Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2689
Творів: 51215
Рецензій: 95849

Наша кнопка

Код:



Ошибка при запросе:

INSERT INTO `stat_hits` VALUES(NULL, 51478, 0, UNIX_TIMESTAMP(), '44.222.64.76')

Ответ MySQL:
144 Table './gak@002ecom@002eua_prod/stat_hits' is marked as crashed and last (automatic?) repair failed

Художні твори Проза Фантастика

Рівно о восьмій ранку (Рей Нельсон.Переклад)

© koka cherkaskij, 21-08-2023
У місцевому палаці культури гастролював заїжджий гіпнотизер.
Усе відбувалося так, як і завжди на подібних культмасових заходах.

Наприкінці вистави гіпнотизер, як завжди, наказав учасникам сеансу: "Прокидайтеся".

Ось тут і трапилося дещо незвичайне. Один із учасників прокинувся, але не просто прокинувся, а прокинувся цілковито, причому повністю. Раніше такого ніколи й ніде не траплялося. Проте ніхто цього не помітив та не звернув уваги.

Звали цього учасника сеансу Джордж Нада, і спочатку він просто мружився на публіку, що заповнила театр, не розуміючи, що сталося. Потім він усвідомив, що у натовпі глядачів то тут, то там зустрічаються якісь нелюдські обличчя – обличчя рептилоїдів. Зрозуміло, що вони були в залі від самого початку, але прокинувся по-справжньому лише Джордж, тож тільки Джордж і побачив, ким вони є насправді.

Вмить він зрозумів це, а також і те, що варто йому лиш чимось виказати себе, як рептилоїди  негайно знову накажуть йому заснути, і він буде змушений підкоритися їхній владі.

Він покинув театр і вийшов у залиту неоном ніч, старанно вдаючи, що не помічає повелителів Землі - великих зелених рептилій з численними жовтими очима. "Гей, приятелю, вогнику не знайдеться?" — запитав один із них. Джордж клацнув запальничкою, дав йому прикурити, потім рушив далі.

На вулиці Джорджу раз у раз траплялися біг-борди та мурали з фотографіями рептилоїдів і різними гаслами-командами, типу "Вісім годин працюй, вісім годин відпочивай, вісім годин спи!", "Створюй сім'ю і розмножуйся!". Погляд Джорджа впав на виставлений у вітрині магазину телевізор, і він ледве встиг відвернутися. Не бачачи рептилоїда на екрані, він зміг встояти проти команди "Продовжуйте дивитися наш канал".

Увійшовши у свою маленьку холостяцьку квартирку, Джордж відключив телевізор від мережі. Проте з інших квартир до нього долинали звуки сусідських девайсів. Здебільшого то були людські голоси, проте час від часу він чув гордовите каркання чужинців. "Підкоряйтеся уряду", - сказав один із них. "Ми - ваш уряд, - сказав інший. - Ми ваші друзі та слуги, і ви із задоволенням попрацюєте для нас, чи не так?"
    
"Підкоряйтеся!"

"Працюйте!"
    
Несподівано задзвонив телефон. Джордж здійняв слухавку. Це був один із рептилоїдів.

- Привіт, - голосно каркнув він. - Я ваш наглядач, начальник поліції Робінсон. Ти вже все, Джордже Нада. Завтра о восьмій ранку твоє серце зупиниться. Прошу повторити.

- Я вже все, - повторив Джордж. - Завтра о восьмій ранку моє серце зупиниться.
    
Наглядач повісив слухавку.

- Ні, не зупиниться, - прошепотів Джордж. Цікаво, чому вони захотіли його смерті? Запідозрили, що він прокинувся? Можливо. Очевидно хтось помітив, що він реагує на оточення не так, як інші люди, котрі не прокинулися. Якщо завтра в одну хвилину на дев'яту він ще буде дихати, у рептилоїдів не залишиться сумнівів щодо цього.

"Немає сенсу сидіти тут і чекати кінця", - подумав Джордж.

Він вийшов у місто. Плакати, телебачення, випадкові команди чужинців, здавалося, не мали над ним абсолютної влади, хоча він, як і раніше, відчував могутнє бажання підкоритися і втонути у  знайомих приємних галюцинаціях. Пройшовшись провулком, він зупинився. Просто перед ним, притуляючись спиною до стіни, стояв один із чужинців. Джордж підійшов до нього.
    
"Продовжуй рух", - прохрюкала тварюка, фокусуючи на ньому свої жахливі очі.

Джордж відчув: тварюка починає розуміти, що відбувається. За мить морда рептилії перетворилася на обличчя милого підстаркуватого п'янички. Власне, після рептилоїда будь-який п'яничка здався б наймилішим створінням. Джордж підібрав цеглу і щосили опустив її на голову старого. Через секунду образ п'янички розчинився у повітрі, на голові істоти замість звичної червоної проступила синьо-зелена кров, і зелебобік, посмикуючись і корчачись від болю, звалився на землю. Ще за мить він був мертвим.

Джордж відтягнув тіло зелебобіка в тінь і обшукав його. В одній кишені він виявив крихітне радіо, в іншій – незвичайної форми вилку та ніж. Радіо щось сказало незрозумілою мовою. Джордж поклав його поруч із тілом, проте ніж та вилку забрав.
    
"Втекти мені, мабуть, не вдасться, - подумав він. - То ж чи варто боротися?" Але, можливо…
    
Що, якщо він зможе розбудити інших? Варто ж спробувати!

Він пройшов дванадцять кварталів до квартири своєї подружки Лільки і постукав у двері. Вона з'явилася у дверях у купальному халаті.

- Я прийшов, щоб розбудити тебе, - сказав він замість привітання.
- Та я вже полчаса як проснулася, - відповіла вона. - Залєтай!

Він увійшов. По телевізору точилася якась передача. Він вимкнув його. Вона розстібнула халат.
    
- Ні, - сказав він. - Ти не поняла.  Я маю на увазі -  по-справжньому розбудити.

Вона з подивом зиркнула на нього так, що він аж клацнув пальцями і закричав:
- Прокинься! Господарі наказують тобі прокинутися!

- У тебе шо, шось із мозгами, Джордже? - з підозрою запитала вона. - Перестань валяти дурачка.

Він відважив їй ляпас.
- Твою мать! - закричала вона. - Ти шо, йобнувся?

- Ну, нічо, нічо, - сказав примирливо Джордж, розуміючи, що зазнав невдачі. - Узбагойся. Це ж просто така шутка.
    
- Ніхрєнасобі шуточка, дати мені по морді - це зовсім нікакая і не шутка! - вона продовжувала голосно стогнати і лементувати.
    
Пролунав стукіт у двері. Джордж відчинив їх - на порозі стояв один із рептилоїдів.
    
- Ви не могли б поводитися тихіше? – дуже гречно спитав він.

Очі і тіло рептилії злегка розпливлися, і перед Джорджем виник нестійкий образ товстуна середніх років в одній лише сорочці. Він був усе ще людиною, коли Джордж розсік йому горло ножем, проте не встиг товстун торкнутися підлоги, як тут же перекинувся на зелебобіка. Джордж втягнув його труп у квартиру і зачинив двері.

- Що ти бачиш перед собою? - спитав він Лільку, вказуючи на багатооку тварюку на підлозі.
    
- Ето ж містер… Містер Коуні, - прошепотіла вона з розширеними від жаху зіницями. - Ти... ти вбив його? Ти вбив містера Коуні? За что?
    
- Не шуми, - попередив Джордж, наближаючись до неї.
    
- Всьо-всьо-всьо! Більше не буду, Джордже. Клянуся, більше не буду, тільки, пожалуста, раді Бога, спряч свій ніж. - Вона позадкувала і вперлася лопатками в стіну.
    
Джордж зрозумів, що його зусилля марні.
    
- Зараз я тебе зв'яжу, - сказав він, - але спочатку ти скажеш мені, де жив містер Коуні.
  
- Перві двері налєво, як іти до сходів, - сказала вона. - Джордже… Жоржичку. Не муч мене. Якщо хочеш вбити, то давай, не тягни  кота за хвіст. Умоляю тебе, Джордже!

Він зв'язав її простирадлами і вставив кляп, потім обшукав тіло рептилоїда. Крім ще одного комплекту столового приладдя та ще одного маленького радіо у того нічого більше не виявилося.

Джордж підійшов до вказаних дверей. На його стукіт відповіли:
    
- Хто там?
    
- Це я. Я приятель містера Коуні, - сказав Джордж.
    
- Ой, а він на секундочку вийшов, але зараз має повернутися. - інший рептилоїд  прочинив двері і визирнув назовні. - Може, зайдете на каву?
    
- Чом би й ні, - погодився Джордж, не дивлячись йому у вічі. - Ми тут одні? - спитав він, коли зелебобік, повернувшись до Джорджа спиною, закривав двері.

- Так, одні, а що?
    
Перерізавши зелебобіку горло, Нада обшукав квартиру. Він знайшов людські кістки та черепи, недоїдену руку, а також великі акваріуми, де плавали гігантські товсті опариші.
    
"Личинки", - здогадався він та й повбивав їх одне за одним.

Також знайшлися у квартирі і пістолети, причому такої конструкції, якої він раніше не бачив. З одного він випадково вистрілив, але, на щастя, зброя виявилася безшумною. Заряджалася вона, схоже, маленькими отруєними дротиками.

Сховавши пістолет і кілька коробок із дротиками в кишеню, він повернувся до Лільки. Побачивши Джорджа, вона затремтіла від страху.

- Розслабся, мала, - сказав він, відкриваючи її косметичку, - я лише ненадовго візьму твою тачку.
    
Він дістав із Лількіної косметички ключі і спустився надвір.
    
Легковик  був припаркований на своєму звичному місці. Вмостившись на водійському сидінні, він завів автівку і покотив вулицею, куди очі дивляться. Не одну годину провів Джордж за кермом, відчайдушно намагаючись придумати якийсь план. Сподіваючись зловити музичну хвилю, він увімкнув радіо, але не знайшов нічого, крім новин – причому всі вони були про нього. Джордж Нада, маніяк-вбивця. У голосі диктора – одного з рептилоїдів – вчувалася нотка переляку. Що його так налякало? Хіба одна людина здатна зробити щось путнє?

Побачивши, що дорогу попереду перекрито поліцією, Джордж звернув на бічну вулицю. Жодних поїздок за місто, Жоржичку, сказав він собі.
    
Вони вже дізналися, навіщо він повертався до Лільчиної квартири, тож, мабуть, розшукуватимуть цю  автівку. Він залишив автомобіль у провулку та сів на потяг підземки. Чужаків у підземці чомусь не було. Можливо, вони вважали метро вульгарним видом транспорту, а можливо, це пояснювалося тим, що було вже пізно.
    
Коли один з них нарешті зайшов у вагон, Джордж зістрибнув на платформу.

Він піднявся на поверхню та зайшов у бар. Рептилоїд на екрані телевізора знову і знову повторював: "Ми – ваші слуги. Ми – ваші друзі. Ми – ваші слуги". Зелебобік здавався зляканим. Чого б це? Що може зробити одна людина проти всієї цієї орди?
    
Джордж замовив пиво, і тут до нього раптово дійшло, що зелебобік  на екрані не має над ним щонайменшої  влади. Він глянув на нього і подумав: "Він сам повинен вірити в те, що керує мною, інакше у нього нічого не вийде. Варто йому відчути хоча б маленьку дещицю страху, як його гіпноз втрачає силу".

Екран зайняла фотографія Джорджа, тому Нада поспішив зникнути у телефонній кабінці. Він зателефонував до свого наглядача - начальника поліції.

- Це Робінсон? – спитав він.
    
– Так. Слухаю.
    
- Говорить Джордж Нада. Я зрозумів, як розбудити людей.
    
– Що? Джордже, не вішай трубку. Де ти? - Робінсон був на межі істерики.
    
Джордж кинув трубку, розплатився і вийшов із бару. Їм буде неважко встановити, звідки він дзвонив.

Він знову спустився у підземку і поїхав у центр міста. Коли він увійшов до будівлі, де розташовувалася найбільша у місті телестудія, вже займалася зоря. Навівши довідки в адміністрації, він піднявся на ліфті нагору.

Поліцейський, який чергував перед входом до студії, впізнав його. "Йоптіль, та це  ж ви, Нада!" Його рот відкрився з подиву.

Джорджеві було неприємно вбивати його з пістолета, проте іншого виходу не залишалося.

Йому довелося умертвити ще кількох осіб, включаючи всіх чергових інженерів, перш ніж він досяг власне студії. За її стінами чувся хор поліцейських сирен, збуджені крики і тупіт людей, що бігли сходами. Зелебобік сидів перед телекамерою, повторюючи: "Ми – ваші слуги. Ми – ваші друзі. Ми – ваші слуги".

Появи Джорджа він не помітив. Коли Джордж вистрілив у рептилоїда з пістолета, той обірвав промову  на півслові, проте залишився сидіти у кріслі. Щоправда, вже мертвий. Джордж встав поруч з ним і сказав у камеру, наслідуючи каркання зелебобіків: "Прокиньтеся! Прокиньтеся! Подивіться, які ми, і повбивайте нас".

Голос, який почуло того ранку місто, належав живій людині на ймення Джордж, проте містяни поруч з ним побачили мертвого рептилоїда, і місто вперше прокинулося по-справжньому, і отоді  розпочалася війна.
    
Проте Джордж не дожив до перемоги. Він помер від серцевого нападу. Рівно о восьмій ранку.
  
#theylive #they_live

Автор - Рей Нельсон.
1963 рік.
Eight O’Clock in the Morning



Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)

не сподобалось
сподобалось
дуже сподобалось



кількість оцінок — 3

Рецензії на цей твір

Фільм Карпентера "Вони живуть"

© koka cherkaskij, 24-08-2023

[ Без назви ]

© Інра Урум, 23-08-2023

[ Без назви ]

© Dj. Djojz, 23-08-2023

Зелені серед нас

© Мандрівний, 23-08-2023

Всім влом рецензувати.

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Надія, 22-08-2023
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 1.026113986969 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Історія Європи. Український погляд
Кожен з нас має знати історію власного народу. Бо історія – це його посвідка на проживання на рідній …
Погляд на світ через призму пародії.
«Прометей поміж грудей» – тільки ця провокативна назва збірки чого варта! І це не натяк, це те, про …
День Соборності України
Вітаємо всіх з днем Соборності! Бажаємо нашій державі незламності, непохитності, витримки та величчі! …
Українські традиції та звичаї
Друзі! На сайті “Онлайн Криївка” є дуже цікава добірка книг про українські традиції та звичаї. …