Сьогодні вісімнадцяте флореаля. Якраз, мабуть, мали б цвісти каштани. Кажуть, свого часу подивитися на цвітіння київських каштанів з'їжджалися люди з усього світу. Особисто я в це не вірю. От не було людям чого робити - лиш дивитися, як цвітуть каштани? Воно-то, може й гарно, але хіба не достатньо роздивитися ці квіти на картинці? Навіщо їхати кудись світ за очі? Тим більше, що така подорож могла б бути доволі небезпечною. На кожнім кроці вас могли б захопити ісламські чи православні терористи, і ще невідомо, які з них гірші.
Кажуть, що раніше терористів було не так багато, як оце зараз. Я в це не вірю. Просто деякі антисоціальні елементи намагаються ідеалізувати минуле, щоб очорнити наше щасливе сьогодення.
***
Ми живемо у двадцять сьомій київській п'ятнадцятихвилинці. Нам тут добре. Ми щасливі. Терактів практично не буває.Їжі і води вдосталь. З вікна видно великий клаптик неба поміж стінами, а два дні влітку, у двадцятих числах термідора, ми навіть бачимо сонце. Звісно, якщо воно не ховається за хмарами.
Кажуть, що в інших київських п'ятнадцятихвилинках сонячних днів буває більше. Ну, я в це не вірю. Ми ж проживаємо у найкращій київській п'ятнадцятихвилинці. Так нас щодня навчає наш староста. А він же не буде нас обманювати, не така він людина. Його ж нам прислали із самого Парижу! Попередній староста був родом із Мілану, це теж десь неподалік Парижу, але йому б я не повірив. І люди наші йому не вірили, тому Вони його ліквідували, а замість нього нам прислали нового.
***
Сьогодні я буду доліплювати з пластиліну Ейфелеву вежу.
Наш староста, П'єр, пообіцяв, що того, хто виліпить найкращу Ейфелеву вежу з пластиліну, він буде рекомендувати вищим інстанціям для поїздки на екскурсію в Париж. Я в це не вірю, бо хто ми такі, щоб нас випустили в Париж? Але ліпити все одно буду. Бо все одно більше нічого робити. А якщо взагалі нічого не робити - то Вони з тебе зроблять гамбургери для макдональдза. Нічого не робити у нас не можна. Постійно потрібно щось робити: або ліпити щось із пластиліну, або вирізати лобзиком з фанери якісь фігурки, або вишивати якісь квіти на шматках тканини. Вони перевіряють, хто що зробив за декаду.
***
22 флореаля.
Зранку приходила Наташа. У неї, на відміну від попередньої Наташі, чорняве волосся, третій розмір грудей, хоч загалом тіло у неї не таке пишне, як у попередньої Наташі.
Теперішню Наташу звуть насправді Роза.Це смішно, бо попередню Наташу звали Ромашкою.
Куди поділася Ромашка - я не знаю. Роза теж не знає.
Роза розмовляє неохоче. Коли у нас взаємопроникнення - таке враження, що вона думає про що завгодно, лише не про свою роботу. Дивиться кудись повз мене, наче мене зовсім нема, наче я порожнє місце. Ромашка виконувала свою роль набагато краще.Напишу заяву, щоб її повернули мені назад, а Розу нехай хоч би й у макдональдз, раз із неї Наташа ніяка.
У другій половині дня знову ліпив з пластиліну. Виходило погано. Не було зовсім натхнення. Повернув все назад, як було позавчора.
За вікном, здається, був дощ. Цікаво, куди Вони дівають воду з дощу?
***
02 преріаля
Довго нічого не писав. Вони забрали у мене усі зошити та письмове приладдя, відключили електрику. Був покараний за те, що неправильно ліпив. Виявляється, я ліпив не Ейфелеву вежу, а якусь Пезанську. Звідки мені було знати, яка насправді ота Ейфелева вежа, коли Вони постійно вимикають мені електрику?
Сьогодні приходила Наташа (котра Роза), принесла мені мої зошити і письмове приладдя. Також виконала свою основну роботу. Знову дивилася кудись повз мене. Вперлася очима в стінку, наче там щось таке намальоване надто важливе для неї. А там же нічого не намальовано, просто гола стіна.
Я запитав у Наташі (Рози), чи не вдалося їй щось дізнатися про Наташу (Ромашку). Вона тільки похитала головою, що означало "ні". Після чого вдягнулася і пішла.
Добре, що електрику мені відключили у флореалі, а не взимку, в нівозі. Дні були довгі, світла вистачало, щоб щось ліпити. Я розділив пластилінову кулю навпіл, на дві частини. З одної частини ліпив Ейфелеву вежу, а з іншої - портрет Ромашки, вірніше - голову. Поки ще не забув, як вона виглядала.
