Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2689
Творів: 51199
Рецензій: 95849

Наша кнопка

Код:



Ошибка при запросе:

INSERT INTO `stat_hits` VALUES(NULL, 52034, 0, UNIX_TIMESTAMP(), '3.236.83.14')

Ответ MySQL:
144 Table './gak@002ecom@002eua_prod/stat_hits' is marked as crashed and last (automatic?) repair failed

Художні твори Проза Фентезі

Мисливиця на чудовиськ

© Катерина Василенкова, 09-05-2024
Уляна не знала куди йти, бо не бачила жодних слідів чудовиська, хоч як не вдивлялася і як не вслухалася. Зазвичай почвари дають про себе знати, їх видає плюскіт у воді, хрускіт сухого гілля або краплі густого темного слизу на землі, який вони по собі лишають. Тут же — нічого. Можливо, вони з Матвієм помилилися, і це не той ліс, де ховається примарна істота? Проте в учителя були точні координати, які надіслало Братство, а він помиляється рідко.
— Сміливіше, пташко! — почула вона голос учителя в голові. — Ти вже зовсім близько.
Майбутня мисливиця отримала від нього останнє завдання, яке мало стати її бойовим хрещенням. Уляна і Матвій розпрощалися на всіяній квітами галявині, що простиралася попід Білою горою. На горі навіть о цій порі, в кінці травня, трималася снігова шапка, що підтверджувала її назву. Зате тут, унизу, ліс буяв зеленню, різнотрав'я стелилося Уляні під ноги м'яким килимом. Вона обережно ступала, щоб безшумно підкрастися до чудовиська, хоч не бачила його й не уявляла, яке воно на вигляд.
Юнка прямувала вперед, у гущавину, покладаючись лише на відчуття. Чим далі, тим ставало прохолодніше, чи то від того, що вона заглиблювалася в надра карпатського пралісу, чи то через хвилювання від зустрічі з ворогом сам-на-сам. Раніше вона допомагала Матвію долати почвар, але тепер мала вступити в бій з чудовиськом самотужки.
Уляна змалечку відрізнялася хороброю вдачею і гострим розумом, тому Матвію було легко вчити її битися на мечах, готувати зілля та створювати магічні знаки. Доньку загиблого друга він виховував із любов'ю й турботою впродовж довгих чотирьох років, як рідну. Прощання обом далося важко. Але в будь-який момент вона зможе поговорити з ним, де б не була. Завдяки ритуалу, який вони провели перед боєм-посвяченням, вона, які і всі мисливці, зможе звертатися до нього. А він — до неї.
— Уляно, чуєш? — м'яко нагадав він про себе. Дівчина ледь чутно угукнула. — Потрібно дійти до озера. Вона любить воду. Йди вздовж струмка.
Отже, вона. Можливо, босорканя? Кажуть, що в Карпатах вони досі не дають спокою селянам і крадуть молоко в корів та овець, які пасуться на полонинах. Дівчина прислухалася: десь поряд шумів потічок. Ноги непевно понесли її на звук, хоч здавалося, вона над ними не владна. Відтоді, як зайшла в гущавину, де й сонця не видно, руки і ноги не слухалися, зробилися ватяними, дівчина боялася навіть дихати — так скував її страх перед невідомим.
А що, як потвора просто втече? Що тоді? Без бою-посвячення вона не зможе стати до лав Братства. Це навіть гірше, ніж якщо монстр роздере її тут на шматки. Мисливці без патронату Братства стають вигнанцями, їм довіряють не більше, ніж звичайним убивцям. Хоча, якщо задуматися, мисливці — і є вбивці, але вони звільняють світ від поганців, які крадуть худобу та збіжжя, лякають малих дітей та не дають жити всім — від простого люду до короля.
Уляна збочила вправо, і шум води, що падала з узвишшя, став гучнішим. Зліва показався струмок, що весело збігав униз по скелястому підгірку і далі плинув поміж камінцями, відшліфованими до блиску. Уляна нахилися до струмка, щоб зачерпнути води лівицею та змити з обличчя піт, а праву руку завбачливо тримала на мечі. Хоч у горлі пересохло, та пити не стала, бо кожної миті очікувала нападу з-за спини. Випроставшись, вона озирнулася — нікого… поки що.
Дівчина була обачна не завжди, але стала такою після зустрічі з бридким кислотним монстром. Тоді легковажність мало не коштувала їй життя. Учитель наказав стерегти коней, бо Уляна ще не була готова на бою з почварами. Проте їй кортіло подивитися на чудовисько. Монстр з'явився зненацька просто перед нею і плюнув кислотою на плече, понад лівою ключицею. Такого болю вона не відчувала ніколи. Отямилася аж на третій день, коли лихоманка почала спадати. Відтоді Уляна має шрам від опіку, який лишив клятий ядучий слизень.
Дівчина просувалася далі. Тепер її вів струмок, і вона розуміла, що принаймні не заблукає. Та серце калатало як навіжене, наче воно було дзвоном, а дзвонаря били судоми.
Уляна вийшла на берег озера, яке лиховісно синіло, немов дно глибокого колодязя, на його гладіні ледь-ледь відбивалися полиски полуденного сонця. Від шурхоту в чагарнику позаду вона заклякла на місці. Спокійно, без паніки, це всього лише білка-вивірка шмигає в пошуках їжі. Скрип старої сосни, яка погойдувалася від вітру, плюскіт риби в воді — кожен звук здавався їй підозрілим.
І тут на гіллі смереки просто над собою Уляна побачила темний силует. Істота, схожа на величезного грифа, сиділа незворушно, обхопивши гілку двома пазуристими лапами. Очі палахкотіли жовтим вогнем. Зненацька монстр зірвався з місця, махнув крилами і закружляв над головою в дівчини. Уляна оголила меч, кілька разів замахнулася на почвару, коли та підлетіла ближче, проте лише злегка порізала перетинку її кремезної лапи. Істота підлетіла ще раз — і спробувала схопити Уляну за волосся, але воно було занадто коротке, щоб зачепитися пазурами. Ще недавно дівчина заплітала довгу косу, але монстр із руками-ножицями відтяв її. Нова зачіска личила Уляні, тож юнка не надто засмутилася.
Мисливиця рубала мечем над головою, та здебільшого її удари лиш розрізали повітря.
— Зберись, Уляно, — мовив голос.
Вона вклала всі сили в останній удар. Він збив почвару, її тіло каменем шубовснуло в озеро і сховалося під водою. Минула хвилина, друга, третя… Монстр не показувався, і здавалося, потонув на дні колодязя-озера. Уляна заледве вірила, що їй вдалося здолати чудовисько. Нарешті вона набрала повні легені повітря і з полегшенням зітхнула, а тоді сіла на землю навколішки і вперлася руками у вогкий пісок.
Позаду зачулося хлюпання. Почвара випірнула посеред озера, розправивши крила, і дзвінко ляснула блискучим хвостом, який був вкритий лускою і за нагадував риб'ячий. Він відріс, щойно вона опинилася у водоймі. Ну, звісно, Матвій попереджав, що вона любить воду. Як можна бути такою дурною?
Істота залопотіла крилами і кинулася на Уляну, а та вже зрозуміла ціну своєї помилки — і зустріла монстра мечем. Від влучного удару додолу полетіло мокре пір'я. Птаха, в якої тепер було поранене крило, втратила рівновагу і приземлилася поруч, але прудко зіп'ялася на лапи.
З диким вереском та навіженими очима істота наскочила на дівчину. На руках, обличчі, шиї Уляни зарясніли криваві порізи від шипів, якими були вкриті фаланги крил. Вони нагадували трояндові голки, але були набагато довші, завбільшки з палець. Уляна згадала, що ця істота зветься крилаткою. Колись Матвій загадав їй вивчити ознаки всіх монстрів, їхні слабкі та сильні сторони. Чорно-біле зображення крилатки, яке вчитель замалював у своєму нотатнику, зринуло в пам'яті дівчини. Але більш нічого Уляна пригадати не змогла.
Почвара ляснула довгим хвостом по руці і вибила меч. Уляна спробувала дотягнутися до нього, але отримала удар лапами в груди і впала на вогку землю. Тіло дівчини пульсувало болем. Тепер, коли вона лежала горілиць, а над нею тріпотіли крила з шипами, вона приготувалася зустріти смерть. Ось так, безславно загинути, ще й не доживши не шістнадцяти, — що може бути гірше?
Смолисте пір'я, срібна луска, жилаві крила, гострий клюв, вирячені очі — все зливалося в шаленому, дикому танці чудовська над тілом дівчини. Уляна примружила очі, щоб сфокусуватися, бо насилу могла розгледіти щось перед собою. Не бачачи, куди б'є, Уляна безладно смикала руками й ногами, наче жук, що перевернувся на спину і борсався, не маючи змоги встати.
Ще раз примружилася, ще раз. Що це? Попід лівим крилом чудовиська зяяла западина, наче хтось вирвав клапоть. Уляна намацала тонкий кинджал за халявою шкіряного чобота. Рвучким рухом вона увіп'яла його в голу шкіру над вилочкою птаха. Оскаженіла істота випустила відчайдушний крик, її тіло напружилося, але вмить ослабло, вона впала, здригаючись, на спину. Обм'яклі крила розкинулися на скуйовдженій траві.
Уляна подивилися в мертві очі, вогонь в яких згаснув назавжди. Раптом обриси птаха почали змінюватися — і за мить перед юнкою непорушно лежала дівчина з кинджалом у грудях, така ж точно, як Уляна: в шкіряних латах і з коротким волоссям, як у хлопчиська. Від подиву мисливиця відсахнулася і зойкнула. Проте примара зникла так само швидко, які і з’явилася, лишивши після себе гірку сірого попелу.
— Тільки монстрам під силу вбивати інших монстрів, — зачулося в голові. — Будь на боці добра, пташко!
Уляна присіла біля краю озера і глянула на відображення у воді. На неї дивився гриф із вогненно-жовтими очима та вирваним пір’ям біля лівого крила.

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)
кількість оцінок — 0

Рецензії на цей твір

Дуже цікаво...

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© koka cherkaskij, 10-05-2024
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 1.5744290351868 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Історія Європи. Український погляд
Кожен з нас має знати історію власного народу. Бо історія – це його посвідка на проживання на рідній …
Погляд на світ через призму пародії.
«Прометей поміж грудей» – тільки ця провокативна назва збірки чого варта! І це не натяк, це те, про …
День Соборності України
Вітаємо всіх з днем Соборності! Бажаємо нашій державі незламності, непохитності, витримки та величчі! …
Українські традиції та звичаї
Друзі! На сайті “Онлайн Криївка” є дуже цікава добірка книг про українські традиції та звичаї. …