У Тимофія було дві дочки та син. Меншенька вийшла заміж за місцевого хлопця – роботящого, беручкого, веселого. Любу роботу робив швидко, з посмішкою та жартами. Забіжить бувало до тестя, привітається, спитає про здоров’я про справи, а потім і каже:
- Можна подумати, що такі зяті, як я, до вас кожен день приходять! Я у вас уже битий час, а чарки на столі немає.
Теща, жінка прижимиста, знехотя наливала зятю чарку, а він за своє:
- Я що алкоголік, що без хазяїна буду горілку пити?
Хочеш не хочеш, а доводилось наливати і хазяїну. Ну як такого зятя не любити? А от старшого зятя Тимофій недолюблював. Коли його запитували про нього, спересердя махав рукою:
- Те, інженер! Коли загадую якусь роботу, то він або не так зробить, або щось поламає, або покалічиться.
Старша донька жалілася на свого чоловіка:
- Не куре і не п’є, зате жить не дає. Дома ні за холодну воду. Ладно – на роботі він нічого руками не робить. Якщо якесь обладнання не працює, його викликають, щоб відремонтував. А він походить навколо, в бумажках пориється, покличе робітників і каже робіть тето і тето. Хлопці роблять, а він тільки спостерігає та підказує. А вдома ж нема ким командувати. Оце нещодавно підтягую гвинти на швейній машинці, а він відібрав у мене викрутку, приніс другу і каже: «На, цією зручніше».
Лише теща хвалилася біля церкви:
- А моя таки вийшла заміж в Києві, та ще й за інженера!
У сусідньому селі був цукровий завод, а в місцевому радгоспі для цього заводу сіяли буряки. Люди брали ділянки, за якими доглядали. Перед тим, як радгосп починав копати буряки, скошували гичку та забирали її на корм скоту. А після виготовлення цукру завод давав жом тим, хто обробляв ділянку.
Того сезону сім’я взяла чималу ділянку. Була додаткова робоча сила у вигляді двох зятів та невістки. Тож ціле літо зяті, дочки та невістка горбатилися на ділянці. Сподівались що буде багато жому, тож завели зайве поросятко. Зяті ж не так робили, як їли. Та не так сталося, як гадалося. З невідомої причини завод замість жому запропонував мелясу – вонючу густу рідину, проміжний продукт цукрового виробництва.
Як то кажуть, з худого поросяти хоч шкварки. Думали згодувати мелясу свиням, тож і погодилися. Та свині їсти її не захотіли. Якщо трошки добавити в січку або дерть, то їдять, а просто так – ні в яку гайку. Вже й зима минула і весна буяє, а меляса ледве посунулась. Шурин вирішив спробувати вигнати самогонку. В суботу перед вербною неділею завершив процес. Якраз приїхав зять з міста, та й місцевий прийшов на дегустацію. Налили в чарки, а вона ж вонюча, до обличчя не піднесеш, не те що в рот взяти. Навіть сусід, який так не любив випити, що його аж трясло, коли бачив горілку, і той випив одну чарку, а іншу відмовився.
Посідали тай журяться.
- Ото дохазяйнувався – каже шурин. – Доведеться на паску, щоб розговітися, казьонку купувати.
- Хлопці, – оживився зять з міста, – я оце купив фільтр на кран, а встановити ніяк руки не доходять. А там в інструкції написано, що він видаляє неприємні запахи. Я привезу його наступної п’ятниці, може очиститься самогонка.
Як сказав так і зробив. Сільський зять заздалегідь прийшов до тещі і з нетерпінням очікував на свояка. В хаті жіноцтво завершувало приготування до паски, тож хлопці пішли до літньої кухні. Розпакували фільтр, спорудили установку – поставили на стіл банку, менший зять тримав над нею в руках фільтр, старший зверху лійку, а шурин лив самогонку. Вилив майже літр, а знизу хоча б капнуло. Довелося йти за добавкою. Нарешті потекла світла рідина без запаху. На радостях вилили решту самогонки.
Поки з фільтра продовжувала капати рідина, шурин дістав сала, цибулину. А от хліба не виявилося. Мотнувся в хату і приніс теплого коржа. Коли запікають підчеревину, її нашпиговують часником і різними спеціями. Кладуть сало на бляху, а щоб пахощі не розлетілися, герметично закривають прісним тістом. І в піч. Поки сало запікається, тісто насочується смальцем і пахощами, перетворюється на коржа.
Саме такого коржа приніс шурин. Від пахощів, що заповнили кухню, у хлопців потекла слина. Порізали сало, розламали коржа, урочисто розлили рідину по чарках. Менший зять і шурин випили і в них очі полізли на лоба. Старший нюхнув – жодного запаху. Ковтнув – чиста вода. З пересердя видав каскад матюччя. Запала театральна пауза.
- Слухай, зятюха, - поклав руку на плече шурин, – ніхто в селі ніколи не чув, щоб ти матюкався. Хай так буде і далі. *** з нею, з цією вонючою самогонкою.
- Та справа не в самогонці. Знову нічого не вийшло!
