Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2689
Творів: 51215
Рецензій: 95849

Наша кнопка

Код:



Ошибка при запросе:

INSERT INTO `stat_hits` VALUES(NULL, 51631, 0, UNIX_TIMESTAMP(), '44.222.64.76')

Ответ MySQL:
144 Table './gak@002ecom@002eua_prod/stat_hits' is marked as crashed and last (automatic?) repair failed

Художні твори Проза Фантастика

Сенп 3

© Alla Markowska, 19-11-2023
Йшли угору, чіплялись за корені дерев якими позаплітало каміння вздовж гірської стежини. Коли вийшли на рівний майданчик Нар запитав у Гела:
– Ми пройшли мінне поле?
– Вже три кілометри за ним, – відповів калтокієць.
– Жінки ледь тримаються на ногах, їм потрібен відпочинок. З нами ще й немовлята. Адже за нами ніхто не женеться?
Гел озирнувся. Густий ліс передгір’я здавався зовсім темним, та ворожим. Але вночі він добре захищав утікачів.
– Краще не зупинятися, – відповів Гел.
– Нам потрібен відпочинок і якесь багаття, – просив Нар, – Надто холодно для металіків, до ранку ще годин п’ять, замерзнуть. І ця смертна жінка, у неї може бути переохолодження.
– Багаття розпалювати не можна? – запитала Ленора, вона підійшла до чоловіка обняла його, – ти сам холодний як лід.
– Багаття не можна, втікачів з космодрому шукають, відліт платформи зафіксували. Врятувалося дві платформи з вашими. Місцеві бойовики чекають поки ми вийдемо до найближчого населеного пункту, чи дамо сигнал у космос. ІБуде ще холодніше, коли піднімемося вище. До ранку лише три години, краще йти бо усі заснемо, а надіянка з дітьми замерзнуть, для них це смертельно, – Гел розмірковував.
– Ви адмірале, наскільки я знаю, потужний маг, то ж вам не складно огорнути нас якимось захисним полем, як наметом, – мовив Мег, він наздогнав Гела, Ленору й Нара, – людям необхідно відпочити.
– Краще вже тоді багаття, – усміхнувся Гел, – магічний імпульс зафіксують відразу.
– Як у вас усе складно, пане адмірале, – хмикнув асонський принц.
– На жаль, – буркнув Гел.
– Куди ми так біжимо, ви нам скажете, чи це таємниця? – запитав Мег, наче Гел був основним винуватцем у тому, що він і його люди опинилися у горах на ворожій території.
– Ми маємо пройти двадцять кілометрів угору, до старого маяка. Ним давно не користувалися, він заблокований, я можу його відчинити, там є усе необхідне для життя. То своєрідний бункер.
– Це схоже на план, але двадцять кілометрів угору, – мовив Карт Нар, і знову повторив, – жінкам необхідна хоча б година на відпочинок, щоб йти далі.
– Ми не такі слабкі, як вам здається командире, – заперечила Ленора, – ми впораємося, зупинятися не можна.
– Я не зможу, далі йти, – жінка з жовтим волоссям знесилено сіла на каміння, – залиште мене тут, головне дітей врятуйте.
– Ми вас не залишимо, – запевнив її Мег. – Потрібно буде понесемо, – подивився на Гела, – нам потрібен транспорт.
- Як у вас усе складно, - зітхнув Гел. Натикнувся на обурений погляд асонського принца.
Ленора обняла надіянку, вмовляла підвестися, жінка жалілася що її ноги не тримають.
Дітзаснули на руках асонських солдат. Меронг запропонував нести знесилену жінку на руках.
Гел принюхався. Заплющив очі скануючи простір:
– Ми неподалік поселення, піду вкраду якийсь транспорт. Залишайтеся тут на місці, чекайте. Вогонь не розпалюйте, тут багато листя, зробіть собі з нього якись прихисток.
– Може я допоможу, – мовив солдат з миротворчого загону Янір, – я служив у патрулі.
– Це добре, тоді краще охороняй своїх людей, тут ти потрібніший, – відповів Гел, і несподівано усміхнувся до Ленори, запитав, – Лена йдеш зі мною?
– Йду, – з якоюсь підсвідомою радістю відповіла вона, вхопилася за його руку, – не знаю чим я можу тобі допомогти, але треба то треба. Емін ти старша.
– Я старша! Нічого собі підвищення, – Емін подивилася на медсестру Дані й молодшу лікарку Селі, - я старша.
Дані усміхнулась наче почула хороший жарт.
- Керуй, - знизала плечима Селі й сіла на холодний камінь, вкритий вогким мохом, - ми тут точно заснемо й знайдуть нас через років сто.
- Не нити, - відповіла Емін, - все буде добре.
Надіянка почула плач свого сина. Малий прокинувся й разбудив свого нового братика. Молода матір переживала чи вистачить молока для двох, чи взагалі воно ще є у її грудях після того що вона пережила. Й пелюшок у лісі не знайти. Асонці у свої тонких шовкових комбінезонах, з негорючої тканини, після численних поранень залишилися напівголі. На пелюшки могла піти лише її широка спідниця.
Гел йшов попереду, Ленора за ними:
– Як далеко те поселення? – запитала Ленора.
– «За п’ять хвилин дійдемо», – відповів він. Вона чула його голос у своїй голові, вже звикла до телепатичного спілкування. – «Шукаємо гаражі, позичимо платформу. У найближчому будинку просимо їжу, пелюшки, одяг і тікаємо.
– Там зараз напад? – запитала вона, – ці виродки ще там?
– Вже ні, – відповів Гел, – пішли.
– А люди?
– Так, це було поселення незмінних, на нього напали ворлоки братерства, тепер звинуватять місцевих перевертнів.
Вийшли з лісу зупинилися. У поселенні усе горіло. Горів центральний будинок з вежею. Горіли садиби навколо. Лише будинки що стояли поодаль уціліли. Мимо пробігла зграя собак.
– Йдемо, он туди, пошукаємо, – Гел показав на будинок на узліссі.
– А якщо нас приймуть за ворогів? – запитала Ленора.
– Можуть, – погодився Гел.
– Не здивуюсь, коли у нас почнуть стріляти, – зітхнула Ленора.
В узлісся впиралися городи, врожай зібрати не встигли, може вже й нікому збирати. Ленора бачила у темряві стежину між грядками, яка вела до сільського будинку. Жодного вогника у вікнах. У світлі заграви вцілілі будинки здавалися згарищами. Вікна у будинках вибиті, чорні діри наче кричали. Ближче до будинків городи у вирвах.
– Я там наш Пострибайко адаптувався у палаці діда, не налякав слуг? – запитав Гел у Ленори.
– Ти вирішив відволікти мене розмовами? Бабця приїхала, усіх заспокоїла, бо незмінні стали нервово сприймати перевертнів. Хотіли звільнятися. Дід, взагалі, у захваті від внука. Але мені якось незатишно було залишати Айре на Асоні.
– Треба буде його забрати звідти. Обережно, – Гел підтримав дружину під руку, вона ледь не впала у вирву біля будинку, – я не довіряю твоєму дядьку. Таке відчуття, наче Айре заручник на Асоні.
– Заберемо як тільки виберемося звідси, – відповіла Ленора. Мег надто багато говорив про Айре, як про спадкоємця.
– Хай сам той спадок бере, – буркнув Гел. – Тримайся за мною.
Коли Ленора підійшла до темного будинку, побачила жовті гладенькі стіни будинку, великі вікна на усю стіну, на стінах візерунки викладені дзеркальцями, біля будинку басейн. Ленора зазирнула у басейн.
У темній воді два тіла, одне старшої жінки, друге дівчинки. Біля басейну, у шезлонгах лежали тіла чоловіків, їхні голови були настромлені на паркан.
– У кого просити, – мовила Ленора. – Будь ласка вибачте нас, прошепотіла до мертвих, нам потрібні лише їжа й пелюшки для діток, їжа й пелюшки, може ковдра щоб малі не замерзли до ранку, – повторювала вона, заходячи до будинку. Скло скреготіло під черевикам, у будинку усе перевернуте, плями крові, ще одне тіло старшої жінки.
– Обережно тут, – прошепотів Гел, – я у гараж.
Ленора підійшла до холодильника, електрика у будинку відімкнена, знайшла пляшку з молоком, пляшка була ще холодна. Зціпивши зуби, відчиняла ящики у столі кухні, знайшла декілька сумок, поклала туди те, що знайшла. Якесь печиво, шматок хлібу, сир, декілька рушників ковдру з канапи. Руки дрижали. Зайшла у іншу кімнату, там розкидано одяг, усе у крові, Ленора зазирнула до шафи, вхопила щось м’яке на дотик.
На порозі виник Гел, підхопив торбини:
– Зазирнемо ще у один гараж, цей і сусідній, пограбували нападники. – Взяв дружину за руку, потягнув за собою.
Гел і Ленора через вибите вікно зайшли до великої кімнати. Побачили білявого чоловіка. У крові, з розбитими пальцями, він тримав лазерну рушницю у одній руці, хитався від слабкості, його лихоманило:
– Що, ще не усе забрали? Не усіх, сволота, вбили. – крізь зуби хрипів чоловік, – чудовиська, чудовиська. Здохніть, здохніть.
У чоловіка вчепилась рученятами десятилітня дівчинка, дивилася на Гела і Ленору як на монстрів.
Гел відступив назад потягнув за собою дружину. Чоловік натискав на гашетку, та у рушниці закінчився заряд.
Вони відбігли від будинку.
– Йдемо далі.
– Може ми зможемо їм допомогти? – запитала асонка.
– Вони зараз нікому не повірять, у нього немає значних пошкоджень й дівчинка не поранена, лише налякана.
– Може краще повернутися до наших, дійдемо ми до того маяка.
– Часу немає щоб дійти. Тут у передгір’ї заблоковано магію, це зробив хтось рівний мені.
– Хтось тут полює на тебе? – здивувалася Ленора, – той твій брат?
– Хто знає, сховаємося у бункері. Там вони нас не знайдуть.
- Твої родичі ще страшніші ніж мої.
– На жаль. Почекай тут, – Гел залишив дружину біля високого дерева на подвір’ї невеличкого рожевого будинку, – може тут пощастить.
- Я ще пелюшок не знайшла.
- Немає на те часу люба.
Ленора притулилася до дерева, притиснувши торби з їжею ковдрою й одягом. Пильно вдивлялася у темні будинки за якими палала пожежа. Нікого живого, біля будинків. Якщо хто й вижив то заховалися.
Гел притяг вузьку наче човен вантажну платформу на гравітаційних поплавках, певне господар собі сам зібрав такого сучасного гравітаційного воза.
– Чудовий агрегат, – усміхнувся Гел.
Почули свист гравітаційних двигунів, Гел обережно визирнув з під дерева. Над поселенням зависло два космічних катера, певне сканували знищене поселення. Гел поклав Ленорі на голову долоню. Головне блокувати думки, бо сучасні сканери саме реагують на імпульси мозку.
Кораблі відлетіли.
– До узлісся пішки, там просікою на цьому гравітаційному возі, добре що платформа вузька, певне господар дрова перевозив.
– Вони нас не зафіксували? – запитала Ленора.
– Не знаю, може граються, блокуються добре. Якщо зафіксували, то невдовзі вийдуть на зв’язок.
– Для чого?
– Може поговорити. – хмикнув Гел, – Все, кидай сумки на платформу, потягли її.
– Мені щось страшно, – мовила Ленора, – навіть дуже.
– Та мені щось також, – сумно усміхнувся Гел.
– От вже, це ніяк не заспокоює, – Ленора стиснула його руку, – Не бійся, я з тобою.
– Люблю тебе, – усміхнувся Гел і поцілував дружину.
Втікачі розпалили багаття. У великому листі принесли води. Воду знайшли легко: з гори текла стрімка річка. Емін мала дар відчувати воду, до цього дня вона визначала де знаходиться водойма лише за для розваги. Надіянка пила довго, спрага її мучила ще після космодрому.
Емін і Дані гралися з маленьким перевертнем, ляскаючи у долоні. Селі розмовляла з надіянкою. Жінку звали Нірінга, вона втекла з маленького містечка на рівнині, після того як містечко захопили ті, кого журналісти називала повстанцями. Чоловік Нірінги володів фермою. Грунт у них був родючим й врожаї щедрі, якби не війна, могли б докупити ще землі й зайнятися, як мріяли, більш прибутковим скотарством.
Фермери й жителі маленького містечка надіялися, що війна їх омине. Адже бої точилися у передгір’ї і у столиці де жили перевертні. Жителі містечка Нірінги навіть підтримували війну, вірили що перевертні і справді стали занадто агресивними і потрібно поставити на місце кровожерливих почвар.
Та несподівано ті кого називали повстанцями напали на маленьке містечко де взагалі не було жодного перевертня. Спочатку бомбардували, потім вдерлися у місто, у будинки й почали всіх вбивати, гвалтувати жінок й дітей, грабувати. Фермери яких попередили про загрозу, встигли втекти зі своїх земель. Чоловік Нірінги загинув як і більшість чоловіків й жінон з фермерських господарств які чинили опір загарбникам. З усього міста вціліли лише п’ятнадцять жінок й двадцятеро дітей. Вони встигли відлетіти на вантажному гравітаві до сусіднього містечка. Та й те містечко захопили загарбники.
До табору для біженців дісталася лише Нірінга зі своїм дитинчам.
Мег сперечався з Наром щодо того невідомого бункера. Нар знав що таке космічні маяки. Мег повторював що краще повернутися на космодром, бо там можуть тепер бути рятівники з Ради. Усе дивувався невже калтокійського адмірала ніхто не шукатиме? Та й влада Асону вже, певне, знає про теракт на космодромі. Може імператор Асону вже домовився з тимчасовою владою релігійних лідерів про пошукову операцію, й ті кораблі шукають утікачів саме щоб урятувати.
Янір просив не розпалювати багаття, не розмовляти голосно, врешті знесилений сів на камінь стерегти гамірний табір. Він перший почув свист гравітаційної платформи.
Гел зупинив платформу майже біля багаття, глянув на вогонь. Ніхто не помітив, що він зробив: чи рукою махнув, чи щось кинув у бік вогнища, полум’я замерехтіло. Навіть розпечене вугілля вмить почорніло.
– Ви б ще поробили смолоскипи і вийшли помахати ними на узлісся! – тихо мовив Гел.
Майже поклав платформу на каміння вкрите мохом. Повернувся до Ленори, – Зіронько, збирай своїх.
Завантажились на платформу за лічені хвилини. Та й що було вантажити? Лише себе самих й двох малюків. Діти знову почали плакати заводячи один одного. Вже на платформі Ленора віддала Нірінзі їжу, ковдру й тканину. Емін і Дані швиденько перепеленали дітей. Хотіли викинути брудні яскраві шматки тканини, на які перетворилася колись така гарна широка спідніця Нірінги. Бідна жінка тепер постійно смикала довгого светра приховуючи ноги соромлячись чоловіків. Хоча асонські чоловіки навіть не помітили її голих ніг.
– Не викидайте, – застерегла Ленора медсестер, – надто багато бандитів навколо.
Гел підняв платформу у повітря дякуючи невідомого механіка який зібрав настільки чудового гравітаційного воза, легкий у керування наче хороший човен для гірської річки. Єдиний недолік, відсутність силового поля
У лісі посвітлішало, Платформа летіла вгору, ледь чи не торкаючись каміння під днищем. Небо сіріло, рожевіло, жовтіло, заливалося яскравими фарбами.

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)
кількість оцінок — 0
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.574462890625 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Історія Європи. Український погляд
Кожен з нас має знати історію власного народу. Бо історія – це його посвідка на проживання на рідній …
Погляд на світ через призму пародії.
«Прометей поміж грудей» – тільки ця провокативна назва збірки чого варта! І це не натяк, це те, про …
День Соборності України
Вітаємо всіх з днем Соборності! Бажаємо нашій державі незламності, непохитності, витримки та величчі! …
Українські традиції та звичаї
Друзі! На сайті “Онлайн Криївка” є дуже цікава добірка книг про українські традиції та звичаї. …