Вогні.
Їх у такому великому місті, як Харків, багато, особливо в центрі. Там від світла аж очі ріже — сліплять ілюмінація на великій ялинці, екрани величезних моніторів, фари сотень авто.
Чи скрізь так? Велике місто — різне місто.
Достатньо проїхати кілька зупинок метро, і ось ти з чепурного ділового центру опиняєшся на околиці. Власне, вона починається ще в метро, коли десь над головою шовковистим голосом озивається диктор: «Станція метро “Героїв праці”. Кінцева станція».
Тут своя атмосфера, якщо не сказати, що зовсім інший світ. Світла менше, воно тьмяне, притлумлене, холодне.
Прямо біля виходу з підземки вас зустрічає стихійний торжок, а далі, рядами, густо, — сигаретні ларьки, квітникарні і продуктові крамниці з огрядними продавчинями. Звісно, є й пара генделиків, з шаурмою, розливаним алкоголем.
Світло — тьмяні вуличні ліхтарі, дешевий неон на вивісках.
Біля брудних маршруток — люди: похмурі, сумирні, підозрілі, одягнені з барабашки (потерті торби, потерті обличчя, сезонні робочі та циганка у рожевому пуховику).
Це все скидається на такий собі слобожанський варіант бразильських фавел, хіба що з вікон крамниць та ларьків замість місцевого ґанстарепу звучить усюдисуща Оля Полякова.
Великий майданчик, на якому соваються маршрутки, відділяє барвисті забудови від чогось темнішого і вищого, можливо, складів чи просто робочих приміщень. За ними височіє темний житловий масив, у якому в одному із вікон останнього поверху вже миготить новорічна гірлянда. Біля торжка сновигає якийсь чоловічок, одягнений за місцевим стилем, тобто як безхатько; мужчина захмелілий, тому він веселий і розслаблений, тому в нього теж Новий Рік.
А потім за вікном «Рути 22» розчиняються люди, стовпи, мости, жилі висотки і супермаркети, великі та безмовні, наостанок спалахуючи в брудному склі.
Місто закінчується раптово, після другої заправки — маршрутка в одним момент з яскравого неонового царства пірнає в суцільний морок, темрява стає густою, немов молоко. Усе затихає, лише десь під нетривким днищем слабко рокоче двигун.
Вогні великого міста залишились позаду, замість них — смерки, гул двигуна і посадки десь у мороці за вікном.
Далі — Циркуни, Черкаські Тишки, Липці, Стрілеча. А що за ними?...
Темрява.
___
2018
