А як її було не кохати, коли в неї срібний сміх, коли в неї хмарка світлого волосся, що матляється услід за швидкою голівкою, тоненькі рожеві губи, ніжний рум'янець на щоках і оченята, що так і пускають бісиків! А ще маленькі грушки грудей, осина талія, сіднички-палянички та ніжки, неспокійні, як у кізочки, ніжки, які постійно тупцювали, плигали, кудись несли і звідкілясь виносили. Оце таке янголятко, а ще вона була поетеса, писала чорні вірші про самотність і зраду, пила, як кінь, що у комплекті з янгольським виглядом, давало їй неабиякий шарм.
Принаймні, він, його звали Сенека (папа захоплювався пізньою Стоєю, друзі звали Сеня, а прізвище було і взагалі чудове – Перевертайленко), так ось він закохався у неї, коли якось побачив, як вона п'яна і відчайдушна, читала свої вірші у якомусь барі. Сенека був спокійним хлопцем з буржуазними вподобаннями, але життя його було досить нуднувате, йому не вистачало якогось перцю, то коли побачив її, то відчув велике тремтіння серця, що значило – він закохався. Дивився на неї своїми великими східними очима (мати була вірменкою, дуже любила співати і афери, то ще за радянських часів двічі сиділа в тюрмі) і розумів, що тільки з цією дівчиною хоче жити далі.
Тільки упевнився у цій думці, коли дізнався, що прізвище дівчини – Чарка. Справжнє прізвище. Мар'яна Чарка, точніше Мар'яна ЧаркА. З наголосом на останньому складі. Наче це прикметник. Мар'яна яка? Мар’яна – ЧаркА. Чарує! Вона його зачарувала остаточно. Через знайомих він дізнався її адрес і телефон, тиждень наважувався подзвонити (тверезий він був ще той боягуз), але одного ранку він прокинувся з якимось божественним смаком на губах. Згадав, що вночі снилося, наче він плив з Мар'яною на човні і цілував її. То це був її смак. Він скочив, як навіжений, побіг до телефону і злякав брата (Левкіппа, брат був старший, тоді батько захоплювався давньогрецькими матеріалістами. Друзі звали брата Льовою). Як у лихоманці набрав номер, довго чекав, увесь у дрібному тремтінні великого передчуття. Ось вона узяла слухавку. По голосу була зі страшенного похмілля. Сенека запропонував пиво. Сам він ніколи не похмелявся, якщо перепивав, то ковтав активоване вугілля і лежав, дивлячись у стелю. Але Мар’яна ЧаркА майже повинна була похмелятися.
І вона погодилася, сказала, щоб приїздив. Сенека примчав з ящиком холодного пива, Мар'яна мовчки випила пляшку і відрубилася. Вона лежала на старому радянському килимі у спортивних трусиках блакитного кольору і білій майці. Так маленька та тендітна. Сенека вкрив її ковдрою, потім переніс на диван – вона виявилася легкою, як пташка. Вирішив почекати, коли вона прокинеться, випив пива сам, думав про неї, точніше про них, він вже навіть бачив, як вони йдуть до загсу. Сам заснув, а коли прокинувся, то її вже не було. Тільки шматочок паперу з великими впевненими літерами. Вона просила захлопнути двері, коли буде йти.
Він сподівався зустрітися з нею, але усе якось не виходило. Коли він дзвонив увечері, вона казала, що дуже зайнята. Коли вранці, то скаржилася на похмілля і казала, що їй треба перепочити. Взагалі то, це був футбол у чистому вигляді, але хіба закохана людина помічає такі дрібниці? Закохана людина живе у солодкому світі власних мрій і почуттів. То Сенека нічого не помічав і сподівався, що ось завтра, чи наступного тижня, вони зустрінуться, він скаже, як кохає її і в них усе почнеться. Сенека навіть пропускав проміж вуха якісь брудні плітки. Про те, що Мар'яна вештається по дорогих кабаках з якимись товстошиїми дядьками, що в неї звідкілясь завелися гроші, а вона ж просто вчителька (пів-ставки в бідненькій школі), ну ще веде на місцевому телебаченні програму про поезію, але за це їй не платять. Висновки напрошувалися самі, та тільки не для Сенеки, якій божеволів від щастя у своїх думках і стогнав від незрозумілості відносин з нею у життя. Коли людина щось не хоче розуміти, вона вважає це незрозумілим.
Так продовжувалося кілька місяців, коли Мар’яна якось подзвонила. Сенека ще тоді, у першу зустріч, залишив в неї свій телефон. Потім з місяць, як навіжений, бігав за кожним дзвоникам, бо чекав її. Не дочекався, перестав зовсім брати слухавку, коли його покликали до телефону.
- Хто?
- Якась малохольна.
Льова, як і його античний прототип, любив різати правду матку, тому працював на будівництві звичайним зварювальником, хоч мав вищу освіту. Сенека, почувши про малохольну, відчув як дрібно застукало сердечко у солодкому передчутті. Він же чекав цього дзвінка, це було смішно, чекати його, але закохана людина смішна і дурнувата, що тут вже поробиш.
- Ульо!
Сенека дивився "Симпсонів", то відповідав по телефону як Гомер (люди з такими іменами не могли не відчувати один до одного приязні).
- Привіт. Це Мар'яна. Як ти, не хочеш випити пива?
Сенека аж застогнав от щастя. Його хворій на кохання свідомості усе вже було зрозуміло. Спочатку пиво, потім кохання (Сенека мав на увазі секс, але це слово видавалося йому якимось сухим і технічним, то він думав саме "кохання"), а потім "вони жили довго і щасливо, та вмерли в один день". Ось так, не більше і не менше. Закохана людина може робити дикі висновки з цілком звичайних прохань.
І ось, після роботи (Сенека працював у великій, по міркам цього містечка, корпорації, але в рекламному відділі де творчим особистостям давали трохи волі: ходити без краваток, а в літню спеку у сандалях, що в інших підрозділах було заборонено), хлопець біг на побачення. Точніше, не біг, а летів. Він був середнього зросту, худий та жилавий, хоча займався розумовою працею. Але раз на тиждень обов'язково грав з друзями у футбол, а вранці тягав гантелі з гирями, щоб бути у формі (його колишня жінка любила м'язи, то він качався для неї, а потім по звичці).
Так ось він летів на крилах кохання, зустрівся с Мар'яною і слова не міг сказати, від почуттів, які накрили його, як штормові хвилі тонучий корабель. Дівчина щось балакала, робила великі ковтки пива, а Сенека відчував, як починає плакати від щастя. Чоловік не повинен плакати, то Сенека стримувався і дивився на тоненькі і біленькі руки поетеси, її рожеві пальчики. Він так хотів куснути ті пальчики, пестити її білу шию, він багато чого хотів, але вмовив себе стриматися, бо ж ніч кохання була попереду. Бозна, з чого він узяв про ніч кохання, Мар'яні просто не було з ким випити, але закохана людина не має рації. То Сенека купався у передчуттях.
- Може змінимо місце?
- Добре. А куди підемо?
Сенека чекав, що вона запросить його до себе (ніч кохання попереду була для нього аксіомою), але Мар'яна назвала бар біля міського парку. Сенека вирішив, що вже звідти, на таксі, вони поїдуть до цариці ночі (так він звав Мар’яну у своїх медових думках).
Вони йшли містом, Мар'яна розповідала, як їздила до подруги в Грецію (спочатку важко було отримати візу, бо в посольстві думали, що вона проститутка. Потім стільки коштували грецьких спиртних напоїв, що і не засмагла анітрохи). Вона розповідала дотепно і цікаво, так що Сенека часто сміявся і все збирався щось пожартувати про своє ім'я і ту поїздку до Греції. Але ніяк не міг скласти ці інгредієнти у жарт. Йому було так добре, що мозок зовсім не хотів працювати, розпливаючись у щасті.
Як раз переходили вулицю Петропавловську (колишню Леніна, колишню Сталіна), коли їх налякав гучний звук клаксону. Вони йшли по пішохідному переходу, то машини повинні було пропустити їх. Але якийсь бовдур на великому "Мерседесі" мчав навпростець, ще й сигналив їм, щоб вони тікали з дороги. Сенека кілька разів постукав вказівним пальцем себе по скроні, запрошуючи водія вивчити правила дорожнього руху, а потім вже сідати за кермо. Мар'яна щось пошуткувала про те, що чим більше машина, тим менший член. Сенека хотів щось пожартувати у відповідь, але на язику крутився недотепний жарт (Лозунг "Шукайте жінку" застарів. Треба шукати гроші, а жінка знайде вас сама). Звісно, що казати його було недоречно. Сенека дивився на губи коханої і ледь стримував себе, щоб не поцілувати їх. Ті губи.
Раптом пороч з вереском загальмувала машина. "Мерседес". У Сенеки не було знайомих з такими машинами, то він не звернув на неї уваги, а ось Мар’яна з цікавістю подивилася. Двері мерса відчинилися і стало видно водія – кремезного хлопця з голеною головою. Він роздратовано дивився на Сенеку.
- Слышь, пидор! Ты что там мне показывал?!
Хоча Сенека і був закоханий, але зрозумів, що звертаються до нього. Але озирнувся не відразу, бо подумав, що образливо відразу відкликатися на таку лайку.
- Це ви мені?
- Тебе, сучара! Что ты там показывал мне, мудак!
Взагалі то Сенека був розумний хлопець і завжди намагався уникнути бійок. Брата Льову кілька разів привозили з пробитою головою, бо той використовував інші стратегії. А Сенека любив казати, що сімдесят відсотків м'язів у кожної людини знаходиться у ногах, то треба використовувати цей могутній механізм. І не в каратистському сенсі, а для того, щоб втекти. Ось так, просто втекти, коли бійка виглядає неминучою. Звісно, це виглядало не дуже шляхетно, але Сенека вважав, що пробита голова, вибиті зуби або зламані ребра, це ще менш шляхетно.
Але зараз ситуація була зовсім іншою. По-перше, Сенека був закоханий. По-друге, об'єкт кохання стояв поруч і з щирим захопленням спостерігав, що буде далі. То Сенека не хотів тікати. План, що схопити Мар’яну з руку, майнути метрів тридцять, потім у двір, а там відділення банку, там охоронець з пістолетом, там їх не чіпатимуть, цей план був відкинутий. Сенека вирішив бути чоловіком. Це легко, коли поруч та, про яку всі мрії і всі сни.
- По-перше, від мудака чую. По-друге, перед тим як злізти з пальми і сідати за кермо, треба було б вивчити пєдєєр.
- Що?
Водія як перемкнуло, він, мабуть, не очікував такої відповіді. Думав, що Сенека злякається, а той он як припечатав. Сенека відчув, як починає вигравати ситуацію. Кураж і захват.
- Правила дорожнього руху.
Сенека говорив це майже по складам, наче тупому.
- Ми йшли пішохідним переходом і ти повинен був пропустити нас, а не пипікати, як ідіот.
Водій все збирав раму, дивився на Сенеку, як баран на нові ворота.
- Та йоб твою мать, что ты тут пиздишь!
Сенека хотів відповісти, що "Пиздять пиздуни і ти разом із ними", але потім придумав ще кращій варіант.
- І не лайся, а то викличу міліцію, вони тебе навчать хорошим манерам.
Це був хитрий хід: Сенека сподівався, що згадка про міліції заспокійливо подіє на водія, якій закриє двері і поїде собі геть. Це б було так красиво, Мар’яна, мабуть би зааплодувала. Але вийшло все навпаки. Водій зненацька заревів і кинувся з машини до Сенеки. Більш того, з заднього сидіння вискочив ще один хлопець, теж зростом під два метри і кулаками, як гандбольні м'ячі (принаймні Сенеці так здалося). Єдине, що Сенека встиг зробити, це штовхнути Мар'яну назад, крикнути "Тікай" і зробити крок до нападників. Не те щоб він був герой, просто він був закоханий, а ця хвороба змінює людину, штовхає до найдивніших вчинків.
Хоча Сенека і був у непоганій фізичній формі, та вправи з гантелями, як і футбол, небагато додають і бійці. То його звалили першим же ударом в обличчя. Сенека впав на бруківку і вже не бачив, як його ще кілька разів вдарили, а потім потягнули до багажнику і затовкли туди. "Мерседес" зірвався з місця, залишивши Мар'яну з захопленим поглядом і ще кілька випадкових свідків, які вагалися між совістю і небажанням сповіщати міліцію про те, що відбулося.
Сенека прийшов до тями, коли "Мерседес" різко загальмував і голова вдарилася об щось залізне, здається домкрат. Сенека нічого не розумів, де він і чому, нічого не бачив у темному багажнику, коли почув голос.
- Сержант Федорчук, ваші документи.
І тут Сенека зрозумів, де він знаходиться. Він ніколи не їздив у багажнику, але він же дивився багато американських фільмів, а там це звичайна річ. Його запхали в багажник і везуть в ліс вбивати! Сенека злякався. Хоча кажуть, що кохання перемагає страх, але у Сенеки вийшло навпаки: він так злякався, що забув про кохання. Він пам’ятав тільки про те, що хоче жити. То з усієї сили вдарив ногами. Це відбулося як раз в той мент, коли даїшник повертав документи. Почувши поштовх, міліціонер підозріло подивився на багажник.
- Що це там?
- Да поросенка везем, - відповів водій, зчепивши зуби.
Сенека вдарив ще раз. А потім зрозумів, що може ж кричати.
- Допоможіть! Допоможіть!
Даїшник потягнув руку до пістолету, коли "Мерседес" зірвався з місця. У водія була добряча реакція, він би уїхав, та як раз по трасі їхала вантажівка. В заднє колесо якої "Мерседес" і влетів. Так як водій принципово не користувався пасками безпеки, то вилетів у лобове скло і встряв головою у кузов вантажівки. Пасажир, який сидів на задньому сидінні, зміг вискочити і побіг. За ним погнався даїшник. Пасажир дістав пістолет і вистрелив. Даїшник впав. Пасажир побіг далі, побачив, як їде назустріч легковик – "Логан". Кинувся навперейми. Хотів зупинити, викинути водія і тікати. Водій "Логану" почав гальмувати, наче зупиняється, а потім різко вдарив по газу. Збив пасажира, який не встиг вистрелити, зате полетів на сусідню смугу, як раз під колеса "Москвіча". Той переїхав пасажира і зупинився. З багажнику на даху посипалися ящики з помідорною розсадою. Біля машини ДАІ інспектор викликав допомогу і швидку. Потім побіг до товариша. Той був мертвий – кульове поранення в груди.
Сенека другий раз прийшов до тями, коли його витягали з багажника. Коли "Мерседес" влетів у вантажівку, Сенека вдарився головою об домкрат і знепритомнів. Потім, як у тумані, бачив якихось людей, ще несли його. Люди були у формі і Сенека зрадів, що все буде добре. Закрив очі.
Третій раз, тепер вже остаточно, прийшов до тями у лікарні, де йому обробляли рани. Чув, як хтось, мабуть лікар, казав комусь, мабуть міліціянтам, що загрози для життя немає. Сенека зрадів. Хоч боліла голова, пекло в носі, якісь памороки перед очима, але жити буде. Жити, це добре.
- Нумо, хлопче, приходь до тями.
Його похлопали по щоках. Сенека відкрив очі. Поруч з ним сиділи два дядьки. Один здоровий, спітнілий, в сірому піджаці і блакитній сорочці, з великими кулаками і шкіряним ремінцем годинників, що ховався у волохатості рук. Інший був середнього зросту, червонопикий, зі шрамом на лобі і гостренькими, швидкими очима.
- Привіт, дружок. Розповідай.
- Що?
- Як ти в багажнику опинився.
- В багажнику?
Сенеці знадобилося кілька секунд, щоб згадати як воно і що відбувалося.
- В багажнику.
- Я дорогу переходив.
- Кого?
- Дорогу. На Петропавлівській. По пішохідному переходу (це такий був у Сенекі бзік, що він завжди ходив лише на зелене світло, лише пішохідними переходами, в машині завжди пристьобувався пасами безпеки, ноги завжди тримав у теплі, а продукти з консервантами майже не їв). А там мчить, пипікає мені. Я йому показав, що думати треба, що робиш. На переході треба пішохода пропускати. Хіба ні?!
- Так, так, а що далі?
- А далі вони під'їхали, питають, що я показував. Я їм кажу, що показував вчити правила, а потім вже за кермо сідати. Вони давай мене лаяти, я пригрозив міліцію викликати. Вони як вискочать. Мабуть вдарили, бо я більше нічого не пам'ятаю.
- Зовсім нічого?
- Ну ще як сержант якісь документи почав просити. Я давай ногами бити, машина поїхала кудись, потім знову нічого не пам'ятаю. Ось тепер ви.
- А ти хлопців з машини знав?
- Ні.
- Точно?
- Не знав. Здорові такі, як бугаї.
- Ти просто йшов через дорогу, а вони тебе схопили і в багажник?
- Еге ж. Якісь відморозки.
Дяді дивляться один на одного.
- Ну, ти полежи тут, зараз ми прийдемо.
- Добре.
Дяді виходять з палати. Біля дверей два омоновця з автоматами. Дяді трохи відходять.
- Ти йому віриш?
Питає більший, а менший крутить головою.
- Ні. Бреше він.
- Бреше. Якби дійсно "мерс" поруч зупинився, а там два бандюки, так він би пельку затулив, а не почав би вчити.
- Навіть якби почав, його отпиздили б і залишили. Навіщо в багажник заткнули?
- І везли то до Мари.
- До Мари.
- До Мари звичайного лоха б не повезли.
- Бреше. А що нам по ньому відомо?
- Та нічого. Працює на пакувальному комбінаті, в рекламному відділі. В картотеці на нього нічого, наче звичайний лошок.
- Дивно.
- А знаєш, як його звуть?
- Як?
- Сенека.
- Як?!
- Сенека!
- Що це за хуйня?
- І сам не знаю, ім'я таке.
- Він що, з чорних?
- Та ні, прізвище – Перевертайленко.
- Але сам чорнявий.
- У нього мати з Кавказу. До речі, двічі відсиділа.
- Відсиділа?
- Еге ж. Обидва рази - шахрайство.
- Може це якийсь зв'язок?
- Ні, вона ще за радянських часів. Коли Мара ще пішки під стіл ходив.
- Що ж це за Сенека такий?
- Косить під лоха.
- Косить.
- Може притиснуть його?
Більший дядя погрозливо б'є кулаком правої руку у долонь лівої. Але червонопикий крутить головою.
- Поки ні. Потримаю його кілька днів. Може щось дізнаємося. І щоб охороняли добре.
- Думаєш, можуть прийти від Мари?
- Чому б і ні. Якщо він їм так потрібний був, що вдень везли.
Дядьки повертаються до палати. Сенека дивиться на них і всміхається.
- Додому мене відвезете?
- Поки ні.
- Чому?
- Співробітник ДАІ загинув і два бандита. Важлива справа, а ти, здається, єдиний свідок.
- Так я ж нічого не бачив! Я ж в багажнику був!
- Але ж бандити не знають, чи бачив ти, чи ні. Можливо вони злякаються, що ти щось знаєш і спробують дістати тебе. Ось нитка і потягнеться.
- Але я нічого не знаю.
- І добре. Менше знаєш – краще спиш. Відпочивай, набирайся сил, боєць.
Дядьки виходять. Червонопикий крутить головою.
- Намагається дурником виглядати. Але не дурник. Зовсім не дурник!
Дядьки йдуть. Десь за містом, у великому будинку біля озера сидить чоловік. Років за тридцять, невеличкий на зріст, але досить кремезний. Барабанить по столу. Поруч стоять два хлопця у спортивних костюмах. Звітують. Видно, що бояться чоловіка.
- Обидва загинули?
- Так. І Гоня і Чалий. В морзі лежать, ми провірили.
- Як вони встряли?
- Не знаємо. Чомусь шмаляти почали, коли їх на виїзді з міста даішники зупинили. Одного поклали.
- Ідіоти! Я ж казав їм сидіти тихо!
- Вони везли когось.
- Що?
Чоловік аж підскочив.
- Кого везли?
- Якогось хлопця. У багажнику. Коли менти приїхали, вони його витягли.
- Живого?
- Живого.
- І де він?
- Міліція кудись увезла.
- Добре, йдіть.
Хлопці задкують і виходять з розкішної зали. Чоловік сидить. Це Мара. Йому тільки тридцять, а він вже кримінальний король цього міста. Точніше, офіційно він бізнесмен. Намети на ринку, кілька ресторанів, кілька автосалонів, частка в горілчаному заводі. І майже увесь більш-менш крупний кримінал. Мара, в дитинстві його звали Марадоною, коротко Марою, бо він був дійсно схожий на аргентинця, до того ж непогано грав у футбол. Це було нетипово, бо більшість бандитів була з борців чи кікбоксерів. Якось Марі зламали обидві ноги, щоб знав своє місце. Він вбив усіх, хто був до цього причетний, вбив усіх, хто не був причетний, але не розділяв його намірів стати головним в місті. Він став головним, ноги зрослися, але він став накульгувати. У футбол більше не грав. Завів собі команду, яка грала вже у другій лізі. Досить непогано грала, бо він вмів працювати (ресторан, сауна з проститутками, конверт) з суддями.
- Привіт. Під'їдь до мене. Так, терміново.
Через десять хвилин у двір впливає чорний "Крайслер". Неквапливо, бо спочатку відчиняються одні ворота, потім другі. Кілька охоронців. Двір Мари останні тижні, як фортеця в осаді.
З "Крайслера" виходить товстун. Кілограмів сто двадцять, з вусиками, він у шортах і футбольці "Партизана" (це команда Мари, її емблема – схрещені протитанкова граната і ППШ, а над ними профіль Ковпака). Товстун поспішає в будинок. Перед ним відчиняють двері. Заходить в зал, де у кутку, який не видно з вікон, сидить Мара.
- Привіт.
- Привіт.
Мара з невеликим роздратуванням дивиться на товстуна, у якого обличчя в помаді.
- Знову борсався з блядями?
- Ти зняв мене з самого цікавого! Така тьолка! Сімнадцять років, а смокче, як чорна діра!
- Хто?
- Чорна діра. В космосі вони є, такі об'єкти, що засмоктують матерію.
- Космічні смокталки?
- Ну, щось таке. Я зараз.
Товстун виходить і повертається вмитим.
- Що трапилося?
- Гоня і Чалий вбиті.
- Що? Хто їх?
- Менти.
- Якого хуя?
- Їх зупинили на виїзді з місця. А вони чомусь почали нервувати.
- Але чому? В них були чисті документи, чиста тачка?!
- Не знаю. Але ось що цікаво. В багажнику вони везла якогось хера.
- Що за хер?
- Не знаю. Але вони везли його до мене. І, мабуть саме через нього, почали нервувати з даїшниками.
- Вони повинні були когось привезти?
- Взагалі то ні. Але я їм наказав перевірити готелі.
- Через ті плітки?
- Через плітки.
- То вони шукали кілера?
- Так, шукали.
- Ти думаєш, що тебе дійсно замовили?
- Так. Той хлопчик, якого ми поховали у Харкові, він казав, що поважні люди з Києва замовили мене.
- Чому ти нічого не казав мені?
- Я думав, що той хлопчик просто хотів вижити, ось і молов бозна що. Але потім Гоня і Чалий сказали, що їх знайомі в Москві чули про кілера.
- Що чули?
- Що якісь люди шукають надійного бійця для роботи в Україні.
- Чого ж ти мені не сказав!
- Тому, що вирішив не піднімати зайвого шуму. Сказав Гоні і Чалому подивитись по готелях. Вони московські хлопці, вони багатьох там знали, поки не вимушені були втекти.
- То ти думаєш, що той хлопець з багажнику і є кілер?
- Не знаю. Але дивно, що вони запхали його туди і везли до мене. Вони б не везли якогось лоха. І не почали б просто так нервувати з ментами. Вони були досвідчені хлопці.
- Зараз той товариш у ментів?
- Мабуть що так. І мені цікаво було б поговорити з ним.
- Він навряд чи знає замовників.
- Але щось він та знає. По тому, яку інформацію йому довели і скільки обіцяли, можна бути зробити висновок, хто то був. Якісь місцеві шістки, яких я притиснув.
- Чи нафтові дяді з Києва?
- Чи нафтові дяді з Києва.
- Мара, я казав, що не треба було лізти до нафти.
- Мені казали, що не треба було робити багато чого. І якби я кожного разу слухався, то був би зараз якоюсь шісткою.
Мара це говорить тихо, товстун слухає його і киває головою.
- Ти правий.
- Знайди, де він. Дізнайся, хто він. І привези його сюди. Я дуже хочу з ним побалакати.
- Головне, щоб його не вбили раніше.
- Він повинен жити, поки я з ним не побалакаю.
- Добре. Тоді я поїхав.
Товстун виходить і їде до міста. Там кілька разів дзвонить з вуличного телефону.
- Привіт, мені потрібна інформація. Сьогодні був салют, десь за містом. Були жертви, а декого кудись відвезли. Куди і хто цей дехто? Оплата подвійна.
- Привіт. Я чув була стрілянина. А які подробиці відомі? Добре, зустрінемося у барі.
- Привіт. Там сьогодні був випадок. Аварія зі стріляниною. Швидка відвезла одного хлопця. Мені потрібно знати куди. Добре, через півгодини я передзвоню.
Товстун сідає у свій "Крайслер" і чекає. Потім б'є руками по керму.
- Найгірше, коли недойоб! Як дурень почуваєшся!
Дістає мобільний.
- Алло, привіт Люда. Це дядя Боря. Оце якось засумував. Не хочеш на машині покататися? Тоді через п'ять хвилин біля парку.
Через десять хвилин якась дівчина робить йому мінет прямо в машині, а він крекче і слухає якусь боса-нову. Товстуна звуть Борис Босий. Точніше, це його ім’я і фамілія, а ось у місті його звіть або Чемодан баксів або Кіношник або Німець або Блядун. Перше, тому що він колись служив в Афганістані. На якийсь солодкій посаді в тилу. І налагодив бізнес. Невідомо, що саме продавав чи покупав. Одні казали, наркоту, інші, що зброю душманам, чи може возив в СРСР пакистанське золото. Деталі невідомі, та якось, коли капітан Босий летів у відпустку на Батьківщину, його затримала військова контррозвідка у аеропорті Кандагару. При собі у капітана Босого було дві валізи. В одній особисті речі, одежа, якісь східні сувеніри (японські електронні годинники, калькулятори та інше). А у другій – пачки баксів. Американських баксів. Ціла валіза баксів. За таке у Радянському Союзі легко могли розстріляти чи посадити років на п'ятнадцять. Але тільки не капітана Босого. На суді він довів, що долари були фальшиві. І віз він їх, саме як сувеніри, щоб діти гралися.
- Товариш, суддя! Ну самі подумайте, куди б я з ними пішов, з тими доларами? – питав Босий у судді. Так як офіційно долар у країні Рад не ходив, то аргументи Босого (казали ще про хабарі) спрацювали. Ввіз доларів інкримінувати Босому було неможливо (бо долари фальшиві), а фальшування грошей теж, бо в Союзі долари були не гроші. Таким чином Босого лише звільнили з лав Радянської армії і зняли з квартирної черги, де він був одним з перших. Але Босий не розгубився, повернувся у рідне місто і встряв в місцеве кіноуправління. Придумав схему зі зміною фільмів. Тобто в кінотеатрі повинна була йти якась нудна картина, на яку і третини квитків не продаси. Замість неї ставився якійсь хіт, на який набивався повний зал. Але по документах йшла нудота з майже пустим залом. Різниця осідала в кишенях. Та як Союз був кінематографічною країною, то різниця вимірювалася в тисячах карбованців. Казали, що на той час Босий був чи не найбагатшою людиною в місті.
Та потім до нього прийшли товариши з ВБРСМ (ОБХСС), які узяли Босого за бари і повели до суду. Він відбивався до останнього, задіяв багато чого, але ув’язнення не уникнув. Вийшов у 1991 році. Коли Союз розпадався, почала буяти інфляції, а що було робити ніхто не знав. Босий поїхав до знайомих, що служили у Німеччині. Якось зметикував про машини і пригнав у місто майже перший "БМВ". Потім ще і ще. Якось домовився з залізницею і пригнав мало не цілий потяг автомобілів. Його всі називали Німцем. Він знову став багатою людиною і збудував перший в місті триповерховий приватний будинок. Почав гнати машини в Харків, але там натрапив на якихось чеченців. Розборки, а потім Босого залишили в лісі з простреленими ногами. Він повз більше тижня. Повз і повз, поки виліз до якогось села. Непритомного його знайшли селяни і на возі відвезли до лікарні.
Босий вижив. Навіть не накульгував. А ще став дуже блядовитий. Він завжди був спокійний до жінок, його збуджували гроші і влада, яку вони давали. Та після того тижневого плазування лісом, щось у нього перемкнуло і Босий став ненаситний на дівок. Коли йому виповнилося п'ятдесят, друзі зняли для нього заміську базу і привезли туди півсотні самих різних хвойд. Босий забавлявся з ними цілий тиждень і завершив свято тільки тоді, коли захворіло серце. Після того випадку він отримав своє останнє прізвисько.
Вже кілька років Босий працював на Мару. Був кимось на кшталт його радника з широкого кола питань. Мара цінував його ділові якості, хоча і не поважав надмірну хіть. У самого Мари було троє дітей від різних жінок, іноді він викликав собі проститутку, але сексом займався без завзяття, а лише щоб заспокоїти організм. Куди більше, його цікавили бізнесові справи.
Вночі Босий приїхав до Мари. Той не спав, сидів у робочому кабінеті, який був обладнаний у підвалі.
- Це він?
- Не знаю. Він сам місцевий.
- Місцевий?
- Так. Працює в рекламному відділі пакувального комбінату.
- Що? В рекламному відділі? Тоді не він!
- Але менти його не відпускають.
- Як?
- Він в лікарні, під охороною. Спочатку стояли два автоматники, потім стало ще два і два на вході до корпуса. Усіх перевіряють.
- Чого це його так охороняють?
- Не знаю.
- А що кажуть в ментурі?
- Кажуть, що розпорядження з прокуратури. Від Кошицького.
- Свиня червонопика!
- Що і погано. Кошицький чогось зацікавився тим хлопцем. Може бере на арапа. А може щось знає, чого не знаємо ми.
- Але той хлопець не може ж бути кілером! Він в якомусь відділі на пакувальному комбінаті працює!
- Ну і що? Чим погане прикриття? Пакувальний комбінат. Іноді бере відпустки за свій рахунок, їздить кудись. Повертається за кілька днів. А в інших містах гинуть люди. А тут йому і їхати нікуди не треба – робота по-домашньому. Чим погано?
- Тобто ти думаєш, що він – кілер?
- Пам'ятаєш братів Умарових?
- Це ті чеченці, які тебе ледь не ухекали?
- Вони багатьом шлях перейшли. І якось їх знайшли в машині. В кожному всього по одній пулі. Але в серці. У кожного. Знаєш, хто їх вбив?
- Ні.
- Водій тролейбуса. Хлопець прийшов з армії, пішов у водії. Але іноді хворів і не приходив на роботу. Через кілька днів повертався і працював далі. Його випадково підстрелили на справі. Вдома знайшли щоденник. Де було описано дванадцять випадків. З братами Умаровими теж. Який був план, яке виконання, нотатки з висновками на майбутнє, як працювати ще краще. Ось такий водій тролейбуса. То я не став би виключати, що цей рекламіст теж не з подвійним дном.
- З ним треба переговорити.
- У палату пускають тільки лікаря і тільки у супроводі.
- А в туалет його водять?
- Ні. Палата крута – туалет там є і душ. І наче завтра його забирають в СІЗО.
- У нас там є люди?
- Та є, тільки якщо його так охороняють в лікарні, то як же будуть охороняти там.
- Відомо, що він сам каже?
- Прикидається дурником. Наче просто йшов вулицею, щось там полаявся з Гонею і Чалим, а ті запхали його в багажник.
- Дурня!
- Я теж не вірю. Ще відпиздити могли, але везти його навіщо?
- І до мене везти.
- Щось не те.
- Треба пошукати, за що його можна взяти.
- Поки ні за що. Я пробив. В нього була жінка, але вже три роки як розлучилися. Вона в Києві, на радіо десь працює. Є старший брат, Льова, на будівництві працює. Кілька разів попадав в міліцію за бійки. Кажуть, що між собою брати не дуже товаришують. Батьки ще є, але вони в Чехії.
- Якого біса?
- На заробітках.
- Не в Чехію ж за ними їхати.
- Ще пошукаю. Може у нього якась баба є.
- Шукай. Щось мені здається, що це він.
Ранок. Сенека лежить в палаті, поруч прокурор Кошицький (червонопикий) і начальник карного розшуку Шлапак.
- Ну що, як себе почуваєш?
- Та, наче, нормально.
- Нічого не згадав?
- Ні. Я ж все розповів. І поверніть будь-ласка, мій телефон.
- Навіщо?
- Додому подзвоню. І Мар'яні.
- А це хто?
- Дівчина моя. Ми ж з нею разом йшли, коли мене схопили.
- Разом? А чого ж ти раніше не сказав?
- А яка різниця?
- Велика! Кажи яка її адреса!
- Та вона зараз на роботі.
- Кажи адресу!
Через півгодини Кошицький сидить в кабінеті директора школи. Туди приходить Мар'яна. Дивиться на неї.
- Привіт, сідай.
Вона сідає. Кошицький дивується її спокою. Зазвичай люди хвилюються, коли їх ось так терміново викликають. А ця спокійно дивиться. І якась дивна. Оченята червоні.
- Що, допізна гуляла?
- Та було.
- Ти Перевертайленко знаєш?
- Кого?
- Сенеку Перевертайленко.
- А, цього, знаю.
- Коли останній раз бачилися?
- Вчора.
- Де?
- На Петропавлівській.
- І що?
- Що?
- Що трапилося?
- А що повинно було трапитися?
- Дівчинко, не грай зі мною!
- Я не граю. Його схопили два бандита і увезли.
- Звідки ти знаєш, що саме бандити?
- Це ж Гоня і Чалий, люди Мари, їх усі знали.
- А ти, я дивлюся дуже обізнана для вчительки.
- Та є трохи.
- А чого ж ти в міліцію не зателефонувала?
- А навіщо? Йому б це не допомогло.
- Не допомогло? Що це значить?
- Те й значить.
- Чого вони його схопили?
- Не знаю. Він їм щось показав, вони зачепилися, а він внагляк пішов. Вони прихуїли і в багажник його.
- І чого це він внагляк пішов?
- Бо лох. Не розумів, з ким балакає.
- А ти ж чого його не попередила?
- А що я йому служба порятунку?
- Значить, лох?
- Лох.
- І схопили його просто так?
- Просто так.
Кошицький дивиться їй в очі, вона погляду не відводить. Бувала дівчинка.
- А що ти з ним робила?
- Бухала.
- Він каже, що ти його дівчина.
- Лохи так завжди кажуть.
- А що, іншої компанії не було?
- У мене місячні. В іншій компанії потім трахатися треба, а с цим лошком можна і так.
- Стерво ти.
- Є трохи.
- Навіть не спитаєш, що з ним?
- Ну, раз каже, що я його дівчина, то живий.
Вона посміхається і дивиться прокурору у очі.
- Ладно, йди звідси.
Уходить.
Кошицький з Шлапаком їдуть в машині.
- Щось відомо про цю Чарку?
- В картотеці немає. Зі слів сусідів – блядина. Приходить пізно, завше п'яна і з чоловіками, ледь не кожного разу різними.
- Любить погуляти, дівонька.
- Любить. А ще бачили її з Чемоданом баксів.
- Ну, з ним пів-міста бачили.
- Але все ж.
- Треба за нею подивитися. Що і як. Зроби на кілька днів нагляд.
- Що про того Сенеку казала?
- Що лох. Тільки так вже вони справно лоха з нього ліплять, що мене сумніви беруть. А що він?
- Та сидить в палаті, їсть, книжки читає, все просить цій Мар'яні зателефонувати. Каже, що вона його дзвінка чекає.
- Лох, лохом.
- А ще той самий Чемодан баксів їм зацікавився.
- Що?!
- До лікарні приїздив, роздивлявся, що і як. Мої хлопці його бачили.
- А це вже цікаво! Охорона надійна?
- Надійна. З ним нічого не станеться. А знаєте, які плітки йдуть?
- Які?
- Що Мара кілера чекає.
- Кілера?
- Кілера. Кажуть, що відкрив пельку на нафту, в Києві це багатьом не сподобалося. Вони і замовили. Так чи ні, але вже тиждень Мара з барлога свого не вилазить і не менше десятка хлопців при собі тримає. А ще дітей своїх відправив за кордон.
Кошицький тре підборіддя.
- Дивні справи.
- Дивні. Може цей лох і є кілер?
- Навряд чи. Але покопати біля нього треба. Займися їм. Щось мені здається, що зможемо ми Мару притиснути. А це ж сам розумієш...
- Золоте дно!
- Ні, на дно нам не треба. Золотий берег, скоріше. Позаймайся цим товаришем.
Сенека спить на ліжку. Він читав книгу, потім задрімав. Книга лежить на животі, Сенека тихо дихає, трохи облизує губи. Бачить уві сні Мар'яну. Біжать, чи що, кудись, хапає її за гостренькі плечі, пригортає до себе, цілує, хапає за сіднички. Ті сіднички завжди його збуджували. Ох сіднички! Такі вже сіднички!
У палату заглядає один з охоронців, потім зачиняє двері.
- Що там?
Його питає інший автоматник.
- Спить. І член стоїть.
- Згадує щось приємне.
- Та мабуть бабу ту, Мар'яну, про яку він весь час балакає.
- Гарна, мабуть, баба!
- Авжеж.
Регочуть. Поруч проходить санітарка з відром і шваброю.
Босий приходить до Мари.
- Ну що?
- Охороняють так щільно, не встромишся. Але, здається, знайшли за що прихопити.
- І за що?
- Про бабу якусь часто говорить. Мар'яну. Зараз пробиваю, що за баба.
- Давай, може вона йому язик розв'яже.
Дзвонить мобільний. Босий бере слухавку, яку майже не видно у його великій руці.
- Слухаю. Є? То беріть товар і везіть сюди. Тільки спокійно, без нервів.
Ховає мобільний у кишеню і задоволено посміхається.
- Знайшли її, зараз привезуть.
- Хто така?
- Бозна. На прізвище – Чарка.
- Гарне прізвище.
- А пам'ятаєш у Шостці Гена Стакан був?
- Був.
- Хоч Стакан, а наркоша страшний.
- І загинув же від передозу.
Сміються. Мара колись сидів на героїні, але якось сплигнув. Вже четвертий рік в зав'язі. Та коли згадував, то починав трохи нервувати. Треба відволіктися.
- А що там по індусам? Гроші прийшли?
- Прийшли. Вони все зрозуміли, тепер платять нормально. Хоч грамоту їм видавай, як сумлінним платникам.
Сміються. Мара згадує, як майже рік ламав індусів, які купили кілька колишніх колгоспів, що вирощувати лікарські рослини. Довго впиралися, поки вогнем не налякав. Тоді погодилися платити. І не такі вже великі гроші, а приємно. І всі в області знають, що хоч індус, хоч тунгус, а платити Марі треба.
Мар'яна виходить зі школи і йде до зупинки. Метрах в сорока йде чоловік у костюмі, наче чиновник, який повертається додому з роботи. Неквапливо жує морозиво. І дивиться на Мар'яну. На її сіднички. Всміхається і тре язиком по зубах. Мар'яна як раз проходить біля чорного мікроавтобуса "Пежо" з тонованими вікнами. Двері його відчинені, бо ж спека. Коли зненацька вискакує молодик і хапає Мар’яну. Та встигає вдарити його по яйцям, але від поштовху залітає в машину. Туди стрибає і зігнутий від болю хлопець, "Пежо" рушить з міста і зникає. Чоловік з морозивом приголомшливо дивиться на все це, потім дістає блокнот і пише номер, щоб не забути. Потім дзвонить по мобільному.
Мікроавтобус мчить, в салоні лежить змотана клейкою стрічкою Мар'яна і двоє хлопців. Один, якому дісталося по яйцям, лається і намагається вдарити дівчину. Інший її боронить.
- Заспокойся!
- Я цій сучці покажу!
- Нам сказали її просто привезти!
- Щоб якась проститутка била мене по яйцям!
- Прикривати треба!
- Я її навчу!
- Охолонь!
- Не охолону! Чуєш, сучко, я тебе пристрелю! Візьму і пристрелю! Тварюко!
- Заспокойся. Буде, як шеф скаже.
- Болить!
- Терпи.
- Зупини машину!
- Що таке?
- Мені треба до лікаря!
- Ти що, з дуба впав!
- Вона зламала мені член!
- Що?
- Я в газеті читав. Такі ж симптоми! Зупини машину!
Хлопець стукає у стінку, за якою водій. Машина зупиняється. Хлопець вискакує.
- Якщо не зробити завчасно операцію – залишишся інвалідом!
Хлопець чвалає кудись, машина їде. Другий хлопець, який захищав Мар'яну, всаджує її і розкриває рота.
- Привіт, красуня.
- Привіт.
- Ти обережніше з ударами по яйцям. Він же міг і вбити тебе за таке.
- А якого біса! Схопили! Я вам що, проститутка якась!
- Шеф наказав тебе привезти.
- Навіщо?
- Не знаю.
- Якщо йому хочеться трахнутися, міг би і просто подзвонити!
- Не трахнутися. Він наказав везти до Мари. А там він не трахається.
- Куди везти?
- До Мари.
- У мене ніяких справ з Марою!
- Не знаю, нам наказали і все. Як ти поживаєш?
- Непогано, до останнього моменту.
- Я за тобою вже скучив. Якщо все закінчиться нормально, то треба буде зустрітися.
- А що, може закінчитися ненормально?
- Не знаю. Останній тиждень усі на нервах.
- Чого?
- Не знаю. Кажуть, що Мара чекає на кілера.
- На кілера?
- Ну, що хтось його замовив. Сидить вдома, тримає про собі цілу бригаду озброєних хлопців. Шеф теж сказав, щоб були всі на місцях. Я хотів їхати на море, а оце сиджу тут.
- Поїдемо разом в Туреччину?
- Поїдемо. Минулого року відпочили дуже добре.
Мар'яна всміхається і облизує губи. Потім підморгує хлопцю. Той відвертається.
- Припини! Не треба, я збуджуюся!
- А що тут поганого?
- Я на роботі, на роботі не можна збуджуватися. Он Горе пішов тебе хапати зі стояком, а ти його зламала.
- А що мені, його цілувати треба було!
Обидва сміються.
Десь у місті верещить Кошицький.
- Як це схопили! А де нагляд!
Шлапак схилив голову і важко зітхає.
- Там один чоловік був. Я ж нагляд ставив, а не охорону!
- Хто вони?
- Люди Чемодана баксів. Одного моя людина запам'ятала. Горе, бик з бригади Чемодана. Прихопимо його і поговоримо. Його є за що взяти.
- Це добре. Але навіщо та хвойда їм знадобилася?
- Може, щоб впливати на нашого хлопчика.
- Думаєш, вони в парі працювали?
- Не знаю. Але я тут знайшов декілька цікавинок. У військоматі, в справі нашого друга написано, що він двічі вигравав першість дивізії по стрільбі.
- Що?
- Тобто, дуже і дуже непогано стріляв, коли був в армії.
- Він хіба був в армії?
- Був. З першого разу в інститут не попав, то вимушений був служити.
- Так, це вже цікаво. Значить, хлопчик – снайпер?
- Снайпер. А ще, за останні чотири роки він на роботі вісімнадцять разів брав короткотермінові відпустки. Я пробив по базі залізниці – їздив до Москви.
- Бляха-муха!
- Еге ж. Кожного разу на кілька днів. На роботі пояснював, що до хворої родички, але ніяких родичів у нього в Москві немає!
- Ось тобі і лошок!
- Лошок, ледь з нас лохів не зробив! Тепер ми за нього візьмемося!
- Навіщо?
- Як? Це ж гучна справа! Якщо вісімнадцять разів їздив, то це ж стільки і вбивств! Як мінімум!
- І що?
- Отаке розплутати!
- Доросла ти людина, Нілович, а як дитина. По-перше, як почнеться справа, так стільки охочих налетить, що не втовпишся. У кращому разі грамоту дадуть і гуляй Вася. По-друге, ти ж начальник карного розшуку! А у тебе під боком кілер чотири роки розкошував, вбивав людей десятками! За таке полетиш з місця, ой як полетиш!
Шлапак здивовано дивиться на Кошицького. Розуміє, що той правду каже, правду, про яку він і не подумав.
- А що ж робити?
- Тихенько цю справу вести. Стрілком нашим Мара вже зацікавився і треба ту цікавість підкріпити. Щоб ну дуже йому було потрібно з нашим хлопчиком поспілкуватися.
- Навіщо йому спілкуватися? Він вб'є і все.
- Нілович, не розчаровуй мене! Навіщо кілера вбивати! Спершу треба дізнатися, хто послав! А потім вже і вбивати можна. Розумієш?
- Розумію.
- У нас є два варіанти, як цікавість Мари використати. Можна грошей з нього злупити, а можна заманити, щоб глибше вліз і тоді вже притиснути. Він то багатенький товариш, йому навіть індуси платять! А нам на пенсію скоро, треба про старість подумати, що і як. Еге ж?
- Хитрий ти, Степанович, як змій.
- Не хитрі довго не живуть. То тримай язик за зубами і будемо звіра заганяти. Може це наш останній шанс смачний шматок захапати.
Вони потіють, обличчя в них робляться серйозними, наче у церкві. Важлива справа, не до жартів.
Мар'яну ведуть до будинку Мари. Охоронці пильно дивляться на неї, запитують хлопця, що іде з нею.
- А Горе де?
- По яйцям отримав, пішов лікуватися.
- Від кого по яйцям?
- Від цієї сучки.
- А чого в неї їбальник до сих пір цілий?
- Тому що шеф наказав привезти цілою. Може їй голову будуть зносити, при чому тут їбальник?
Охоронці сміються і пропускають всередину. У будинку прохолодно, там кондиціонери і завішені вікна. Хлопець штовхає Мар'яну в спину.
- Давай швидше, курва!
Вона всміхається. Приходять в залу, Мара сидить з ним, а поруч Босий.
- Ось, привів!
- Йо, Мар'яша, ти!
Босий йде до дівчини хтиво посміхаючись.
- Я.
Мара уважно дивиться на них.
- Ти її знаєш?
- Звісно, знаю! Декілька разів ми такого джазу давали! Як губки, не болять, Мар'яшо?
- А від чого їм боліти, невже від того гнітика?
Босий зненацька б'є її по губам. Але не сильно, Мар'яна тільки струшує головою і посміхається, дивлячись в очі Босому. Той теж посміхається.
- Ох і сучка, ох і сучка. Вона так мене збуджувала, що я навіть її ім'я запам'ятав! А я ж ніколи не запам'ятовував, як звуть тих сосок!
Мара засуджуючи дивиться на Босого, помічає рух в його штанях, киває головою.
- Давай краще до справи, а то ти зараз ще трахатися почнеш.
Мара говорить це тихо, майже без емоцій, але Босий в мент тухне, відходить від Мар'яни, дивиться кудись в бік.
- Вибач, трохи той.
Повертається до дівчини.
- В нас до тебе справа є, сучко.
- Та я розумію. Тільки якого біса мене хапати, як курку, та тягти сюди? Чи так їбатися кортить?
Босий б'є її по губам. Сильніше, виступає кров.
- Ти балакай, балакай та не забалакуйся. Розповідай про свого дружка.
- Це в тебе дружок, а в мене подруга.
Вона всміхається. Босий починає дратуватися. Він хоче її, але повинен стримуватися бажання, то дає хід злості.
- Слухай, сучко, ти не жартуй з нами.
- А я і не жартую.
- Тоді розкажи про свого хлопця.
- Мого хлопця?
- Твого.
- Якого з них?
Босий знову б'є її по губам. Мар'яна тільки посміхається.
- Не вийобуйся.
- Слухай, у мене кожну ніч новий хлопець. Ти ж знаєш. Мені як, по алфавіту про них розповідати?
- Кажи про рекламного агента.
- Про кого?
- З пакувального комбінату.
- Про Сеню?
- Про Сеню, про Сеню.
- А що казати – лох.
- Лох?
- Лох. Але гроші в нього є. Ну, ти знаєш, для мене чоловік без грошей, це як кастрований.
Вона посміхається. Босий теж. Потім хапає її за шию, притискає до стіни.
- Сучко, ти мене знаєш. Я можу пожартувати. А коли я кажу, що не треба жартувати, то краще не треба. Для тебе краще.
Він стискує її горлянку, Мар'яна починає хрипіти, хапається за його руки, але по яйцям не б'є. Вона знає, кого можна бити, а кого ні.
- Ти зрозуміла?
- Так.
Вона ледь хрипить, Босий відпускає її.
- Кажи.
- Я його погано знаю. Ми кілька разів переспали. І все.
- А чого він тільки про тебе і балакає?
- Ну, ти ж знаєш, я можу запам'ятатися чоловікові.
- Можеш. Що він і хто він?
- Та звичайний лох. Працює якимось шлепарем на пакувальному комбінаті, але пиздить, що поважна людина. Яка там поважна, в нього машини навіть немає!
- Але ти казала, що гроші є?
- Гроші є. Він купував мені дорогі речі, кілька кілець, просив їхати з ним в Париж.
- Звідки гроші?
- Не знаю. Він щось натякав, що у нього якісь справи в Москві.
- Що за справи?
- Не знаю. Він каже, що щось продає там.
- Що продає?
- Слухай, я ж з ним спала, а не слідкувала за ним!
- Він часто їздить у Москву?
- При мені лише раз. Але казав, що десь раз на місяць.
Босий і Мара переглядаються, кивають головами.
- В нього є зброя?
- Є.
- Ти бачила?!
Босий аж здригається, підскакує до Мар'яни, яка дивиться на нього майже перелякано.
- Бачила.
- Багато?
- Та ні, одна двостволка.
- Що?
- Ну, двостволка. Він казав, що це дід з війни привіз. Трофей такий, відібрав у якогось німця.
- Двостволка і все?
- Так.
- Точно все?
- Слухай, я ж обшук там не робила! Двостволку показував, хизувався, як довбойоб.
Босий підходить до Мар'яни, та стривожено на нього дивиться.
- Стріляє він добре?
- Стріляє?
- Стріляє.
- Чого б це йому добре стріляти, коли він в рекламному відділі працює? Він і битися не вміє, он як Гиря та Вухо його поклали легко, куди там йому стріляти!
Босий дивиться на Мару. Думають. Мар'яна наче щось згадує.
- Хоча ні, вміє він стріляти.
- Звідки знаєш?
- Ми з ним у тир заходили, він там вибив мені мавпу руду. Казав, що ще міг, але господар тиру сказав, що зачиняється.
- Вибив мавпу?
- Еге ж, здорова така, сама дорога у тирі. Я потім її продала, бо вона половину моєї кімнати займала.
- То він вміє добре стріляти.
- Ну, я не знаю, добре це чи не дуже, але мавпу вибив.
- Але ти думаєш, що він лох?
- Звичайно лох! Ви мені заміж йти пропонував.
- Тобі?
- Еге ж. Казав, що хоч завтра готовий, обіцяв в Париж повезти, машину купити, відкрити мені парикмахерську, щоб було чим займатися.
- Це все великі гроші.
- Великі.
- І воно в нього були?
- Не знаю. Лошки завжди підбрехують, але цей мені показував пачку у десять тисяч баксів.
- Сто по сто?
- Сто по сто.
- А тобі він скільки платив?
- Він мені не платив, він же вважав, що у нас там якесь кохання-махання. Він речі мені купував чи прикраси, в ресторанах платив, але на руки майже не давав. Хіба що півсотні на таксі.
- Добре. Сем, забери її, потримай в коридорі, поки ми поговоримо.
Мар'яну виводять, Босий сідає біля Мари.
- І що ти про це все думаєш?
- А ти?
- Можливо і він. Хоч це дивно, що він такий лох і кілером робить. Але я знав одного хлопця з Шостки, так той взагалі був чмо. Мале таке, лисе, на нього дивишся і в морду хочеться дати. А він був від Бога майстер по вибухівці. Такі бомби робив – мистецтво! Але сам же був повний лох. То в нього гаманець витягнуть, то біля бара пику начистять, то ще щось. Потім якісь дебіли хотіли його "форд" вкрасти, вдарили його по голові, він у сніг упав і там замерз. Може і це такий, що лох, а стріляє добре.
- Ця сучка, вона нас не бреше?
- Здається, ні. Вона ж і не знає, про що брехати.
- І що вона така, що може закохати чоловіка?
- Легко! Особливо лошка. Такому дай раз полапати і він вже твій.
- Він насправді заради неї зробиться все, що ми накажемо?
- Бозна, але шанси є. Треба тільки подумати, як його сповістити про неї і про наші вимоги.
- Треба передати йому телефон. Подзвонити, хай вона скаже йому, як кохає його і як їй лячно. Потім ти поговориш. Нам треба, щоб він прийшов сюди.
- Він же розумітиме, що це смерть.
- Треба вмовити його, що ми хочемо тільки поговорити. Якщо він дійсно лох, то він погодиться.
- Добре, я проб'ю справу з телефоном.
- Тільки обережно. Кошицький не повинен здогадатися, що ми хочемо. Він досвідчений і небезпечний.
- Це я знаю, він же колись мені два ребра зламав.
- Ще кіношна справа?
- Так, він тоді молодий був, тільки кар'єру починав. Вони пиздили мене добряче, але цей зовсім звір був. Я думав, що урекає мене там.
Босий тре бік, мабуть, той самий, по якому ходили колись ноги Кошицького.
