Місто вже не те. За чотири години воно скуйовдилося, розтріпалося, зістарилося.
Коли Ляля їхала до Марка, за вікном таксі виблискували святкові вулиці. У колючому від морозу повітрі мерехтіли дрібні блискітки. Вітрини зазивали вогнями, фігурками з пластиковими усмішками, срібними і синіми ялинками, коробками у блискучій обгортці. Київ крутився і співав. Пах апельсинами і мускусними парфумами. А всього за чотири години місто принишкло, розгубило блискітки і стрічки, абияк підморгує заплутаними гірляндами на вікнах квартир та вищить нервово автомобільними сигналами… Ляля місто не впізнає, але змінам не дивується. Все правильно. Вона, липка і безбарвна, добре вписується в темні вулиці з потрісканими крижаними калюжами. Їй холодно в короткій сукні і в тонкому синтетичному пальті. Врода її, м'ятна та руда, залишилася в чужому великому будинку. Туди Ляля заходила яскравою і спокусливою. Марк зустрів її біля мармурового каміна з келихом дорого шампанського, як і належить ідеальному чоловікові. Ляля танула, наливалася теплом і рум'янцем. Просочилася дорогим алкоголем і приємними словами. Намагалася вмістити себе у відрізок гарного, майже кіношного життя. Їй заважав голос совісті (осоружний шепіт шматував приємні думки фразою "він одружений, дурепо").
Ляля не вміщалася в чуже заможне життя — тонка і порожня, з довгими ногами. Не співпадала з глянцевим простором, та все одно намагалася знайти для себе правильне поглиблення, як в складному пазлі.
Марк подарував їй сережки з чорними діамантами в рожевому золоті. І Ляля додушила свої принципи високими підборами. Зробила селфи в нових сережках. Вечір змінював кольори та грані, дійшов тієї фази, коли Лялі здалось, що вона може доторкнутися рукою до зірок…
Несподівано світ став чорно-білим. Немов скинув з себе усі строкаті бутафорні частини, виставивши на огляд пошарпаний каркас.
Звук потужного двигуна розірвав солодку тишу гарного дому. За вікном засвітился і згасли фари автівки.
— Дружина приїхала! На два дні раніше повернулася...
Чоловік мрії обсипався, немов фігура з піску, а замість нього виник швидкий, дрібний, блідий слабак. Голос його втратив бархатистість — Марк крякав, немов качка. І руки його стали твердими, сильними, небезпечними, коли він виштовхував Лялю до чорного виходу, а потім — в сніг, в темряву, в розчарування, в невідомість безлюдної вулиці.
Ляля чекала таксі, сховавшись під величезною засніженою ялиною. Таксист довго не міг знайти ту ялинку, грубо лаявся в трубку. Лаявся і потім, коли забрав Лялю, синю і тиху, в тепло старої автівки.
Вона повертається у свій звичний світ — маленька, непомітна, прим’ята. Туди, де у кімнатних батареях живе невідома істота з металевими плавниками, що ворочається вночі, і брязкає гучно. А у ванні постійно крапає вода. Багато шорсткостей в звичному світі, та вони безпечні для вродливих рудоволосих дуреп, і точно комфортніші за чужі будинки.
Нові сережки залишилися в червоно-білій спальні, загубилися в сатині ліжка. І Ляля раділа цьому. Їй не шкода чорних діамантів. Їй шкода своїх пошматованих принципів. А сережки розкажуть брудну історію господині шикарного дому.
Виявилось, ліфт зламався. У Лялином світі це нормально. Вона повільно піднімається сходами. П'ятий поверх, здається, сховався високо, в уривках хмар. Ноги слабкі. Крокувати важко. У темряві засвітився екран телефону. "Я подарував дружині ті сережки, які ти загубила в спальні. Сказав, що вирішив зробити сюрприз. Добре, що коробка з бантом залишилась на столі", — написав у повідомленні зеленоокий брехун.
Ляля відкриває двері своєї квартири. М'яка тиша. Легкий холод. Хочеться в душ і під ковдру. У холодильнику залишився салат з оселедцем, можна підігріти вранішню смажену картоплю. Святковий вечір у звичайному світі обіцяє спокій, аби лише клейкість відтерти — ту саму, з чужого будинку, яка слідом велетенського слимака тягнеться за Лялею в крихітну квартирку. Невідомо, чи зітреться колись слиз повністю. Можливо, залишиться на світлій тоненькій шкірі назавжди.
Ляля стягнула з себе сукню, закинула її в пральну машину. Відкрила воду, щоб наповнити ванну. Кран водою немов відпльовувався, зашипів незадоволено.
— Жодна жінка не повинна носити чужі сережки, — прошепотіла Ляля хрипким голосом власної совісті, підійшовши до ноутбука.
Огидна клейкість відчулася на щоках, на шиї, на руках, розлилася по усьому тілу. Її прийдеться змивати довго і ретельно. Але доки набирається вода, необхідно зробити важливе — знайти в соціальній мережі профіль, де на аватарці посміхається засмаглий зеленоокий брюнет. Його дружина теж відмічена на сторінці. Напевно радіє коштовному «сюрпризу». Але сьогодні вона отримає ще один подарунок — фотографію Лялі в гарних сережках на тлі мармурового каміна. Це стане дорогоцінним подарунком, порівняно з яким, діаманти — лише напівпрозорі камінці. Ляля подарує незнайомій жінці правду без коробок і бантів…
