Поїздка до гори Фуджі була запланована на 8 годину ранку. Проте напередодні ми випадково, о 12-й годині ночі, зустріли в метро одного з учасників - Таканорі, і вступили з ним у змову - перенесли зустріч на 10 ранку, оскільки всі хотіли виспатися. Очевидно, у цьому була наша помилка, яку Фуджі-сан нам не пробачила.
Вранці ми довго їхали автобусом крізь поля та селища, але врешті приїхали до хмарочосів на станції метро Хачіоджі. Там ми пересіли на новенького автобуса, який привіз нас в абсолютно "дачне" місце. Вузькою стежкою між городами ми пробралися до маленьких сходів, які привели нас до садової хвіртки. На мій подив, за хвірткою опинився автобан, де нас підібрав автобус, що веде в курортне містечко Фуджі-Йошіда, знамените видом на Фуджі та гарячими джерелами.
До програми входили обхід озера Кавагочі, милування Фуджі (у непевній перспективі, бо зранку вона була схована за хмарами), потім - гаряча ванна сенто, і вже ввечері в Токіо - ресторан. Деяке сум'яття у японців викликала моя присутність: а що я робитиму в чоловічій лазні? Я спробувала пожартувати на цю тему, але збагнула, що на мій жарт відреагували нервово, отже, вирішила від лазні відмовитися.
Ми обійшли велике й величне озеро. Помилувались рибалками, на човні, що працювали, не зважаючи на вихідний. Відвідали храм саке – японські боги полюбляють веселощі. Взагалі, храми зустрічали на кожному кроці – чи то крихітна будівля на полі, чи просто стрічечка між двома деревами на краю лісу.
Рослинність у цій місцевості - така сама, як і в Україні, і екскурсія нагадувала мені сімейний виїзд до Гідропарку. Я вперше відчула ностальгію - до повернення на батьківщину залишалося аж дві доби!
Озеро ми обійшли, а Фуджі так і не відкрила своє прекрасне личко. Мабуть, не пробачила наше запізнення. Але головні жарти суворої пані були попереду.
Було вирішено перейти до другої частини програми – сенто. Почали блукати містечком у пошуках лазень. Щоб не втомлювати читача, скажу одразу – ми три рази пройшли одним маршрутом, періодично запитуючи місцевих жителів. Вони радісно розповідали про дорогу. Йоші та Таканорі по черзі виконували роль провідників. Знемагаючи від втоми, я переказувала їм зміст опери "Іван Сусанін". Ймовірно, Фуджі-сан надіслала до нас найбільш капосного свого духа, що заплутує мандрівників.
Наближався вечір, хотілося їсти, а лазні не з'являлись. Остаточно засмучені, ми сіли до автобуса. Дорогою до Токіо ми потрапили в корок, де й простояли час, відпущений на ресторан. І все ж, подорож до негостинної Фуджі-сан стала незабутнім днем у моєму житті.
Ох, важкі ж ви
Японські черевики!
Фуджі знову в хмарах((
