Щопонеділка Маша ходила до дамського клубу на файв о клок. От і сьогодні вона взяла великого кошика і вирушила у неблизьку дорогу на інший край селища. У клубі вона перш за все пригостила колєжанок профітролями з рибою. Дами частували одна одну своїми десертами, прискіпливо нюхали, куштували чи презирливо відвертали носи. Статут клуба забороняв викидати наїдки з тарілки і шкребти лапою.
Після чаювання Маша усамітнилась із кращою подругою – вівцею Моллі. Приятельки дістали з кошиків довгі залізні спиці та зайнятися улюбленою справою. З того часу, як дами опанували плетіння, Маша вже сплела усім членам родини білі шкарпетки та берети, потім перейшла на пледи та килимки. Далі пішли пальто для Емілі, пончо для Брукви, радикулітний пояс для Карла і гольф для жирафи Жизелі. Але вовна все не закінчувалась, її ставало дедалі більше. Навіть після того, як Маша виплела килимові доріжки для саду і шапочки для білочок. Тоді після довгих консультацій з Кребсом було вирішено відправити партію жилетів для сиріт Антарктиди.
Дами, як годиться, пліткували про сусідів. Вони так голосно сміялися, що жирафа Жизель, що в сусідньому кріслі читала Дейлі Телеграф, демонстративно вдягла навушники й відвернулася від подруг. Вона дуже не любила пліток, хоча й добре знала усі місцеві секрети – хіба ж можна щось приховати від жирафи?
Після клубу Маша попрямувала до свого дядька Вільяма, щоб пригостити його залишками профітролів. Дядько Вільям, короткошерстий висловухий полковник у відставці, мешкав у маленькому затишному будиночку зі східними килимами, статуетками Будди на комині та індійськими сарі замість завіс. На кухонній полиці стояли металеві коробочки з колоніальними товарами. Статечний і флегматичний полковник полюбляв пригощати гостей вміло завареним індійським чаєм і довгими історіями.
В будинку полковника жив молодий лікар Боб. Дядько Вільям був ним дуже задоволений.
— Боб мені зовсім не заважає, він дуже коректний і тихий – розповідав полковник, добродушно мружачись. — Вранці поснідає зі мною швиденько і бігом на роботу. Приходить пізно, обід приготує, розповість новини, а потім вдягне навушники й на диван. Не смітить, не галасує, як де побачить уламки – акуратно прибере. Все добре розуміє, пояснювати йому не треба. Єдине що – готує погано. Одружити б його, щоб дружина хоча б котлет насмажила – замріяно пробуркотів полковник.
— Можна було б до нас його запросити. Емілі така мила. Але ж у нас Карл не терпить молоді.
— Ой, молодь вже не та. От в Індії була така дисципліна…
На цих словах Маша швиденько зібралася й розпрощалася з дядьком. Бо їй набридлі нескінченні історії про Індію та бойові заслуги полковника. Адже вона добре знала, що Дядько Вільям їздив до Індії разом з Бобом на курси йоги.
Так Емілі знову не вийшла заміж
