З ворожих гравітаційних платформ полився вогонь. Важкий горючий газ, що стелився над поверхнею планети. Реакція горіння газу тривала, поки під залишками куполу силового поля залишалась хоч крапля повітря.
Пожежа без перешкод захопила територію космодрому. Хто вцілів після падіння корабля, бігали серед вогню й диму шукаючи порятунку. Надійці перетворювалися на факели. Тих, кому вдавалося вирватись із вогняного пекла, розстрілювали місцеві екстремісти й якісь військові у формі надійської армії.
Ргодкасонці ховалися у вогні. Та нападники наче знали, що білі прибульці у вогні не горять, стріляли у полум’я мармуровими кулями, певне й кидали у вогонь гранати нашпиговані мармуровими скалками, обладнані детекторами на пошук органічного металу.
Загін миротворців змогли згрупуватися й вступили у бій з нападниками. За ревом вогню, пострілами і вибухами асонці вже не розрізняли ворогів й їхніх жертв.
Командир загону Нар, знайшов уцілілу гравітаційну платформу й хотів вивезти своїх співвітчизників у безпечне місце. Збирав, кого вдавалося знайти посеред пожежі.
Ленора, закотилася під розбитий гравітав. Мармуровим уламком гранати їй розірвало м’язи на руці й зачепило живіт. Там сиділи жінка перевертень й незмінна з жовтим волоссям. Притискали до себе своїх дітей обнімали одна одну наче сестри.
Меронг відкинув зброю у якій закінчився заряд й дістав королівську рапіру. Екстремісти посміялися з асонця й розстріляли його. Принц впав під ту саму платформу, де ховалася Ленора. Туди ж полетіла граната, Мег ліг на ту гранату щоб захистити смертних жінок. Нападники хотіли дістати асонця з-під платформи щоб відтяти голову та їм завадила гравітаційна граната яка вибухнула на рівні грудей.
Ленора почула рідний голос:
– Жива? Давай я допоможу, вилазь звідти, - вона вхопилася за його руки, він допоміг їй, обійняв, оглянув її голову й руки. – Все добре, зараз загоїться. Йдемо, йдемо звідси!
– Там люди ще! – Ленора показала на платформу. - Геле як ти тут опинився?
Він зазирнув під платформу побачив Мега який приходив до тями, і двох заціпенілих від жаху жінок з дітьми.
– Випадково. Ти не повіриш. Я витягну твого брата, а ти допоможи жінкам, – Гел підхопив асонського принца під пахви витяг, з під платформи, кров що сочилася зі рани на животі сичала роз’їдаючи тканину одягу. Мег застогнав тримався за живіт. Гел пожартував, – добре що ти не білковий.
– Ні, тільки не ти! Не хочу бути тобі зобов’язаний життям, – стогнав асонський принц.
– Ваша високосте, ваш борг зростає з кожною війною де ми зустрічаємося, – усміхнувся Гел, – Постарайтеся регенерувати, я вас носити на руках не буду.
Ленора допомогла двом молодим мамам виповзти з-під розбитої гравітаційної платформи. Жінка з жовтим волоссям нажахано дивилася на стіну вогню. Ленора підхопила її малюка. Жінка перевертень прикусила бліді губи, притиснула до себе своє немовля.
– Вогонь наз захистить. Принце ви як? – запитав Гел.
– Дихаю, – прохрипів Мег.
– Дай мені дитину, – Гел забрав немовля у жінки перевертня, – Яке гарне вовченя у тебе, - поклав обережно на руки асонського принца, - Ваша високосте тримайте, тільки міцно. Все побігли. Ось туди, я створюю коридор у вогні.
Знову почулися постріли. З вогняної стіни виступили темні силуети ворогів у захисних костюмах. Меронг навіть не помітив, як йому кулею розрізало шкіру на скроні, уламком гранати пробило ногу, пара розривних куль вибухнули у могутніх м’язах спини. Він не відчував правого плеча, легені пошкоджено дихати стало важко. На губах присмак власної крові. Думав, спльовуючи кров: "От клятий калтокієць."
Гел кинув у бік нападників кілька гравітаційних гранат, розміром із кісточку тий’ї(вишня), оснащених маленьким гравітаційним двигуном й мініатюрними голками, які додатково вибухали, торкаючись твердої поверхні, та розліталися дрібними уламками, що також мали вибухову силу.
Жінка з жовтим волоссям скрикнула, тонка мармурова скалка пробила їй плече. Біла сорочка почервоніла. Та вона бігла за лікаркою яка несла її дитину.
- Лено ось туди там платформа! Швидше! - кричав Гел показуючи у вогняному коридорі напрямок, - Веди їх туди!
Ленора бігла вона крім вогню нічого не бачила, чула постріли та вибухи. Дісталися до гравітаційної платформи, в останню мить коли Нар вже увімкнув двигун. Їх затягли до платформи вцілілі миротворці й медики. Помічниця Емін заплакала вхопивши Ленору за руку.
Ленора озирнулась шукала чоловіка. Побачила як палають асонські кораблі. Це видовище наче жахливий сон було не реальним. Асонські кораблі які до цього нападу були недоторканими у війнах бо допомагали лише цивільним жителям тепе знищувалися екстремістами.
Гравітаційна платформа з уцілілими рвонула з місця, набираючи швидкість.
Ленора сіла на металеву палубу гравітаційної платформи, обійняла ноги руками. Асонці й надійки дивилися на палаючий космодром. Боялися що їх будуть переслідувати.
Нар набирав максимальну швидкість. Намагався втримати платформу низько над поверхнею, пам’ятав, що у небі також є міни. Тільки й думав, аби вціліли гравітаційні поплавки, бо якщо вогонь пошкодить двигун, їх ніщо не врятує.
Платформа мчала над землею на шаленій швидкості, до безкрайнього лісу, що ковдрою вкривав усе передгір’я. Шурхотіла висока трава по днищу. Тиша оповила втікачів. У тиші вибухи на космодромі змушували здригатися.
Ленора здивувалася, коли вдихнула свіже повітря. Воно пахло сухими травами. Позаду вирував вогонь, чулася канонада пострілів і вибухів, а тут трава й дерева. Заспівала нічна птаха, защебетала, радіючи теплій безвітряній ночі. І туман стелився над лугом: не смердючий дим пожежі, а ласкавий вологий туман, із запахом квітів.
Ленора помітила велетенського кота, який нечутно мчав за платформою, він був схожий на тінь. Озирнулася, чи ще побачив на платформі хтось звіра, який біг за швидкою платформою, зустрілась з радісним поглядом жінки перевертня.
Рани на тілі асонців зцілилися. Біль вщухав. Організми металіків швидко відновлювалися. Чорні від гару, у побитому кулями одязі, вони дивились одне на одного, намагаючись упізнати.
Гравітаційна платформа натрапила на мінне поле. Вибухом її підкинуло пасажирів розкидало по траві, й важка машина, падаючи, зрізала, наче ножем, молоді деревця на узліссі.
Платформа врізалась у землю на ній ліниво горіла горюча суміш з міни.
До платформи підбіг Гел, він знову набув людської форми. Весь чорний від гару й бруду у лахміттях. Жінка з жовтим волоссям закричала шукаючи свого малюка. Мерог віддав їй дитину, яку врятував під час аварії, просив заспокоїтися. Десь скавуліло дитинча жінки перевертня. Знайшли у траві, маленьке вовченя зі срібним хутром вивільнився із ковдри зіщулилося й плакало. Вовчиця із срібним хутром лежала під платформою. В останню хвилину вона відкинула малого врятувавши його. Жінка з жовтим волоссям побачила що перевертень мертва, заплакала й тримаючи свого малюка підійшла до щеняти, підхопила його й притиснула до грудей. Помічниця Ленори Емін підбігла до надійської жінки підхопила малюка, поки та заспокоювала й загортала у ковдру щеня, яке знову стало білошкірим немовлям.
Пташка співала. Зацокотіла у траві якась комаха.
Гел підійшов до Ленори обійняв її, вона притулилася до нього, вчепившись рукою у брудну сорочку стиснула зуби. Він поцілував її волосся.
– О, яка демонстрація почуттів, – зневажливо бубонів Мег, закриваючи очі аристократичною рукою.
Гел зиркнув на асонського принца й повідомив:
– Стійте біля платформи, ми посеред мінного поля.
– Ви можете хоча б назватися? – попросив командир миротворчого загону Катр Нар.
– Немає потреби, – ледь чи не крізь зуби промовив Мег. – Це офіцер калтокійського флоту Гелард да Рідас. Отже, що нам робити посеред цього мінного поля?
Гел попросив дружину:
– Попередь мертву не зможемо поховати.
– Але Геле, – заперечила асонка.
– Треба йти, збирай усіх, – він погладив її по білому волоссі забрудненому кров’ю й попелом.
Ленора відсторонилася від чоловіка, підійшла до своїх помічниць Емін й медсестри Дані попросила їх не відходити від платформи, присіла біля мертвої вовчиці закрила їй очі, погладила по срібному волоссі. Дані яка мала дар зцілювати, загоювала рану на плечі жінки з жовтим волоссям. Емін і Ленора тримали дітей.
Гел відповів асонському принцу:
– Бажано піти з мінного поля.
– Це ризиковано? – Меронг склав руки на могутніх грудях. – Скоро прилетить команда рятівників. Ми їх тут почекаємо.
Ніч. Канонада і відблиски пожежі на космодромі. Платформа ще палала. У світлі вогню обличчя стали чіткішими і різкішими.
– Не прилетить, – відповів Гел. – влада Над найняла армію Братерства. Усі кораблі, що не мають на борту символу великого ока, відігнали за планетарні кордони і порадили забиратися геть. Прибульці на Над тепер у статусі злочинців, винні у підбурені до війни. Рятувати злочинців заборонено. Це було останнє повідомлення, прийняте капітаном того злощасного корабля на якому я впав сюди. Сигнали ваших маячків блокуються сіткою, небезпечно якщо їх зафіксують планетарні служби спостереження. Раджу вимкнути, а краще знищити.
– Це був корабель з комісією? – Мег з усіх сил намагався зберегти спокій, як належить принцу великої планети. – Чому його підбили?
– На кораблі була комісія, при якій я виконував роль перекладача, – Гел повернувся до Нара. – Потрібно швидко йти до гір. Мусимо протриматись два дні.
– І на що ми там будемо чекати, адмірале? – несподівано розсердився Меронг, напосів на Гела. – Хіба для вашого флагмана є якісь перепони? Викликайте його!
Нар здивовано подивився на калтокійця, не міг повірити, що перед ним тан–лард (верховний воїн) калтокійського флоту.
– Мій корабель летить сюди, та він буде у цьому районі за два дні, – відповів Гел та артистично розвів руками. – А більше ніхто не може пробитись крізь захист поставлений Братерством. Зараз нас ще раз знайдуть, і знову усіх розстріляють, – він повернувся до Нара. – Командире, ці четверо біців усі чи ще хтось загубився?
– Усі, на жаль. Але у горах перевертні, – застеріг Нар, додав, - повстанці.
– Які повстанці? Міфічні? – хижо посміхнувся космічний адмірал, – Принце бачите стежину? Йдіть нею, вона чиста, мінери її для себе залишили.
– Звідки ти знаєш? – здивувався асонський принц.
– Я бачу, – огризнувся Гел.
Меронг таки пішов стежиною між височезних дерев, асонці йшли за ним, намагаючись не сходити з рятівної стежки.
Жінка з жовтим волоссям зупинилася, Емін тримала її дитину, надіянка вагалася притискаючи до грудей маленького перевертня якого хотіла усиновити. Ленора обняла її.
– Йдемо, тут загинеш.
– Але ж ви йдете у гори? А там перевертні, – пробелькотала жінка.
– Нас забере великий корабель, ти полетиш з нами, – пообіцяла асонка.
– Але я не хочу жити на іншій планеті, – відповіла надійка.
– Ми повернемо тебе назад, коли тут стихне війна, – запевнила Ленора молоду матір.
Нар зачекав на Ленору й надіянську жінку. Хотів йти у колоні останнім. Помітив калтокійця, той стояв біля платформи й дивився у небо, потім почав відступати під прикриття дерев, наче вночі його могли побачити.
Нар спробував нечутно підійти до калтокійця. Не вдалося.
– Не крийтеся, командире, я нічого від вас не приховую, – почув він насмішкуватий голос адмірала.
– Щось сталося? – запитав Нар.
– Стійте на місці, – попередив його Гел. – Мовчіть і не рухайтесь.
Саме туди, де ще досі палала платформа, вдарило світло прожектора з космічного корабля.
Нар хотів було спитати, що то за корабель, та Гел повернувся до нього, притулив собі пальця до губ і заперечливо похитав головою.
Надійці на стежці у лісі присіли, коли світло прожекторів висвітлило гілля дерев.
Прожектори промацували світлом місце падіння гравітаційної платформи, повільно збільшуючи радіус пошуків. Промінь якийсь час світив на мертвого перевертня. Певне сканували чи вона жива. Несподівано корабель піднявся вгору й розчинився у мороці. Асонці підвелися й повільно пішли стежиною за своїм принцем.
Нар наважився запитати:
– Що то за корабель?
– Братерство. Напевне, ваші маячки зафіксували, – відповів адмірал.
