Холодні береги Балтійського та Північного морів, що цілорічно продуваються пронизливими вітрами, на самому початку минулого тисячоліття опинилися в центрі суспільного життя всієї Європи. Невеличкі, але міцні та надійні вантажні вітрильники коги відважно курсували холодними морями, перевозили необхідні людям товари, наводили зв’язки між Північною та Східною Європою, збагачували колись забуті богом балтійські землі. Так розпочинався найперший Європейський Союз, який увійшов в історію під назвою Ганза.
Слов’яни біля стерна
А почалося все зі слов’ян. Між гирлами річок Елбе та Одре в 11-12 сторіччях існувала держава полабських слов’ян під назвою Вендське Королівство. Столицею держави стало місто Любіце, яке назвали на честь невідомого нам Любомира. Мешканці міста прийняли християнство і настирно пропонували його сусідам. Під час однієї з жорстоких релігійних війн слов’яни-язичники вщент спалили Любіце і знищили християнську династію правителів Наконідів. Мешканці міста перебралися на півострів на річці Треве і разом із німецькими переселенцями заснували місто Любек, яке стало першим німецьким містом у Балтиці. І майбутньою столицею ганзейського союзу.
Сьогодні Любек зустрічає гостей голими сідницями мармурового бога торгівлі Меркурія. Він та ще троє античних богів, серед яких панує кокетлива Венера з кицькою, вмостились навколо містка через вузенький канал, що обрамляє місто. Компанія веселих богів задають легковажно-карнавальний настрій, який зберігається у гостей Любека на весь день. Його підтримують ошатні кораблі, високі гострокутні фронтони та розфранчені двері цегляних будинків, багата весела ліпнина та різьбярство, витончені декоративні грати, заквітчані велосипеди, майстерно виготовлені сувеніри у вітринах та неймовірна кількість марципанів – різного кольору, вигляду та смаку.
Власне, фестиваль краси та гарного смаку розпочинається зі входу – символу Любека, Голштінських воріт, збудованих у 1477 році. Їхня масивність і надійність мала втілювати фундаментальність і статечність ганзейського міста. Від воріт відкривається найбільш мальовничий у Німеччині краєвид на річку Траве, рівні шеренги будиночків та зелені шпилі соборів на протилежному березі і шість однакових червоно цегляних будинків поруч. Це колишні соляні склади, а нині бутики. Торгівля сіллю у середні віки була одним із найважливіших чинників збагачення приморських міст – адже чого варта риба без солі? А Любек був найважливішим посередником у торгівлі сіллю.
Будівля Любекського Рату (або ж Ради) створювалась протягом багатьох років, тому тут змішані найрізноманітніші стилі й декори. Такої веселої еклектичної Ратуші я ще не бачила у жодному місті. Не зважаючи на легковажність екстер’єру, саме тут провадились щорічні засідання представників численних міст Ганзейсько союзу, під час яких вирішувалась доля Європи.
Але не тільки ґешефтом були заклопотані мешканці середньовічного Любека. Однією з найпрекрасніших готичних будівель міста є Шпиталь Святого Духа. Збудований ще у 1286 році як притулок для старих і незаможних хворих, він існує як благодійна лікарня аж донині! Шпитальний храм прикрашений неймовірно ніжними середньовічними фресками і дерев’яним різним олтарем 15 сторіччя. А під будівлею лікарні можна смачно пообідати у колоритному «Картопляномі підвалі»!
Назва Ганза походить від ранньосередньовічних військових загонів. Так назвали купецькі об’єднання, які мали за мету сполучати Західну та Східну Європу. На ринках давньоруських міст Новгорода і Смоленська можна було придбати не тільки дуже цінне хутро, але й товари з Візантії та арабських країн. Водночас німецькі купці освоювали багаті північні країни – Фландрію, Англію та Норвегію. Головною ж метою союзу став захист інтересів своїх купців в іноземних державах, створення монополій і отримання привілеїв у торгівлі. Любек, який мав дуже вигідне географічне положення між Північним та Балтійським морями і був найбагатшим містом у Балтійському регіоні, став задавати тон у торговельних відносинах.
Протягом 13-14 сторіч Любек, об’єднавшись із Гамбургом, а потім із двома іншими слов’янськими містами Ростоком і Вісмаром, стали міцним ядром Ганзейського Союзу. Німецькі купці отримали монополію на торгівлю і на Північному, і на Балтійському морі. Тоді ж і з’явився вперше термін Ганза як назва унії. А наприкінці 14 сторіччя, щоб поставити на місце конкурентів, Ганза купців трансформувалася на Ганзу міст. Політичне повновладдя зосередилось у міських магістратах. Ганза перетворилася на найважливішу політичну силу в Європі, яка була здатна підміняти слабку імперську владу і вести успішні війни із сусідніми державами (звичайно, за товари).
У найкращі часи до об’єднання входило майже 200 міст. Їх об’єднувала солідарність, на відміну від сучасних їм італійських міст-держав, які постійно ворогували між собою. Завантажені кораблі рухалися по лінії Лондон - Брюгге – Гамбург – Любек – Ревель – Новгород, везли метали, дорогоцінності, тканини, вино. Назад кораблі поверталися до верху заповнені деревиною, хутром, смолою, воском, льоном, медом, пшеницею та житом. Найважливим експортним товаром, який виробляли у ганзейському союзі, було пиво. І звісно, всі хотіли соленої риби зі скандинавських країн.
У чотирьох європейських містах, Брюгге, Лондоні, Бергені та Новгороді які не підпорядковувались Ганзі, існували філії, які називалися конторами. На таку честь заслуговували міста, які володіли крупним ринком важливих товарів, і справами підтверджували свою зацікавленість у розвитку торгівлі. Контори мали забезпечувати побут та безпеку ганзейських купців, слідкувати за дотриманням законності під час проведення операцій. Їхні житлові квартали, складські приміщення та порти огороджувались стінами від усіх, хто міг порушити права і закони Ганзи.
Інші міста також шанувались за свої товари: Данциг (нині Гданськ) за зерно, Росток – за солод, Щецин – за рибу, Любек, як уже згадувалося – за сіль, Краків – за мідь, Ревель (Таллінн) – за віск та льон, Новгород та Псков – за хутро. Кельн же, звичайно, прозвали «винним льохом».
Гамбург видався мені найбільш західноєвропейським містом з усіх, які я бачила – приблизно такими були загадково-привабливі капіталістичні міста з політичних детективів моєї юності. Тривожна музика, темне небо, дрібний дощ, люди з піднятими комірами плащів, спокусливо модерні будівлі упереміш із середньовічними будинками, архаїчні наземні ділянки метро і суворі лютеранські собори, величезні дзеркальні вітрини відсвічуються у темних водах каналів. І, звичайно, затишне кафе із найсмачнішими у світі гамбургерами. Секрет привабливості цього міста зовсім не веселий: більше 50 процентів будівель були знищені жорстокими атаками американських бомбардувальників під час Другої світової війни. І досі тут залишилось багато незабудованих ділянок. Але будівельники ювелірно заповнюють порожнини суперсучасними лаконічними будівлями, які не вирізняються серед старовинних домів висотою й розмірами. Кожний з таких будинків є взірцем сучасної архітектури. Найпривабливішим для туристів місцем є порт на річці Ельба, схожий на казковий замок, який був заснований у 1189 році, та широкий тунель довжиною 420 м, що веде до доків та верфей. Але родзинка міста - це найбільші в світі складські приміщення. Збудовані у 19 сторіччі з червоної цегли та вже потемнілі від часу, похмурі й таємничі, вони щільними шерегами стоять на берегах вузьких каналів, ніби виростаючи із води, і надають місту антураж містичного тріллера.
Сукняні пристрасті
Як не дивно, лондонську контору, яка серед торгового люду вважалася дуже респектабельною, заснували фландрійські купці. Вони тут купували знамениту англійську вовну, з якої у Фландрії виготовляли відмінне сукно сорока сортів різної якості. Лондонська контора у 13 сторіччі монополізувала у Фландрії оптову торгівлю англійською вовною і фландрійським сукном.
Фландрія – одна із земель Бельгії, в якій розмовляли нідерландською мовою, не входила до складу Ганзи, хоча на її території розташовувалась потужна ганзейська контора. Зрозуміло, що місцеві купці намагалися чинити спротив німецькій монополії. І от у 1280 році стався вибух: Ганза розпочала торговельну блокаду Брюгге, найважливішого торгового міста країни. Цей безжальний метод торгівельної війни виявився дієвим, і з того часу керівництво Ганзи неодноразово використовувала його для посилення своїх позицій. Таку ж агресивну політику проводила Ганза відносно інших країн – зокрема, Норвегії та Данії.
У 14-15 сторіччях найсильнішими гравцями в історичних іграх стали Чума і Війна. Страшна епідемія, яка почалася у 1350 році, забрала не менше чверті населення у кожному з німецьких міст. І хоча кількість мешканців швидко відновлювалась за рахунок прибульців із сільської місцевості, економічні збитки компенсувати було набагато важче. У Сторічній війні (яка, насправді, тривала 116 років (1337—1453) Франція та Англія розігрували карту Фландрії, що була пов’язана з Англією тісними вовняно-сукняними відносинами. Любек, який прагнув взяти під контроль ці відносини, зазнав від війни великих збитків і прагнув компенсації від фландрійців. Під ударом знову опинився багатостраждальний Брюгге. І от в такий напружений момент в гру вступили англійські пірати, які пограбували німецький торговельний корабель. Під тиском Любека фландрійська влада наказала стратити грабіжників. Англійський король Едуард ІІІ сприйняв цей демарш як образу, і, щоб наказати фландрійців, переніс ринок сукна з Фланрії до Англії. Довгі суперечки і чвари між Ганзейськими містами і несговірними фландрійськими торговцями призвели до того, що Ганза розпочала жорстку блокаду усієї Фландрії, яка тривала два роки. І лише у 1260 році запанував взаємовигідний мир. Ганза остаточно довела, що процвітання і щастя будь-якого міста можливо лише під її надійним крилом.
Таким же тріумфом Ганзи закінчилися багаторічні економічні змагання з Данією після поразки її у Другій даньсько-ганзейській війні. Тепер Ганзейський союз став беззаперечним володарем Балтики та західної частини Північного моря, і зберігав свою ключову роль в Європі понад 150 років. А керував цією торгівельною імперією Любекський Рат.
Але справжньою звитягою ганзейського союзу стало подолання найбільшого зла 15 сторіччя – піратства. У 1400 році об’єднаний флот Любека і пруських міст остаточно звільнили Балтійське море від піратів. Двом найбільш небезпечним злочинцям разом із сотнями їхніх прибічників привселюдно відтяли голови на головній площі Гамбурга. Співтовариство ганзейських міст отримало беззастережну монополію на зовнішню торгівлю у всіх країнах Балтійського та Північного морів.
Брюгге – містечко з казок братів Грим, ностальгійно-затишна суміш кам‘яниць з високими гострокутними фронтонами і чепурних цегляних будиночків з вигадливою кладкою, готичних шпилів, мальовничих млинів і романтичних аркових містків. Місто художників Ван-Ейка і Мемлінга. А ще лебедів, шоколаду, мережива і пива. Так само як і в Любеку, у Брюгге є багато свідчень благодійності давніх мешканців міста. У першу чергу це Бегінаж – монастир 13 сторіччя, відокремлений від світу стінами та ровом з водою, в якому і донині за бажанням мешкають самотні жінки. Тут збереглося більше ніж сорок притулків для старих – невеликих акуратних будиночків із закритими від сторонніх очей крихітними подвір’ячками і каплицями. Особливу роль у середньовіччі відігравали школи для дівчат, в яких навчали плести мережива – щоб забезпечити їх роботою і захистити від спокус бездіяльного життя. І, нарешті, Госпіталь святого Іоанна, збудований монахами-августинцями у 12 сторіччі. Величні гостроверхі цегляні будівлі у готичному стилі на березі зарослого старезними деревами каналу - це, напевно, найбільш романтичне місце Брюгге. Не дивно, що у такому чарівному містечку навіть безжальні кілери стають сентиментальними і добрими (принаймні, у фільмах).
І знову слов’яни в дамках
У 14 сторіччі активність Ганзи поширилась ближче до українських земель. Німецьке місто Торн, яке невдовзі стало польським Торунем, вступило в тісні торговельні контакт із Краковом, теж ганзейським містом. Краків поставляв мідь, яку видобували в польських та словацьких Карпатах. Торгівельний ланцюг протягнувся до Лемберга (Львова), куди із заходу привозили сукно, бурштин, шкури, оселедець. А в Лемберзі на них уже чекали венеційські і генуезські купці з чорноморських факторій Кафи і Тани та негоціанти з Константинополя, які привозили з собою шовк та спеції. Все закінчилося, коли у 1395 році монгольські війська Тамерлана розорили італійські колонії в Криму.
А тим часом із зростанням міського населення Європа потребувала зерна. Слов’янські землі завойовували ринок зерна. Спочату на передову вийшов Данціг (Гданськ), який став крупним експортним центром збіжжя із Східної Прусії. А з середини 15 сторіччя включилися постачальники з Польщі, України та Литви, які справно наповнювали добірним зерном амбари Данціга. Вони швидко потіснили пруських конкурентів і невдовзі вийшли на перше місце.
Я завжди дивувалась, що деякі мандрівники називають Краків найкрасивішим містом Європи. Але коли я туди приїхала, я зрозуміла: напевно, справа в тому, що польські реставратори дійсно є найкращими в Європі, і старе місто виглядає набагато краще, ніж будь-яке інше місто-ровесник. Це, до речі, стосується, не тільки будинків, а й картин – відновлені полотна виглядають так, ніби лише хвилину тому майстер востаннє торкнувся до них пензлем.
Але головна причина неповторності Кракова в тому, що на відміну від більшості ганзейських міст, його історична частина залишилася непошкодженою під час ІІ світової війни. Не забуваймо, Краків завдячує цим українцю Євгену Березняку.
Серце Кракова називається, як належно центру ганзейського міста – Сукенниці. Ці середньовічні торговельні ряди були збудовані в середині 13 століття і потім багато разів перебудувались по моді тих часів. Завдяки неоготичним аркам суконні ряди нагадують італійські палаццо. А навколо Сукенниць розкинулася найбільша в Європі площа Ринок, від якої радіально розходяться вулиці, кожна з яких веде до бульварного кільця навколо Старого м’яста. Адже на місці колишніх фортечних стін давньої столиці Польщі були висаджені тисячі дерев і викопані ставки. І тепер навіть самий затятий турист ніколи тут не втомиться, бо завжди зможе перепочити в тіні старого платана або липи.
У Кракові кожний знайде собі місце до душі. Кому до снаги піднесена урочистість барокових костьолів,, іншим захочеться філософського усамітнення у затишному середньовічному подвір’ї Ягелонського Університету, когось привабить пафос Королівського палацу Вавеля. А моїм улюбленим місцем став Францисканський Собор, заснований у 13 сторіччі. У старовинному величному храмі найбільше вражають розписи у стилі ар-нуво і експресивні вітражі Станіслава Віспянського.
Фатальне хутро
Одним із найважливіших партнерів Ганзи був Новгород. Але водночас саме він став провісником занепаду союзу. Оскільки хутро у північній Європі дуже цінувалось і було предметом престижу, відносинам із Новгородом і Псковов, приділялася велика увага. У 1391 між Ганзою, Лівонськими містами, Новгородом та Псковом був підписаний «вічний мир». Але це стало лише початком кінця.
Навіть для загартованих довгими морськими подорожами ганзейських купців життя-буття у новгородському «Німецькому подвір’ї» перетворювалось на справжні тортури. Партнери були ненадійними, договори постійно порушувались, на німецьких купців нападали злодії і грабували. На ніч гостей замикали за міцними воротами і охороняли злими собаками, будь-які спроби спілкування з мешканцями міста або розваги каралися штрафами чи ув’язненням. Ворожнеча загострювалась, і от уже в 1424 році, були заарештовані усі мешканці контори – 150 чоловік. Їх кинули у в’язницю. 36 арештантів не витримали жорстоких тюремних умов і померли. У середині 15 сторіччя, через війну Московії з Тевтонським орденом, Ганза розпочала блокаду Новгорода, яка тривала 5 років. Важливий торгівельний форпост втратив свої позиції. А вже у наприкінці 15 сторіччя московське військо Івана ІІІ нещадно знищило Новгородську республіку. Новгород був включений до Московського князівства. Не важко здогадатися, як жорстко російський монарх віднісся до ганзейських купців. Німецьке подвір’я було закрито, а разом з ним припинились торговельні відносини Ганзи з новгородськими партнерами.
Біда сама не ходить. На початку 16 сторіччя Швеція взяла під свій контроль балтійські країни. Англія відкрила нові морські шляхи до американських колоній, що змістило центр торгівлі з Балтики до Атлантики. В результаті у 1598 році Єлизавета І закрила лондонську контору Ганзи.
Ганзи більше не було. Троє найдавніших і найважливіших ганзейських міст – Любек, Гамбург та Бремен, у 1630 році заснували союз з правом представляти й інші міста. І до сьогодні вони носять почесне звання «Вільних ганзейськіх міст».
