– Це звірі!? – кричала худорлява жінка з яскраво жовтим волоссям, притискаючи до грудей своє дитя, – як ви можете!? Їх потрібно тримати у клітках! Вони хіба люди? А ви ще й пропонуєте мені ліжко поруч з цією людоїдкою!
Молоденька жінка, худенька наче підліток сиділа на ліжку наче чекала удару, обхопила своє немовля маленькими руками й підняла налякані блакитні очі на крикуху. Довге сріблясте волосся перевертня саме згорнулося на спині, ця здатність керувати волоссям часто видавала молодих звіролюдів, коли вони лякалися.
Ленора, головний лікар асонського корабля — шпиталю, не змогла стояти осторонь. Нервовим рухом смикнула на собі білу лікарську куртку, підійшла до жінки з жовтим волоссям, намагалася розмовляти лагідно, та сталевий холод струменів у її голосі:
– Якщо ви так боїтеся, я поселю вас зі старшим жінками.
– Це намет для жінок з дітьми! Її поселіть зі старими бабами! – вигукнула жінка з жовтим волоссям.
– Я, певне, краще піду, – прошепотіла молоденька матір, хотіла підвестися.
Помічниця Ленори Емін з корабля-шпиталю, яка займалася розселенням біженців у таборі наказала жінці-перевертню:
– Сядь дитино, це твоє місце і не потрібно поступатися ним, через істерику нервової пані.
– Ви що не знаєте на що здатні ці гидкі богу, хижі істоти!? – вигукнула нервова жінка, її дитина розплакалася.
Немовля на руках жінки-перевертня заскиглило й несвідомо набуло форми щеня і знову стало дитинчам, як це частенько буває з дітьми перевертнів які ще не контролюють власну форму.
Жінка з жовтим волоссям нажахано відступила.
– Виведіть цю нервову пані звідси, поселіть з незмінними, у нас два намети для матусь, – втомлено наказала Ленора, – у місцевих людей ненависть до перевертнів важко вже викорінити.
– Вони вбивали й поїдали дітей живцем! – кричала жінка з жовтим волоссям.
– Так я чула цю брехню, – відмахнулася Ленора. – Вже розповідали цю нісенітницю. Лікарі з Асону вже достатньо наслухалися проповідників що приходили у табір біженців й розпалювали ненависть між двома народами планети Над, між перевертнями й незмінними.
Емін виштовхала крикуху з намету і вказала на сусідній:
– Вам туди, шановна пані.
Ленора йшла до свого корабля.
П'ять космічних кораблів стояли півколом, огороджуючи табір біженців. Це були білосніжні велетні, кожен довжиною близько кілометра. На борту кораблів сяяло зображення золотої корони, символ королівської влади, всеосяжної й милосердної. За кораблями темніло руїнами місто.
У підземних лабіринтах планетарної столиці ховалися ті, хто називали себе воїнами храму Світлих богів, чи дітьми бога творця. Вони пообіцяли знищити усіх перевертнів на планеті. Адже не може бути у творіння божого більше форм ніж одна – богоподібна.
Але до цієї війни на планеті Над незмінні люди що не мали звіриної трансформації й перевертні які могли перетворюватися на звірів, жили мирно.
Ленора згадала що ще, вчора прилетіли два кораблі з військовими з її рідного Асону, але вона не мала часу зустрітися з капітанами.
– Привіт моя кохана дружино. Радий тебе бачити!
Ленора озирнулась, намагалася відповісти спокійно:
– І я рада тебе бачити. Не скажу що скучила. Ти прилетів підтвердити розлучення?
– Раніше ти не дозволяла собі так зі мною розмовляти, – лагідно прогудів її двоюрідний брат і чоловік, принц планети Асон, єдиний син імператора Ренотіка четвертого, – Я прилетів тебе захищати. Це тебе твій калтокієць навчив пащекувати?
Асонський принц Мег був височезним, з широкими плечима, могутній. Міг би однією рукою охопити її тоненьку талію. Неймовірно прекрасний й сильний, досконалий як усі, чоловіки планети Асон.
– Чому мене обов’язково має чомусь вчити чоловік? – повела худенькими плечима Ленора.
– Бачив твого сина, чудове дитя, – Мег, як завжди, швидко змінив тему розмови, наче боявся почути її, – Чому ти мені такого не народила? У твого сина є більше шансів стати імператором Асону ніж у мене, – принц вичавив с себе сміх, – Попри те, що малюк Айре народжений поза шлюбом.
– Мегу якщо ти погодишся на розлучення, Гел певне зробить усе можливе, аби Айре не став наступним тираном Асону, – відповіла Ленора.
– Мій батько не тиран, він править як правили його предки! – принц, певне, за звичкою захищав батька імператора, – А твердість то риса…
– Припини! – Ленора підвищила голос, – брешеш собі, не бреши більше мені! Мій чоловік, все ж дечому мене навчив – не вірити словам можновладців!
– А твій Гел, він хто? Чи не правитель?! О так, він перший радник Старця Вініїла! Ленора ти лише жінка, ти не розумієш що Гелард да Рідас стародавній хитрий інтриган, через нього ти зрадила батьківщину. Ще й налаштовує тебе проти родини.
– Братику, – Ленора приклала руку до грудей, закриваючи золоту корону на білій цупкій тканині лікарської куртки з негорючого шовку, – Невже ти не бачиш як на Асоні принижують половину населення планети. А уяви, якби твій батько дізнався що тобі подобаються жінки.
– Батько знає. І я не хочу про те говорити, – Мег відвернувся, поправив золотий пасок на польовій формі асонського миротворця.
– Я лише хочу, щоб ти підписав документи про розлучення, відмову від ролі асонської принцеси я вже підписала, – мовила Ленора, – лише хочу бути далеко від тебе й твого батька.
– Роль принцеси? Леноро ти зовсім забула закони Асону? Лено! Ти не можеш відмовитись від корони! І я не буду підписувати якісь папірці, ще й написані міжгалактичною мовою. Тільки смерть одного з нас дасть волю іншому. А твій син спадкоємець претендент на корону. Те, що мій батько вибачив тобі зраду, лише політичний хід, він хоче підтримки Ради. Та й хіба можна зважати на необдумані вчинки легковажної жінки.
– Він хоче захисту Ради? – запитала Ленора, вона втомилася від цієї розмови. Її врятував виклик з наручного телепафону Меронга. Принц натиснув на екран, роздратовано запитав:
– Щось термінове?
З динаміку пролунало:
– Командире на нас напали! Атакували платформу у місті, під час роздачі їжі! Троє наших вбито!
– Як вбито? – розгубився Мег.
– Їм відтяли голови! Поранені відновлюються, платформа летить у табір! Її розграбували, та наші герої змогли витягти товаришів з того пекла! Крім трьох.
– Як їм могли відтяти голови? Це неможливо!
– У нападників був дивний чорний ніж, вони встигли стягнути наших солдат з платформи! Й відразу виклали у КІМ (космічний інтернет) відео страти.
– Кірідовий ніж, – ошелешено прошепотіла Ленора, й крикнула до брата, – Мегу не стій! Накажи посилити силове поле! Якщо вони почали на нас нападати, то це вже війна не тільки проти перевертнів, а й проти інших видів! Хай твої стрільці активують лазерні й силові гармати.
– Лена! Я знаю що робити! Мені не потрібні у військовій справі поради жінки! – роздратовано вигукнув асонський принц, й вимкнув засіб зв’язку.
– Але ти дурний! – вигукнула Ленора, й активізувала браслет зв'язку.
– Потрібно оглянути моїх людей, якщо ти знаєшся на цих новітніх засобах ураження металіків, - Асонський принц розгублено озирнувся наче очікував удару.
– Ємін зараз привезуть поранених, накажи готувати операційну, п'яту, – Наказувала Ленора, відімкнула зв'язок й відповіла Мегу, – Так, я й справді зараз єдина хто знає що треба робити.
Платформа з пораненими миротворцями влетіла на територію табору, на ній працював лише один двигун, вибухом відірвало лівий борт. Платформа трималася у повітрі, на одному поплавці. Один солдат у білому однострої знесилено лежав на кулеметі, у якому закінчилися паралізуючі кулі. Другий вчепився у кермо платформи так міцно, що довелося розтискати йому пальці. Ще четверо поранених. Їхня кров роз’їла білу цупку незгораючу тканину однострою.
Меронг розгублено дивися на те, як підбігли солдати з військового корабля знімали поранених побратимів з пошкодженої платформи, тих самих асонських солдатів, яким не потрібні були бронежилети, бо кулі, леза й вогонь їм не могли зашкодити. Адже тіло асонців з атомів металів, пошкодити можна лише деякими видами кристалізованого кальцію.
– Вітаю у новій реальності. Тепер і металікам потрібен захист, – мовила Ленора, – Це кірід Мегу. Якби це був мармур, вони вже б регенерували б.
– Кірід? – перепитав командир загону миротворців, – Чому ти це повторюєш? Грам кіріду коштує як космічна яхта! У місцевих ополченців не може бути зброї з кіріду.
– Отже, їм його подарували. Гел би зняв цивільні кораблі з поверхні планети після такої атаки.
– Я не твій, клятий, Гел! Я не кину людей за яких відповідаю. Й у мене не цивільні кораблі.
– Але ти відповідаєш і за моїх людей Мегу! – вигукнула Ленора, – Якщо ти зараз керуєш табором, то знімай його! Ви не солдати, ви миротворці, є різниця.
– Не чекав, що ти стала такою істеричкою на калтокійському кораблі. Так ми миротворці Лено, ми не дикі найманці. Ми не нищимо життя, ми його рятуємо! Й ми не безпомічні. Й не порівнюй нас і калтокійців. Ти або з нами, або з ними! – Меронг важко дихав від обурення, нахилився до Ленори й пояснив, – Сьогодні прилітає міжпланетна комісія, якщо ми знімемося, хто їх захистить? Вони вирішать, як допомогти місцевим. Це справа спеціалістів.
– Там такі спеціалісти як і ти. Я не хочу, щоб мої люди постраждали! – Ленора махнула рукою у бік брата, – я викликаю калтокійців, не пустять їх, прилетить армія Ради.
– Що? – обурився асонський принц.
Керівник місії Карт Нар прийшов вчасно, він швидко навів лад навколо підбитої платформи, наказав своїм солдатам обережно покласти поранених бійців на ноші. Він чув суперечку принца та принцеси. Як би він не ставився до розумових здібностей жінок, але все ж мусив погодитись з Ленорою, Кораблі після такої атаки краще забрати з планети. Попередивши комісію, що безпечніше зупинитися на орбіті. Ще його здивувало що Ленора наказала забрати солдат в операційну.
– Як оперувати? Чим? – запитав офіцер Нар у лікарки, – як тепер дістатися до тих куль? У нас немає інструментів для такої операції.
Прибігли помічниці лікаря з корабля шпиталю з гравітаційними ношами.
– У мене є інструменти, – Відповіла Ленора, – мені подарував наш лікар. Так цей перший, вказала своїм помічницям на солдата який досі не отямився, – у нього уламки біля серця. Офіцере, накажіть вашим людям допомогти нам з пораненими в операційній.
– Так звичайно, у вас на кораблі лише жінки, – Карт Нар відібрав у помічники десяток своїх велетенських бійців.
Ленора закінчила оперувати вже коли сутеніло. Вона хотіла прийняти душ і переодягатися, її лікарський костюм весь був у дірках. Кров солдатів металіків під час операції виривалася з тіл поранених й кидалася на усе що було поруч. Тепер у операційній було наче після перестрілки вогнепальною зброєю. Та Ленора вийшла з корабля й сіла на рампі.
У сутінках табір біженців нагадував сонного велета. Вечерю вже роздали, увімкнули обігрівачі у наметах, перед наметами поставили горілки. Люди любили сидіти навколо тих горілок, які нагадували багаття.
Над табором чулися голоси, жінка співала сумну пісню. Заплакала дитина. Засміялися хлопчаки, пробігли зграйкою дівчатка. Ленора наче зачарована слухала ці звуки життя. Вона відчувала дивний неспокій, і якусь фатальність, від якої хотілося плакати й кричати, але не могла навіть поворухнутися, поки не побачила як на табір падає космічний корабель.
Космічний корабель що мав привезти міжпланетну комісію й журналістів, під час спуску підірвався на небесному мінному полі. Борт корабля розірвало на палаючі уламки й ті уламки падали на намети. Ленорі здавалося – час сповільнився. Вона надіялася що силове поле захистить людей. Але з боку міста летіли великі бойові гравітатори. З важких силових гармат вони вдарили по генераторах силового поля. Корабель накрив наметове містечко й вибухнув. Ленора звелася на ноги, але її збило з ніг вибуховою хвилею.
У гучномовець хтось верещав абсурдні звинувачення, буцімто асонці порушили якісь закони безпеки та винні у тому, що ворожий корабель намагався пробити планетарний захист. Один з асонських кораблів вибухнув, за ним другий. А далі Ленора втратила свідомість.
