Ленін
Сталін
Дзержинський
Коллонтай
Троцький
Гітлер
Муссоліні
Мао Цзедун
Директор театру – немолода вже людина в окулярах та в сірому костюмі в чорну смужку.
Діти, колгоспники, коні, слони, носороги, глядачі.
Історичні персонажі одягнені відповідно до найбільш типового для них одягу з невеликими модифікаціями, а саме: Ленін одягнений в свій звичайний костюм-трійку з жилеткою та краваткою в білий горошок, але взутий в черевики великого розміру; Сталін із трубкою в руках, одягнений у френч, чоботи, але замість галіфе на ньому одягнені великі сімейні труси по коліно – червоні у зелений горошок; Дзержинський одягнений у шкіряне пальто поверх якого висить кобура з маузером, в руках він постійно тримає журнал «Плейбой»; Мао Цзедун вдягнений у «сун-ят-сенку», в кепочці, в кедах на босу ногу, в руках тримає діряву парасольку; Гітлер у формі єфрейтора, але в рваних штанях з великими дірками, без взуття - одна боса нога, на інший дірявий коричневий шкарпеток; на Колонтай плаття за модою початку ХХ століття. Діти та колгоспники одягнені типово для 30-тих років ХХ століття. Замість тварин бажано використовувати великі – у натуральний розмір ляльки (слона можна менших розмірів) в які заховані артисти, що приводять ці ляльки в рух.
Дія перша
Дія відбувається на кинутій напівзруйнованій вівчарській фермі на острові Тасманія.
Посеред сцени стоїть дерев'яний стілець, трохи збоку розбитий унітаз. Фоном служить великий млин поряд з яким стоїть гігантських розмірів пінгвін у краватці-метелику з великою сигарою в дзьобі.
Входить Ленін. Йому заважають ходити великі черевики небувалого розміру, він постійно спотикається, потім падає, задираючи ноги догори, схоплюється, злякано дивиться в зал для глядачів, потім встає в характерну позу, взявшись руками за жилетку.
Ленін: Дах океану спадає суворо левадою снів еротичних акул потойбічних Китаю. Мені би кавалок світила нічного – Лунарії – діви блідої в келих сріблястий на денце. Ліжка хмарини летять початково в небо зелене бджолине. Чому мексиканських слонів черевики кудлаті стоять недосяжно для хвиль?
(Входить Дзержинський. В одній руці у нього журнал «Плейбой» зі світлиною дівчини найрозпуснішої поведінки на обкладинці. В інший руці він тримає фалоімітатор. Він цими предметами розмахує, роблячи руками рухи по колу.)
Дзержинський: Антилопи рожеві серед крижин Костроми блукають свавільно, наче то прапор твоїх одкровень, о, терта цибуля Перу! Думку про глобус шинкує зоря на кавалки.
Ленін: Туфлі моїх папуасів! Аборигенів Міклухо-Маклая! Їм би корів бригантину, нею б хвостатих філософів пошесть пізнати відверту! Хто у язицех мріяв чесно про Рим? Чи загибель морів марнославних обійняти нестерпно засніженим травнем? Дощем кипарисових ніжок стільців читати літопис - закон про мораль батіальну. Грифи Парижу шабашать екстаз орхідеї.
(Входить Гітлер.)
Гітлер: Яблука снігу стрибають в долину віконних картин урочисто. Холодильник на диво просторо читає кривий апельсин і лорнет паперовий.
(На сцену виходить кінь. Він здивовано дивиться в глядацький зал, потім йде собі геть.)
Дзержинський (звертаючись до Гітлера): Юпітера час охолонув горою великих ляльок у дзьобах яскравих папуг. Гальмо цього світу кульгавим пророком – моїм мазохістом оцю порожнечу галактик смішить і тривожить. Булочки Чилі – вітрилами бум економік женуть на гітару – на струни.
Ленін (звертаючись до глядачів, показуючи рукою кудись у далечінь): Бедуїни Воронежа-міста! Словники бутербродів у хату-читальню несіть! Халупи пера! Панчохи - мотив їстівний, оскільки лінивий. Леви Аргентини дмуть на вітрило подій у глибинах морських.
(У цей час на сцену вибігає дівчинка 6-7 років з великим білим бантиком на голові та великими різнокольоровими надувними кульками. Вона сміється, виймає з волосся шпильку і проколює кульки - вони гучно вибухово лопаються. Дівчинка сміється і тікає.)
Голос із глядацької зали: Це ж не кульки, це кондоми!
Ленін (обурено): Сам ти кондом!
Завіса. Під час опускання завіси крики із залу для глядачів: «А чому буфет не працює?!»
Дія друга
Ті ж і Коллонтай. Всі вони стоять на фоні великого баобабу з гілок якого звисають мавпи. Окрім стільця та унітазу на сцені стоїть дерев’яний зламаний віз.
Ленін: Книгою брил кам’яних вечірню ріку я ковтаю нудним паротягом – як воду. В епіцентрі піску капітани бруківок дарують дим цигарковий калошам коней молодих вороних харалужних.
Сталін: Будь обережним, могутній товариш Прокопія*! Стіни антенами вух не слухають Сонця заграву – сторінку моїх медитацій невчасних. Послухай, візничий, хто сербам романським букви ладнав.
(На сцену вибігають діти з квітами. Усі вони у синіх коротких штанцях. Діти вишиковуються в одну лінію.)
Діти (хором): Ленін дурень!
(Діти сміються та тікають зі сцени.)
Ленін: Хвилями ранок жадає таймирських бананів. Де ай-я-яй там і ребро. Не Адама. Кроликом раю мої адаміти* шукають чолом поля сині волошки.
Дзержинський: Стіни Помпеї слухають пісню жінок препоганих. Знаю – хмара ріки Амазонки прийшла у мій вигук.
Крики із зали: Геть з театру! Збоченець!
Сталін: Дружба гілок – червоними п'ятами меркне Розалія. Тихий мерзотник мені заспіває куплет про хламіди Платона.
Гітлер: Калюжами квітів мріють думки про Сократа. Маршем військовим сліди Гіппократа на хмарі скляній блиском білизни.
Колонтай: Горішками білок на келихах мідних долю весталок вершить Мопассан. Тигри Калуги! Їхня смугастість про пісні мишей марнословить.
Крики із зали: Досить! Досить! Набридло цю нісенітницю слухати! Набридло на цих ідіотів та педерастів дивитися! Голу бабу краще покажіть!
(Звучить вальс Штрауса та Коллонтай під цю музику починає демонструвати стриптиз.)
Крики із зали: Фу! Гидота яка! Заберіть! Краще казку «Колобок» покажіть!
(Завіса під звуки обуреного свисту та криків з глядацької зали.)
(Виходить директор театру.)
Директор театру: Громадяни! Товариші! Заспокойтесь, будь ласка! Казку "Колобок" ми вам покажемо сьогодні ввечері. А цю виставу дуже просила показати трудова інтелігенція міста Тамбова! Потерпіть, будь ласка! І не ламайте стільці – це народне добро! Після вистави ми додатково безкоштовно покажемо голу бабу – товсту та смішну.
Голоси із зали: Ура!
Дія третя
Дія відбувається на фоні єгипетських пірамід. Біля піраміди стоїть єнот з дуже великими вухами. На одному вусі написано слово «захоплення». Інше вухо синього кольору. На сцені Ленін, Сталін, Гітлер та Дзержинський. Входить Мао Цзедун із дірявою парасолькою.
Ленін: Кратерів синій клошар. Трохи смугастих штанців – сон Архімеда гімни співає кохання валіз до торнадо. Гінекологи дикі у хвилях річок печуть короваї дубів окаянних. Де ти, Онєгіне? Воскресни й співай про вогні на щоглах соснових трієр Олександра*!
Сталін: Хрестини на сході ридань. Тумбочок дійсність, і єпархій домкрат. Тут би і тут трубочок дим сприйняти сміливо! Прапор здійняти любові й халви, гарбуза та озону - він би Василія рів затуманив.
(Входить носоріг. Він дивиться в зал на глядачів, потім повертається до глядачів своїм огрядним задом і видає протяжний трубний звук. Потім йде геть.)
Крики із зали: Знову цей збоченець! О, доки! Доки!
Мао Цзедун: Риба святого Ігнатія велосипедом дзвінким в трамваях Норвегії вітер прасує.
(Входить Муссоліні. Він на мотузку тягне за собою по сцені гітару. За ним входить Троцький. Він розглядає Муссоліні в бінокль.)
Муссоліні: Горища сумних катакомб газетять моїх журавлів. Чи письменник? І сволок музейний? Чому споглядач мережива мур колосить?
Троцький: Гачки Гондурасу Пітер гундосять трофейним колосом родоським ліворуч від моря. Кларнет сажотрусів пірнає в ставок жабуриння – за тин одчайдушний його самоти і кларнету.
Ленін: Гойдалка внизу танцівницям у захваті сниться раптово. Бути можуть Шекспір або Ніцше і дух мій весною тривожать.
Мао Цзедун: Судини садів Полікарпа* засмучують літні дощі і марень кленових соборів. Суєтних слів п'ятірня. Як в Ірландії ситий пророк насолоди шукав – так я мріяв.
(На сцену виходить слон і голосно трубить. Гітлер тицяє в нього пальцем. Слон йде геть.)
Дзержинський: У королівство стрибків недоступних якути ведуть бурхливий недолік, мій голос і навіть його.
(На сцену виходить колгоспник із плакатом на якому написано «Параграф свавілля». Іде. Виходить колгоспниця з транспарантом "Зайцям будівництво!". Іде. Виходять діти ставлять у кутку сцени ширму. За ширму заходить Дзержинський. Через ширму, яка починає хитатися і вібрувати долинають хтиві крики і стогін.)
(Ленін підходить до краю сцени, виймає з внутрішньої кишені великий огірок і тицяє їм у сторону глядачів.)
Ленін: На!
Голос із залу для глядачів: Ну ось, знову замість моралі огірок показали!
Завіса.
Кінець.
Примітки для панів артистів (для більшої зрозумілості тексту):
Прокопій – візантійський історик. Відомо, що у Сталіна на засланні був у хаті том Прокопія «Історія готів» у перекладі Ефрона В. І. Сталін використовував сторінки цієї книги для побутових потреб, оскільки туалетного паперу в тому сибірському селі зроду не було.
Адаміти – прихильники середньовічної секти. Основною концепцією секти та основою їх віровчення було твердження про необхідність ходити публічно як Адам і Єва в раю – тобто оголеними. Ленін вважав адамітів попередниками нудизму затятим прихильником якого він був і тому заснував у Радянській Росії товариство нудистів «Геть сором».
Розенкранци – так Дзержинський називав лицарів середньовічного ордену розенкрейцерів.
Полікарп – невідомо хто. Історія про це мовчить.
Олександр - мається на увазі Олександр Македонський. Не зрозумійте мене неправильно: зовсім тут немає натяку на Олександра I чи на Олександра II.
Клошар – так у Парижі називають безхатьків. Ленін під час перебування в еміграції в Парижі так називав кота, який жив біля будинку, який Ленін арендував для особистого життя. Побачивши цього кота, до речі, сірого, Ленін на нього кричав: "Ах ти клошар!" І намагався його боляче вдарити. Але кіт тікав.
