Я хочу, по-перше, щоб ви процвітали самі для себе. Це може бути схожим на егоїзм, але тільки за такого егоїзму, коли людина в першу чергу піклується сама про себе, можна побачити інших. Тож я зовсім не проти такого егоїзму. На мій погляд, такий егоїзм повністю нормальний. Хіба троянда егоїстична, коли розкриває свою квітку? Хіба лотос егоїстичний, коли виринає з води, щоб розквітнути? Хіба Сонце світить через свій егоїзм? Навіщо взагалі так турбуватися про егоїзм?
Ви пізнали істину і народилися. Народження тільки відкриває можливості, це тільки початок, і зовсім не потрібно думати про кінець. Вам ще належить розквітнути. Це ваше перше і найважливіше завдання – розквітнути, стати повністю усвідомлюючими, повністю проникливими, пильними, свідомими. І тільки тоді ви зможете побачити, чим ви можете поділитися з кимось, як ви можете вирішити свої проблеми.
Одне я знаю точно: коли ви розквітнете, ви почнете ділитися з усіма. Це неминуче. Коли квітка розкривається, вона вже не може стримати свої аромати – їх неможливо заховати, вони все одно будуть розповсюджуватись, вони все одно попливуть в усіх напрямках. Тому, перш за все, станьте повністю утішеними, задоволеними, станьте наповненими. Спочатку просто будьте, і дуже скоро із вашого існування до інших потече благодать. Це не буде служіння, ви просто будете дарувати всім свою велику радість, яка від вас виходитиме. І немає більшої насолоди, ніж ділитися з іншими своєю благодаттю.
Людина може прожити дійсно багате, блаженне і повне екстазу життя. Але спочатку вона повинна зробитися відповідальною за себе саму – нести повну відповідальність за все своє хороше і за все своє погане. Всі релігії навчають вас ухилятися від вашої відповідальності й перекладати її на Бога. Але такого Бога, на якого можна перекласти свою відповідальність, – не існує.
Мій підхід полягає в тому, щоб ви самі стали творцем. Для цього вам потрібно просто вивільняти свою творчу енергію. А це буде можливим тільки тоді, коли той намальований і застиглий Бог, якого вам нав’язали раніше, буде усунений, ліквідований, буде повністю стертий із вашої картини світу. Так, напочатку ви будете відчувати пустку, тому що певне місце всередині вас було заповнено тим фальшивим Богом. Він там жив тисячі років, священний вівтар вашого серця був заповнений його фіктивною ідеєю. І тепер, коли раптом його не стало, ви можете відчути пустку, страх, безпорадність. Але це дуже добре, що ви відчуєте пустку. Це добре, що ви почнете боятися. Це добре, що ви відчуєте себе безпорадним – бо саме така реальність, саме такий Всесвіт. А те, що ви відчували раніше, було фікцією. Фікції вам не допоможуть, вони тільки можуть дати вам деяку тимчасову втіху, яка рано чи пізно виявиться марною.
Вам потрібна трансформація, а не втіха. Якщо вам щось і потрібно, так це зовсім не втіха, а зцілення від всіх хвороб, які ви в собі носите, – вам потрібна істина. Істина – це одкровення. Вона вже у вас є, вона закладена в кожну людину природою. Вам її не потрібно винаходити, вам її не потрібно вигадувати. Кожна людина від природи може запросто визначити, що правильно, а що неправильно в кожній конкретній, наголошую – конкретній ситуації. І їй для цього зовсім не потрібно з кимось радитися чи шукати вже існуючі погляди на подібні ситуації.
Однак переважна більшість людей або не вміють, або просто не хочуть бачити істину. Вони звикли думати, що їм хтось допоможе, нехай то навіть буде не Бог. На догоду саме таким людям приходять журналісти, які весь час ганяються за сенсаціями і переконують усіх, що сенсації щось можуть прояснити. Їхній бізнес повністю залежить від сенсацій. Цим самим вони експлуатують найнижчі інстинкти людства. Є одне старе визначення філософа: філософ – це сліпа людина, яка темної ночі в темній кімнаті без світла намагається знайти чорного кота, якого там немає. Це дуже старе визначення. Дозвольте мені дещо до нього додати: журналіст – це той, хто за таких самих умов знайшов кота. І для когось це стає неабиякою новиною.
Я продовжую давати вам правильні відповіді на неправильні запитання, але нічого кращого я не можу зробити. Я розумію, що ви не можете правильно сформулювати своє запитання, але на будь-які ваші запитання я не можу давати неправильні відповіді, – так що ж мені робити? Адже все це продовжується й далі – ви продовжуєте ставити неправильні запитання. Через те мене не дуже-то й хвилюють самі формулювання ваших запитань – однаково я кажу те, що маю казати. А ваші запитання – просто нагода про це говорити.
Ви – гармонійне ціле. Все, з чого ви складаєтеся, – єдине ціле. Ви не зможете збагатити якусь одну частину себе і збіднити іншу: ви зміните все в цілому – ваше ціле стане або біднішим, або багатшим. Вам потрібно прийняти цю свою цілісність. Тому просто живіть, живіть з повною енергією. Запаліть свічку свого життя відразу з обох кінців – тільки тоді ви зможете жити і померти в блаженстві, посміхаючись. Посміхатися напередодні смерті може тільки той, в чиєму житті не було жодного непрожитого моменту, у кого нічого не залишилось незавершеним, над ким вже ніщо не нависає, запитуючи: «Ей, почекай, а як же на рахунок мене?» Якщо нічого не залишилось незавершеним, якщо кожен момент був прожитий повністю, – у вас всередині замість безлічі запитань залишиться тільки тиша.
Коли ви повністю проживаєте кожен момент, то на майбутнє на залишається нічого, тому що завтрашній день цікавить тільки тих, хто не живе саме зараз: якщо ви не зробили чогось вчора, то ви хочете це зробити завтра. А коли в минулому дні ніщо не залишилось незавершеним, тоді вам не потрібно нічого відкладати на завтра. Тоді «зараз» – це все, що у вас є. Так склалося, що я жив, не розмірковуючи над минулим, не піклуючись про майбутнє. І тоді я зрозумів, що жити можна тільки так. Інакше ви будете тільки думати, що живете, але не будете жити насправді. Ви будете мати надію почати жити гарно колись, але так ніколи і не почнете. Або ви будете пам'ятати, як жили колись, але не будете жити зараз. Ви будете жити або в своїй пам'яті, або в своїй уяві, але не в реальності.
Вчорашній день не може бути прожитий заново, хіба що в уяві, але не насправді. Він вже помер, і не існує жодного способу його оживити. Ви не можете полинути назад у часі: те, що минуло – минуло назавжди. А завтрашній день ще не настав. Мало того – він ніколи так і не настане. Він ніколи не настає – завтрашній день – така вже його природа. Той день, що настає завтра, – він буде вже «сьогодні», тобто «завтра» завжди наближається, наближається, наближається... але так і не настає. «Завтрашній день», на який ви покладаєте так багато надій, – це не день, а тільки надія, яка так ніколи і не буде виконана.
Існування знає тільки один час, і цей час – теперішній. Три часи – минулий, теперішній і майбутній – створені виключно мовною необхідністю, потребою пояснювати, що було до чогось, що було під час чогось, і що було після чогось. Ці три часи створили три тисячі непорозумінь у нашому розумі. А існування знає тільки один час, і цей час – «зараз», і він зовсім нікуди не біжить, він абсолютно нерухомий. Коли ви повністю тут, коли минуле не тягне вас кудись назад, а майбутнє не вабить вас кудись вперед, – ви зупиняєтеся.
На мій погляд, усвідомлення – це означає просто бути в даному моменті, бути повністю в даному моменті. І тоді кожен момент стає таким прекрасним, таким благосним, таким свіжим. Коли ви пізнаєте цей стан – він ніколи вже не зістариться, він вже ніколи не мине.
Чи не найсильніша людська потреба – це бути комусь потрібним, інакше людина в повному сум’ятті. Людина дивиться на дерева, на хмари, на Сонце, на Місяць, на зірки, на гори – і їй здається, що вона зовсім нікому не цікава і не потрібна. Вам здається, що все існування до вас повністю байдуже і нікого не хвилює, є ви чи вас немає. Через це в розумі людини виникає сум’яття, і вона починає цікавитися релігією, так званою релігією.
Справжня ж релігія повинна намагатися будь-якими засобами допомогти вам усунути потребу бути комусь потрібним, щоб ви побачили, що немає ніякої необхідності нав’язувати комусь свою потрібність, що бажаючи цього, ви бажаєте нереального. Багато дітей юнацького віку інтуїтивно, природно намагаються втекти від тотальної опіки своїх батьків, а потім, ставши дорослими серед вже понівечених дорослих, самі повторюють ту ж помилку. Є речі в яких людину потрібно залишити однією, щоб вона на власний розсуд вибирала те чи інше – тільки тоді вона для себе щось відкриє. Якщо ви намагатиметесь їй допомогти – ви її тільки покалічите. Не намагайтесь нікому нав'язати вашу допомогу, якщо людина може справитися сама. Не нав'язуйте нікому свій погляд – у людей є свої очі. І, будь ласка, навіть не намагайтеся надягти ні на кого свої окуляри – у всіх свої діоптрії – ви тільки зробите людину сліпою.
У справді релігійної людини не буває навожде́ння, наслання, – їм ні за що зачепитися, вони не знаходять в цій людині чогось такого, до чого можна було би прискіпатися. Життя справді релігійної людини просте, природне, невимушене, спонтанне – вона живе від моменту до моменту. У неї немає великих ідей, які б вона хотіла довести всьому світові, у неї немає великих ідеологій, які б вона хотіла дати людству.
В бездонній тиші немає ні твого, ні мого. Життя є просто життя, єдина течія. Ми з’єднані всі разом невидимими його нитками. Якщо я зроблю вам шкоду – я зроблю шкоду собі. Якщо я зроблю шкоду собі – я зроблю шкоду вам усім. Життя – це потік, рух, безперервність. В ньому немає нічого неправильного. Насолоджуйтесь кожним моментом, що настає і закінчується. Випийте його настільки, наскільки зможете, адже він такий швидкоплинний – тому не тратьте часу на роздуми. Не зупиняйтеся на думці, що він швидкоплинний, не турбуйтеся тим, що буде завтра, і чи залишиться це з вами чи ні. Про минуле теж не думайте. Поки цей момент не закінчився – пийте весь його сік, випийте його весь до дна. Тоді ви вже не будете турбуватися – є ще цей момент, чи він вже закінчився. Якщо його ще трохи залишилось – ми будемо його пити і далі. Якщо він вже закінчився – добре – ми будемо пити з якого-небудь наступного моменту.
Не повністю прожите минуле – виключно тільки воно – стає вашим психологічним тягарем. Дозвольте повторити: непрожите минуле – це всі ті моменти, які ви могли би прожити повністю, але так їх і не прожили. Це всі ті полюбовні зв’язки, які не сталися і про втрату яких ви жалкували; це всі ті пісні, які ви могли заспівати, але, застрягши в якихось безглуздих справах, забули заспівати; це всі ті слова, які ви могли сказати, але так і не сказали, – все те непрожите минуле стає вашим психологічним тягарем, який з кожним днем стає все важчим і важчим. Ось чому літні люди стають такими дратівливими, подразливими. В цьому немає їхньої провини. Вони і самі не знають, чому вони такі нервові, чому їх все дратує, чому їх все злить, чому вони не можуть дозволити нікому бути радісними, чому вони не можуть дивитися на дітей, що танцюють, співають, стрибають, радіють, – чому вони завжди хочуть бачити всіх тільки спокійними. Так що ж такого з ними сталося?
Це просто психологічне явище – вся справа в їхньому непрожитому житті. Коли вони бачать, що дитина починає танцювати, їхня власна внутрішня дитина починає сердитися, тому що їхній внутрішній дитині колись якимось чином було заборонено танцювати – можливо батьками, старшими братами чи сестрами, можливо, навіть, самим собою, тому що за це її хвалили, чимось нагороджували. Її показували сусідам і казали: «Подивіться на цю дитину – яка вона спокійна, тихенька, нікому не заважає, не те, що он та, непосидюча». Їй створили її его і його задовольнили. Так чи інакше, ця дитина своє втратила ще в дитинстві, і тепер вона нікому не може цього пробачити, вона не може терпіти іншу дитину, яка танцює. Адже це її власне непрожите життя, яке залишило в ній рану, тепер знову спливає нагору.
І як багато у вас ось таких ран?! Сотні, тисячі, вони весь час вишиковувались одна за другою, вони поступово накладалися одна на одну, тому що в житті ви залишали дуже багато непрожитих моментів…
Якщо ви зустріли друга – віддайтеся цьому моментові. Адже хто знає – можливо ви його більше ніколи не зустрінете? Тоді ви пожалкуєте, і тоді це минуле, яке ви не задовольнили, буде вас переслідувати. Може бути і навпаки: ви зустріли людину, яку не хочете чути і бачити, – пройдіть мимо, не зупиняйтеся, і якщо ви не пожалкуєте про таке своє рішення, то це означатиме, що ви зробили правильно. Але якщо ви пожалкуєте, якщо десь глибоко всередині ви подумаєте, що таки хотіли цій людині щось сказати, – поверніться, наздоженіть її і скажіть їй те, що хотіли. Хтось хоче сказати іншій людині : «Я тебе кохаю», а сам чекає якоїсь нагоди, чекає рік за роком, але так нічого і не каже. А та людина одного разу може померти, і тоді той, хто не сказав, буде плакати і жалітися: «Я хотів сказати, що я її кохаю, але так і не зміг».
Я навчаю вас жити по-справжньому, жити життя, наповнене екстазом, жити життя, яке всебічне на фізичному рівні, на ментальному рівні, на духовному рівні; жити життя, розкривши всі свої можливості. Випийте із кожної миттєвості життя всі можливі і приємні вам задоволення, всі можливі радощі так, щоби потім не жалкувати, що ви щось зробили не так, що ви щось втратили.
Тільки дуже небагато людей живуть по-справжньому. Дев’яносто дев’ять і дев’ять десятих відсотків усіх людей не живуть, а вчиняють повільне самогубство. Одне зернятко може розростися мільйоном зерен – ви це знаєте, і ви самі бачите, який величезний достаток і багатство в самому існуванні. Одне зернятко може зробити зеленою всю Землю, та що там Землю – увесь Всесвіт! Лише одне зернятко – які величезні можливості несе в собі одне малесеньке зернятко! Але ви можете також зберігати це зернятко у вашому сейфі, берегти його на вашому банківському рахунку і жити таке життя, яке і життям не назвеш.
Життя постійно дає вам підказки. Звертайте увагу, наприклад, на все, що вам сниться. Ваші сни показують те, на що в реальності ви не звертаєте уваги. Чим більше людина живе в реальності, тим менше вона бачить снів. Їй просто вже нема про що бачити сни. Коли настає час лягати спати, така людина вже закінчила всі свої денні справи, вона вже закінчила весь свій сьогоднішній день так само, як і закінчувала всі минулі дні. Вона не бачить у снах того, що натякає їй на незроблені вчинки, тому у неї немає тяжкого похмілля після снів.
Після смерті немає життя, принаймні такого, яким ви його знаєте. Якщо і є якась інша форма життя після смерті, то ви повинні навчитися його жити вже зараз, ви повинні бути готовим його прийняти звідси. Якщо ви хочете жити і після цього життя, то ви повинні жити своє теперішнє життя так повно, так цілісно та інтенсивно, що якщо й існує життя після смерті, то щоб ви змогли жити і там, а якщо його немає, то і говорити ні про що.
Станьте розумними – і тоді любов обдарує вас всіма кольорами райдуги, і тоді кожна людина буде приносити вам насолоду. Одна жінка торкнеться тільки одного аспекту вашого єства, а інші аспекти залишаться незадоволеними, голодуючими. Один чоловік торкнеться тільки однієї грані вашого серця, а інші грані не матимуть зростання. Якщо ви чіпляєтеся за одну людину – одна ваша частина стає монстром, а інші частини починають зав’ядати. Це не означає, що ви повинні постійно прагнути всіх, бо може статися так, що ви зустрінете якусь одну людину, яка доповнить все те, що вам не вистачає, і з якою всі частинки вашого єства розквітатимуть. Просто слухайтеся того голосу, що живе у вашій середині, але слухайтеся його уважно і безперервно, кожного дня і кожного разу, коли він вам щось намагається сказати.
Зберіть всю вашу життєву енергію тут і зараз, виливайте її цілком на цю миттєвість настільки інтенсивно і повно, наскільки зможете. І тоді в цю мить ви відчуєте справжнє життя, і тоді ви відчуєте присутність справжнього Бога. Для мене таке життя є еквівалентом Бога. Немає іншого Бога, окрім такого життя.
Для щастя не потрібно підстав чи причин. Підстави потрібні для нещастя, а щастя – це простий природний стан. Сама природа людини – бути радісною і щасливою. Щоб стати нещасним, потрібні причини, але у щастя немає причин. Щастя самодостатнє. Це переживання прекрасне саме собою, які тут потрібні причини? Навіщо для нього якісь причини? Його самого повністю достатньо – воно саме є своєю причиною.
Якщо ви створюєте пісню, якщо ви створюєте музику, якщо ви створюєте сад, – ви стали релігійними. Тепер вам іти до церкви в пошуках релігійності – безглуздо, а от створювати сад – це дійсно релігійно. І якщо ви зможете насолодитися цим життям повністю – вас вже не турбуватиме, що буде після смерті, тому що зараз із вами так багато відбувається, що ви і уявити собі не можете, що може бути щось більше.
В житті немає протиріч, всі протиріччя – це доповнення одне до одного так само, як день взаємопов’язаний із ніччю, життя взаємопов’язане зі смертю. Вам не сховати одну половинку цілого від другої його половинки. Вам не сховати факт існування смерті. У будь-якій країні на околицях міст ви можете побачити цвинтарі. Їх варто було би влаштовувати прямо в центрі міст, щоб кожному перехожому вони знову і знову нагадували про смерть, бо смерть – це єдина річ, в якій ви можете бути впевнені стовідсотково. Все інше – просто ймовірності: може статися, може і не статися, але смерть – це вже не ймовірність. Смерть – це єдина визначеність у всьому нашому житті. Що б не трапилося з вами – смерть на вас чекає, ви її не уникнете, ви нікуди від неї не втечете. Смерть вас зустріне, куди в ви не пішли і що б ви не робили.
Досягши певного віку, людина має бути вільна прийти до медичного закладу й попрохати звільнити її від тіла. Вона має на це повне право, якщо вона більше не хоче жити. Вона вже достатньо прожила, вона вже зробила все, що хотіла зробити, – і тепер вона хоче померти не в муках від раку чи туберкульозу – тепер вона хоче смерті спокійної. У кожній лікарні має бути спеціальне відділення зі своїм персоналом, куди люди могли би прийти, розслабитися, де професійні медики допомогли б їм померти гарною смертю, без жодних хвороб.
Я вже казав, що в житті немає більшого переживання, ніж смерть. Я так це кажу не тому, що вже вмирав і повернувся назад, щоб вам розповісти, а тому, що я знаю, що в медитації ви входите в той самий стан, що й стан смерті. В глибокій медитації ви вже поза законами своєї фізіології, поза законами біології, поза законами хімії, поза законами психології, – все це залишається далеко позаду. Ви входите до свого внутрішнього центру, де є тільки чисте усвідомлення. Це чисте усвідомлення і залишиться з вами, коли ви помрете. Воно єдине, що не може вас полишити. Все інше, що може нас покинути, ми самі відкидаємо в медитації.
Отож, медитація – це переживання смерті під час життя. І вона дає настільки прекрасні, настільки невимовно прекрасні переживання, що про смерть можна сказати лише одне: вона має бути переживанням, що перевершує медитацію в мільйони разів.
Це тільки ми приходимо і відходимо – існування ж залишається таким, яким воно є. Не час минає – ми минаємо. І ми робимо велику помилку: не зрозумівши, що це ми минаємо, а не час, ми зробили один, ніби великий винахід – годинник – ми вигадали час. Просто подумайте: якби на Землі не було б людей, чи був би час, яким ми його уявляємо? Все було б таким, як і завжди: океан продовжував би накочуватись на берег, обрушувати свої хвилі на камені. Сонце продовжувало б сходити і заходити, але ні для кого не було б ні вранішньої пори, ні вечірньої. Часу в нашому розумінні не було б як такого. Час – це винахід розуму, він заснований на поняттях «вчора» і «завтра». Теперішній момент не належить часу. Коли ви просто тут і зараз – часу не існує.
Ви часто намагаєтеся будь-що втриматися за якийсь момент, який здається вам приємним, комфортним. Навіщо це робити? Навіщо вам за всяку ціну утримувати саме цей момент? Звідки ви знаєте, що не буде моментів, які ще кращі, ніж цей? Хвилину тому ви й не думали, що цей приємний момент міг прийти, і хто знає, можливо, коли цей момент скінчиться, прийде ще кращий момент. В дійсності воно так і буде, тому що, коли ви увійдете в цей момент цілком і повністю, коли ви пізнаєте всю красу цього моменту з усіх боків, ви навчитеся чомусь надзвичайно важливому. І ви скористаєтеся цим пізнанням наступного моменту. Кожного моменту ви будете ставати все більш зрілими. Кожного моменту ви будете ставати все більш центрованими, все більше тут і зараз, все більше усвідомленими, все більше проникливими, все більше здатними жити.
Будь-яке моє твердження може здатися суперечливим із моїми попередніми твердженнями. Не турбуйтеся про це. Людина, яка живе життя на повну, весь час перебуває в трансформації, вона весь час змінюється, і тому розповідати про одне й те ж саме вона може з різних боків, з нових кутів, що їй весь час відкриваються. Те, що я кажу щодо чогось зараз – правильне, а те, що я скажу завтра про те саме, буде ще правильнішим. Остаточно правильною буде остання фраза, яку я скажу на смертному ложі, а до тієї фрази – вам вирішувати, що правильніше, а що ні. Я жива людина, і ніяк не прив’язаний до минулого. Життя кожної людини іде своїми власними шляхами, і якщо ви надумаєте взяти в свої руки все і зробити його сталим, щоб ним керувати, – в той момент ви своє життя зіпсуєте. Дайте життю повну свободу.
Світ складається не з іменників, а з дієслів. Іменники – це винахід людини – необхідний, але все ж таки винахід людини. Але існування складається з дієслів, тільки з дієслів, в ньому немає ні іменників, ні займенників. Подивіться навколо – ви бачите квітку троянди. Сказати, що слово «квітка» – це іменник, буде неправильно, тому що її цвітіння продовжується, і воно колись закінчиться, отже це дієслово, це плин. А ви «квітку» перетворили на сталий іменник. Подивіться на річку. Ви назвали її «потоком» і перетворили на іменник. Але ж вона «тече», точніше було би назвати її дієсловом «тече», «рухається».
В житті все тече, все рухається. Дитина стає юнаком, юнак стає дідом, у діда народжуються внуки, життя переходить в смерть, смерть переходить в життя. Все в русі, в постійній зміні, це нескінченність. Вона ніколи не зупиниться, вона ніколи не зупиняється повністю. Повна зупинка можлива тільки в мові, в житті її не буває.
Людина усвідомлення непередбачувана, тому що вона ні на що не реагує автоматично. Ви не можете передбачити її вчинок наперед, щомиті він новий. Вона може у певний момент вчинити певним чином, а наступного моменту вчинити зовсім не так, тому що в той, наступний момент, все змінилося. Життя змінюється кожної миті. Життя – це річка, що тече. В ній немає і не може бути нічого статичного, за винятком вашої підсвідомості та її реакцій, які можуть стати статичними.
Кохання – це взаємовідносини, які теж постійно змінюються. Кохання не буває сталим, незмінним. Тому і з’явився шлюб. Шлюб – це смерть кохання. І справді – кожен чоловік не довіряє своїй дружині, а кожна дружина не довіряє своєму чоловікові. Саме явище шлюбу існує тому, що ви не вмієте довіряти, отже – вам потрібно поставити між собою закон. Інакше одного кохання було б цілком достатньо. Але ніхто не довіряє коханню, і для цього є підстава. Справжня квітка троянди розквітає, розповсюджує свій аромат і потім вмирає. Лише штучні, пластмасові троянди не розквітають і не вмирають. Одного разу кохання приходить, розквітає, розкривається, але немає нічого вічного: воно в’яне, опадає та вмирає. Ось ви йому і не довіряєте. Вам доводиться ставити між вами закон замість кохання. Закон – це пластмасова квітка. Ось що таке шлюб – кохання, яке стало пластмасовим.
Справді закохані це зрозуміють – те, що є між ними, надзвичайно прекрасне, воно їх напоює, воно переносить їх в інші виміри, але коли воно зникає, то весь світ змінюється, і нічого того, що в ньому було за кохання, без кохання вже не буде. Справді закохані будуть вдячні одне одному, вони не будуть сваритися. Вони подарували одне одному так багато миттєвостей вічності. Вони не забудуть ті миттєвості, вони не будуть розчаровані одне одним, вони розійдуться як друзі, з відчуттям величезної вдячності одне одному.
Навіщо обмежувати себе одним коханням? Навіщо примушувати себе кохати тільки одну людину, тоді як природа зовсім цього не вимагає? Природа вимагає, щоб у вашого кохання було стільки різних людей, скільки це можливо для вас, тому що те, що ви не зможете пізнати від однієї жінки, ви пізнаєте від іншої; те, що ви не пізнаєте і не переживете з одним чоловіком, ви переживете з іншим. Кожне кохання, кожна любов, – неповторні. Між ними не існує конкуренції. Між ними не існує ворожнечі.
Вся моя робота полягає в спростовуванні – в спростовуванні всякої брехні, що накопичилася навколо вас, а зовсім не в тому, щоб замінити щось одне чимось іншим. В цьому сенсі я хочу зробити вас абсолютно голими, абсолютно одинокими. Це для того, щоб ви краще пізнали себе. Я вважаю, що тільки в абсолютному усамітненні ви зможете пізнати істину, тому що істина – це ви самі.
Самотність – це коли вам не вистачає інших. Усамітнення – це коли ви шукаєте самого себе.
В цьому житті все минуще, недовговічне. Я не бачу нічого поганого в цій мінливості. Насправді, саме через те, що життя таке скороминуще, воно так захоплює, так збуджує. Якщо зробити його незмінним – воно стане нецікавим, воно стане мертвим.
Щастя, до якого ви звикли, завжди виникає з якоїсь певної причини: ви отримали Нобелівську премію – ви щасливі; ви отримали за щось нагороду – ви щасливі; ви виграли якесь змагання – ви щасливі. Щось стало причиною вашого щастя, щось таке, що залежить від інших. Блаженство ж – це щось зовсім інше, воно ні від кого не залежить, тільки від вас самих. Блаженство – це насолода, коли ви щось створюєте незалежно від того, подобається воно комусь, чи ні. Ви насолоджувались ним, коли ви його творили, – і цього є більш ніж достатньо. Тільки людина, яка творила без внутрішньої насолоди, без блаженства, буде запитувати, чи сподобалось комусь її творіння; людині ж, яка творить з насолодою, з любов’ю, такі запитання – чужі.
Людина, яка пристрасно захоплена грошима, не вміє ними користуватися. Насправді, вона їх просто псує – вона не розуміє саме їхнє призначення. В кожній мові, в усіх мовах світу з грошима пов’язане ще одне поняття – поточний рахунок. В цьому є великий сенс – гроші повинні бути течією, подібно течії в річці. Гроші повинні текти, вони повинні рухатися дуже швидко. Чим швидше вони рухаються, тим багатше суспільство. Скупа людина, насправді, ворог для грошей. Вона їх знецінює, зменшує їх вигідність, тому що не дозволяє їм стати «поточними», не дозволяє їм виконувати їхню функцію.
Люди піднімаються на найвищий щабель соціальної драбини – і раптом розуміють, що все їхнє життя було прожите дарма. Вони йшли, йшли – і дійшли, але куди? Вони нарешті дісталися до місця, за яке билися, – і боротьба була неабиякою, вона була не на життя, а на смерть, – вони покалічили стількох людей, стількох людей було використано в якості засобів тієї боротьби, на стільки голів прийшлося наступити, щоби пройти далі. І ось ви дісталися до останнього щабля, але чого ви цим досягнули? Ви, всього-на-всього, даремно прожили своє життя. І тепер навіть для того, щоб це зрозуміти, вам потрібна величезна мужність. І тоді ви думаєте, що вже краще й далі посміхатися і робити вигляд великої людини, зберігаючи ілюзію: принаймні інші, такі ж самі, як і ви були до цього відкриття, вірять, що ви – велика людина.
В житті найнезвичайніше – бути звичайним. Всі хочуть бути незвичайними – це так звично. Але щоби бути звичайним і залишатися звичайним завжди – це надзвичайно незвично.
Ніхто не зможе порушити блаженства того, хто прийняв свою звичайність без будь-якого незадоволення, без будь-якого ремствування, – а з радістю, тому що саме існування абсолютно звичайне. Ніхто ні в кого вже цього не зможе вкрасти, ніхто вже цього не змінить – і тоді, де б ви не були, ви залишитесь блаженними. Саме слово «блаженний» означає «дуже щасливий», але від того, що справді щасливих, блаженних людей надто мало, до цього поняття додалася оцінка «не сповна розуму», «недоумкуватий». Блаженні стали для вас ніби посміховиськом, але сміючись із них, ви смієтеся самі із себе.
Кожна людина настільки неповторна, що вона не може бути схожою на когось. Це зовсім не означає, що хтось вище, а хтось нижче. Це просто означає, що кожен унікальний, і немає проблеми порівнювати, її взагалі не існує. Троянда бездоганно прекрасна, коли вона просто троянда. Лотос бездоганно прекрасний, коли він просто лотос. Польові квіти бездоганно прекрасні, коли вони просто польові квіти. І ніхто не може сказати, хто кращий – троянда, лотос, чи польові квіти. А якщо навіть хтось так і скаже, то його лотос не стане трояндою, а троянда – його лотосом. Ви не можете піти шляхом, який приготував для вас хтось інший, – ви повинні йти самі і прокладати свій власний шлях.
Не ходіть дорогами, котрі вже є, котрі вже натоптані. І не просто йдіть своєю дорогою, ні, – вам потрібно саме прокладати її, торувати свій власний шлях у міру ваших сил, коли ви йдете. І пам’ятайте, що ця дорога ваша, вона тільки для вас і ні для когось іще. Це так само, як птахи, пролітаючи по небу, не залишають слідів для інших птахів. Небо залишається чистим, і якийсь птах може пролетіти слідом за іншим птахом, але йому все одно прийдеться летіти своїм шляхом, – помахи крил, його дихання все одно будуть іншими.
Бути одному так прекрасно. Ніхто не користається вашою присутністю, ніхто на вас не тисне, ви у своєму власному розпорядженні, ви й інших зробили у їх власному розпорядженні. Зібраній в одне ціле людині достатньо самої себе. Вона цілісна. Таку людину я назвав би святою – тому що вона цілісна. Вона настільки задоволена, що не відчуває ніякої потреби в небесному батькові, що повинен про неї піклуватися зі своєї хмаринки. Ввесь світ разом із нею – це і є її Бог. Така людина так насолоджується кожним моментом, що ви не примусите її боятися завтрашнього дня, бо завтрашнього дня не існує для цілісної людини. Ось цей момент, що сьогодні, – це все що є, і не існує ніяких учора і ніяких завтра.
Прийміть свою одинокість. Прийміть своє невігластво в тому, чого не знаєте. Прийміть свою відповідальність у тому, що знаєте. А потім ви побачите чудо, що стається на ваших очах. Одного разу, раптом, ви побачите себе в зовсім іншому вимірі, ви побачите себе таким, яким ще ніколи не бачили. Того дня станеться ваше справжнє народження як релігійної людини. Релігія – це, всього-на-всього, поворот на сто вісімдесят градусів: від інших до себе.
Як тільки ви станете більш усвідомленими, більш природними, більш мовчазними, як тільки ви подружитеся з самим собою, перестанете з собою боротися і глибоко розслабитеся – ви почнете помічати в собі звички, які абсолютно безглузді; і тоді вже стане просто неможливо продовжувати ними користуватися. Це зовсім не так, коли ви примушуєте себе зректися якихось звичок – зовсім навпаки. Просто ви одного разу помітите – що сталося? Якоїсь звички, яка була у вас багато років цілодобово, вже декілька днів немає, ви про неї вже зовсім забули, і вам зовсім не хочеться до неї повертатися.
Просвітлення означає, що ви наповнилися світлом. Цей спалах непередбачуваний, і він не іззовні. Це спалах ізсередини. Раптом не стало більше проблем і питань, які вас постійно переслідували, не стало більше пошуків їх подолання. Ви раптом опинилися ніби вдома, вперше в повному спокої, нікуди не поспішаючи, вперше в цьому моменті, тут і зараз. Просвітлення – це дуже просте і дуже звичайне переживання, дуже простий і дуже звичайний стан. Якщо я бачив розкрите небо – то щось від цього розкритого неба зостанеться в моїх очах. Якщо я бачив мільйони зірок – то щось від тих зірок зосталося в мені. Але я цього не домагався. Так само і з просвітленням.
Якщо ви будете продовжувати вдивлятися і занурюватися все глибше у своє власне існування, то ви дійдете до точки, від якої ви почали забувати себе і замість того вирощувати своє его. Цей момент стане моментом просвітлення, бо як тільки ви зрозумієте, що таке его – все, для вас із ним гра скінчена.
Коли ви мовчите, істина з’являється не як об’єкт перед вами – ви раптом бачите, що ви самі і є істина. Шукати більше нічого. Шукач сам є об’єктом пошуків. Спостерігач сам є об'єктом спостережень. Дуальності більше не існує. І вже немає про що думи думати. Вже немає сумнівів, які треба підтверджувати або спростовувати. Немає віри, якої треба дотримуватись. Немає ідей, які потрібно комусь втлумачувати. Коли ви усвідомите, про що ваші сни, – це і буде смерть снів.
Це сталося зі мною, і це не може бути неможливим для вас. Я лише звичайна людина, така ж сама, як і ви. Якщо це могло статися з ось цією звичайною людиною – то чому це не може статися з вами? Можливо, вам доведеться рухатися під іншими кутами; можливо, вам знадобиться якийсь інший метод; можливо, вам доведеться іти довше, бо з вашого боку ця гора не така похила, – але це все одно станеться!
Я весь час намагаюся вам нагадати, що коли ви наповнитеся внутрішнім блаженством, всі ваші запитання зникнуть – ні, не отримають відповідей, не вирішаться, а просто зникнуть, розтануть. Запитання просто стануть непотрібними. І коли ви віднайдете цей стан, в якому немає запитань, немає сумнівів, немає надій, коли ви станете повністю задоволені, наповнені, – з вами станеться знання. Ви станете Соломоном.
Пам'ятайте – ваше тільки те, що ви пережили самі. Ви знаєте тільки те, що ви пізнали самі. Хай цього буде зовсім небагато – не хвилюйтеся. Зернятко буває дуже маленьким, але воно містить в собі величезні плоди. Воно – не якась матеріальна річ. Воно – існування, готове вирватися нагору. І воно чекає сприятливої нагоди, яку можете подарувати тільки ви.
Можете називати це медитативністю, можете називати це усвідомленістю, – все це тільки слова, але найголовнішою властивістю цього є абсолютна безмовність, коли у вас всередині нічого не ворухнеться, нічого не колихнеться. Цей стан і є божественність.
Світло приходить і зникає, але пітьма є завжди. Коли світло є – ви просто пітьми не бачите; коли світла немає – ви починаєте її бачити. Але вона присутня завжди. Ви не можете її викликати. Ви можете викликати світло. Ви розпалюєте вогонь, підкидаєте дров, і коли дрова закінчаться – світло зникне. Світло було викликане вами, отже це результат ваших дій. Пітьма ж не має джерела, вона не є результатом чиїхось дій. Вона безпричинна і вічна.
Нірвана – це дуже просто. Це означає «загасити маленьку свічку его». І раптом… реальність завжди була поруч, але через запалену свічку его ви не могли її розгледіти. Тепер свічки его більше немає, залишилась одна тільки реальність. Вона завжди була присутня, ви не лишалися без неї із самого початку. ЇЇ неможливо втратити, навіть якщо сильно захотіти. Це сама природа – як ви можете її втратити?
Так що нірвана – це як пітьма. Світло его, яке її приховувало, погашено, і перед вами вся ваша реальність, зі всією своєю красою, зі всією своєю благодаттю, зі всім своїм блаженством.
Спочатку була тиша, а не слово.
Посередині була безмовність.
Вкінці – безголосся.
***
Післямова перекладача
Увесь процес перекладу і реставрації тексту приносив мені таку невимовну насолоду – це продовжувалося більше місяця – що це важко з чимось порівнювати… Ні – це неможливо з чимось порівняти…
І тепер я знову вітаюся і розмовляю зі своїми співробітниками, але – з кожним по-різному. А до багатьох водіїв – ні, не вітаюся, і думаю, що це до їхньої трансформації, а не до моєї.
Дякую тобі, Ошо, що допоміг сформулювати мої власні думки матеріальними словами.
