Тієї весни у міському парку розквітли сотні тюльпанів.
Кожна квітка була неймовірної вроди. Червоні, жовті, рожеві - ба! навіть блакитні й чорні - яких тільки барв не було на клумбах!
Та найкрасивішим і найбільшим серед клумби був білий тюльпан. Високий та стрункий, він здіймався над усіма іншими квітами і ,здавалося, світився зсередини.
А в білому тюльпані жила Фея.
Як про це дізнався Павлик? Дуже просто. Його м'ячик-стрибунець раптово заскочив у клумбу і загубився серед квітів. Павлику не залишалось нічого іншого, як перескочити невисоку огорожу і пірнути у тюльпанове царство.
М'ячик він знайшов неподалік білого тюльпана, в якому раптом хтось кахикнув.
Павлик здивовано зазирнув у білу квітку і... Побачив там крихітну дівчинку з прозорими крильцями!
Це була ФЕЯ!
- Павлику, знайшов стрибунець? Виходь вже звідти! - почув він нетерплячі голоси близнючок.
Близнючки Галя й Гапочка - молодші сестри Павлика - іноді були дуже діставучі. Але тепер Павлику не терпілось похвалитися їм своїм відкриттям.
Тому він міцно ухопив пальцями крильця маленької феї і ,забувши про м'ячик, поспішив до сестер.
- Ой, ще це? Фея?!
- Справжня?
- Віддай мені!
- Ні, мені! - перекрикували дівчатка одна одну, доки Павлик намагався посадити феєчку у порожню скляну банку від кока-коли.
Що було далі?
Діти поспішили додому. Павлик біг і притискав до себе пляшку з Феєю всередині, за ним голосно дріботіли Близнючки.
Білий тюльпан залишився на клумбі. І тепер він виглядав як звичайнісінький тюльпан...
Батьки й досі були на роботі, тож діти забули й про обід, і про уроки, і про "помити руки" - так їх захопила пригода.
Доки Павлик будував для Феї палац зі свого конструктора, Близнюки встигли передзвонити усім подружкам. І скоро в помешканні було повно дівчачих хихотінь і перешіптувань. Віка, Марічка, Юля, а Катруся ще й молодшого братика привела - Петрика.
Палац вдався на славу - міцний і... Зачинений з усіх сторін!
Тільки маленька Фея у ньому виглядала трохи розгубленою - вона мріяла про друзів, а не про персональну тюрму.
- Відпустіть мене! - попросила вона і крильця її замерехтіли іскорками.
- Ні, тепер ти будеш жити з нами! - радісно відповів Павлик.
- Ну й нехай у Мишка крутий ноутбук з іграми, зате в мене - ФЕЯ!
- Ти мрієш про ноутбук? - запитала феєчка і додала - я вмію виконувати будь-які бажання!
В ту ж мить в руках у Павлика нізвідки з'явився ноутбук - точнісінько такий самий, як у Мишка...
Павлик зачудовано дивився на нього, а тоді відкрив і взявся натискати кнопки.
- А тепер відпустіть мене, будь-ласка - мій тюльпан зів'яне, якщо я не повернусь... - шепотіла Фея.
Однак її ніхто не чув - діти наперебій викрикували свої бажання.
- А я хочу айфон! - повторювала Марічка
- Іграшкового ведмедя! - вимагала Віка!
- Планшет і єдинорога! - голосили близнюки Галя й Гапочка.
- Комп'ютер і кота! - стогнала Катя
- Коня! - підскакувала Юля.
- Машиииину! - розмахував сльози наймолодший Петрик...
Що за гармидер зчинився!
Айфон пищав, ноутбук вигравав, комп'ютер повідомляв прогноз погоди, переляканий єдиноріг об'їдав колекційні орхідеї на підвіконні, кінь іржав і намагався вийти на балкон, двері до якого забарикадував велетенський іграшковий ведмідь, з дверей батьківської спальні стирчало колесо новенької машин, на шторах гойдалося кошеня і Катя намагалася його впіймати... Діти кричали, реготали, підстрибували.
Усі забули про Фею.
Вона відчайдушно махала крихітними руками, намагаючись привернути хоча б чиюсь увагу через пластикове віконце і
її крильця ставали усе блідішими.
Раптом кошеня, яке пробігало повз іграшковий палац, махнуло хвостиком і одна з башточок впала й покотилася.
Фея вилетіла крізь отвір, сумно глянула на все, що відбувалося й вилетіла у відчинену кватирку.
За мить усі подарунки Феї зникли і в квартирі запанувала тиша.
Діти розгублено дивилися один на одного, а тоді взялися наводити лад...
Тієї весни у міському парку всю весну квітли сотні тюльпанів.
Та найкрасивіший і найбільший білий
тюльпан зник безслідно.
