До будинку напроти вселилася родина бабуїнів, Дауд і Мері-Енн. Вони називали себе англійцями, хоча усі знали, що вони лише рік тому приїхали з Берега Лаймових Дерев. У подружжя було стільки діточок, що сусіди навіть не могли їх порахувати. А на Великдень приїхали родичі, їх було так багато, що вони не вміщалися у досить таки великому будинку з мансардою. І невдовзі містяни почали казати, що бабуїни окупували місто. Дехто навіть заборонив своїм дітям виходити на вулицю аж до кінця канікул.
Кребси святкували разом зі старими друзями. Сорока Джакомо колись працював в оркестрі Опери першою тарілкою. Щовечора Кребс тиснув йому руку. Джакомо був відомим у вузьких колах музикантом і навіть отримав Премію Підв’язки, але під час гастролей Америкою призвичаївся до гамбургерів. Набрав зайву вагу, став малорухливим і флегматичним і. врешті оформив пенсію. І тепер проводив час за шаховими столиками у Ботанічному саду в компанії таких же вицвілих пенсіонерів.
Дружина Джакомо Розіна, напроти, з віком стала стильною світською левицею і навіть давала інтерв’ю скандальній репортерці Кейт Ганглі. У молодості Розіна довгий час була обличчям дому Тіффані, й залишила його лише після сенсаційної афери з діамантами, до якої, до речі, не мала жодного стосунку.
З того часу як Карл отримав від вельмишановного Алі-Баби електричну газонокосарку Бош, повітря в садибі стало таким духмяним, що сусіди тільки й шукали приводу заскочити на хвилинку, яка розтягувалась на години. Хазяйновита Маша одразу почала скирдувати траву й шити з неї ароматичні подушки. А Бруква геть розлінилася. Бо тепер їй не було потреби робити жодних рухів, щоб пообідати – обід сам сипався на неї з усіх сторін.
От у такий чудовий травневий день з візитом заявилася міс Мальборо – елегантна літня качка із витонченою тростиною і великою сумкою. Міс Мальборо полюбляла капелюшки різних кольорів, вважала, що вони надають їй подібності до однієї монаршої персони. От і сьогодні респектабельна дама вбралася у такий лимонний капелюх, що в кожного, хто його бачив, у роті ставало кисло.
Мешканці містечка не дуже полюбляли цю загалом приємну пані. Бо вже давно помітили: як тільки міс Мальборо приїжджала зі свого досить таки віддаленого селища, в їхньому містечку одразу починались негаразди. Тому, попри те, що гостя принесла із собою свіжоспечені ванільні бісквіти із шоколадним кришивом, зустріли її прохолодно. Прямодушний Карл ледь не обізвав її старою каргою, але Бруква вчасно підсунула йому коробочку з бісквітами. Від нав’язливих запитань і сірих, прозорих, ніби скляних очей візитерки усім було незатишно. Але вони сумлінно підтримували розмову, бо знали — невдовзі міс Мальборо вийде на сцену.
Увесь тиждень містечко в напруженні очікувало тривожних новин, і, нарешті, дочекалося. Лейла оголосила, що в неї пропало віяло зі стразами Сваровскі. Ця історія викликала неабияке збурення спільноти. Лише міс Мальборо зберігала абсолютну холоднокровність. Правда, вона почала набирати вагу від нескінченних ванільних бісквітів, без яких не обходилося жодне розслідування.
Тепер уже її візитів чекали з нетерпінням: кожна родина жадала поділитися спостереженнями і здогадками. Єхидна Хуаніта багатозначно натякнула на минуле Розіни. На щастя, колишня зірка увесь тиждень була на психотренінгу на Гоа. Полковник із роздратуванням поскаржився на зухвалих підлітків бабуїнів, які нахабно читали реп біля центральної клумби. Садовий гном Карл крізь щілину в паркані бачив неприродно веселу анаконду Зіту, яка навіть намагалась танцювати усім своїм тілом, що розтягнулося на весь квартал. Добродушна панда Йошіко єдина не звинувачувала сусідів. Натомість здивувала всіх звісткою, що бачила у сусідньому провулку незнайому блондинку із зачіскою в стилі пізніх 80-х. Правда, з’ясувалося, що це був патріарх родини бабуїнів, який проводив спостереження за суперником.
І от міс Мальборо зібрала сусідів на щойно підстриженій галявині, роздала останні бісквіти й оголосила результат своїх розслідувань. Прибиральниця дамського клубу білка Люсі знайшла віяло на вікні, і про всяк випадок, закопала його в землю. Лейла в останні відвідини клубу злякалась протягу й запхала віяло під віконницю, щоб притримати вікно.
Усі містяни полегшено зітхнули й сердечно розпрощалися із милою качкою. Як завжди, сподіваючись, що востаннє.
