Мене водили на музику.
Надвечір бабуся (яку за життя її дочка, моя мати, ледве спромоглася й навчила читати самотужки оповідання Конан-Дойля про сищика Холмса) возила мене на уроки сольфеджіо. Зацініть іронію.
Наприкінці ми заходили до крамниці й купували мені хрумкі дрібні тістечка. Їх я пам"ятаю.
Це все було десь у центрі міста, на Солом"янці, мабуть. На "Воздухофлотському проспекті". Або на "Бреслитовському". Або як іще тепер назвати.
Я не вповні знаю, чого мене намагалися навчить.
Я пам"ятаю хіба як ми чекали на зворотній 85-й автобус додому. Там росли кущі коло зупинки, та навозивши по них руками, мені було надзвичайно марудно та бридко на той вік відчувати незносний бруд на шкірі. То був "міський" бруд.
Музики це ніяк не стосувалося.
