Кожного року британка Маша дивувалась несподіваному снігу, ніби бачила його вперше. Рано вранці тихенько прочиняла двері, висувала в щілину носа й довго дивилась на біле хутро, що вкривало подвір’я, паркан і сусідні дахи, мружилась, принюхувалась до крихітних, виблискуючих на сонці кристалів. Обережно й неквапно, лапа за лапою, ступала на пекуче холодний, але такий прекрасний покрив, ретельно обтрушувала ніжні рожеві пальчики, кривилася, але все сміливіше йшла вперед. Довго замріяно дивилась вгору, звідки летіли й летіли до неї великі лапаті сніжинки, пухнасті, ніби її малесенькі родички.
Веселий фокстрот перервав медитацію. Пінгвіни Креббс і Лейла влаштували танці прямо на засніженому моріжку. Вони високо підстрибували, радісно сміялись, широко відкривали дзьоби й ловили ніжні холодні хмаринки. Подружжя цілий рік чекало цього дня й нині насолоджувалось кожним чудесним моментом. Вони так часто міняли платівки, що грамофон розпалився й почав розтоплювати сніг навколо себе. Коли ж нападало аж до колін, пінгвіни впали на животи й почали в захваті розкидати крилами сніг. Побачивши ці веселощі, Маша граційно перескочила через паркан і приєдналась до сусідів. Друзі від душі валялися, грали в сніжки й піжмурки цілісінький день. Разом з ними тішилися горобці й синички, прикрашаючи сніжний килим небаченими взорами.
Вівця Моллі також зраділа білому снігу, але вона, дама серйозна й відповідальна, хапливо почала дов’язувати шарф для жирафи Жізелі. Залишилось ще два метри, тож Моллі навіть не стала витрачати час на традиційно чаювання. Бо Жізель була такою тендітною, що без шарфа не вийшла б на вулицю. А Моллі мріяла сходити разом на ярмарку, бо, купуючи кухонне начиння, завжди прислухалась до її порад — всі знали, що жирафа мала вишуканий смак.
Найбільше розхвилювалися бабуїни. Вони враз заметушилися, хутко витягли й розправили довгого шланга, приєднали до крана з гарячою водою і спустили другий кінець у басейн. Коли води набралося вдосталь, уся родина залізла всередину і статечно розсілася вздовж стінок. Мовчазні, з притуманеними поглядами, заглиблені у свій внутрішній світ, не зважаючи на запорошені маківки, бабуїни сиділи незворушно до вечора, аж поки вода вистигла.
Але не всіх ощасливив неочікуваний сніг. Садовий гном Карл увесь день просидів біля вікна з перев’язаним горлом, вдаючи хворого. Бо понад усе боявся остаточно розсохнутися і злиняти. Утім, удавана хвороба не заважала йому презирливо коментувати бурхливі святкові події, які відбувались за вікном.
Коли нарешті вщент мокра Маша повернулась додому, акуратно обтрусилася й побігла за чайником, Карл демонстративно вилив останні краплі чаю собі в горнятко і, акцентуючи кожне слово, повчальним тоном промовив:
