – ґудзик та руде  волосся.
- Ух ти, Данилко! Дивися, що я знайшов!
- Де? – відгукнувся інший.
- А ось! –  перший із Маленьких Людей  міцно вхопив Залізяку і підняв вгору.
На деяку мить  все закружляло перед нею. „Все. Капець” .
- А що це? – здивовано запитав другий із Маленьких Людей.
- Ну, не знаю. Якийсь механізм. Машина.
- Може,  давай її розтрощимо?
Залізяка затремтіла.
-Ти що! Не треба. Я візьму її додому.
А батьки?
- А.. - махнув рукою Андрійко. – Татко тільки зрадіє, ти ж знаєш, який він у мене...
*                                                         *                                                                     *
   Залізяка лежала на столі у кімнаті  ду-у -же Великої Комори. Вона почувала себе трішки незручно, адже зовсім неочіковано стала центром уваги. Декілька здивованих Людей мовчки її  вивчали,  а  один з них, точніше, одна – маленька  Дівчинка з великими блакитними очима, навіть спробувала торкнутися пальцями правиці  до  Залізяки.
„ Ай!” – ледве не закричала Залізяка та таки втрималася, пам’ятаючи, що Люди, навіть такі симпатичні на перший погляд,  можуть зреагувати на її поведінку по-різному.
- Ну що? – поцікавився  Андрійко.
-  Синку, ти молодець! Я не можу навіть  описати  своє захоплення, але це щось неймовірне..
Залізяка   пильно подивилась на Людину, що проспівала цю схвальну  пісню на її честь.
„ Гм, я звичайно впевнена, що варта в цьому житті чогось кращого, та щоб так!”
- А де ти її узяв, цю красу?
- На вулиці, валялась в траві...
- Угу.
- Савелію, може її треба помити, -  запропонувала симпатична жіночка в окулярах та кумедною зачіскою.
„Помити”.
- Ні-ні. Вона і так бездоганна. Не треба руйнувати її  природний стан, її єство.
„Ах!”
- Ну добре, подивилися і годі. Їй треба ще  відпочити, - багатозначно резюмував Савелій.
- Ну, тато,  - закліпала своїми великими очима маленька Дівчинка.
- Все-все, завтра подивитесь, на всю компанію...
Остання репліка Савелія трішки заінтригувала Залізяку, спочатку вона трішки затурбувалася, а потім, після нетривалих роздумів, подумала, що їй вже втрачати ніби й немає чого – „най буде, як буде!”
    *                                                              *                                                    *
  „Завтра” незабаром виявилося симпатичним сьогоднішнім днем з яскравим феєрверком вражень та сплеском океану емоцій. По-перше, Залізяка потрапила в нове приміщення – в Цікаву та Екстравагантну Комору, куди її разом з багатьма Речами приніс Савелій. По - друге, там Залізяка зустріла свого старого друга, і щиро цьому зраділа, всміхнулася і мало не закричала від несподіванки.
А Комора дійсно було незвичайна, сповнена якоїсь незвіданої урочистості, вона  сьогодні слугувала місцем зустрічі  Людей і Речей. Причому перших було  багато і різних.
Залізяка  побачила серед них і  задоволеного Савелія, якого чомусь  вітали усі присутні,  побачила  і його  родину, і  цілий гурт  кумедних Людей, і ще деяких осіб, що стояли трохи поодаль від інших та  спідлоба дивилися і на Савелія і на Речі.
Для кожної Речі знайшлося тут  окреме місце (як тут не згадати полицю в Малій коморі), гарно освітлене та відокремлене від  незвичайного гурту. Біля кожного такого місця стояла табличка з надписом, тож,  якби Залізяка могла читати, то дізналась би багато нового і про інших істот, представлених на  споглядання, і про себе.
  Вона дізналась би, що проста Склянка з водою може бути „Живою водою”, якась  Палка – „Штуковиною”, а   якійсь Предмет, вкритий пилом  - просто „Предметом”. Також тут були – Велосипедне колесо з надписом „Велосипедне колесо”, звичайне Дзеркало з надписом „Дзеркало Гезелла”,  Банка з ложками – „ Банка з ложками”,  Труба фонографа з чиїмись ногами, що стирчали з неї  - „ Інтерпретований знайдений предмет”,  Конструкція із  Конструктора – „Сконструйована Конструкція”. Знаходились тут і  інші  Речі.
Нарешті  був тут  і її знайомий  вусатий годинник, який невідомо як і чому  потрапив до цієї ж Комори, проте він виглядав  вельми щасливим, здавалось навіть, що він трішки помолодшав – ще б пак, адже це ж справжня „Машина Часу”!
Сама  ж Залізяка, була представлена під звичайним  та простим ім’ям – „Залізяка!” .  
Після  нетривалої, але зворушливої промови Савелія всі присутні Люди  розійшлися по Коморі  і почали ретельно вивчати представлені  тут предмети. Певна  частка уваги була подарована  і Залізяці.


   Декілька тижнів Залізяка провела в компанії „знайдених предметів”. Багато нових вражень були нею отримані від спілкування зі своїми  новими сусідами. За цей час вони встигли перезнайомитися, посваритися і добряче набриднути одне одному, тож коли раптово життя в Цікавій та Екстравагантній Коморі закінчилося, Залізяка навіть зітхнула з полегшенням.
    
Вона  знову лежала край дороги,  біля невеличкого дерева, в траві...



Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)
кількість оцінок — 0

Рецензії на цей твір

А що ж це було, все-таки?

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Олесь Петік, 13-06-2007

пропоную альтернативну кінцівку

На цю рецензію користувачі залишили 2 відгуків
© О.Гринишин, 12-06-2007

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 2 відгуків
© Тед Лещак, 12-06-2007

Залізяка як витвір концептуального мистецтва

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Камаєв Юрій Статус: *Історик*, 12-06-2007
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.49531006813049 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Перехрестя жіночих доль крізь століття
Саме так можна коротко описати події  книги Наталії  Тисовської «Київські канікули». Кмітлива американська …
Що може бути ніжнішим за «Ніжність»?
Шеф Наталі мав звичку щоранку читати у словнику визначення якогось слова. Коли вона увійшла до кабінету, …
100 історій про дівчачу силу
Книжка, яка надихає неймовірно велику кількість дівчат і жінок, дає змогу повірити в себе, своє покликання, …
«Сліпі убивці» вигаданих і справжніх світів
«Сліпий убивця» Марґарет Етвуд — приклад «шизофренічного» наративу, у якому один герой розпадається …