Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2689
Творів: 51199
Рецензій: 95849

Наша кнопка

Код:



Ошибка при запросе:

INSERT INTO `stat_hits` VALUES(NULL, 51886, 0, UNIX_TIMESTAMP(), '3.236.83.14')

Ответ MySQL:
144 Table './gak@002ecom@002eua_prod/stat_hits' is marked as crashed and last (automatic?) repair failed

Художні твори Проза Бойовик

Колечко та фенька (продовження) 2

© Аркадій Поважний, 14-03-2024
***
Увечері хлопці вечеряли у коптерці. Стіл був накритий їжею із посилки, тут була домашня консервація, сало та інші продукти, що мають можливість довго не псуватися. Окрім Арсена з Циганом, було ще два хлопця із підрозділу це «Німець» і «Арік». Із ними ближче познайомилися на заняттях.
- От, зараз би та під такий закусон, та чарочку б, - мрійливо мовив Циган. – Правда ж, Шелбі.
- Я байдужий до алкоголю, - відповів Арсен. – Є, то є, а немає то й краще.
- Значить не бухаєш, - чомусь журливо мовив Німець. – А я згоден із Циганом. Зараз чарка-друга дуже і дуже б прийшлася. Це збочення таке їдло під чай.
- Пивця бельгійського інша справа, - підтримав алкогольну тему Арсен. – Я останнім часом у пивних країнах жив. Де пиво навіть для дітей виготовляють.
Арік, тим часом, намагаючись у трилітровій банці спіймати помідор, та маринований овоч ніяк не давався, вислизав із маленької пластикової ложечки.
- Та єтіть твою мать! – вилаявся Арік, вже намагаючись засунути в банку долоні, та далі пальців нічого не пішло.
- Чекай, - відсторонив його Арсен і, хоч його долоня була така ж як у Аріка, може навіть ширша, легко пролізла в банку і так же легко вийшла з помідором.
- Нічого собі, - здивувався Арік. – Ти прямо фокусник.
- Я володію ескейпологією. Ось, візьми кайданки.
Арсен показав Аріку на тумбочку де лежали наручники.
- Ключів немає, - попередив Арік і навіть відкрив ящик тумбочки перевіривши там.
- Нічого, чіпляй, - Арсен простягнув кисті.
Арік застібнув, як було сказано.
Мить і кисті вислизнули із сталевих браслетів, як тільки що із банки.
- Та, ну нахрін! – знову здивувався Арік. – У тебе гумові руки, чи що?
- Просто від народження гнучкі суглоби на кистях.
- То треба було тебе назвати «Гудінні», а не «Шелбі», - запропонував Циган.
- У полку вже є такий, - відповів Арсен.
***
Майя з Юлею йшли кленовою алеєю, по вечірньому місту. Юля помітно збуджена, вона постійно випереджала Майю, так, що змушена подекуди йти попереду подруги спиною вперед, щоб бачити обличчя Майї. Юля сподівалася здобути більше інформації із тієї короткої, але дивовижно цікавої оповіді, що вранці розповіла Майя.
- Так і сказав: «Як прийду одружуся»?
- Так і сказав, - зачаровано відповідала Майя.
- А ти узяла і погодилася?
- Погодилася.
- А як звати не сказав?
Майя заперечливо кивнула.
- Невже так буває у житті? Ось так ні з того, ні з сього вперше побачилися і «давай одружимося». А де він працює?
Майя знову нічого не відповіла, лише відмахнулася.
- Покажи ще раз колечко.
Майя простягнула руку. Юля жадібно взяла її кисть і вже десь у десяте роздивлялася дешеве колечко намагаючись видобути ще якусь інформацію про загадкового жениха подруги. Та два церковних слова не розкривали допоміжної інформацію про ім’я незнайомця, чи про його місце роботи. Відчайдушно відпустила кисть і її увага перемкнулася на іншу тему:
- На курси сьогодні підеш?
- Куди ж дінуся від твоєї наполегливості. Хоча не розумію навіщо ми постійно вештаємося то на якісь лекції, та на ці курси по самозахисту.
- Навіщо-навіщо, - з удаваною серйозністю відповідала Юля. – Жениха тобі шукала, а тепер, схоже, вже для себе.
***
В аудиторії на столах лежали різновиди дронів починаючи від дрібних квадрокоптерів, закінчуючи закінчуючи дронами-літаками. Біля двадцяти слухачів, серед яких Арсен. Він міг і не приходити на ці заняття, зараз мав би бути в польовому тирі на стрільбах. Сюди зайшов із цікавості, знов-таки вважаючи, що подібна наука може стати у нагоді.
Інструктор чорнявий наче циган чоловік років сорока на нашивці позивний «Рудий», говорив із прикарпатським акцентом.
Рудий вказував указкою на міні-літачок і пояснював:
- До вашої уваги нове американське надходження дрон ПМ «панішер». Дана модель багатофункціональна, окрім ударно-розвідувального призначення, може виконувати рятувально-медичні завдання методом скиду. Висота лету – чотириста метрів, швидкість – вісімдесят кілометрів на годину, оперативна дальність – сорок п’ять кілометрів. Є питання?
Арсен підняв руку.
- А чому не проводяться практичні заняття на полігоні? Наприклад тренування точного скиду мін чи гранат та й тих же медикаментів.
- Пояснюю. Сі тести ліпше проводити на полі бою. Брак часу їздити на полігон, становити мішені, конспектувати про купність враження. Як правило до нас приходять досвідчені геймери. На полі бою краще наука йде. Я зрозуміло відповів?
- Зрозуміло. Дякую за науку.
***
За весь час навчання Арсен здружився з Мартою і почувався в кабінеті психолога не так скуто. І сидів вже не як учень початкових класів, а дозволяв собі вільність спиратися рукою на стіл.
- Сьогодні ми в останнє зустрічаємося, принаймні у цьому кабінеті, - прелюдійно почала Марта. – Завтра вирушаєте на позиції. Маю до вас питання. Ви маєте певні задатки і здібності психолога. Якщо отримаєте відповідний сертифікат, то зможете надавати психологічну підтримку бойовим побратимам.
- Це не питання, а пропозиція. Не готовий тепер відповісти. Я вже отримав деякі корисні військові спеціальності. Такі, як: кулеметник, гранатометник, можу бути помічником оператора БПЛА. А може Всесвіт взагалі мене призначить на госпітальєра, бо в останні два дні прочитав дві медичних книжки.
- Що ви маєте на увазі?
- Позавчора трапився старий медичний посібник сільського фельдшера ще за шістдесяті роки минулого сторіччя. Правда там проти головного болю рекомендують пірамідон.
- Що пропонують? – не зрозуміла Марта.
- Це із групи анальгетиків, я так розумію раніше цей препарат домінував в аптечці сільського фельдшера.
- Маю сказати вам дещо особисте. Я писатиму наукову роботу «Лікувальні концепції синдромів Міллера Фішера і Гійєна-Барре».
- Звучить не зрозуміло, - відповів Арсен. – Я маю якесь відношення до вашого проекту?
- Саме так. Мене зацікавило чому ви ніколи не посміхаєтеся і взагалі на обличчі немає інших емоцій. Тому припустила згадані синдроми. Але ваші медичні показники не показують симптомів. Однак, ви не посміхаєтеся. Тому відштовхуватимуся від концепції Фішера, а там можливо відкриються нові факти. Тому я прошу дозволити досліджувати вас. Це робитиму максимально не надокучаючи. Коли треба приїду до вас на фронт. Моя мета – ваша усмішка.
Арсен зробив нервовий порух куточками губ, що віддалено нагадувало посмішку.
Увечері Марта робила перші нариси майбутньої наукової роботи:
«Арсен Герейра. Окрім атрофованих фізіологічних реакцій, як-то м’язовий неробочий лицевий нерв, що відповідає за мімічні реакції наприклад на гумор. Відсутність посмішки. Хоча інтелектуальна здатність до соціальної адаптації за допомоги почуття гумору очевидна. У піддослідного спостерігаються лідерські якості під час комунікації в соціумі. Вживання нейролептиків виключається. Зовнішні симптоми це свідчення про постійне психологічне напруження, яке ретельно приховується. Також виникли припущення про розлад аутичного спектру. Схильність до самопожертви заради ідеї, але без суїцидальних  нахилів. Не здатен до планування. Живе теперішнім часом. Багато читає, але не цілеспрямовано, виключно випадкову літературу і під цим має філософське підґрунтя, якого прискіпливо дотримується із цього висновок сталої принциповості.
Когнітивні здібності: відмінна пам'ять  з наявними ейдетичними ознаками.
Праксис: вміння теоретичні знання впроваджувати в практику».
***
У спортзалі громадилися біля тридцяти жінок і дівчат і інструкторка по самозахисту.
- Де ж ти женихів надумала шукати? – пошепки спитала Майя.
Юля відмахнулася:
- Згодна, помилилася. Хлопців тепер мало.
Але до залу таки зайшов чоловік по якому не можливо розпізнати ні його вік, ні його чоловічі принади, тобто на що можна звернути увагу жінці, наприклад на фігуру. Асистент інструкторки був у незграбному ватному костюмі який мав би захищати його від кидків на тотамі чи від ударів. Голову захищав хокейний шолом воротаря. Про його статеву приналежність свідчила борода, яка прозиралася крізь клітку забрала.
Інструкторка дала знак асистенту, той обхопив її з-заду імітуючи напад.
- Це класичний захват, - почала інструктаж. – Який може застосувати насильник, щоб кудись затягнути. Перш що треба зробити, це здолати паніку, чим більше ви спокійні, дівчата, там шансів у вас більше. Зазвичай вони захват роблять однією рукою, друга щоб закрити вам рота. Я змоделюю складнішу ситуацію, - асистент обхопив її обома руками, вона підібрала ноги чим трохи послабила і без того слабкий хват помічника і двома ногами вдарила помічника по стопах, які передбачливо були захищені шарами паролону. – Якщо на вас міцні підбори, чи міцні шпильки, то цей удар буде ефективніший. Саме на підйомі стоп є больові точки. Це, дівчата, на якусь мить виведе насильника із рівноваги. Ви зможете розвернутися і дати йому по яйцях.
Інструкторка показала і цей прийом, вдаривши партнера у захищений пах.
З тренування подруги поверталися через вечірній парк, де вже було доволі темно, бо ліхтарі не світили.
- Тепер, після інструктажу, і в темних закутках ходити не страшно, - пожартувала Майя.
- А ти не язви. Усе в житті знадобиться. Забула, що із Гришею зробила коли він тебе у глухому кутку підстеріг. Отож бо.
***
Рота розмістилася біля двоповерхової майже зруйнованої будівлі, що до війни у селі слугувала адміністрацією, про що свідчила кілька разів прострелена табличка «Селищна рада». Бійці задля безпеки не шикувалися на майданчику, це задля безпеки. Село звільнене три місяці тому і фронт пересунувся майже на сотню кілометрів, однак неподалік чутно вибухи снарядів. Із бійцями спілкувався майор «Зелений», який мав доволі гучний голос, і не дивлячись, що хлопці розтягнулися метрів на п’ятдесят, усі його добре чули.
- Воїни, хоч ми і на звільненій території, однак ми практично на третій лінії оборони. Тут на вас очікує крайній короткий інструктаж. Можливо хтось із вас сьогодні ж відправиться на передні лінії. В учебці ви набули поверхових військових навичок, тут за кілька днів набуватимете азів виживання. Зараз небезпечно по всій Україні і цим я вам очі не відкрив, але тут найнебезпечніше. Тому звертаюсь до тих, у кого є сумніви, хто боїться. Можете зараз писати рапорт і вас буде відправлено на менш небезпечні ділянки. Знадобитеся там фізично. Вантажники і дроворуби теж потрібні. Я ж сподіваюся на вас, хлопці, буду молитися за вас. Перемога буде нашою! Слава Україні!
Рота підхопила «Героям слава!».
Після промови «Зеленого» рота розосередилася по селу і посадці, де були старі бліндажі вириті ще окупантами. До позицій бійців доставляли по п’ять чоловік. П’ятірки доставляв «хамер», була можливість доставити усіх сорок вісім чоловік зараз, але пересування колоною наражало на повітряну атаку.
Арсен поїхав у третій п’ятірці.
- Після вас, буде перерва на кілька годин, - про щось попередив водій. – У минулому заїзді нас зацинкував підарський мавік.
Прибувши до лісосмуги, до позиції залишилося пройти біля ста метрів. Провідником був молодий боєць із шевроном «Геник».
- Я сам від учора тільки тут, - повідомив дорогою Геник, звернувшись до Арсена. – Тут треба хуткіше соватися.
Далі побігли. Невдовзі заплигнули в траншею де прибулих зустрів командир роти з позивним «Дон» і капітанським званням. Це чоловік років 35. Арсен про себе відзначив, що очевидно для цього чоловіка російсько-українська не перша війна.
- Шелбі, Генику, планкуйте до третього бліндажа, там познайомитеся з Монахом, він розкаже що і як.
Арсен з Геником пішли у вказаному напрямку. Траншеї були глибокі, так, що не відразу пішли вірно, один раз відвихнулися у бічний прохід, який привів до господарського бліндажу. Потрібний бліндаж був прохідний обладнаний дзотом зі станковим кулеметом «максим». Монах із нашивками старшого солдата, побачивши зацікавленість Арсена кулеметом, плеснув по корпусу старого скоростріла:
- Звір. Дарма, що не маневрений і морально застарілий, але надійний. Його місце десь на автівці.
- Наприклад на тачанці, - підказав Арсен.
- На ній рідненькій. Більше ста років тому «максимка» перевернув хід війни. Зараз його можна доповнити сучасними лайфаками типу тепловізор присобачити, коліматорний приціл і ціни йому не буде. Знаєш як обслуговувати? – спитав Арсена, коли побачив як він торкається кулемета. – Ніби дівку мацаєш, я аж приревнував.
- Теоретично знаю, - відповів Арсен, не звернувши увагу на останній жанр. – На ютубі дивився. Я розберуся.
- Дивися не зламай, - жартівливо попередив Монах.
Арсен не звернув увагу і на цей жарт.
- Такий строгий, - тихо звернувся до Геника, покосившись на Арсена, але той вже не звертав ні на що уваги, його поглинула скорострільна машина виготовлена на початку минулого століття. – Загалом, хлопці-махновці, у нас тут кожен кулеметник. Хочеш вижити – засвоюй якомога більше інших спеціальностей, наприклад саперну справу, чи оператора БПЛА. Те, що у мирному житті досягається роками, у нашому коледжі засвоюється протягом тижня.
- Мій приятель із компа днями не вилазив, зараз на курсах дронщиків, - повідомив Геник.
- Можна сказати тут та ж сама іграшка у війнушку, за виключенням деталі, після «гейм овер» життя не перезавантажується.
У далекій лісосмугі почулася  інтенсивна стрільба із якогось крупнокаліберного кулемета.
- «Браунінг» працює, - визначив Монах. – Нічого, махновці, дуже скоро, варто якомусь підару перднути, як ви на слух визначите він із Москви, із Пітера чи з Калуги. А загалом то наші посадку чистять. Вона до вчорашнього ранку була наша, вчора у неї зайшли підари. Воно то б нічого, та падлюки, розвідку роблять. Зараз «браунингом» покосять, потім група зачистки пройде. Можливо Дон вас на хрещення відправить.
***
Артобстріл позицій росіяни почали о шостій ранку, коли ще темно. Відповідала і українська артилерія, але новобранці, як і попереджав Монах, доки не розрізняли хто по кому стріляє. Коли трохи обутрилося канонада стала не така інтенсивна, але не припинилася.  
Арсен сидів в окопі спершись спиною на дерев’яний щит, який слугував бічним укріпленням входу до бліндажу.
Снаряди вибухали, здавалося, зовсім близько, подекуди навіть залітали величезні грудки землі і засипали траншеї. Зовні було видно хто новобранець, а хто бувалий вояка. Новачки хоч і поводилися спокійно, принаймні намагалися, але при кожному вибуху рефлекторно вбирали голови.
Арсена дивувала поведінка Німця, який сидів навпочіпки і голився, дивлячись у автомобільне дзеркало укріплено в стіні окопу. Навпроти нього сиділи так само навпочіпки Геник з Циганом. Дзеркало Німцем було погано закріплене, при кожному вибуху від вібрації падало на землю, Німець матюкався і знову встановлював, нарешті не витримав подав його Генику.
- Будь другом, потримай, бо єдріть йога мать це стає неможливим.
Геник взяв дзеркало. У поле його зору потрапив Арсен, який сидів нерухомо, здавалося чи то дрімає, чи медитує. Він сидів наче мусульманин на молитві, на колінах всівшись на п’яти, на колінах автомат, тільки й відрізняло від мусульманина, що не сидів на ковдрі і не вклонявся на схід.
- Пацани, ви такі спокійні, - Геник після близького вибуху, вронив дзеркало, але швидко його підняв. – Особливо Шелбі.
- Друже, - посміхнувся Циган і потиснув його плече. – Та Шелбі зараз в паніці, як і ми, хоча для нас ця війна тягнеться з чотирнадцятого року, ну, з невеличкою перервою. Ми вже бували у подібному пеклі, та все рівно страшно до усрачки, до цього не можливо звикнути.
- Навіть я сцуся від страху, - казав Німець, завершуючи ритуал гоління. – Це пику шкребу, бо так заспокоююся.
- Прямо як Мек Елліот.
- Хто це? – спитав Циган.
- Сержант Мек Елліот із фільму «Хижак», що із Шварцем. Він у фільмі теж голився щоби заспокоїтися.
По траншеї прийшов Дон, на мить зупинився біля Арсена, теж намагаючись вгадати чи не відволікає його від молитви. Переконався, що ні.
- Шелбі, зараз концерт закінчиться. Підеш із відділенням на зачистку.
***
Група зачистки складалася із десятьох бійців. Очолював сержант «Боря», насправді у нього інше ім’я, а позивний пішов від вуличного назвиська. В групі тільки двоє новачків – Арсен і Геник. , троє – Арік, Німець і Циган хоч і ветерани, однак вважалися досвідченими рекрутами, яким довіри трохи більше.
Уздовж посадки по дорозі повільно сунув БМП і з розвідувального дрону та Борі отримує корективи вогню.
Бійці обережно йдуть по стежинах, попереду йдуть четверо штурмовиків, за якими інші крокують слід-у-слід. Бо ці четверо ті бійці, які нутром відчувають заміновані місця.
Раптом Боря знаком зупинив групу. Зв’язався із командиром БМП:
- Коробочка, прийом. Попереду на південь за тридцять метрів.
Минуло біля хвилини, очевидно кулеметник БМП отримав уточнення від розвідувального дрону.
Закалатав баштовий кулемет скеровуючи вогонь у вказаному Борею напрямку. Потім у той бік вистрелив із гранатомета Циган. Бійці наближалися, прикриваючи один одного щільним вогнем. Бліндаж закидали гранатами. Біля кулеметного гнізда лежав мертвий росіянин, його кулемет підібрали.
Арсен побачив першого мертвого росіянина. Це був хлопець років двадцяти, уніформа на ньому була дуже брудна. Арсен для себе відзначив, що вбитий очевидно  не купався принаймні місяць, а уніформа така, що і бомж би посоромився у таке облачитися.
Після операції, Арсен в бліндажі взявся чистити здобутий за день бруд. Робив це прискіпливо, навіть затираючи деякі місця засобом для дезінфекції рук.
- Не переймайся, - звернувся до нього Циган. – Реалії війни. Ще й не таке буде.
Арсен тер до самого вечора, доки не вдовольнився, що уніформа більш-менш чиста.
***
На нових позиціях, що неподалік нещодавно звільненого села, Арсен знайшов російську інструкцію як накладати бандаж і робити перев’язку. Це залишки випотрошеної трофейної аптечки із якої забрали все корисне. Хоча Арсену траплялися російські аптечки, там зазвичай усе застаріле, бинти датовані ще восьмидесятими роками минулого сторіччя, морфій теж тих років.
Прибувши у нові траншеї всівся читати те, що цього разу послав Всесвіт, а Геник, розташувавшись поруч, закурив.
Підійшов Дон.
- Чувачки, підйом. Для вас завдання. Сьогодні та ж задача, що і учора, тільки підете із іншим підрозділом.
- На зачистку, - уточнив Арсен.
- Підете із підрозділом «Лють», це поліцейські. Попрохали двох бійців для збору трофеїв. Тому від вас особливого героїзму не потрібно. Знайдете кого недобитого, викликайте когось із лютих. Доінструктують на місці.
Поліціанти мали зачистити село, яке ще вночі було зайняте росіянами, після артобстрілу української артилерії вони відступили на кілька кілометрів.
Перед виступом Арсен із Геником отримали по наплічнику, що більше нагадували торби і по мотузочці з ґаком на кінці.
Під час збору до хлопців підійшов сержант «Шом».
- Ви із підрозділу Дона? – спитав, хоча це і так очевидно. – Добре. Увага на документах. Трупи перевертайте за допомоги цих мотузок і з укриття чи безпечної відстані. Може бути, що підари, відступаючи, підклали під своїх жмурів гранатку, так, що це елементарні правила. Особлива увага до тих, що лежать на животі, підібравши під груди руки, ці могли сконати із роззабезпеченою лимонкою. Отже підбирайте усі папери, починаючи від особистих записничків, закінчуючи командирськими журналами.
Підрозділ висадили на північній частині села, штурмовики розділилися на дві групи, які рушили по селу по різні боки дороги. Арсен з Геником теж розділилися. Арсен пішов по лівому флангу.
Із першого трупу він зняв пошарпаний АК-72, Арсен розібрав його, кинувши до наплічника затвор і газовий клапан, із ріжка витрусив залишок набоїв, сам автомат залишив. Не дотримуючись застережень Шома, не став перевертати тіло за допомоги ґаку і мотузки. Поклався на логіку і інтуїцію. Труп лежав на боку, перевернув обережно мертвого. Визначив, що росіянин загинув від вибуху за спиною і був із останніх, хто відступав, а це значило, що нікому було його мінувати. Документів ніяких Арсен не знайшов, цей загинув навіть без будь-якого посвідчення, так і щезне не ідентифікований в українській землі.
Попереду чутно вибухи і інтенсивна стрільба в одиночному режимі. То штурмовики кидали у підвали гранати і робили контрольні постріли.
Так Арсен дійшов до кінця села. Він тримався за десять метрів за Шомом. Наткнулися на добре укріплений бліндаж, Шом припустив, що будівля очевидно слугувала пунктом зв’язку. Очевидно, що бліндаж зводили не солдати-копачі, а інженерні війська. Стіни, що складалися із бетонних блоків, були вкопані в землю, а бетонна стеля вкрита приблизно метровим шаром землі. Шом викликав повітряну розвідку. Скоро прилетів розвідувальний «мавік» який спробував зазирнути у вікно доту, але був обстріляний із автомата.
Шом підліз до віконця і закинув підряд дві гранати. Після вибухів через той же дот випустив ріжок, стріляючи на осліп, на витягнутій руці чергами. Потім відповз. У середині ще раз вибухнуло.
В Шомовій радейці почали його викликати, на «фортифікаційну точку».
- Таку ж штуку знайшли, - пояснив сержнт. – Пошманай акуратно, там навряд чи хто є. Тільки будь на стрьомі, третій вибух щось здетонувало, але всяке буває.
Шом пішов на правий фланг, поруч в уцілілих хатинах перевіряли інші штурмовики. Арсен підійшов до входу в бліндаж, закритий був на дубові двері, без сумніву реквізовані у якогось господаря в селі.
Двері прочинилася в середину. Арсен обережно зайшов до задимленого приміщення, за інструкцією спочатку із укриття зробив кілька коротких черг в різні боки, потім змінив ріжок і зайшов тримаючи зброю напоготові. Під стіною, обабіч доту, спершись на лежак, сиділо тіло з розірваним черевом, правиця відірвана. Арсену згадався запах бойні, де якось довелося побувати у пошуках роботи в Бельгії, запах крові і кишок. Тепер у бункері стояв аналогічний душок.
Росіянин був ще живий, його голова подекуди посмикувалася, ніби відганяючи комах.
- Значить себе підірвав, - тихо зазначив Арсен. – Для обмінного фонду ти ніяк не дотягнеш, хоч я тебе і ментам здам.
Арсен зробив коротку чергу.
Обзирнувся, вдивляючись у напівтемряву, намагаючись розгледіти хоч щось, що нагадало б записничок чи щось документальне. Не побачивши нічого схожого, Арсен підібрав ствол РПГ, через те, що на ньому був закріплений оптичний приціл нічного бачення, а він ще не прочитав інструкції як його швидко знімати, і підібрав дві реактивні гранати до нього.
***
Дівчата вперше зібралися у після ковідний, та у повоєнний період у кав’ярні, де у згадані часи, зазвичай відзначалися корпоративний.  Для приводу стало дві причини: кав’ярня нарешті почала функціювати, і друга – редактор знайшов грант для розгортання комерційної теми у царині біржевого огляду на тренди зернових угод. Ніхто із дівчат не те що не розумівся на формулюванні, а взагалі слова здебільшого незнайомі.
Тема потребувала обговорення, але дівчат більше турбувала інша загадкова тема, яка перебільшувала ребус головреда про зернові угоди між Туреччиною та Алжиром, це утаємничений бойфренд їхньої колеги.
- Це повна фігня, як на мене, - почала піднімати нібито перманентне питання Соня. – Ми на цю тему ніколи не писали і мейнстрім призначений неадекватно.
- Та чи вперше, - підтримала Галя. – Женя-редактор вкотре намагається на андеграундному контенті виїхати…
- Нам доведеться репостити про усе, що написано про ці алжирські угоди, - завершила важливе обговорення Валя.
Пауза запанувала приблизно на хвилину. Дівчата ніби збиралися з думками. Першою зважилася Валя, яка рішуче запитала:
- Майо, хоча б щось розкажи. Редакція вирує чутками, вірніще нісенітницями. Напряму спитати не зручно, а Юлька та ще партизанка.
- Та годі, - відказувала Юля. – Усе, що я знаю – вам відомо. То ще хто партизанка.
- Майо, повідай хоч щось клубку змій, - мовила Галя. – Ми зрозуміли, що у тебе завівся хлопець.
- Маєчко вибач, - Юля склала на грудях долоні, ніби буддист. – Вони тиснули скопом, я не витримала.
- Так, у мене є хлопець, - сумно посміхнулася Майя. – Звісно, він у мене з’явився, а не як у вас – «завівся». Це серйозний чоловік, який відповідає за своє слово.
- Майо, ну ти справді у цю дурню віриш? – нервово спитали Галя. – Романтично, але книжково, кіношно, якщо хочеш.
- У що вірю, і що кіношно?
- Та те, що якийсь навіжений, який подарував тобі дешеве колечко перед походом на війну, на тобі одружиться? – вже сльозно відповідала Галя. – Прийди до тями, знайди когось тут, я можу познайомити тебе із братом чоловіка, живе в селі, самодостатній…
- А чому він не у війську? – перебила Майя. – Чому ваші мужики ховаються за медичними довідками про інвалідність? Валю, твій чоловік працює на будівництві, він, що не придатний для ЗСУ?
- А при чому мій Міша? – розгублено відповіла Валя. – Йому майже п’ятдесят, він хворий…
- Так ось і не смійте теліпати язиком про мого нареченого і про його навіженість. Він зараз захищає вас і ваших недолугих мужиків. Вірте, чи не вірте, та коли мій наречений повернеться, ми одружимося, і вас запрошую на весілля.
- Та ти ж навіть імені його не знаєш… - аргументувала Валя. – Ми лише хотіли тебе застерегти.
- Навіть не хочу питати від чого намагаєтеся застерегти, - Майя витерла губи від неіснуючого жиру, бо не їла корпоративної піци. Підвелася: - Ви лише спроможні застерігати від власних страхів.
Майя підвелася:
- Усім смачного. Юля, нам час на карате.

(далі буде)

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)
кількість оцінок — 0
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 1.4507479667664 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Історія Європи. Український погляд
Кожен з нас має знати історію власного народу. Бо історія – це його посвідка на проживання на рідній …
Погляд на світ через призму пародії.
«Прометей поміж грудей» – тільки ця провокативна назва збірки чого варта! І це не натяк, це те, про …
День Соборності України
Вітаємо всіх з днем Соборності! Бажаємо нашій державі незламності, непохитності, витримки та величчі! …
Українські традиції та звичаї
Друзі! На сайті “Онлайн Криївка” є дуже цікава добірка книг про українські традиції та звичаї. …