Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2682
Творів: 50889
Рецензій: 95663

Наша кнопка

Код:



Ошибка при запросе:

INSERT INTO `stat_hits` VALUES(NULL, 51642, 0, UNIX_TIMESTAMP(), '44.210.77.73')

Ответ MySQL:
144 Table './gak@002ecom@002eua_prod/stat_hits' is marked as crashed and last (automatic?) repair failed

Художні твори Проза Нон-фікшн

Просвітлення в Камакурі

© Natalka Myshkevych, 23-11-2023
                                                                          

У тринадцятому сторічі Камакура панувала над усією Японією. У наступні вісім століть - володарювала серцями прочан, поетів і  митців, а сьогодні вона приваблює туристів з усього світу.

Ми познайомилися с Ягі-саном, секретарем  Асоціації Підводної археології Японії, під час нашої зустрічі з його шефом,  славнозвісним шукачем підводних скарбів професором Торао Мозаї. За чашкою зеленого чаю нас запитали, що б ми хотіли подивитися в Японії: боротьбу сумо чи Камакуру? Не змовляючись ми відповіли: Камакуру! На той момент ми досить погано уявляли, що стоїть за цим екзотичним словом. Тепер же пам’ять про Камакуру є важливою частиною нашого життя.

Чому Камакура?

У 1192 році відбулися кардинальні зміни у державному устрої Японії. Перший верховний сьогун Японії Мінамото Йорітомо переніс політичну столицю з Кіото до маленького рибацького селища Камакура, захованого на східному узбережжі острова Хонсю. Почалася Епоха Камакура (1185-1333), під час якої утвердилося панування військово-помістного дворянства – самураїв. Саме в цей час був сформований  кодекс честі Бушидо, який вплинув на увесь дух середньовічної японської культури. У той же час в  Японії поширився новий напрямок буддизму – дзен.

До Камакури ми їхали дві години на метро, яке  зовні не відрізняється від трамваю чи електрички. Токійське метро розташоване так близько до будівель, що з вікон вагонів можна було б розглядати інтер”єри квартир - якби поїзди неслися трошки повільніше. Чим ближче ми наближалися до Камакури, тим частіше до вагону заходили жінки у національних строях. Справжнє кімоно побачити на вулицях Токіо досить проблематично: жінки вдягають його, як правило на урочисті церемонії.
На станції Камакура нас зустрічали учасники екскурсії: наш добрий знайомий Ягі-сан і дві його сестри, викладачки хореографії  Крім них з нами мандрували професор Оно-сан, наш старий друг,  письменник  Ямада і два аспіранти, Сакашита  і Ічкава. Ми з чоловіком Олександром представляли українську команду. Ягі-сан, найбільш завзятий і бадьорий з усіх, повідомив, що йому 77 років.
Веселою і строкатою компанією ми вирушили у подорож звичайною дорогою, що веде до японського храму. Тобто, вулицею, яка складається з генделиків, ресторанчиків, крамничок і готельчиків. Усі товари гостинні продавці виносять прямо на вулицю. Тут можна купити найрізноманітніші  віяла, свитки, паперові скриньки, парасолі, бандани, дерев”яні капці гета, візерунчасті шкарпетки табі, театральні маски і весільні перуки. І звичайно, улюблених японцями ляльок, починаючи від найпростіших, що складаються лише з голови на стовпчику, або навіть самої голови (це так звана дарума, що зображує засновника дзен-буддизму) і до глиняних, розписних, одягнених у святкові шати. Бувають і цілі композиції, що представляють весілля, або навіть усю імператорську родину, або щось інше. Будь-який сувенір продавець артистично загортає в чудовий папір, так що він зовні виглядає ще краще, ніж всередині.
Так само багато представлені і екзотичні фрукти та овочі, серед яких чи не найулюбленішою є гігантська редька, і казкового вигляду солодощі. Втім, не варто купувати одразу багато незнайомих ласощів: зазвичай вони виготовляються з рисового борошна і начиняються фасоллю. Хоча, зустрічаютєся і чудова випічка, як, наприклад, «голуби» з пісочного тіста – візитна картка Камакури.
Ознакою туристичного центру є добре накачані рікші у національних строях, що пропонують свої послуги на кожному кроці.
У всіх старих японських містах вражає, як незліченні національні атрибути – прапорці, паперові ліхтарики, рибки і квіти, пенькові мотузочки, бамбукові або солом’яні жалюзі, глиняні іграшки, квіткові вазони і все-таке інше – химерно переплітається з відкритими дротами і кабелями електрокомунікацій. Ще одною рисою японських торгових кварталів є фантастична чистота і повна відсутність старців та жебраків. Єдине місце, де ми бачили дуже багато бездомних – це був діловий центр Токіо. Люди, які сплять прямо на тротуарі, або будують халабуди посеред вулиці, нікого не дивують і не дратують. Це ознака демократії чи дзен-буддистського світогляду?
Коли ж наша процесія дісталась магазину, де продавали літні кімоно юката, розпочався справжній східний базар. Сестри Ягі заметушилися, завели мене в крамницю, натягли на мене кімоно і підперезали поворозкою, в той час як уся компанія жваво перемовлялася, цокала язиком і сміялася. Я почувалася дещо розгубленою: можливо, я мала б чемно купити розрекламовану річ, тим більше, що коштувала вона лише 10 доларів. Але мене турбувала вага моєї валізи, і без того вже заповненої подарунками дітям. Раптом Хіромі-сан щось промовила вольовим голосом, кімоно стягли і віддали розчарованій продавщиці. Зміст її фрази я зрозуміла дещо пізніше.

Шрайн на журавлиному пагорбі
У всіх, хто потрапляє до Японії вперше, одразу виникає питання: чим, власне, буддійські храми відрізняються від синтоїстських? Буддійські так і називаються «храми» (temple), а на планах позначаються свастикою. Сінтоїстські ж споруди тут називаються «шрайнами» (shrine), тобто святилищами, їх позначають маленькі червоні  ворота «торії». Як правило, якщо десь є храм, поблизу треба шукати і шрайн, про релігійну нетерпимість нема й гадки. Більше того, навіть прихожани православної церкви можуть приймати участь у сінтоїстських церемоніях.
Найдавніша в Японії релігія - синтоїзм – була заснована на поклонінні природі, а найперші святилища влаштовувались у клунях. Вони були громіздкі і аскетичні. Загальні обриси святинь збереглися і донині. Коли ж в Японії з’явилися перші буддистські монахи (а це сталося у 6-7 ст. н.е.), вони намагалися вразити прочан величчю і святковістю своїх споруд. Просторий «Золотий зал» (Кондо), увінчаний багатоярусним червоним дахом із загнутими краями сусідів із стрункою шпилястою «пагодою», яка символізувала вісь Всесвіту. Дорогоцінні, вкриті золотом статуї Будди і бодхісатв, заховані у вівтарній частині, сяяли у містичній напівтемряві.
Розповсюдження філософії дзен у 12-13 сторіччях призвело до зміни основних архітектурних принципів. Замість розкоші і надмірності – сувора простота і повернення до природи. Замість височезних пагод – підкреслено скромні каплички під солом’яним дахом. Буддизм повернувся обличчям до синтоїзму?
Сьогочасні храми і шрайни зовні схожі. Відрізняють їх, у першу чергу, торії, які маркують синтоїстську сакральну територію. Всередині  ж буддистського храму є скульптури Будди або інших святих, наприклад, Каннон – це японське втілення боддхісатви, що опікується плодючістю і людським щастям. Шрайни, навпаки, вражають своєю порожнечею.

За величезними червоними воротами Торії, які для синтоїстів відокремлюють світ людей від світу богів, ми побачили невеликий місток, за яким відкривалася чудова перспектива. У давнину  цим  дерев’яним містком до сінтоїстського шрайну Цуругаока Хатіман-гу міг ходити лише сьогун. За традицією, і зараз цим містком ніхто не ходить, проте його дуже люблять фотографувати туристи. Місцеві  школярі, які хотіли сфотографуватися разом з екзотичного вигляду іноземцями,  вибрали за фотомодель мене, що викликало нову хвилю веселощів у наших супровідників.
У невеличкому павільончику нас чекала обов”язкова процедура очищення – сполоскування рук і рота перед входом до храму.
Храм Цурагаока був збудований у 1180 році на честь бога Хатімана – покровителя воїнів. Його звелів збудувати засновник камакурського сьогуната Мінамото Йорімото на пагорбі, що має назву Журавлиного. Біля величних сходів, що ведуть до храму, росте тисячолітнє дерево гінгко, яке стало свідком кривавої драми, що розігралася на сходах у 1219 році. Саме за ним сховався вбивця останнього сьогуна клану Мінамото, який поклав кінець славетній династії.
Я замислилася: якими були предки веселих добродушних людей, що гомоніли навколо мене? Жорстокі незламні самураї, які звичним помахом меча рубали голови селян, що вклонялися недостатньо низько. Дами у десятках нанизаних одне на одне коштовних шовкових кімоно, які спілкувалися між собою віршами, милувалися квітами й пересувалися між палацами лише на ношах. За їхніми сліпуче-білими незворушними обличчями приховувалися криваві таємниці імператорського двору. Закохані, які вчиняли подвійні самогубства біля ставків з рожевими лотосами. Актори, що все життя грали сміхотливих красунь і звабливих куртизанок. Їхні нащадки – клерки в бездоганних ділових костюмах, майстри в елегантному пастельному спецодягу, науковці у старомодних светрах, дами у хрустких капелюшках і дівчата в лялькових мережаних сукенках. За оманливо простодушними сором’язливими усмішками проглядається міцна, мов лезо самурайського меча тисячолітня стійкість і затятість.

Біля підніжжя пагорба у відкритому павільйончику Майден проходила весільна церемонія.  Суть її полягає в тому, що дівчина у кімоно виконує сакральний танок із зеленими гілками, і водночас готує саке, яким потім пригощає молодих. За ритуалом спостерігають ошатні гості на бокових лавах, а музиканти в колоритних строях виконують монотонну мелодію.
Поруч з будь-яким храмом – обов’язкова виставка барилець із саке і пивом. Японські боги веселі, полюблять випити і посміятися. У містечку Фуджі-Йошіда ми бачили навіть малесенький храм, присвячений саке.

Гостинність по-японськи


Зворотній шлях пролягав славнозвісною алеєю “Данказура”, засадженою сакурою. У 1182 році сьогун проклав її як підношення  богам. Боги не залишились у боргу і подарували сьогуну спадкоємця.  Обабіч алеї - знову ж таки комерційні будівлі, але набагато більш респектабельні і глямурні. В очі кидається ряснота дизайнерської фантазії, причому найбільш престижним матеріалом тут вважається старе, поточене шашелем дерево. Цю тенденцію ми помітили і в житловому кварталі міста – чим багатше господар, тим більше він використовує необробленого дерева чи сухої трави. Дуже привабливо виглядають ворота  чи жалюзі з соломи, перев’язані конопляними мотузочками. Особливо люблять японські будівельники гратися з різними фактурами дерева. Якщо ж дім збудований із найсучасніших матеріалів – на фасад можуть просто прибити старезну колоду. І звичайно, предметом обожнення і гордості японців є квіти, без яких не обійдеться навіть найскромніше обійстя. Таке вишукане естетство - результат впливу на смаки аристократії дзен-буддизму.

Хіромі-сан запросила всю компанію на обід у невеличкому ресторанчику, який, власне, являє  собою крихітну веранду з видом на океан. Дерев’яні, фарбовані білою фарбою широкі більця  слугують столом. Окраса ресторана - численні антикварні дрібнички і мушлі, які господарка дбайливо розставила по кутках.
Побачивши Тихий океан, ми побігли купатися, і лише потім помітили, що берег абсолютно порожній, а наші друзі нашорошено спостерігають за нами з веранди. Хоча вода була аж 21 градус, пляжний сезон ще не розпочався. Потім про наш “подвиг” захоплено розповідали усім знайомим, і вони чемно демонстрували подив і захват, хапаючись за голову і піднімаючи очі вгору.
Якщо вам скажуть, що японські туристи люблять фотографувати більше за всіх інших, не вірте. Ми зупинялись на кожному кроці і фотографували все, що бачили до миті, коли в нас одночасно сіли батарейки. З цього моменту ми повністю стали залежними від аспіранта Ічкави, який вкотре переконав нас, що кожний японець в душі художник.
Пройшовши переривистим маршем вузенькими кривими вуличками і вдосталь намилувавшись національними архітектурними традиціями, ми потрапили до маленького будиночка сестер Ягі. Слід сказати, що родина Ягі: лагідна і насмішкувата Хіромі-сан, горделива і вольова Казуко-сан і завжди усміхнений, готовий прийти на допомогу Ягі-сан - це взірець справжнього японського духу, де за безмірною ввічливістю і доброзичливістю проглядається аристократична самоповага. Спілкування з ними, щоправда, було дещо затрудненим, оскільки, як і більшість людей їх генерації, вони майже не володіють англійською мовою.
У крихітному передпокої я відчула деяке дежавю: сестри притягли звідкісь велике дзеркало, мене знову почали перевдягати, і всі страшенно зраділи.  Нарешті відбулася Церемонія Дарування Кімоно. Цього разу кімоно було коротким і цілком придатним для використання в умовах Києва.
Потім нас запросили всередину будиночка і ми несподівано опинилися у просторому танцкласі. Ритуал Дарування продовжувався, нам усім вручили  паперові кошики з японськими ласощами.  Потому Хіромі-сан дістала аркуш рисового паперу, густо заповнений ієрогліфами, відрізала від нього  тонесеньку смужку, яку  вправно скрутила у мотузочку і пов’язала мені на на руку – на знак взаємної прихильності.
Будинок сестер Ягі ховав інші сюрпризи. Досить несподіваним для мене став ліфт, який довго піднімав нас із Казуко-сан на третій поверх. Там я вперше побачила справжню японську кімнату із токонома, в якій зберігається старовинний свиток. Замість вікон – паперові перегородки сьодзі (за ними, правда, були скляні – данина цивілізації). До речі, такі ж паперові та шкляні перегородки були в нашому номері у готелі. На жаль, нам постійно доводилось включати кондиціонер – і у спеку, і у прохолодні ночі. Як почуваються мешканці готелю взимку, ми воліли не думати.
Японці дуже люблять старовинні речі, і Казуко з гордістю продемонструвала нам давню раму від легкої ширми бьобу, яку використовували під час чайної церемонії.
А тим часом під вікнами нас уже чекав екскурсійний автобус.


                                                Торії і свастика


Для людини, яка цілий день провела в екскурсії японськими святими місцями, всі враження зливаються в єдиний золотаво-червоно-квітчасто-драконистий калейдоскоп. Лише деякі образи, яскраві і чіткі, як відеокліпи, залишаються в пам’яті назавжди.

Великий Будда «Дайбуцу» - друга за величиною бронзова статуя Будди в Японії. Зображений Будда Аміда – Володар раю. Кажуть, якщо постійно звертатися до Аміди, він виконає будь-яке бажання. Риси обличчя Великого Будди спокійно-плавні, надзвичайно правильні. Хоча ми й звикли думати, що Будда це чоловік, а Каннон – жінка, насправді, усі японські божества не мають статі, а японців дивує, що в інших релігіях існує гендерна диференціація. Тому у прекрасному обличчі Аміди кожна людина бачить того, кого потребує її душа.

Найсумніше місце у Камакурі знаходиться на території храма Хасе Каннон. Це святилище бога Дзідзо –покровителя дітей і мандрівників. Навколо Дзідзо – десятки тисяч його маленьких копій - душі ненароджених дітей. Статуї Дзідзо по всій Японії можна побачити вбраними у дитячі чепці та фартушки – це пожертви жінок, що приходять до них помолитися.

У храмі Дзеніараї Бентен можна буквально “відмити” свої гроші і водночас збільшити їхню кількість втричі. А все завдяки чудодійному джерелу, що протікає на території храму. Кажуть, колись великий сьогун побачив це джерело уві сні. Віддайте кілька монет монахам, вони занурять їх у воду – і ніяких фінансових криз! Втім, «відмиті» монети можна просто купити, разом з магічними талісманами, біля входу до храму.

Найсправжнім місцем одкровення для нас став монастир Хокакуджі. Перебуваючи в ньому, ми вперше зрозуміли, що таке «дзен-буддізм» - вчення про можливість «просвітлення» за земного життя.
Усе облаштування невеликого монастиря підкреслює його невіддділеність від природи. Поруч із дзвінницею під солом’яним дахом стоїть будиночок для медитацій. Його інтер’єр суворо простий, зате поверхня стін вражає ретельністю і вибагливістю обробки. Монахи тішаться природною фактурою дерева, навмисно підкреслюють її за допомогою якоїсь незбагненної технології. З невеличкої тераси відкривається вид на «сад каменів». Насправді, це майданчик, засипаний галькою, на якому артистично розставлені великі каміння. Хоч які б піднесені естетичні відчуття не викликав японський сад у європейця, зрозуміти його сенс, так само як і японських Хокку, може лише людина, втаємничена у дзен-буддійський світогляд.
І нарешті ми побачили справжнє диво, заради якого варто було їхати до Японії - так званий «бамбуковий храм». Насправді, це 2000 бамбуків сорту «мосо», висаджених у певному порядку, посеред яких розставлені статуї Будди чи пагоди. Височезні дерева мають дивний сріблястий відтінок, що наповнює парк якимось містичним світлом. На відміну від тропічної задухи звичайного бамбукового лісу, у цьому саду повітря неймовірно чисте і світле. Заходячи до нього відчуваєш дивовижну легкість і піднесеність. У глибині саду є невелика чайна кімната, де дві жінки заварюють і збивають вінчиком справжній японський чай. За кілька хвилин чаювання, слухаючи шум водоспаду і споглядаючи блідо-зелені, гладенькі, як дитяча шкіра стовбури бамбука, ми відчули себе повністю відновленими. Медитація – тисячолітнє мистецтво, яке  Йоші охарактеризував просто: «Наташя, не думай ні про що». Напевно, в ньому і заключається головна японська таємниця.


Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)

не сподобалось
сподобалось
дуже сподобалось



кількість оцінок — 4

Рецензії на цей твір

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Артур Сіренко, 06-12-2023

ніколи б не подумав, що Дзідзьо - японський бог

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© koka cherkaskij, 03-12-2023

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Інра Урум, 25-11-2023

Senbonzakura

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Мандрівний Е, 24-11-2023

Мені таке більше імпонує

На цю рецензію користувачі залишили 3 відгуків
© Надія, 24-11-2023
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.80603003501892 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Історія Європи. Український погляд
Кожен з нас має знати історію власного народу. Бо історія – це його посвідка на проживання на рідній …
Погляд на світ через призму пародії.
«Прометей поміж грудей» – тільки ця провокативна назва збірки чого варта! І це не натяк, це те, про …
День Соборності України
Вітаємо всіх з днем Соборності! Бажаємо нашій державі незламності, непохитності, витримки та величчі! …
Українські традиції та звичаї
Друзі! На сайті “Онлайн Криївка” є дуже цікава добірка книг про українські традиції та звичаї. …