Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2689
Творів: 51205
Рецензій: 95849

Наша кнопка

Код:



Ошибка при запросе:

INSERT INTO `stat_hits` VALUES(NULL, 51894, 0, UNIX_TIMESTAMP(), '34.239.176.54')

Ответ MySQL:
144 Table './gak@002ecom@002eua_prod/stat_hits' is marked as crashed and last (automatic?) repair failed

Художні твори Проза Оповідання

Дачники

© Сергій Вікторович, 18-03-2024


Багато казок починаються словами: «Жили собі дід та баба». А ці дід та баба в селі постійно не жили. Зимували в місті, і лише коли починався дачний сезон, приїжджали в садибу, що дісталась у спадок від рідної тітки. Від того і отримали від сусідів прізвисько «дачники». Не тримали ні кози, ні свині, ні курки, ні гуски. Навіть собаки та кішки не було. Зате у дворі та біля нього був казковий моріжок, на який нестерпно хотілося лягти і покотиться. Що і робила юрма онуків, яких звозили діти, як тільки з’являлися перші ягоди.
Єдине місце, де  нічого не росло, то це під старим великим крислатим горіхом. Дід там змайстрував таку-сяку огорожку, припер машину піску і вийшла дитяча пісочниця. Всі сусіди тримали всяку живність, особливо курей. А курка – це така істота, що вищипає всю траву до билинки, а потім на те місце нагидить. Тому у їхніх дворах не розгуляєшся. Тож вся дітвора з кутка збиралася у дворі дачників. Мало того, що там чисто та привітно, так ще й завжди знайдеться весела компанія.
Нікого не здивувало, що місцевий агроном саме до дачників привіз двох замурзаних, нашорошених хлопчаків-погодків; старший на вигляд так років п’яти:
- Оце поїхав перевірити кукурудзу за річкою. Зайшов подалі в поле, відчуваю – хтось на мене дивиться. Перелякався, бо спочатку подумав, що це кабани. Придивився – діти. Це не ваші?
- Та наче таких у нас на кутку немає – невпевнено відповів дід.
В цей момент до двору увійшла сусідка з полумиском, накритим білим рушником.
- Олю, ти не знаєш чиї це діти? - запитав дід.
- Та це ж Ларисчині!
- А це ж якої такої?
- Такої, що недавно поселилася в хаті покійної тітки Оксени. Так, дітвора, мийте руки, я вам принесла коржиків, тільки що спекла.
- А я якраз компот зварила – на порозі літньої кухні з’явилася хазяйка обійстя з трилітровою банкою в руках. – Діду, винось столика!
Дітвора кинулася до рукомийника, що був прибитий до стовпчика, вкопаного в кутку двора. Лише новоприбулі стояли непорушно, як звірята, з під лоба спостерігали за подіями.
- А ви чого стоїте? – звернувся дід до хлопчаків, коли виніс столика.
Погодки підійшли до рукомийника і зупинилися в нерішучості.
- Що таке? – запитав дід, - ви не знаєте, як цим користуватись?
Старшенький кивнув. Дід підійшов і допоміг дітям помити руки та вмитися.
- Чого стоїте! Марш до миски по коржики.
Діти підійшли до миски, вхопили по коржику і стали жадібно їсти.
- Та вони ж голодні як вовченята! – зойкнула господиня – ану пішли зі мною. Я якраз свіженького борщику наварила.
Господиня взяли дітей за руки і повела в літню кухню. Коли братики звідтіля вийшли, від коржиків та компоту не лишилося і сліду. Дід виніс з сараю величезну картонну коробку з іграшками, висипав їх в пісочницю, виніс пластиковий стілець, сів під вербою і став спостерігати за порядком в пісочниці. Новоприбулі вийшли з двору зупинилися і з заздрістю в очах спостерігали за подіями в пісочниці.
- А ви чого стовбичите? – Ходіть скоріше, а то вам іграшок не залишиться.
Невдовзі до двору пришкандибала старенька бабуся:
- О ви тут! Ну слава Богу! А я приморилася, прилягла на хвилинку і не помітила, як заснула. Прокинулася – дітей немає! Кинулася шукати. А мені сусіди порадили іти до вас. Слава Богу знайшлися.
- Присаджуйтесь – дід уступив своє місце.
- А як же ви?
- А я собі зараз винесу другий стілець.
Посиділи, погомоніли. Бабуся розповіла, що втекли разом з донькою та онуками від зятя. П’є та б’ється. Лупить не тільки доньку, а й онуків. Слава Богу – знайшлися добрі люди, впустили пожити в цій хаті.
- А не боїтеся, що й сюди припреться?
- Е ні. Він краде у людей по городах, щоб потім продати і заробити на пляшку. А на цьому кутку його спіймали і так віддухопелили, що він сюди не сунеться.
Через деякий час почали приходити сусіди забирати дітей на денний сон.
- Ну, мабуть, і нам пора – піднялася зі стільця бабуся. – Дітки, ходімо!
Старшенький поклав іграшку і вийшов з пісочниці. А ось менший пригортав іграшку до грудей і стояв непорушно.
- Що, сподобалася? – посміхнувся дід. – Так бери її з собою.
- А мені можна? – зупинився на пів кроці старший.
- Звичайно. Награєтесь – принесете.
Коли бабуся разом з онуками відійшли на певну відстань, старший раптом розвернувся і підбіг до діда:
- А вам не треба дохлого горобця? Якщо треба, то я знаю, де є такий!


Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)

не сподобалось
сподобалось
дуже сподобалось



кількість оцінок — 1

Рецензії на цей твір

А дід і каже:

© koka cherkaskij, 21-03-2024
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.92334198951721 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Історія Європи. Український погляд
Кожен з нас має знати історію власного народу. Бо історія – це його посвідка на проживання на рідній …
Погляд на світ через призму пародії.
«Прометей поміж грудей» – тільки ця провокативна назва збірки чого варта! І це не натяк, це те, про …
День Соборності України
Вітаємо всіх з днем Соборності! Бажаємо нашій державі незламності, непохитності, витримки та величчі! …
Українські традиції та звичаї
Друзі! На сайті “Онлайн Криївка” є дуже цікава добірка книг про українські традиції та звичаї. …