Арсен з Геником, як тільки зайшли на базу, скинули наплічники з трофеями.
- Мені думалося війна щось більш романтичне. Ну, там, як в кіно, я одним пострілом звалюю трьох, у мене нескінченно набоїв, так, що за один півгодинний бій кошу майже дивізію, бо проти мене косоокі вороги, по мені випускають по ріжку і все мимо, - Геник ліг на спину уздовж траншеї, що стало незручністю для бійців, що йшли повз нього, однак хлопці проходили повз нього обережно. – Шелбі, нам ще лєнти споряджати здобутими патронами.
- А мене це заняття заспокоює, - відповів Арсен. – Наче в’язання.
- Тільки не кажи, що ти в’яжеш.
- Можу шкарпетки зладнати.
До траншеї заскочило троє, один із них полонений із скутими за спиною руками, його посадили на землю. До Арсена звернувся сержант-штурмовик.
- Ти випадком не медик?
- Ні.
- Крові не боїшся? Бинтувати можеш?
- Крові не боюся, із бинтуванням впораюся.
- Візьми, - сержант кинув Арсену аптечний підсумок, кивнув на полоненого: - Попрактикуйся на ньому, нашим медикам ніколи, своїх трьохсотих вистачає, ще евакуаційна команда зашивається. Цього зачепило десь гранатою. А нам ще БК на позицію доставляти.
Коли сержант пішов Арсен звернув увагу, що сержант буквально валиться з ніг.
Арсен присів біля полоненого.
- Куди тебе?
- В спину, кажется под левой лопаткой осколочное.
Арсен наказав полоненому підвестися і повернутися спиною. Побачив у вказаному місці невеличкий отвір і пляму крові.
- Ти без бронежилету був?
- Ваши сняли. Оно сквозь броню прошло.
Арсен витягнув ніж, оцінив чи варто знімати з кистей полоненого стяжки. Вирішив, що заважати не будуть. Розрізав під лопаткою кітель, потім у рожеву смугу тільник. Далі розкрив отриману від сержанта аптечку, вона виявилася трофейною, але там було усе необхідне для даної медичної маніпуляції. Із рани стирчав металевий кінчик, не відомо на скільки він заглибився. Арсен ще раз перевірив аптечку, сподіваючись там знайти пінцет. Не знайшовши, розкрив пухирець із перекисом водню. Полив собі на руки, потім плеснув на рану, після чого полонений засичав. Арсен не зважав на стогін пораненого полоненого, за допомоги ножа і пальців, взявся витягувати залізний шмат, що йому швидко вдалося. Осколок заглибився десь на сантиметр. На завершення наклав на рану тампон і заліпив пластирем.
Саме за заліпкою рани спостерігав сержант-штурмовик, який стояв спершись на стіну окопу.
- Шелбі, потрібно на нуль медикаменти доставити і раз ти такий доктор нашим медикам у поміч стати. Впораєшся?
- Так, - твердо відповів Арсен. – Там ти щось говорив про доставку боєкомплекту.
- То інші люди із тобою підуть. Головне допоможи хоч чимось медикам.
Арсен подумав: «Добре, що днями медичний довідник почав засвоювати».
Підсунувши під бронежилет той самий довідник пішов виконувати доручення сержанта-штурмовика.
***
І все ж Арсену довелося окрім медикаментів, які ніс у наплічнику, нести дві цинкові коробки з набоями.
Із групою доставки прибули саме коли на нулі було затишшя, хлопці відбили четверту атаку росіян. Та встигли тільки розвантажити, як почалася п’ята атака. Арсен підійшов до пораненого у ранішніх атаках. Його рукав залитий кров’ю, Арсен приблизно зазначив, що поранення у верхній частині плеча.
- Зігни-розігни руку і скрути дулю, - наказав Арсен.
- Та все нормально, - боєць зігнув руку, поворушив пальцями скрутивши дулю. Він рвався знову в бій.
- Маю перев’язати тебе, інакше втратиш багато крові, - наполіг Арсен.
У наступного бійця поранення серйозніше, куля влучила вище кістки і зачепила кістку. Арсен вилив на рану пів пухирця перекису водню щоб зупинити кровотечу, потім дістав шприц-спринцівку з дозою морфію.
- Ось цього не треба, - запротестував поранений. – Якось перетерплю.
- Друже, ти під адреналіном, хвилин через десять не буде, - та Арсен тут же засумнівався: - Хоча цей морфій трофейний і йому очевидно вже років тридцять, якщо не більше.
Арсен дістав кілька упаковок пігулок, надавив у долоню пораненого кілька таблеток. Цього разу боєць не пручався, заковтнув знеболювальні ліки і запив водою, яку дав Арсен.
- Дивний ти чоловік, - казав Арсен, фіксуючи поранене передпліччя. – Тебе тільки но куля наскрізь прошила, зачепила кістку, а ти уколів боїшся. Я тут хоч зовсім недавно, та все ж зіткався із подібним феноменом. Бачив як медики так само рятували одного бійця, який впадав у ступор від вигляду голок, а у самого з ніг до голови татуювання.
- От уяви і таке буває, - удавано весело відповів. – Однак дякую, докторе Шелбі.
- Загалом-то я не… - Арсен почав було заперечувати несподівано отриманий статус доктора, та перервала несподівана стрілянина кулеметника, що стояв на позиції поруч.
Невелика група росіян наступала з лівого флангу із невеличкої посадки, що росла метрів за сто. Рухались перебіжками із заляганням сім чоловік. Кулеметник не давав їм повноцінно просуватися. Наблизившись метрів за тридцять до позицій ЗСУ, росіяни спробували загасити кулеметне гніздо гранатами, та виявилося, що вони метальники такі собі, бо далі чим на десять метрів від себе ніхто не зміг жбурнути. Однак поволі просувалися і коли наблизилися і залягли у зоні враження, тепер з десяток гранат полетіло по них. Цього разу вийшло ефективніше, судячи по криках. Уцілілі побігли назад до посадки, більшість із групи поклав кулеметник. Із посадки почувся гранатометний постріл, вибухнуло просто перед кулеметником. Той упав в траншею разом з кулеметом і його трохи прикидало землею.
Арсен кинувся до нього. Уламок влучив бійцю в шолом і Арсен через залите кров’ю обличчя спочатку не міг визначити серйозність враження.
Підбіг командир підрозділу «Буян», Арсен вже промив рану і накладав пов’язку.
- Що з Гудінні? – спитав Буян.
- Без свідомості. Важке в голову. Потрібна негайна госпіталізація.
Буян почав зв’язуватися по рації:
- Кацо, прийом.
- Прийом, Буяне.
- Потрібна евакуація. Триста. Як зрозумів? Прийом.
- Плюс. Протримайтеся годину. Евакуантів поки немає. Прийом.
- Довго, - зазначив спокійно Арсен. – Я його витягну, якщо можна підтримати мене пташкою.
- Добре, - Буян почав налаштовуватися на хвилю з аеророзвідкою.
- Ще цього заберу, - Арсен вказав на бійця, який боїться уколів.
Арсен поніс пораненого на плечах, за ним біг поранений в кисть. Їм часто доводилося залягати як тільки було чутно свист мінометного снаряду. Це тривало доти, доки українстький дрон не збив російський квадракоптер-коригувальник міномету.
***
Майя зранку зайшла до квартири матері, домовилася з провайдером, який обіцяв об одинадцятій прислати майстра. Вона хотіла щоб і в квартирі матері була мережа.
В очікуванні вона дивилася телевізор, зупиняючись на одному каналі не більше секунди, більшої уваги удостоювалися новинні канали особливо репортажі воєнкорів. Зацікавила журналістка Ксенія, яка вела репортажі з війни. У повній військовій екіпіровці Ксенія спілкувалася з хлопцями з передової. Майя вдивлялася у кожного військового, хто потрапляв у кадр на задньому плані.
- Доню, сьогодні тут ночуєш, чи додому підеш? – спитала матір, яка зайшла до кімнати.
- У себе, - відсторонено відповідала Майя.
- І чого ти Маєчко, до того телевізора так вчепилася? Ніколи ж не дивилася, особливо новини.
- Не дивилася, бо надаю перевагу отримувати інформацію із Інтернету. Тому і хочу, щоб і у тебе була мережа. Бо коли доведеться залишитися, щоб і в цій квартирі не гаяла час.
- А може ж таки залишишся? Тим більше твій Інтернет проведеш сьогодні.
- Не можу, мамуся, з Юлею із волонтерки пізно повертатимуся. Додому ближче.
Як тільки прийшов майстер, Майя залишила матері гроші для розрахунку. Майстер мав підключити ноутбук і залишити договір.
Сама пішла до волонтерського пункту, де вже очікувала Юля.
На пункті зайнялися розподілом пожертвуваних речей.
- Так і не знайшла інфу про нього? – спитала Юля.
- Ні, - зітхнула Майя.
- Ну як же так можна не спитати імені, - Юля зробила відчайдушний жест, який робила вже вкотре кожного разу, коли чула від подруги цю відповідь. – Не спитати у того, хто зробив тобі пропозицію.
- Сама не розумію. Усе занадто швидко, спонтанно відбулося. Він наче відро крижаної води на мене вилив – «Чекатимеш мене? Прийду ми одружимося».
- Він хоч красивий?
- Звичайний, - Майя стенула плечами. – Розумієш, відчула що він добрий і дуже-дуже самотній.
- Як і ти, - резюмувала Юля.
Майя погоджено зітхнула.
***
Мотопіхотний взвод під командуванням капітана Дона згуртувався на околиці звільненого селища, яке тепер вірніше називати «звільненою територією», бо село це суцільні руїни. Ра одній із стін розвивається жовто-синій прапор.
Журналістка Ксенія в уніформі і тактичному шоломі, разом із оператором бере у вояків інтерв’ю.
Арсен сидів на підніжці джипа, не зосереджено за роботою журналістів. Він розмишляв над дивиною, що трапилася із ним. З того моменту, як він евакуював Гудінні та ще одного пораненого, який боявся шприців, минув лише тиждень, але за такий короткий термін до його позивного намертво прикріпився додаток «доктор». При цьому, коли боєць який помилково так його назвав, не було свідків. Арсен навіть із ним не познайомився, і коли доправив до безпечної зони, і надалі із ним не спілкуватися. До того ж на тих позиціях довго не затримався, як тільки здав поранених, відразу повернувся до своїх, щоби приєднатися до Геника і зайнятися рутиною – споряджанням набоями кулеметних стрічок.
«Доктором Шелбі» без іронії почали називати на другий день.
Побачив як Дон йому махає, кличе до себе.
Арсен підійшов.
- Ну що, докторе Шелбі, взувай броню і будеш охороняти он ту кіношницю, - вказав на Ксенію. – Вона пройдеться по руїнах, познімає. Роззирайся довкруги, особливо цинкуй хати, у яких можна ще ховатися. Бо хтозна може група зачистки щось проґавила. Особливо пильнуй за небом.
Арсен неквапно козирнув, виказуючи військову пошану.
За двадцять хвилин Арсен брів за журналістами постійно роззираючись довкола. Об’єкти його опіки йшли метрів за десять перед ним. Ксенія щось розказувала майбутнім глядачам, оператор йшов перед нею спиною, тримаючи Ксенію в кадрі, його підстраховував Геник, буцаючи на шляху грудки та уламки цегли, щоби оператор не перечепився.
Раптом Арсен помітив у небі темну пляму. Миттю зв’язався з командиром:
- Перший, прийом, це третій. Бачу невизначену пташку.
- Третій, відводь гостей.
- Плюс-плюс.
- Увага, усім назад! – вигнув Арсен журналістам.
Генику сказав, щоб вів їх назад, сам залишився спостерігати за квадрокоптером, який поволі спускався і коли вже був на відстані прицільної далини, Арсен з коліна зробив дві коротких черги. Квадрокоптер закрутився і рухнув неподалік стрільця.
Арсен наздогнав журналістів, оператор не переставав знімати.
- Здається це був розвідницький дрон, - пояснив журналістам. – Наші спеціалісти потім підберуть його.
- А як ви визначили чий він, докторе Шелбі?
«Та щоб вас…» - подумки вилаявся Арсен.
Ксенія дала знак оператору оператору щоб знімав.
- Я не визначав. Командир наказав вас відвести. Принаймні добре, що пташка не була камікадзе, чи не несла скид.
Дорогою Ксенії якимось чином витягнути із серйозного «доктора Шелбі» історію його знайомства з нареченою ім’я якої він не знає.
В селі зустрів Дон.
- Шелбі, ну ти й монстр. Із такої відстані звалив пташку. Сьогодні ж оформимо нову спеціальність снайпера.
Коли Дон пішов, Ксенія продовжила інтерв’ю. Вона відразу вбагнула, що тема варта увагу. Інтуїція підказувала, що це сенсаційний репортаж.
- То виходить це була любов із першого погляду? – спитала Ксенія.
- Інакше й не могло бути. Я впевнений, що недарма Всесвіт послав її мені перед відправкою на фронт. Думка про неї надає впевненості що залишуся жити. Засмучує тільки те, що не спитав її імені і сам не назвався. Очевидно ми були приголомшені несподіваним коханням.
- Я спробую допомогти. Одна умова – я отримаю ексклюзив на вашу історію і також на зйомки вашого весілля.
Арсен дав їй малюнок, де олівцем із фотографічною точністю була зображена Майя.
Ксенія перші нариси почала робити вже в автомобілі. Тримаючи ноутбук на колінах, написала заголовок: «Колечко та фенька».
***
Двокімнатна квартира дісталася Майї у спадок від бабусі, яка вже як три роки пішла у засвіти. У помешканні після уходу баби Валі мало що змінилося; ті ж старі меблі із 60-х років минулого сторіччя, та ж, нікому тепер не потрібна, книгозбірня, яка складалася із підписок російських класиків. У серванті сервіз, яким, у тому ж минулому сторіччі, користувалися тільки при значній події, якомусь святі, чи коли навідувалися значні гості, якщо сервіз із якоїсь країни соціалістичного блоку, то й взагалі перетворювався на частину інтер’єру і ніколи не використовувався за призначенням. Комод застелений вишиваною скатертиною. Із сучасних речей лише ноутбук на столі, та WiFi роутер.
Майя збиралася на роботу. Перед тим, як вийти, відкрила скриньку зі скарбами, який складався із: двох срібних ланцюжків, золотого кулону (подарунок батька на повноліття), золотих сережек, які теж успадкувала від бабусі і те саме цирконієве колечко. Майя спочатку носила його, потім вирішила зберігати у скрині, щоби не затиралося.
Майя майже дійшла до роботи, як подзвонила Юля.
- Маєчко, негайно у бомбосховище, наша тривога не спрацювала, на місто летять шахеди.
- Сирени дійсно не було, - Майя роззирнулася, пригадуючи де найближче бомбосховище. – Пізніше созвонимося.
Вирішила йти до школи, там зазвичай укривалась редакція. Раптом почулася інтенсивна стрілянина. Здавалося, що стріляють зовсім поруч, але за логікою ППО встановлена за межею міста, потім почувся потужний вибух, і теж ніби поруч. Звідкись у небі чутно звуки, схожі на гудіння моторного човна. І тут з’явився дрон, він летів так низько просто над деревами, на кормі можна розгледіти якийсь напис. Виходить один шахед прорвався крізь зенітні гармати повітряної оборони. Дрон полетів у бік Майїної оселі, там через два будинки будівля СБУ. Незабаром почувся вибух у рази потужніший від попереднього. Заверещали автомобільні сигналізації по всьому району.
Майя помчала до свого дому.
- Божечки, невже у мій будинок? – тихо мовила.
Поки бігла, її обігнало два пожежних екіпажі. Коли домчала, від побаченого у неї сперло дихання, так, шо довелося присісти на лавочку. Шахед зруйнував крайнє крило будинку, верхні три поверхи п’ятиповерхівки, у тому числі її квартира, обрушилися.
Працівники МНС огородили жовтою стрічкою аварійну територію.
В руїнах Майя помітила уламки бабусиного серванту в якому лежала скриня із скарбом.
Вона кинулася до уламків і почала шалено розгрібати розгрібати місце довкіл залишків серванту.
- Дівчино, негайно відійдіть за огорожу, - застеріг боєць МНС. – Тут дуже небезпечно. Ми намагаємося визначити скільки людей під завалом. Ви у цьому будинку мешкаєте?
- Це із моєї квартири, - відчайдушно мовила Майя.
- У вашому житлі хтось залишився?
- Ні, але маю знайти скриньку.
- У вас там документи чи може заощадження?
- Там найважливіша для мене річ. Розумієте, я маю її знайти.
Далі, не дивлячись на застороги, продовжила пошуки. Боєць МНС побачивши відчай дівчини, перейнявся її горем.
«Видно там дуже цінна річ, раз втрата квартири цієї штуки для неї на другому місці» - подумав рятувальник.
- Яка на вигляд та скриня?
- Невеличка коробочка із червоного дерева, а в ній колечко, - сльозно мовила Майя. – Нічого не треба, тільки поверніть моє колечко.
Однак рятувальник далі опису скриньки вже не слухав. Довкола стільки горя, у дворі ридали люди, для яких втрата оселі теж не важлива, бо втратили рідних. У під’їзді знайшли першого загиблого чоловіка.
Підбігла Юля.
- Слава Богу, жива. Я примчала як тільки дізналася, що у твій будинок влучило. Телефоную, а ти трубку не береш. Мене вже тіпати почало, бо всякого надумала, думала ти додому повернулася.
- Я повинна знайти скриньку, - мовила відсторонено Майя.
Юля теж почала копирсатися в битій цеглі.
Рятувальник щось вилучив із сміття, витер рукавом.
- Ось це шукаєте? – показав скриню.
- Вона! – Майя дрижачими руками вихопила скриню, поспіхом розкрила її, взяла колечко, а скриню вронила.
Коли на її пальці з’явилося цирконієве колечко, здавалося, що щасливішої людини немає на світі. Юля підняла скриньку і зібрала ланцюжки, кулон і сережки.
Рятувальник придивився до того, що допоміг шукати.
- І увесь сир-бор через це? – йому було чого дивуватися. У любій церкві подібне кільце гривень двадцять коштує. Не розумію вас баб.
Боєць МНС пішов жалкуючи, що згаяв час.
***
Арсен працював кулеметом крізь бліндажну бійницю, Геник прикривав фланги, щоб московити е оточили їх через сліпі зони.
- Дон, доктору на зв’язок, - почулося із рації.
- Доктор на зв’язку, - відповідав Арсен.
- Знімайтеся з позиції на «максимку».
Арсен з Геником залишили бліндаж і траншеєю помчали до другого, де встановлений «максим». Геник ніс два РПГ в руках і в наплічнику чотири снаряди до них.
На місці вже тримали позицію двоє бійців. Вони вели бій із автоматів, стрічку із музейного кулемета вони вистріляли, споряджати нову не мали часу і спритності, цим зайнявся Арсен. Геник розвантажився в траншеї.
- Яка ж то нудна справа війна, - Геник над головою на витягнутих руках, стріляє в сліпу із автомата. – Я за одну підарську атаку стільки заліза перетягав, шо місячну норму в качалці виконав.
Арсен зробив пристріл по посадці, виставив приціл.
- Друже, шмальни по посіченій березі, там кущі підозрілі, там, здається, гранатометник, - звернувся до Геника. – Я їх на землі триматиму.
Геник взяв РПГ і під активний стріл кулемета, виліз із траншеї. З коліна цілився дві секунди. Після пострілу береза розлетілася на друзки.
- Вони відступили, - констатував Арсен.
Дон викликав по рації.
- Докторе, знімайся, зараз арта працюватиме. Вашу позицію викрили.
- Плюс-плюс.
- Увага, по вас працює пташка-корегувальник. Постарайся зняти. Рапортуватиму про підвищення. Як зрозумів?
- Прийнято.
Арсен витягнув із наплічника оптичний приціл, який прилаштував до автомата. Вони відійшли на іншу позицію, Геник сів у траншеї, а Арсен виліз на зовні і ліг за невеличким пагорбом на спину. Почав через бінокль спостерігати за небом. Коли почався артобстріл. Ось помітив перший дрон. Узяв автомат, піймав «пташку» в приціл. Він залишався зосередженим навіть коли почув вихід і літ снаряду, і навіть коли вибухнуло десь поблизу попередньої позиції залишався нерухомим, а тримав у прицілі ворожий дрон. Три коротких черги і «пташка» впала.
Наступний дрон-корегувальник летів значно вище попереднього, Арсен ледь спіймав його в приціл. Дочекався доки дрон припинить баражування і застигне. Він настільки відсторонився від дійсності, що залишив поза увагою, що приліт має бути зовсім близько. Арсен залишався непохитним навіть коли від вибуху його підкинуло на кілька сантиметрів від землі і прикидало грудками, він продовжував тримати на прицілі дрон, він припустив, що російський оператор зараз його бачить. Зробив коротку чергу, дрон зрушив з місця, Арсен вистріляв залишок набоїв, відстібнув ріжок і поліз за другим, та дрон почав падати.
До траншеї зайшов Дон з двома бійцями і кулеметом. Один боєць ніс коробки з набоями.
- Шелбі, обіцянку виконаю, а зараз досить розважатися. Підари димову завісу пустили, - Дон вказав у поле звідки розростався жовтуватий дим. – Зараз м'ясо попре. Ось тут кулемета принесли, «максимку», як розумію, втрачено.
- Підняти треба, - Арсен заліз у траншею і глянув у бінокль. – Сморід який від їхніх шашок. І як вони наступатимуть? Невже у протигазах?
- Аби сюди не зайшли, - відмахнувся Дон. – Що їм те смердіння це тьху. Більшість із них вихідці із депресивних загазованих районів. Це для них, як для нас прогулянка по ранковому лісі. Коротше, докторе Шелбі, тримай сектор, там фортифікації близько ярка, він хоч і замінований, але вони все рівно мають ним скористатися. Ми вам ще гранат підкинимо. А ти, слухай командира.
Останнє напучення стосувалося Геника. Боєць поклав перед Арсеном сумку з гранатами.
Арсен з Геником пішли до розбитого бліндажа, де завалило «максим».
- Якщо залишимося жити, кулемета треба відкопати. – Зазначив Арсен.
Дим, тим часом, вже близько підповз до українських позицій. Так, що Арсену і Генику довелося надіти медичні маски, хоча вони мало допомагали від смороду.
Арсен навмання зробив урізнобіч черги. В димовій завісі почувся крик. Геник теж в сліпу кинув гранату. У відповідь прилетіло чотири. На щастя жодна не влучила в траншею. Хлопці присіли в траншею, дочекалися доки всі спрацюють.
Арсен знову зробив чергу, Геник кудись вистрілив із гранатомета «муха». В тумані чутно стрілянину, тільки стріляли кудись, але не в сектор де оборону тримали Арсен з Геником.
- У них хаос, - припустив Арсен. – Очевидно у цьому диму вони дезорієнтувалися. Почекаємо поки дим розвіється. Давно хотів тебе спитати. Ким ти був у цивільному житті?
- Охоронцем. Після армії півтора року у ментовці ошивався. Потім пішов банк охороняти. Там лафова робота. А хто був ти?
- За фахом я вчитель фізкультури, хоча з малечку мріяв стати конструктором стрілецької зброї. У результаті, чотири останні роки працюю художником-дизайнером. Ось так…
- Чесно, ні вчителем, ні дизайнером не уявляю тебе. Хоча конструктор зброї якось вписується в пазл, багато що пояснює, наприклад те, що ти тямиш у цьому залізяччі, - Геник трухнув автоматом. Я досі впевнений, що ти на гражданці працюєш кіллером найвищого ґатунку. Вже ж дуже на кіношного вбивцю схожий.
Прийшов командир.
- Хлопці, скоро чергова хвиля почнеться. І тепер буде непереливки, вони застосують артилерію і танки. Не розумію їхньої логіки. Наша ділянка стратегічного значення не має, а вони стільки своїх тут поклали і ще збираються.
- Скоро сьоме жовтня, - пояснював Арсен. – Очевидно тутешній командувач щось Путіну пообіцяв, наприклад до сьомого взяти цю ділянку і організувати плацдарм.
- Вочевидь ти правий. У хуйла ж сьомого днюха, а вони дійсно фанати прив’язок до гучних дат. Я, брате Шелбі, із цією шушерою із другої чеченської близько знайомий.
- Ти воював у Чечні? – здивувався Арсен.
- Можна і так сказати, я був у охороні Шаміля Басаєва. Цікавою людиною був цей чоловік. Якось розкажу, як він у дев’яностих планував пограбувати алмазний фонд, аде не встиг до певного числа зібрати розраховану кількість людей.
- Як це? – не зрозумів Арсен.
- Шаміль до війни був бухгалтером і видно талановитим. Він дуже прискіпливо усе прораховував. Наприклад на операцію з алмазним фондом потрібно було двадцять чоловік, ні більше, ні менше.
Раптом із українських позицій почулася стрілянина.
- Почалося, - мовив Дон. – Потім договоримо. Хлопці, у вас без змін, тримаєтеся тут.
Однак ця атака захлинулася швидше ніж попередні. Усе через те, що пілоти зробили снайперський скидом була знищена російська артбатарея, росіяни розгорнули гармати, але дронщики ЗСУ влучили у камаз зі снарядами. Ударною хвилею знесло дві гармати. Ще один дрон-камікадзе пошкодив танк.
Арсен взявся відкопувати «максим». Розгрібання завалу зайняло двадцять хвилин. На щастя кулемет не пошкоджений, лише треба його перебрати і почистити.
- Шелбі, Шелбі, на перший пункт, як прийняв? – викликав по рації Дон.
Арсен з Геником знялися з позиції забравши кулемети, Арсен потягнув «максима» на станині з коліщатами. Геник йшов позаду, іноді допомагав здолати завали.
Дон чекав в опорному пункті.
- Шелбі, ти вже як потенційний командир взводу, поведи людей на трофеї.
- А чи не підуть вони знову на штурм? Чи щоб забрати своїх двухсотих?
- Що ти, - відмахнувся Дон. – У них не практикується подібне. Як то вони люблять говорити про себе «рускіє своіх нє брасают» окрім своїх мертвяків, їм на них пофіг. Хлопці пілоти розповідали, що одного прямо біля бліндажа зажмурили. Так і лежав там три дні, а повз нього ходили свої переступали через ратника. І лише одна зміна за цей період відбулася – у покійника свої ж змародерили наплічник. Так, що москалі на тебе злитимуться тільки тому, що перший трофеї забрав. Санчо нехай буде при тобі.
Дон під «Санчо» мав на увазі Геника, який пропустив повз вуха останню репліку командира.
- То може для порядку йому нашивки мого ординарця відразу вручити? – пожартував Арсен, як завжди із серйозним виразом.
- Звертайте увагу на радейки, ріжки не беріть, їх у нас як у кацапа махорки. Хіба набоїв натрусите, - на останнє проінструктував Дон.
Трофейна команда складалася із шести бійців. Знімали із убитих росіян зброю. Арсен знайшов чомусь лише одну рацію. Його група, навантажена автоматами, повернулася на базу. Арсен з Геником вирішили пройти трохи далі, ближче до позицій росіян, сподіваючись там роздобути більше рацій.
Раптом біля них вибухнуло. Арсен не чув виходу, перед тим, як у нього вимкнулася свідомість, що це дроновий скид.
(дал буде)
