Сенека сидить на ліжку, тримає в руках лист ватману і швидко малює олівцем. Малює Мар'яну, у сукні, прикрашеній квітами, з пробором волосся і дитячою посмішкою. Мар'яна виглядає значно молодшою, майже дитиною, а ще якоюсь наївною і натхненою. У двері стукають, Сенека ховає малюнок. В палату заходить санітарка з обідом. Виставляє тарілку з борщем, кашу з котлетою, пиріжок і велику чашку з киселем. За санітаркою увесь час дивиться міліціонер. Вона уходить, двері зачиняються, Сенека дістає малюнок і працює над ним далі. Через декілька хвилин чує дивний звук. Якесь дріботіння, бачить, як тремтить чашка з киселем. Здивовано бере її і відчуває вібрацію. Потім роздивляється, що у чашці щось плаває. Лізе туди пальцями і бачить целофановий пакетик. Озирається навкруги, дістає пакунок, в якому за кількома шарами целофану мобільний телефон, що тремтить. Рве целофан, натискує на кнопку і каже "Алло".
- Привіт, Сенеко.
- Добрий день.
- Як ся маєш?
- Непогано.
- Говорити можеш?
- Можу.
- Думаю ти зрадієш тому, що зараз почуєш.
Босий передає слухавку Мар'яні.
- Алло, Сеня, це я, Мар'яша!
- Це ти! Де ти?
- Тихіше! Розмовляй тихіше, а то тебе почують!
У цей момент до палати дійсно заглядає міліціонер.
- Що таке?
- Смакую обід.
Сенека вказує на тарілки з їжею. Телефон кинув у кишеню піжами, як йому видали замість скривавленої одежі.
- Ну смачного.
Двері зачиняються. Сенека чекає кілька секунд, потім дістає телефон.
- Алло.
- Любий, Сенічка, вони, вони схопили мене, вони хочуть з тобою поговорити і вимагають, щоб ти прийшов!
Вона говорить наче ледь не плаче, хоча її очі сухі та спокійні.
- Мар'яшо, не хвилюйся, я прийду, я врятую тебе!
- Любий, розмовляй тихіше!
Мар'яна передає слухавку Босому.
- Алло, Сенека, тобі треба прийти до нас. Відповіси на кілька питань, потім забирай свою дівку і йди собі. Домовились?
- Так домовились!
- Коли ти будеш?
- Не знаю. Мене зараз нікуди не відпускають. Може через день, чи два.
- Ми не можемо чекати.
- Але що я вдію? Може давайте по телефону?
- Що по телефону?
- Я відповім на ваші питання. А ви її відпустите!
- Ні, це дуже важлива справа. Ніяких телефонів, ми повинні поговорити особисто.
- Але як? Мене не пускають!
- А ти втечи.
- Що?
- Втечи. В тебе є простирадла на ліжку?
- Є.
- Порви на смуги, зв'яжи, ти всього на третьому поверсі, цього вистачить.
- Але ці хлопці, з прокуратури і міліції, вони кажуть, що мені треба бути тут.
- Навіщо?
- Не кажуть. Просто прохають, щоб я зачекав кілька днів.
- В нас немає часу…
Сенека вимикає телефон, бо чує, як відчиняються двері. Це прийшла санітарка забрати посуд. Борщ цілий, друге теж, тільки кисіль надпитий.
- Може ще будете їсти?
- Ні, не треба, забирайте.
Жінка йде, Сенека дістає телефон, спробує подзвонити, але жіночий голос каже, що на рахунку немає грошей. Сенека сідає на ліжко, дістає малюнок, дивиться на нього, торкається пальцями обличчя Мар'яни.
- Моя мила, не хвилюйся, я врятую тебе. Врятую. Мар'яша.
Він ледь не плаче від ніжності.
В машині біля лікарні сидять Кошицький та Шлапак. У поганому гуморі. Кошицький гилить кулаком по керму.
- Хто, хто заклав!
- Та хтось же.
Мовчать.
- Може його ще кудись перевезти?
- Та нікуди не перевезеш! Я і так вже огріб сьогодні від прокурора. Кричав, що на пенсію піду.
- То що будемо робити?
- Не знаю.
- Може давай на вбивства колоти?
- За ті вбивства ще швидше на пенсію підемо.
- Тоді просто випускати і хай пиздує.
- Так жаль же!
Мовчать далі. Кошицький щось думає.
- Цигарка є?
- Ти ж не палиш.
- Та тут запалиш!
Шлапак дає цигарку, клацає запальничкою. Кошицький глибоко затягується. Щось думає, потім його обличчя починає світлішати. Ось він вже посміхається.
- Слухай, а якщо ми його Марі втюхаємо!
- Кого?
- Цього ідіота!
- Як втюхаємо?
- Просто! Кажемо ціну, потім привозимо, отримуємо гроші, здаємо телепня! І все!
- А якщо його шукати будуть?
- Хай шукають! По документам він вже два дні як з лікарні виписаний! Зник десь і все!
- Думаєш Мара погодиться заплатити?
- А чому б і ні! Це крута операція! В тебе є його телефон?
- Ні.
- Треба знайти телефон і подзвонити.
- А якщо він на прослуховуванні?
- Ну, ми будемо обережними. Говоримо швидко і все. Якщо він погоджується, садимо хлопця у машину і веземо.
- А якщо Мара захоче нас кинути?
- Слухай, ми ж з тобою не діти. Нас же багато хто кинути хотів. І де вони тепер?
- Та далеко.
- Далеко.
- А цей хлопець?
- Що хлопець?
- Він не здогадається?
- Він лох.
- Він же снайпер.
- Так буває, що людина відразу і спеціаліст у своїй справі і лох. Він крутий, коли в нього є снайперська гвинтівка. А без неї він дитина – дурень, хто не взує.
Кошицький викидає недопалок у вікно.
- Ось так! Знайди телефон Мари.
- Добре.
Мара з Босим сидять у його кабінеті.
- Думаєш він прийде?
- Не знаю.
- Це ж зовсім лохом треба бути, щоб прийти.
- Він і є лох.
- Головне, щоб зі зброєю не прийшов.
- Якщо він прийде, то йому потрібна ця сучка. А її ми тримаємо дуже міцно. Так?
- Так.
- Твій хлопець надійний?
- Сем? Звичайно!
- Він якось непевно на неї поглядав.
- На неї всі так дивляться. Але Сем не лох. Він розуміє, хто вона.
- До речі, хто вона?
- Вчителька, у школі працює. Але це так – прикриття. Вона шльондра. Кожен вечір по кабакам, кожної ночі з іншим. І не через гроші, а просто їблива.
- Так і не скажеш.
- А ще вона поетеса.
- Хто?
- Поетеса. Як набухається, починає вірші хуярити. Власні. Жорсткі, з матюками, образливі. А ще вона не телебаченні передачу веде.
- На телебаченні?
- Еге ж. "Джерело віршів" - назва.
- І її на телебачення пускають?
- Пускають. Вона незвичайна сучка. Я ж багато їх бачив, але це стерво – особливе. З перцем. Не розумію, чого той лох в неї закохався. Йому б більше пасувала якась цицькаста, тихенька, а ця, наче бомба.
- Дивись сам не закохайся.
- Ти мене знаєш, мені кожен день новий рот потрібен і нова дірочка. А то нудно мені робиться.
Босий регоче.
У підвалі Сем приносить Мар'яні тарілку з їжею. Тихенько підходить до дверей, заглядає у вічко. Бачить, як вона сидить на нарах, підібравши ноги і поклавши на них голову. Сем тихесенько зітхає. Він вже сьомий рік в бригаді у Босого. Багато чого бачив, багато через що пройшов. Ці роки були непогані, до того ж Босий завжди платив добре. Але останнім часом Сем думає про те, щоб поїхати звідси. Одного дня вийти із гри. У нього старий приятель у Португалії. У того ресторан на узбережжі. В ньому багато п'яних англійців, яким треба давати раду. А Сем кандидат в майстри спорту по боксу. До того ж знає англійську. Колись він рік жив в Англії, спочатку збирав суницю, потім крав машини, потім його схопили і передали Україні. Тут ледь не сів.
Він тому і вирішив йти з діла, бо місяць тому суд оголосив вирок. Хлопцю з їхньої бригади, який натиснув на одного ділка. Натиснути повинен був Сем, але як раз пошкодив ногу, коли грав у футбол. То пішов хлопець. І його узяли. Босий платив за адвокатів, улещав суддю – як результат шість років замість дванадцяти. Але шість років! А ще ця історія з Гірею і Вухом, досвідченими бійцями, які ось так тупо загинули. Сем не хотів загинути так само. Або сісти. То думав, як би вийти з гри.
Думав план, бо просто так з їх справи не виходять. Принаймні, Сем не знав жодного бійця, який би сказав, що йде і спокійно пішов. Люди або працювали, або дивно гинули, або таємно звалювали. При цьому намагалися прихопити собі шматок. Сем теж думав про шматок. Хіба він не заслуговував його за ті роки, що віддав Босому та Марі?
Зараз він дивився на Мар'яну і думав, що вона б була дуже непоганим додатком до шматка. Ні, він знав, що вона хвойда, але може і їй вже набридло таке життя. Може і вона бажає осісти десь на березі теплого моря і спокійно жити? Чому б і ні. Сем згадував, як займався з нею сексом і чим більше згадував, тим більше упевнювався, що так воно і є.
Постукав у двері, зайшов всередину, дав їй миску. Мар'яна навіть не глянула на їжу.
- Як ти?
- А як почуває себе людина у тюрязі?
- Вони скоро тебе відпустять.
- Думаєш?
- Так, їм потрібен твій лох.
- Він не мій. Це, по-перше. А по-друге, сам подумай, чи схочуть вони залишать свідка? Чи не краще вбити і мене, щоб усе чікі-пікі.
- Ні, вони не будуть тебе вбивати.
- Вони ні. Скоріше за всього ти. Блядун накаже тобі і ти це зробиш.
- Не зроблю.
- Сем, ти ж солдат. Накази не обговорюють, накази виконують.
- Я не буду вбивати тебе.
- Тоді уб'ють тебе.
- Подивимося.
Сем ставить тарілку і виходять, зачиняє двері. Стоїть під стінкою і щось думає.
Мара і Босий сидять в кабінеті, Мара частує віскі. Коли дзвонить телефон. Дивиться на екран.
- Горе чогось телефонує. Алло!
Горе лежить долілиць на асфальті, з пістолетом біля потилиці. Дзвонить Кошицький, поруч Шлапак.
- Алло, привіт Чемодан баксів.
- Що! Горе ти що перепив!
- Це не Горе, це один ваш з Марою знайомий. Згадай справу по кінотеатрам, тільки на пизди прізвища. Зрозумів?
Босий махай рукою Марі, сам чи то здивований, чи то наляканий.
- Зрозумів?
- Зрозумів.
- Передай своєму босу, що в мене є до нього пропозиція.
- Яка?
- Його цікавить одна людина.
- Яка людина?
- Ми можемо привезти ту людину, в обмін на валізу. Не баксів, ми патріоти. Один лимон і все.
- Я не розумію, про що мова…
- У вас десять хвилин. Якщо за цей час не передзвоните, то пропозиція скасовується. Все.
Босий тримає телефон. Мара дивиться на нього.
- Що?
- Дзвонив Кошицький, з телефону Горя. Вимагає мільйон за того хлопця.
- Мільйон?
- Гривень. Сказав, що якщо ми не подзвонимо за десять хвилин, то позиція буде скасована. А так він згоден привезти хлопця нам.
Тиша. Декілька секунд чоловіки думають, про те, що відбулося.
- І що ти думаєш про це?
- Не знаю.
- Це може бути пастка?
- Не знаю.
- Як не знаєш, то подумай!
- Яка різниця! Той хлопець прийде до нас безплатно! Ми з ним попрацюємо і про все дізнаємося! А тому прокурорському мудаку – хер в дупу, а не мільйон!
- Може і так, тільки ти розумієш ціну питання.
- Розумію – мільйон!
- Ні, ціна питання - моє життя. Нам потрібен той хлопець живим, щоб дізнатися про замовників і самім нанести удар, чи хоч би знати звідки чекати наступного. Ми не знаємо, чи дійсно той хлопець прийде. Якщо він лох, то він може впасти з мотузки, по якій лізтиме. А якщо не лох, то він або не прийде сюди, або прийде зі зброєю. І я думаю, що краще не ризикувати.
- Віддати гроші Кошицькому?
- Купити того хлопця. Тільки обережно.
- А якщо він хоче підставити нас?
- Це дивна підстава. Навіть якщо заарештують з грошами, вони нічого не зможуть припаяти.
- Тільки гроші заберуть.
- А яка Кошицькому від того користь? Премію йому дадуть? Навряд чи він через премію поліз би в таку залупу.
- Він обережний.
- Але йому ж скоро на пенсію, а ці хлопці у формі робляться дуже нервовими, коли їм треба йти на пенсію. Вони хочуть захапати шматок. Кошицький не виключення.
- А якщо його наїбати? Зробити ляльку і заплатити йому мільйон цінним білим папером?
- Ти його не любиш?
- Він ледь не убив мене у свій час!
- Він гарячкуватий?
- Він звір!
- А чи не схоче він вбити тебе, коли побачить білий папір замість грошей?
Босий думає. Він ненавидить Кошицького і зараз дратується на слова Мари. Бандит, бля! Обережний який! Та він забув, коли вбивав! Він давно вже слабак, а сидить тут, керує! Босий думає, що ось він, він крутий. Він єбе баб, може начистити пику, а може і вбити. Він не боїться, він діє.
- Дзвони йому.
- Що?
- Дзвони йому і кажи, що я згодний.
- Але…
- Тільки попередь, щоб без дурниць. Справа важлива. Якщо схоче погратися – швидко отримає кулю.
Босий щось намагається сказати, але миттєво тухне під поглядом Мари. Дратується, але ховає почуття якомога глибше. Не можна показувати Марі своє невдоволення. Босий не знає жодної людини, яка б робила це і була жива досі. Усі, в кращому випадку, по цвинтарях. А в гіршому – якесь лісове озерце, затягнуте ряскою…
Бере слухавку, дзвонить.
- Алло, ми згодні. Де і коли?
- Завтра, об одинадцятій. Рівно в десять я зателефоную і назву точне місце.
- Я сподіваюсь, ти не хочеш жартувати з нами?
- Я - ні. Сподіваюся, ви теж не хочете проблем. Міняємо і розходимося. Чекайте дзвінок.
Кошицький вимикає мобільний, дістає з нього акумулятори. Потім звертається до Горя, який, вже добре побитий, лежить на асфальті, в тінявому скверику біля лікарні.
- Що ти нам ще розповіси?
- Я все розповів!
- Значить, не знаєш для чого вкрали ту сучку?
- Ні! Босий сказав, щоб ми її привезли, сказав, де її можна знайти і все!
- А чого це ти пішов у лікарню?
- Вона мене вдарила по яйцям! Член зламала!
- Це якось нелогічно: вдарила по яйцям, а зламала член.
- Мені треба до лікаря! Будь ласка, відпустіть мене!
- Навіщо тобі лікар?
- Треба зробити операцію! Інакше я залишуся імпотентом! Будь ласка, відпустіть!
- Ладно, біжи. І скажи Босому, що краще зі мною не гратися. Він знає це, але я про всяк випадок ще раз нагадує.
Горе киває головою, хоч для цього треба совати щокою по асфальті, а це боляче.
Вже сутеніє, в будинку Мари не горить жодне вікно, тільки в посту над воротами. Там два хлопця дивляться порнуху і регочуть з витівок артисток. Мара сидить у підземному кабінеті. Щось думає. Босий на кухні, жере здоровезний бутерброд. Поруч проходить Сем.
- Ти куди?
- Погодую сучку.
Сем показує тарілку з їжею.
- Можеш не турбуватися, завтра ми її грохнемо, то нехай сидить голодна.
- Грохнемо?
- Еге ж. Жаль, вона надзвичайна сучка, але забагато знає. А це не лікується.
Босий регоче. Сем поводить плечима, ставить тарілку на стіл.
- Я ще сьогодні потрібний?
- Зараз ні, але залишайся тут.
- Ми когось чекаємо?
- Чекаємо. Якщо все буде добре, завтра очікування скінчиться.
- Добре, а то хлопці вже трохи заманалися.
- Мари обіцяв дати відпустку. Поїдеш зі мною на море? Тобі ж сподобалося в останній раз?
- Чого ж не сподобалося – думав хуй зітреться, стільки дівок.
- Ну, відпочивати я вмію.
Босий всміхається, жує бутерброд. Сем, вже виходить з кухні.
- Слухай, а презерватив в тебе є?
- Зараз?
- Зараз. Я хочу ту сучку на прощання виїбати.
Босий жує і облизує губи.
- Так на рот дай, та й годі.
- На рот не хочу. Вона може зрозуміти, що їй хана, ще відкусить. Вона їбанута на всю голову, не хочу ризикувати. То є презерватив?
- Ні, з собою нема.
- Чорт, жаль.
Сем виходить і йде в крило, де живуть бандити. Там невеличкі кімнатки з ліжками і телевізорами. Лягає у своїй, закриває очі і думає. Сему здається, що якщо врятувати їй життя, вона це оцінить. Не закохається, Сем давно вже не вірить у цю хуйню, просто поїде з ним. Тут їй залишатися не можна, краще втекти якомога далі. Торкається свого члена і забирає руку. Він хоче її, хоче! Б'є кулаком у стіну.
Палата лікарні, на ліжку сидить Сенека, перед ним Кошицький і Шлапак.
- Ще день-два і тобі можна буде піти з лікарні. Ми вийшли на слід бандитів, як тільки заарештуємо їх, так і підеш додому.
- Скоріше б. Мені нудно тут і я дуже скучив за Мар'яною. Чому вона не приходить до мене?
- Ми попрохали. Вона дуже хотіла, але це зараз для неї небезпечно. Зачекай кілька днів і все буде гаразд.
- Добре.
- Слухай, ми дивилися документи по твоїй роботі. Ти там часто брав невеликі відпустки на три-чотири дні. Навіщо?
- В Москву їздив.
- В Москву?
- Так, на виступи.
- Які виступи?
- Я захоплювався рольовими іграми.
- Чим?
- Рольовими іграми.
- Що це таке?
- Збираються люди, багато, кілька сотень. Одягаються як герої фентезійних романів і розігрують їх наживо.
- Це ото ходять з мечами та щитами?
- Так! В мене була велика колекція зброї.
- І гвинтівки?
- Ні, тільки середньовічна. Мечі, сокири, кинджали, списи, шоломи, щити. З цим я їздив до Москви, частенько продавав свою зброю, бо вона багатьом подобалася.
- Круто. А як ти її возив через кордон?
- Оформляв на таможні у спеціальному ящику. В мене були експертні висновки про те, що це не зброя, точніше декоративна зброя. До того ж у одного з членів клуба батько був великим начальником у російській митниці, він мені допомагав.
- І це ти майже кожен місяць їздив на ці ігри?
- Так, вони ж були часто.
- І ще поїдеш?
- Ні, більше ні.
- Чому?
- Три місяці тому в мене вкрали всю зброю. Все до одного, винесли з квартири під чисту. Я дуже переживав, а потім вирішив покинути це все. Я ж не мала дитина. Я дорослий, а та справа займала у мене забагато часу.
- Слухай, а як ти стріляєш?
- З лука чи арбалета?
- З гвинтівки.
- Добре. Коли я був армії, то завжди був першим по дивізії.
- А зараз?
- Не знаю, я давно вже не тренувався. Хоча ми колись ходили с Мар'яшею до парку, я там в тирі мавпу вистріляв. Хоч там приціл збитий був на гвинтівці.
Він дивиться своїм ясними очима на Кошицького з Шлапаком. Ті питають ще щось несуттєве і виходять.
- Це він! Це точно він!
Кошицький хлопає пальцями, Шлапак здивовано на нього дивиться.
- Чого ти так думаєш?
- Це ж суперове прикриття! Ящик з декоративною зброєю! Там можна сховати снайперку і перевезти через кордон!
- Але ж він лох!
- Лох. Може, навіть, божевільний. Бо ліпити з себе такого дурня важко. Здається, він дійсно дурень.
- Ти певен, що Мара привезе гроші?
- Певен. Він розумний. Якось так вийшло, що йому не витрусило мозок ще в дитинстві і потім він не зторчався. Він вміє рахувати вигоду. А купити цього хлопця йому вигідно. Він заплатить.
- Добре б.
Шлапак чує, як в нього пітніють долоні. Йому залишиться третина суми. Триста тридцять три тисячі гривень. Таких грошей в нього ніколи не було. Він на них купить будинок десь під містом. Великий будинок з городом. Шлапак був сам з села і відчував, як ближче до пенсії його почало тягнути до землі. Щоб саджати помідори, завести садок. В той будинок влітку приїздили б онуки, щоб їм не треба було нудьгувати серед бетонних багатоповерхівок у місті. Шлапак мав деякі заощадження, але їх би вистачило максимум на якусь кволу дачку з чотирма сотками землі. А це було не те, про що він мріяв.
Кошицький думає про Чехію. Він там вже купив квартирку у містечку під Прагою. Він не хоче залишатися тут, бо має багато ворогів. А в Європі спокійніше. І цих грошей вистачить на чемну старість. До того ж дітей в нього нема, то мусить думати лише про себе.
Сенека сидить на ліжку і про щось думає. Потім дістає портрет Мар'яни і гладить його. Цілує.
- Я врятую тебе, не хвилюйся. Я врятую. Моя маленька, моя принцесо.
Виходить з палати, його зупиняють міліціонери.
- Хлопці, цигарки не знайдеться?
- Ти ж не палиш?
- Палив, потім кинув, а оце зараз так схотілося, що хоч вовком вий.
Йому дають цигарку.
- Тільки до вікон не підходь.
- Я світло вимкну або у своєму туалеті.
- Пішли краще на східці.
Сенека йде, а з ним один міліціонер. Кремезний хлопець з автоматом. Палять на площадці.
- Слухай, а хто такий Мара?
- Мара?
- Мара. Кажуть, що це його люди хотіли мене викрасти.
- Бандит. Головний.
- Він небезпечний?
- Ну, зараз вони всі спокійніші стали, у них бізнес, се-те. А раніше, казали, що багато людей замочив.
- Він у Сумах живе?
- За містом, у Царському селище.
- Це там всі багатії живуть?
- Еге ж. Ти там був?
- Ні.
- А я охороняв там. Будинки по чотири поверхи, при кожному баня, басейн, спортивний зал, навіть винні погреби є. Розкішно живуть, суки.
- А що, селище охороняють?
- Та на в'їзді два хлопця завжди сидить, щоб чужі машини не пускати. Раніше було і по периметру ходили, але зараз ні.
- І що оце Мара з такою кволою охороною живе?
- Ні, у нього своя. Бандити Босого, знаєш такого?
- Ні.
- Теж кадр. Самий злоїбучий у місті, кажуть що вже кілька тисяч дівок трахнув.
- Нічого собі.
- Та отож.
Сенека допалює цигарку майже до фільтра, кидає у вікно.
- Ну що, пішли?
- Пішли.
Сенека повертається в палату і починає тихенько рвати простирадло, потім в'яже його, перевіряє на міцність. Відкриває вікно. Воно з гратами, але є хвірточка. Сенека прив'язує мотузку до батареї і викидає хвіст у вікно. Потім лізе сам. Обережно крокує по стіні, схопившись за мотузку. Коли вона закінчується, просто стрибає у них, падає, підхоплюється і біжить у темряву.
Вже вранці у двір Мари заїздить машина Босого. Виходить він і Сем, йдуть в будинок. В руках у Сема сіра шкіряна сумка, досить важкувата. Сем несе її до кабінету Мари, потім виходить. Обглядається і плигає до сходинок у підвал. Там відкриває двері до Мар'яни. Вона не дивується і не лякається. Сем зачиняє за собою двері.
- Привіт.
- Привіт.
Сем не знає, як почати розмову, дивиться кудись в бік, він досвідчений хлопець, багато чого бачив, але зараз ніяковіє. Мар'яна усміхається.
- Ти прийшов мене вбити?
- Що?
- А де ж пістолет? Чи ти хочеш задушити мене руками?
- Я не буду тебе вбивати!
- Тоді що?
- Я хочу запропонувати тобі план.
- План? Який план?
- Тебе дійсно хочуть вбити.
- Який план?
- Босий сказав, що сьогодні, коли ми схопимо того хлопця.
- Який план?
- Поїхали зі мною.
- З тобою?
- Так.
- І куди?
- В Португалію.
- І що там робити?
- Жити.
- Ти хочеш побути моїм сутенером?
- Що? При чому тут?
- При тому, що жити потрібно за щось. Чи ти багатенький Буратіно? Ні! А якщо так, то я повинна заробляти. Чи не так? Тільки я завжди працюю сама!
- Слухай, говори тихіше! Тобі не потрібно буде працювати там проституткою!
- А ким?
- В мене там є добрий приятель. Давно пропонував роботу. Я буду охоронцем в барі, а ти офіціанткою. Це спочатку, потім вивчимо мову, обдивимося, знайдемо місця краще.
- Які місця? Кому ми там потрібні!
- Тобі все рівно не можна залишатися тут! І мені, якщо я не вб'ю тебе, а я не хочу вбивати!
- Слухай, Сем, ти непоганий хлопець, але ти ж знаєш хто я.
- Знаю.
- Я шльондра. Якщо ти не хочеш, щоб я була твоєю проституткою, то ти хочеш, щоб я була твоєю жінкою. Тобі потрібна така жінка?
- Слухай, я ж теж не доктор наук! Я бандит. А ти мені подобаєшся.
- Ти мені теж.
- То поїхали!
- Ні.
- Чому?
- Тому що в нас нема грошей! Якщо кудись їхати, треба мати хоч якісь гроші!
- В мене є гроші!
- Скільки? Тисяча чи дві?
- Чотири. Баксів.
- Цього вистачить лише на дорогу.
Сем дивиться на неї. Вона на нього. Пронизливо ніжним поглядом, від якого в нього все перевертається. Вона вміє дивитися на чоловіків. Він шукає аргументів і знаходить їх.
- Можна узяти гроші тут.
- Тут? Мара навряд чи тримає при собі великі суми.
- Не тримає. Сьогодні привезли.
- Багато?
- Не знаю, я ніс сумку – важенька.
- Для чого гроші?
- Не знаю. Мабуть, комусь платити. Босий сказав, що в одинадцять кудись поїдемо. При зброї.
- А Сеня, Сеню ти не бачив?
- Твого хлопця?
- Слухай, він не мій хлопець. Він лошок, з яким я працювала. Звичайний лошок. То він вже тут?
- Ще ні.
- Тоді, мабуть, ті гроші за нього.
- Як це?
- Менти можуть продати його Марі і все.
- Навряд чи Мара віддасть мільйон.
- Віддасть, бо він схоче дізнатися, хто його замовив.
- Кілер не знає замовника.
- Але знає посередника. Мара має надію знайти замовника и це головне.
- Може й так. Ти скажи, поїдеш зі мною, чи ні?
- Поїду. Тільки разом з сумкою грошей.
- Але як ми можемо їх узяти?
- Приставиш пістолет, забереш, вплигнемо у машину і втечемо.
- Тут сім охоронців зі зброєю, а ще Босий і Мара. Це не можливо.
- То вигадай інший план. До одинадцятої ще є час. Думай, Семе, думай – це наша доля!
- Добре, я намагатимуся.
- А тепер йди, щоб тебе не запідозрили.
Сем уходить, Мар'яна дивиться, як зачиняються двері, роздратовано спльовує.
Вранці Кошицький і Шлапак приходять до палати. Кажуть охороні, що та може йти.
- Все, чергування закінчилося, дякуємо за працю.
Міліціонери за радістю йдуть, їм набридло сидіти у коридорі лікарні. Кошицький заходе у палату. Штори закриті, темно, вмикає світло і бачить, що Сенеки немає. Потім знаходить мотузку з простирадла, що висить у вікні.
- Йоб твою мать!
Кошицький голосно лається, б'є кулаками по стінкам, потім хапається за серце. Лізе за пігулками, важко дихає. Шлапак дивиться на все мовчки, тягне мотузку на себе.
- Він втік ще звечора, мотузка напиталася росою.
- Як твої довбойоби його втратили!
- Вони ж чекали нападу ззовні, а не втечи.
- І що тепер робити?
- Не знаю.
- Гівно!
Кошицький хапається за серце і ледь не плаче. Він вже бачив гроші у себе в кишені, а тут таке. Шлапак теж роздратований, скрипить зубами.
- Слухай, а вони ж його не бачили!
- Що?
Кошицький дивиться на Шлапака, який починає загадково посміхатися.
- Вони його ж не бачили! Їм можна втюхати якогось іншого лоха. Просто схопити і віддати їм за мільйон! От і все! Мара не знає, хто йому потрібен!
Шлапак сяє, наче сонечко, йому явно подобається такий план. Але Кошицький тільки стогне.
- Ідіот!
- Що?
- Коли Мара дізнається, що ми його так тупо кинули, він уб'є нас! Розумієш?
Шлапак кліпає очима. І розуміє, що вб'є, Мара вб'є. Ось якби забрати гроші і вбити Мару, це було б круто. Думки Кошицького біжать в тому ж напрямку.
- Слухай, а якщо його перестріти на дорозі!
- Де?
- На дорозі, біля озера. Там вузенька дорога, підпилити дерево, зупинити машину і розстріляти. А потім забрати гроші.
- Це небезпечно. З ним будуть охоронці.
- Я розумію! Але це наш єдиний шанс! Або зробити це, або кусати лікті до смерті!
Шлапак щось думає. Потім киває головою, наче погоджується.
- Добре, але нам потрібна зброя.
- В мене є автомат. Калаш, справний.
- Калаш, це добре. А в мене є граната, на крайній випадок.
- Поїхали туди! Я зараз подзвоню, назначу Босому зустріч.
Через деякий час Кошицький и Шлапак сидять у лісі, біля озера, за яким будинок Мари. Кошицький підсажує Шлапака, той дереться по гілкам, потім дивиться в бінокль.
- Двір видно?
- Видно.
- І що там? Готують машину Мари.
- Сам збирається їхати! Це добре.
- У нього броньований "Мерс".
- А в нас граната і калаш! Пішли, підготуємо дерево.
Вибирають велику сосну, підпилюють її. Вона хитається, але стоїть.
- Треба буде вдарити сокирою і ляже, як треба.
- Лізь на дерево, будеш спостерігати.
Далі Кошицький стоїть у кущах, а Шлапак сидить на дереві і дивиться на двір Мари. Там стоїть броньований "мерс" і кілька охоронців. Ось виходить Мара і Босий, за ними йде Сем з сумкою.
- Несуть, грошики!
- Злізай, пішли на позиції!
- Зараз!
Шлапак починає злазити, коли чує постріли.
- Що там в біса таке!
Шлапак повертається на гілку, підносить бінокль і дивиться. У дворі Мари лежить кілька охоронців і сам Мара. Ще кілька охоронців сховалася за стінами будинку і стріляє у різні боки. Ось один кидається до Мари і падає з рознесеною головою.
- Що там?
Кошицький вже і сам би поліз на дерево.
- Снайпер прийшов, мочить їх, як кошенят!
- Сука! Це ж треба саме зараз!
- Мару пришив! А не - живий!
Мара ховається у "мерсі". Шлапак бачить в бінокль, як на даху машини з'являються дірки.
- Блять, він бронебійними валить! Вже чотирьох завалив и Мару поранив!
- Знає справу, довбойоб!
- Може нам тікати треба?
- А може ні? Може почекати, поки снайпер їх усіх положить і взяти грошики!
Кошицький регоче, Шлапак теж, план їм дуже подобається.
Тим часом у дворі стогне Мара, що сховався у "месрі", кричить Босий.
- Сем, веди ту сучку!
- Що?
- Веди ту сучку. Треба показати її, приставити пістолет до скроні і показати! Швидше.
Сем біжить в будинок, куля свистить десь поруч і наскрізь вивалює здоровезний кусок скла. А Мара казав, що скло в нього куленепробивне. Сем біжить у підвал, там відчиняє двері. Мар'яна вже на ногах.
- Що там таке?
- Прийшов твій товариш! Замочив вже чотирьох! Мара поранений, сховався у "мерсі"!
- Це не він! Він – лох!
- А хто?
- Не знаю!
- Пішли!
- Навіщо?
- Босий наказав!
- Він хоче зробити мене щитом?
Сем мовчить. Він чує, як б'ється серце, він збуджений смертю, вихоплює пістолет.
- Пішли!
- Це ж найкращій план!
- Що?
- Мною будуть прикривати Мару. Коли його винесуть з "мерса", відпусти мене і сам падай. Снайпер уб’є усіх їх. Потім чекаємо кілька хвилин, забираємо гроші і тікаємо!
- А Босий?
- Босого краще прибрати раніше. Пішли.
Мар'яна йде, Сем ледь за нею поспішає. На сходинках, хапає, приставляє пістолет до голови.
- Ти поїдеш зі мною?
- Звичайно, чого б це я лізла під кулі!
Вони виходять в будинок. Бачать, що куля поцілила, ще кількох охоронців. Босий впав на землю і наказує стріляти по деревам за сусіднім будинком. Мара стогне в "мерсі". Сем кричить:
- Я привів її!
- Добре! Вийде з нею!
- Що?
- Сховайся за нею і вийде! Покажи її! Він не буде стріляти!
- Звідки ти знаєш!
- Він прийшов заради неї! Покажи її.
Сем вагається, але Мар'яна підбадьорює його.
- Давай Сему, не бійся!
Коли вони виходять з будинку, Мар'яна робить саме дитяче обличчя, яке тільки може. І закриває очі. Чекає смерті. Але пострілів немає. Сем ховається за дівчиною, міцно тримає пістолет біля її скроні. Босий трохи піднімається.
- Ти бачиш її! Сенеко, бачиш! Якщо ти зробиш ще хоч один постріл, ми вб'ємо її! Ти зрозумів! Вб'ємо!
- Лікар, мені потрібен лікар!
Це стогне Мара, що стікає кров'ю у розтрощеному "мерсі".
- Зараз, зараз! Сем, підійти з дівкою до мене!
Сем задкує з Мар'яною до Босого.
- Зараз підемо до машини, треба витягти Мару. Чуєш, Сенеко! Якщо зробиш хоча б один постріл – ми пристрелимо її! Нам немає чого втрачати! Ти чуєш нас?
Тиша. Босий важко дихає, Мара стогне.
- Пішли, потроху.
Вони йдуть до машину, попереду Мар'яна, за нею Сем та Босий. Пострілів немає. Підходять, Босий допомагає Марі вилізти, тримає його під руки.
- Пішли до будинку.
Вони йдуть, пострілів нема, коли Мар'яна б'є Сема по яйцям. Той скрикує і відпускає її, вона падає на асфальт і в той же мент кілька пострілів. Сем, Босий і Мара лежать мертві. Кілька охоронців, що залишилися, кидають зброю і тікають. Тиша. Потім піднімається Мар'яна, лізе в "мерс", дістає звідти сумку. Тягне її до машини Босого.
- Ця сучка хоче забрати наші гроші!
Шлапак не без захоплення дивиться у бінокль на Мар'яну.
- Яка?
- Ота шльондра- поетеса!
- Хвойда! Що вона робить?
- Тягне сумку у машину Босого. Ось повертається до Босого.
- Він що, живий?
- Ні, труп, в нього ж голови майже нема. Вона щось шукає у нього. А, ключі!
Мар'яна повертається до машини, заводить і зривається з місці. Вивалює ворота, залишені охоронцями відчиненими.
- Швидше, ми повинні її зупинити!
Шлапак лізе з дерева, Кошицький вже біжить до дороги. Чує, як наближається гуркіт двигуна, рубить сокирою кілька разів і сосна падає. Машина ледь встигає загальмувати. Кошицький підбігає, відчиняє двері і хапає Мар'яну за волосся. Тягне до себе, б'є у обличчя, кидає на асфальт!
- Попалася, сучка!
Підбігає Шлапак.
- Гроші на місці?
- На місці, он лежать. І сучка тут. Вбий її.
Кошицький йде до машини, Шлапак наводить пістолет на Мар'яну.
- Руки вгору! Стояти!
З кущів виходить Сенека. Він тримає двостволку. Він лікарняній піжамі, з подряпаним обличчям та важко дихає.
- Кидай пістолет!
- Звідки ти тут узявся!
Кошицький не робить різких рухів, бо розуміє, що перед ним снайпер. Але що це за двостволка! І він же лох, лоха можна і треба дурити.
- Звідки треба, кидай пістолет!
Шлапак кидає, Мар'яна підводиться. Сенека дивиться на неї повними сліз очима.
- Вибач, що я так пізно. Що не захистив тебе від їх кулаків. Але я поспішав. Повір мені дуже поспішав!
- Вірю, золотко, вірю.
Сенека дивиться на Мар'яшу і не помічає рух Кошицького, який лізе в кишеню.
- Сеня!
Рух помітила Мар'яна, вона вказує на Кошицького, Сенека натискує на курки, але пострілів зась. Сенека здивовано починає дивитися на рушницю. Кошицкий спочатку здригається, а потім починає реготати.
- Ах ти лошок! Набої відсиріли!
Кошицький робить крок, вихоплює рушницю з рук Сенеке і завдає удару кулаком. Сенека падає на землю.
- Снайпер, йобаний! Де ти гвинтівку дів! З якої Мару поклав! Набої закінчилися?
Кошицький говорить і б'є Сенеку ногами. Досить сильно. Підскакує і Шлапак. Вони б вбили його, коли постріл. Шлапак падає. Кошицький повертається і бачить Мар'яну з пістолетом, який вона знайшла у машині Босого.
- Не зрозумів.
- Не зрозумів. Дурень ти. Повірив, що він снайпер. Його боявся, а треба було мене.
- То він не снайпер?
- Він лох.
- А хто поклав Мару?
- Кілер. Мара ж чекав кілера, кілер і прийшов. Зробив свою справу, поклав усіх.
- А чому тебе залишив?
- Я подобаюся чоловікам. І мене ж не замовляли.
Мар'яна посміхається і стріляє. Кошицький падає на коліна, потім на бік. З його животу тече кров. Мар'яна обтирає пістолет хустинкою, потім бере сумку з грошами і хоче йти.
- Мар'яша, Мар'яша!
Сенека прийшов до тями, намагається підвестися. Вона зупиняється.
- Що таке?
- Куди ти?
- Додому.
- А я?
- Що ти?
- Я ж кохаю тебе!
- Та пішов ти!
- Я втік з лікарні, я узяв рушницю, щоб врятувати тебе!
- Дурнику, краще піднімайся і тікай звідси, якщо знову не хочеш попасти до міліції.
Вона йде, Сенека хапає її за ногу.
- Мар'яша!
- Пішов на хуй!
Вона б'є його ногою по руці, він скрикує і відпускає її.
- Я ж кохаю тебе! Ми повинні бути разом!
- Не для такого гівна квітки вирощували!
Вона сміється і зникає у кущах із сумкою.
Вже увечері Мар'яша краситься перед дзеркалом. Посміхається.
- Я була просто красуня, а тепер – красуня мільйонерка!
Ось вона вже у якомусь кабаку. Сидить за столом і палить. До неї підсідає якийсь чоловік, щось каже їй. Вони уважно його обдивляється, потім всміхається, мабуть, задоволена результатами оглядин. Ось вони разом танцюють, ось Мар'яна хиляє повну чарку горілку, ось вони цілується з чоловіком біля туалету.
Ось вони виходять на стоянку біля ресторану. Вже ніч, але ліхтарі добре їх освітлюють. Мар'яна і чоловік обнімаються, зупиняються, на них дивляться таксисти. А ще хтось спостерігає за ними у приціл гвинтівки. В ньому видно, як палко парочка цілується. Приціл тримається обличчя Мар'яни. Потім постріл, приціл збивається, чутно, як злякано перегукуються таксисти.
