Єва кликала маму, чи то подумки, чи вголос…вона не чула свого голосу, крик зупинився десь у горлі і зник, тільки глухий видих вистрілив у повітря. Дівчина не відчувала болі, страх сковував розум і тіло. Важка рука прикривала рот, щоб не кричала…та хіба вона могла?
- Не сіпайся, бо задушу! – процідив крізь зуби - моя черга.
І вона не сіпалася. Сили були не рівні. Може залишать жити, якщо буде покірною і тихою. Гіркий клубок огиди підступав до горла, пальці дряпали землю, виривали з корінням траву. Закрила очі і чекала коли вже наступить кінець ….а кінця не було. 4 години пекла розтягнулися у вічність…
- Тобі сподобалось? Га, сучка? – сплюнув на траву, а здалось що на неї – хто ще буде? Траян ідеш?
- Та я що тобі кінь – зареготав – нє, я вже натрахався, ідем покурим.
Їх було троє. Темна ніч приховувала обличчя, але Єва бачила і чула все, бо часу було більше, ніж треба. Вони сміялись і харкали, залишивши знесилену іграшку на землі.
- Тебе підвезти чи сама підеш? - несподівано обізвався до неї той, що був перший. Він відкрив двері машини і посвітив фарами в обличчя. Єва здригнулася.
- Сама... - але встати не змогла. Боліло так, ніби її вивернули навиворіт, ноги не слухалися, тряслися руки. Зібравшись з силами, помало підвелася.
- Дійде - сказав другий - поїхали, бо скоро вже ранок. Поїхали.
Приступ рвоти був таким сильним, що, здавалося, вирве свої нутрощі. Треба йти, не приведи Боже ще хтось побачить. Додому залишалося всього кілька метрів, вона була на дитячому майданчику, неподалік сусідських будинків. Єва підібрала свій одяг, насилу запхала себе в джинси, спортивну кофту накинула на плечі...не знайшла трусиків.
Дома її чекала подуга Аня. Вони разом знімали квартиру, як тоді здавалося, в тихому і спокійному районі міста, поруч з університетом, де разом навчалися. Обидві першокурсниці, обидві відмінниці за результатом першого симестру. Єва приїхала з провінційного селища до великого міста здобути вищу освіту.
Вчора вечором проводила подругу до зупинки, на останній тролейбус...подруга встигла...а вона додому ні...
Аня ще спала, коли Єва тихенько пробралася до квартири, роззулася і в душ. Холодна вода приводила до тями, стікала по обличчі, змивала сліди бруду. Одяг набрав ваги і обліпив тіло. Хотіла плакати, але не могла.
Єва була єдиною дочкою. Батько священник, виховував своє чадо по всім принципам моралі, багато вкладав у неї і давав зрозуміти, що в майбутньому чекає на плоди всоїх вкладень. Єва постійно відчувала, що мусить бути найкращою у всьому, аби виправдати всі сподівання батька. Вона не мала права його підвести. Мама у всьому підтримувала батька. В домі велося багато розмов про любов, права людини...і мало про реальне життя. Можливо, мама змогла б підготувати її до імовірних труднощів, що чекали її за межами батьківського дому, але вона померла минулого року від раку. До лікарів звернулися вже надто пізно, коли хвороба пустила коріння по всьому тілу. Батько весь час повторював, що на все воля Божа, і треба приймати випробування, які посилає Бог, але Єва не могла повірити, чому ці випробування мала проходити саме її мама. І якщо Бог такий всесильний, то чому не врятував її, а дозволив повільно вмирати і страждати від болю. Тоді вперше похитнулася віра до батькових переконань.
Сьогодні віра не похитнулася вдруге, вона просто вмерла разом з її цнотою. Єва намацала свого хрестика на шиї, що був з нею від народження, сіпнула з усієї сили і жбурила в бік.
Насилу зняла одяг і закинула в пралку. Повернулася в душ і стала митися із ще більшою силою, наївно думаючи, що зможе відмити весь той бруд, який обліпив її душу.
- Єва, ти де була? - Анна вже прокинулася і зазирнула у ванну кімнату - Я вже почала хвилюватися, що ви не встигли на тролейбус і пішли пішки. Ти давно прийшла? Не чула як ти заходила.....ну...що сталося? Чого ти мовчиш? Давай виходь вже!
Анна виключила воду і простягнула рушника.
- Давай виходь, бо запізнимося на першу пару....ти ж знаєш Мельничука, вліпить енку і потім нічого не доведеш.
- Я на пари не піду сьогодні - Єва взяла рушника і обгорнула ним тіло...здавалося, що то не її, а якесь чуже тіло...і вона не вона.
- Як це не підеш? - Аня здивованим поглядом провела подругу. - Ти що?
- Скажеш, що я захворіла - Єва лягла на своє ліжко, накрилася одіялом з головою - а ще краще, скажи, що я вмерла - але Анна вже не чула її, дівчина змивала з себе залишки сну, весело мугикуючи мотив улюбленої пісні, поспіхом збиралася на пари, по-весняному одягнулася, покрутилася перед великим дзеркалом в коридорі, підвела помадою губки і ще раз зазирнула в кімнату до Єви.
- Ну я пішла...дивись не проспи весь день, сьогодні гарна погода...
" Та коли ти вже нарешті підеш" - подумки нервувала Єва, її злив піднесений настрій Ані, вона хотіла нарешті залишитися одна.
Анна хмикнула і вибігла з квартири, весело наспівуючи. Дивна і несподівана "хвороба" Єви перестала її хвилювати, як тільки дівчина опинилася на вулиці. Вона і уявити не могла, що по той бік дверей, зціпивши кулаки, налякане дівча кричало у подушку до хрипоти і кликало маму...
☆☆☆
Минуло більше 2 років…
Єва заварювала каву в новій квартирі…В навушниках на повну грали Скорпіони, але сон не відпускав. Треба було встигнути хоча б на 2 пару, ще ж тільки початок навчальнго року, не хотілося заробляти пропуски на дурняк. Але нудно…4 курс медицини…вчитися бажання не було взагалі. Сніданок, як завжди, на балконі – чашка кави і сигарета, викурена до половини…
Єва вела усамітнений спосіб життя, не підпускаючи до себе нікого взагалі. Такий собі мізантроп в жіночій подобі. Хоча й жіночність в ній важко було розгледіти: коротка стрижка, джинси, байдужий відсторонений погляд, навушники у вухах і димляча сигарета між пальцями. Друзів не було. Були шахи, щоб зайняти розум, була музика, щоб не чути тиші і гіркий присмак диму по кілька разів на день.
Того ранку несподівано постукали в двері. На порозі стояв незнайомець, років за 30, тримаючи на руках шикарного пухнастого сірого кота з приплюснутою мордочкою.
- А Ліза? Є? – невпевнено пробубнів, заглядаючи Єві за спину…
- Нема. Тепер я тут живу – Єва хотіла закрити двері перед носом, але незнайомець її випередив.
- Можна тебе попросити….мені треба поїхати у справах на кілька днів…Як тебе звати?
- Єва…
- Я тебе дуже прошу, Єво, приглянути за моєю кішкою, Ліндою – він гладив кота і посміхався - ненадовго, 2-3 дні…нема з ким залишити, я живу сам...раніше в Лізи залишав…не знав, що вона переїхала…а мене Рома звати, я сусід знизу....ну, то можна?
Єва здивовано кліпала очима, переводячи погляд з кота на Рому.
-Ну, не знаю...давай...
Рома поспіхом вручив Єві кішку і пакет з кормом.
- Ти тільки тримай кришку унітазу відкритою, вона сама ходить в туалет. Я тобі дуже вдячний. Ви гарно проведете час. - і побіг сходами вниз.
Лінда обнюхала ноги нової хазяйки і поважною ходою посунула в кімнату Єви. Дівчині було незвично ділити свою "фортецю" з іншою живою істотою, але пухнастик переміг, і вже наступного вечора Єва дозволила залазити їй собі на коліна. А останню ніч Лінда спала на ліжку Єви, щоразу включаючи своє муркотіння, як тільки та починала чухати їй спину. Віддавати кота не хотілося....
Через 3 дні повернувся Рома з тортом і пляшкою шампанського. Ще з порога заливав слова подяки, весело розрізав торт на кухні, возився з шампанським. Єва мовчки спостерігала за всім цим дійством.
Всіх особин чоловічої статі Єва ділила на 2 типи - лох і тварюка. І тих і інших за людей вона не вважала, обидва хотіли тільки сексу, різниця була в тому, що лох випрошував, а тварюка брала силою. Ще з перших хвилин Єва зробила висновок, що зараз перед нею лох, який буде грати за своїм заїждженим сценарієм і "випрошувати" секс. Треба послухати кілька хвилин, задля ввічливсті...не відразу ж гнати в шию...а, може, вона почує щось новеньке.
Висновок з почутого...Ну таке.....розлучений, колишня, як завжди, стерва, залишила ні з чим біля розбитого корита, роботи нема, дітей нема, роки йдуть...живу з котом...бідний, добрий чоловік в розквіті сил...можна переночувати, бо вже забув коли трахався...
- В шахи граєш? - перебила Єва надокучливу балаканину.
- Не вмію - зніяковіло і здивовано почав - але в шашки граю.
" В кишеньковий більярд " - подумки перефразувала для себе...і посміхнулася. Але Рома сприйняв цю посмішку як зацікавленість собою і ще більше розцвів.
- Давай за знайомство - і підніс Єві шампанське в кружці ( бокалів у Єви не було). - А що це за ключик у тебе на шиї?
Єва провела пальцями по маленькому металічному ключику, що висів на шиї на золотому ланцюжку...
- Ключик...від скарбів - сверлила очима Рому - я тобі зекономлю час, та і собі теж...ну так от - трохи замнулася - сексу не буде, я ..як би це сказати...лесбіянка.
Ромині очі погасли разом з надією на шаровий секс. Єва в душі сміялася, спостерігаючи за невнятним бубонінням.
- Та я ж нічого...я той...просто подякувати за послугу...як ти могла подумати - зліпив ображену гримасу.
" Поганенько граєш" - подумала Єва - " З таким пікапом тобі ніхто не дасть".
- Ти вибач, але вже пізно...завтра на пари...
Рома з розуміючим виразом обличчя підвівся і пішов до дверей. Тільки перед виходом зупинився і майже пошепки:
- То ти дійсно лесбіянка? Чи просто так мене...( шукав підходяще слово, бо сказати "обламала" не дозволяла чоловіча гордість).
- Так, так..100%...але ти не опускай руки...ой...я не це мала на увазі - і посміхнулася...
Рома ображено повернувся і пішов.
Вони не бачилися більше тижня. Якось Єва поверталася з навчання і побачила його на сходах. Сидів і хлипав як дитина. Мужик плаче....такого пропустити не могла.
- Ей, ти чого? Сусідів заливаєш?
- Іди собі. - буркнув.
Єва не йшла. Рома ніби цього й чекав, підвівся і показав рукою на відчинені двері своєї квартири.
- Ти подивися що ця зміюка зробила.
В квартирі було порожньо в прямому сенсі, голі стіни, без меблів.
Гірше. Колишня забрала все, що на її думку їй належало, все, що можна було винести з квартири, залишила ванну і унітаз, але якби могла, то забрала б і їх. Рома емоційно розказував, як скидав з себе сорочку і жбурляв на машину з майном, як біг за машиною босим і кидався взуттям, викрикуючи " Стерво, щоб ти здохла!". Червоні очі на мокрому місці виглядали жалюгідно.
- Я тобі можу позичити матрац, аби не спати на підлозі...більше нічим допомогти не можу.
Рома махнув рукою, даючи знати, що якось обійдеться...але через дві години все-таки наважився попросити, зайшов до Єви.
- Каву будеш? - Єва простягнула кружку з кавою.
- Нема часу на каву, я по матрац.
Але Єва так щиро посміхнулася...а він бачив її посмішку вперше, що відмовити не зміг. Похабцем випивши каву, Рома взявся за матрац, та той виявився важчий, ніж він собі уявляв. Єва допомогла занести до квартири....
***
Кава була з сюрпризом. Рома прокинувся від важкого головного болю. Дивна слабкість по всьому тілу не давала можливості поворухнутися. Відкривши очі, він з жахом виявив, що його рот заліплений клейкою стрічкою, а сам він голий зв'язаний на кріслі, руки позаду спинки, ноги внизу крісла докупи мотузкою, доповнював картину короткий ланцюг від батареї до його ніг. Він сіпнувся з усієї сили, але встати не зміг.
Навпроти на підлозі сиділа Єва, її спокійний вираз обличчя ще більше жахав бідолаху. Вона почекала поки Рома перестане трясти руками і ногами, намагаючись звільнитися.
- Тихенько - взяла його обличчя в свої долоні - дивись мені в очі. - не впізнаєш мене? Рома? Чи як там тебе...Троян...
- Ніби й вколола тобі кінську дозу заспокійливого, а ти ніяк не вгамуєшся. - Єва дивилася в нажахані очі і легкий холодок пробіг по спині - а я тебе не забула...твій голос вчувається мені...дуже часто. Я вже думала, що не побачу тебе ніколи...але ось ти постукав в мої двері...це ніби по волі Божій...ти віриш в Бога? - майже у вухо запитала.
Єва зробила кілька уколів нижче пупка.
- Не бійся, то знеболююче...не хочу, щоб ти відключився від больового шоку і пропустив вечірку.
Злості не було, тільки п'янке задоволення розливалося по всьому тілу Єви..ЇЇ розум заховав будь-які емоції в коробку і запхав далеко у підсвідомість, щоб не бути слабкою і вразливою, щоб не втратити контролю над ситуацією.
Єва різким рухом відрізала його причандалля і відкинула вбік. Кров стікала по ногам, цівкою лилася на підлогу.
- Я думаю, що таким як ти гріх розмножуватися.
Їй цікаво було спостерігати за страхом, що руйнував його психіку...його погляд завмер на частинці плоті, що лежала на підлозі...
- Ти певно думаєш, коли це закінчиться? - але він на неї не дивився, напівпритомний схилив голову на груди. - ....я тут дещо знайшла, поки ти спав.
Єва засунула руку під матрац і витягла револьвер.
- А ти не такий простий, як я думала....он які цікаві іграшки в тебе є...тільки шкода, що я не вмію цим користуватися - Єва намагалася покрутити барабан револьвера, але він намертво стояв на місці. Тут мало б бути 6 куль...та було видно тільки 4 порожні отвори...спусковий гачок не нажимався...мабуть на запобіжнику. А ,може, він і зовсім не заряджений...
- Перевіримо волю Божу - Єва поклала подушку йому на обличя, підперла дулом, вказівним пальцем натисла спусковий гачок, другою рукою відвела курок...пролунав вистріл. Подушка фарбувалася в червоний колір, тіло повисло...Єва, оглушена вистрілом, відсахнула руку.
Треба бігти. Обережно поклала револьвер на підлогу, взяла свою сумку.
- Киць, киць, Лінда! - покликала з кухні переполохану кішку.
Ще хвилину і Єва вже була в своїй квартирі...вхідні двері на замок...віддихалася...запалила сигарету.. Глибокі затяжки допомогли заспокоїтися, спокійно зняла ключик з шиї і відкрила шкатулку, що ховала у себе в столі. Поставила туди ланцюжок з хрестиком, яку зірвала в Роми з шиї, коли той був у відключці...поруч були ще 2 цінні речі - срібна сережка Доріна і золота каблучка Макса. От і весь комплект в зборі. Закрила шкатулку і заховала. Тепер можна і в душ...
