Із вікна видно запаморочливий обрій – океан, скелясті острови, помаранчеве сонечко весело світить на брижисті хвильки, на білосніжному піску ростуть бананові і мангові дерева. Рай!
Це я мрію про Таїланд. Щоб з знаменитими тук-туками, пробками на дорогах, з шоу трансвеститів. Хоч там напевно і брудно і тісно на вулицях, як показують в телевізорах. Сотні тайців носять в руках і на головах свої пожитки, навкруги їхня їда – рис, морепродукти, жуки, слимаки і всяка всячина. Наплавалась би в океані чи відпочила на кораблику, побувала б на екскурсіях.
А ще слони. На слонах катають, їх годують, слони виступають в цирку, хоч дехто каже, що це негуманно. Але я люблю слонів. Хотіла спробувати навіть покататись на ньому, але, враховуючи що на конях і верблюдах я теж хотіла, то могли бути варіанти. Також там є багато храмів, мавп, крокодилів, комарів та інших звірів, приємних і не дуже.
Так само привітні тайці будуть натягати на голову туристів вінки з квітів в готелях і шанобливо кланятись. Тайська музика, їхня специфічна їжа – все це хотілось би попробувати і відчути.
Але не зараз. Тепер ми їдемо в автобусі з переважаючими пенсіонерами в Угорщину. Там є знамениті купальні Хайдусобосло і Дебрецен а також багато інших. На фоні воєнного стану з багатьма тривогами мені треба трохи підлікувати нерви та вспокоїтись, тому я тут.
Сонечко все одно піднімається з-за небокраю і от ми в селі Марія Повч, де замироточила знаменита ікона Діви Марії. Це було ще в 16 столітті, цю ікону вивезли були до Відня, а тут поставили копію. І о чудо! Саме ця копія тут в 18 столітті замироточила знов. Так було і в 19, і в 20 столітті, що час від часу з очей Богородиці текли сльози. Тож це місце було офіційно визнано паломничим і церкві надали звання Базиліка мінор. Дуже багато людей оздоровилось тут і далі приїзджають з надією про одужання. Дуже спокійне і тихе намолене місце під кронами стародавніх дубів.
А ми, помолившись їдем далі, де нас чекає коричневе золото Угорщини – Хайдусобосло. Колись тут бурили скважину – шукали нафту а знайшли термали. Купальні простягаються на 30 гектарів – є тут і відкрито – закриті басейни з гарячою термальною водою, й басейн з штучними хвилями, як в морі, й гідромасаж, джакузі й аквапарк, масаж, сауни , кафешки з морозивом, ресторани – все для відпочинку.
З раннього ранечка до вечора тут сидять, плавають і відмокають переважно пенсіонери. Стільки людей старшого віку за один раз я ще не бачила. Від дородних тільки що переваливших за пенсію мотрон до дряхлих девяносторічних старців. Дивлячись на них можна діагностувати майже всі хвороби опорно – рухового апарату й метаболічного синдрому. Особливо мене дивували ті, що як жабки, не рухаючись, годинами відмокали в теплій водичці. В очах у багатьох читалась якась спокійна безвихідь. А може то я перечиталась Агати Крісті.
В нашій групі теж пенсіонери були різні. Найжвавіші і найнормальніші були ті, що ще працювали. Ті хоч не вигадували про себе всілякої всячини, хоча все могло бути насправді. Хоча деякі замість розповідей полюбляли пиво й коньячок. А що, теж розслабон після трудових буднів. Веселенькі пенсіонери все ж цікавіші, ніж похмурі, вперто вимочуючі свої тілеса в багатостраждальній угорській водичці.
Пенсіонерка Віра, що пливла поруч, здається, мала симптом Мюнхаузена – вигадувала таке, що купи не трималось. Економила на всьому, купляла тільки каву і морозиво. Але казала, що на 3 тис. пенсії їздить в Єгипет і Турцію, бере з кредитки, потім кладе назад. Вдома їсть суші, бере великий сет, тому що в подарунок дають солодку воду… Хтозна, як живе насправді.Може, економлячи на всьому таки їде колись з внуком в Турцію, а може й внука не бачить, з такою пенсією шиза ще не найстрашніше.
Я старалась якомога більше плавати, ходити і гуляти містом. Сидіти на одному місці- то не моє. І вирішила, що навіть в дев’яносто, як Бог дасть, буду робити те саме.
Деяка частина відпочиваючих, особливо чоловіки дуже полюбляли гідромасаж на свої товсті шиї і годинами сиділи саме там.
Приємна було йодована водичка з підігрівом та ефектом джакузі. Хто сидів на суші, час від часу приглядав за моїми речами, бо я весь час змінювала локацію. Тому поневолі зібрала перли слів останніх:
- Не кажіть, що заснете тут, якщо ви заснете, то й я засну.
- Як будуть брати якусь вашу річ, скажу, щоб забрали всі.
- Ось там зверніться по поліції.
Це так пробували шуткувати чоловіки, жінки деякі, як Віра, косили поглядом спідлоба, але що поробиш – такий контингент.
На вихідні збиралась молодь і діти, то було вже веселіше.
Ввечері можна було їсти гострий бограч і танцювати в ресторані під мелодійну угорську музику чи прогулюватись алеями між пахучими кущами лаванди та роз.
Дебрецен теж порадував термалами. Особливо гарний в ньому аквапарк – мрія всіх дітей світу. Також тут була соляна кімната. Все гарно, чисто, цивілізовано. Шкафчики з надійними магнітними чипами, центрифуга для сушки речей, кафе і морозиво. І грошей носити не треба. Прикладаєш свій годинничок від шафки до всього, де побував чи з’їв і на виході доплачуєш.
Виходиш звідти умиротворена, а шкіра така гладка і чиста, і всі навкруг такі незвично добрі і розслаблені від водички. Хто пив коньяк – п’є таблетки від тиску, хто, як Віра, голодав –жує якісь домашні припаси й вчащає до туалету. Треба бути добрішим – тоді й всі хвороби розсмоктуються – думаю я.
Так на автопілоті й заїхали до рідних країв – теж гарних, але дуже хотілося, щоб ще і мирних.
Як співали брати Капранови:
- Розберемось ми із ворогом старим
Повернемо і Донбас собі і Крим
Геть москалю, Шойгу на палю…
