Мойра оглянула ще сплячу Мдіну, стоячи на порозі будинку і мріючи про транспорт, як завжди в цій порі. Та транспорту не було, а Мойрі конче було встигнути до семи в готель біля бухти св.Петра. В сім мав відкритись сніданок біля басейну а вона там працювала.То і не сніданок – а просто круасан, два плястерки ковбаси чи сиру і кава та сік, але ж треба було подати. А інші працівники готелю, що жили ближче, її роботу робити не хотіли.
Дівчина вже би й добігла сама до тієї бухти, але тротуарів не було, тягнулась одна автострада і вона ризикувала бути підрізаною ранковими шумахерами. Не машину ж їй заводити – на 500 тис населення в Мальті 550 машин, і так всюди стоять, перегороджують дорогу. Трабл…
І Мойра, зітхаючи, почовгала до автобусної зупинки.
Українка Оксана з поляком Кшисем жили в Великобританії, а на вакації полюбляли це місце – тут тихо-спокійно, клімат теплий, море та концерти. Ось і цього разу прямували вони в готель біля бухти св. Петра, щоб насолодитись теплим басейном всередині готелю та смачною їжею в кафешках поблизу. Їхньою мрією було купити собі тут квартирку на пенсії та грітись на сонечку замість сльотавого Лондона.
Вікторія була на острові вперше. Хотілось побачити острів-музей, храм тамплієрів, розвалини Джгантії, що старші за єгипетські піраміди, знамениті лодки луцу з очима Озіріса, Блакитний грот і так далі. Їхала Віта з України з знайомими, та в тих була інша програма.
Віта, начитавшись інтернету з байками про чудове сполучення, не взяла трансфер. Тому їй довелось пережити годинну поїздку на транспорті, вщент забитому місцевими арабами та їхніми дітьми, туристами з величезними чемоданами і їхніми дітьми, стоячими в пробці. Туристи були перелякані, з них стікав піт, діти плакали. Хотілось зійти, але, крім тротуарів, автостради не було. Араби навпаки, вели себе дуже розковано, умудрялись поснідати, переодягнутись, обмінятись інформацією, поспати і дуже голосно говорили, через що не було чути назв зупинок.
На сніданок Віту зустрічали коти. Вони і були її сусідами по сидінню, бо сиділи на стільцях, часом лапи протягували до столу. На сніданок був круасан, два плястерки сиру чи ковбаси і кава та сік. Коти просили, але Віта не давала – екскурсія була впритик і більше поїсти їй не випадало. На прохання забрати котів господарі лиш мило посміхалися.
Середньовічна Мдіна з специфічними балконами та балюстрадами звичайно, справляла враження. Валлета з церквою св. Павла теж. То була дивна розповідь гіда про Валлетту і тамплієрів, але Вікторія забула хронологію подій. Там є храм магістра тамплієрів, Жака де Молея. В 1314 році цього магістра і його прибічників було живцем спалено французькою владою за те, що вони відмовились визнавати будь-які свої провини.
.
Тут часто проводяться фести, квести з переодяганням в лицарів та лицарські бої. Столиця Мальти, Валлета, дійсно була побудована лицарями госпітальєрами, які переселились на цей острів після вигнання з Єрусалиму, де орден було засновано. У середньовіччі Мальта була найсильнішою морською фортецею-портом. Що розвеселило, це те, що багато мальтійців не розуміють англійської, хоча англійська-одна з державних мов тут. Мальтійська мова – суміш італійської і арабської. Але вони щиро хочуть допомогти, і шукають того, хто знає, щоб підказати дорогу. Це одна з найбезпечніших країн. Ще араби дуже люблять рідну країну, просто обожнюють. Ось така арабська англізація з ноткою цивілізації.
Вузькі вулиці перетинають старе місто вздовж і впоперек. Невисокі будинки – всі кам’яниці з жовтого піщаника з традиційними кольоровими дерев’яними балкончиками. Саме вони створюють певний код Мальти, тому що таких більше не побачиш ніде. Навколо місто обрамляють товсті мури, з них видно красиву панораму і затоку...
В церкві св. Павла мозаїкою викладені під ногами картини під якими покоїлись тамплієри, все було в позолоті та гобеленах, виставлялись картини Караваджо. Античні колони, барельєфи вабили зір.
Підходячи до моря, бачимо повсюди залишки фортець, скульптури, сади та гармати.
Назад до готелю приїхав менший бусик, бо на дорозі стояло повно машин і автобуси вже не вміщались. Краєм зору Віта побачила як туристи кинулись в бусик і встигла за ними. Половину, що не встигли, показували водієві кулаки, коли він розвертався.
- Решта захотіли помилуватись ще нашою Валлетою – мило усміхаючись, невимушено брехав гід англійською звичайно, бо російськомовних екскурсій тут нема, хіба індивідуальні.
На другий день на сніданок коти прийшли вчасно, але тераса для сніданку була закрита. В Вікторії був невеликий проміжок часу між черговою екскурсією, щоб вияснити в чому справа.
- Люди застряли в пробці – вибачливо посміхаючись, сказала дама на рецепшн.
- А коли будуть?
- Хтозна. За годину надіються.
Вікторія надіятись відмовилась і таки відбила свої 10 євро, що офіційно платила за сніданок під невдоволене бурчання управляючої і поспішила до кафе, де познайомилась з жителями Великобританії Оксаною та Кшисем.
Ті, виявляється вже знали за якість сніданків в цьому готелі й не бронювали їх а столувались в кафе. Поївши та відвідавши разом на паромі острів Гозо з храмами Джгантії, поївши пряної мальтійської їжі новоспечені друзі зговорились завтра піти на джаз .
Сьогодні вони мирно плавали в теплому басейні з морською водою в готелі, так як на морі купатись було ще холоднувато. Оксана пливла першою, тож Кшись ще встигав хапати Вікторію за ноги, коли вона пропливала мимо. При цьому не говорив ні слова, бо дуже боявся дружини. Мужчини такі непередбачувані. Пляжі на Мальті піщані є, але мало. Віта якось обрала найкрасивіший і насолоджувалась чудовими краєвидами пляжу та видом з скелястого берега.
Хоча Мальта і є острів-музей і там все є – будинки, купа човнів, пам’яток, церков та все ж рослинності там нема. Тільки кущі. І тварин теж. Тільки кролики. Кролики, як і туристи, дуже шануються. Одним чемно все показують, з других зробили культове блюдо. Так, як в Тунісі є двадцять видів подачі тунця, на Мальті двадцять способів приготування кроликів. Якщо йдеш до мальтійця в гості, а кролика тобі не подали – він тебе не поважає або то була невелика гостина.
Тому ще однією екскурсією з Мальти є паром на Сицілію до знаменитої Таорміни. Там вже є і зелень, й дерева з апельсинами, й знаменитий стародавній амфітеатр на скелі, що розкинулась над морем і вулкан Етна.
Амфітеатр майже не знищений і вражає розмірами. Збереглись навіть стіни з віконцями навколо нього. Уявляєш, яка чудова була тут акустика. Багато туристів просто сидять в рядах амфітеатру, милуються панорамою та морем. Решта обходять все по периметру, фотографуючись,та збирають сили для підйому на Етну. Хоча більша половина туристів як завжди шопінгує або перекусує в італійських бістро.
Після джазу на Валлетті , де грали якісь знамениті групи, знайомі пішли в кафе, щоб насолодитись їжею. Кшись взяв осетрину, Віта кролика, тушкованого в томаті а Оксана баранину з салатами. Кролик був чудовий - з прянощами і спеціями, аж танув в роті. Саме тут Оксана вперше засікла, що Кшись мругає до Вікторії. Може, тому чи через жирну недоїдену баранину друзі незабаром розійшлися, хоча й мали разом ще дефілювати набережною.
Маршаллок зустрів усіх на другий суботній ранок. Багато різнокольорових човнів луцу, далі церкви – а як же без них тут 300 церков і всі дуже гарно оздоблені, риночок і звичайно, рибний ринок. Рибку їли знайомі Вікторії, що з ними вона приїхала; коти, серед яких вона майже впізнала котів з готелю. Збоку, окремо від усіх рибку їли Оксана з Кшисем, при чому Оксана щось вичитувала чоловікові, а той зігнув голову та слухав. Віта поснідала цього разу - весела Мойра в нових джинсах з тату внизу спини( вони всі так роблять) встигла цього разу та подала невибагливий сніданок.
Але не випадало й самій не пригоститись в такому чудовому місці, тож вона підійшла до своїх знайомих і почала обмінюватись враженнями.
- Теплий басейн з морською водою в готелі? – вражено перепитували ті.
- Нас українська турфірма, замість обіцяного готелю поселила в будиночки для аборигенів, щоб все було автентично. Там і душу нормального не було. Туалет на 1 поверсі, ми на третьому, але ж поверх дуже маленький, сходи круті. Варили самі, діти плакали. Екскурсії були українські від гіда, добре, що ти знаєш англійську. На паромі нам зекономили, дали найменший, дорослі блювали, діти плакали і навпаки. Басейн, кажеш, ще й майже круглодобово працює? Це казка – нервово почісуючись, казали ті.
- Так, щось мене насторожило в тій атракції з турфірмою- відповіла Вікторія і перемістилась на горбок, щоб бачити панораму міста.
Панорама захоплювала дух – внизу розкинулось узбережжя з античною фортецею, старовинними будинками з кольоровими балконами, на морі погойдувалось тисячі яхт та луцу. Вікторія згадувала міста Біргу,Сенглеа та Бормла, засновані госпітальєрами в 16-17 віках. Ті кам’яні будівлі, втім, як будинки Мдіни та Валлетти збереглись недоторканими, разом з мостами, арками та фортецями. Вулички вузенькі, подекуди їдуть брички. Війна, катаклізми, хмарочоси- ні, не чули. Мальтійські гостренькі пасти і закуски на кожному кроці.
- Може, ще приїду сюди – подумала Вікторія. – Ну чому не можуть нічого придумати з транспортом? Хіба мають надію на килим-самольот.
