Черговий марудний день у пресцентрі добігав кінця. В кухні дівчата цмулили каву й обговорювали вчорашню серію, в курилці хлопці перетирали на зубах дівчат. Крізь вікно я спостерігала, як міцні дядьки в помаранчевих комбінезонах та арафатках чіпляють на стовпа новий банер – на білому тлі еліпс кольору лайм й напис «Не сумуй! Лаймуй!».
Одночасні дзвінки кількох мобільників спричинили незрозумілий шарварок. Один за другим репортери хапали рюкзаки й мовчки вибігали з приміщення. Вочевидь, сталася надзвичайна подія, про яку мені аніхто не повідомив. Змиритися з цим означало втратити хороший шанс, а це не в моїх правилах. Я злапала за ремінь хлопця, що схопився з-за сусіднього столу, і не відпускала, поки він не зізнався. За неперевіреними даними, до міста прибула дама, що має завдання скоїти замах на принцесу Шаду.
Того ж вечора всі охоронні служби були негайно викликані на робочі місця. Поліціянти залишили сімейні вечері на столах і повернулися до околодків, де провели нервову ніч. Палац шейха оточили дві шереги військових з автоматами. Шейх у польовій формі всю ніч просидів у передпокої принцеси разом з міністром збройних сил та головнокомандувачем.
Рано вранці зоозахисниця Лейла стояла біля огорожі парку Аль Файях, спираючись спиною на стовп, що тримав банер з еліпсом лаймового кольору. Позіхаючи та мружачись від перших променів сонця, вона роздавала поодиноким перехожим листівки на захист барханних котів. Вулиця була ще прохолодною та незвично чистою. Спину приємно холодили бризки від зрошувальних фонтанчиків. Краєм ока дівчина побачила сіру тінь, що вигулькнула з-за огорожі й сховалася за рогом парку. Ще одна тінь промайнула ліворуч. Хтось рачкував по мокрому газону парка, ховаючись за крученими ґратами. А вже за мить Лейлу оточив натовп поліціянтів. Розгублену дівчину схопили, боляче закрутили довге волосся, заламали руки й потягли до поліційного автобуса.
Вечірні газети злагоджено й пафосно повідомили, що вранці було затримано терористку, яка готувала напад на принцесу Шаду. Героїчними зусиллями поліції разом з військовими та охороною шейха злочинницю було знешкоджено і вона отримає найсуворішу кару.
Наступного ранку репортери галасливо святкували свій успіх. Я непомітно вийшла з пресцентру й попрямувала до палацу. Відомим лише декільком журналістам таємним ходом дісталась до балкона, що оточує внутрішні покої родини шейха і зайняла зручну спостережувальну позицію біля вікна.
Довго чекати не довелося. До передпокою принцеси зайшла невисока пухленька дівчина з фарбованим рудим волоссям, ледь прикритим хусткою, в спортивному костюмі лаймового кольору. За кілька хвилин до неї вийшла принцеса – така ж приземкувата й гладка, вдягнена у військовий стрій та камуфляжний шалик. Дівчата почали темпераментну по-східному розмову.
Принцесі явно загрожувала небезпека, але нікого з охорони поруч не було. Я побігла вздовж балкону, заглядаючи у вікна порожніх темних кабінетів. Де поділися охоронці, чиновники та, врешті, сам шейх?
Охоронці палацу, як виявилося, сиділи у конференцзалі й зачаровано дивилися на трибуну, з якої до них звертався академічного виду пан. Він тримав у руках пляшку зеленої води з білою наклейкою, на якій красувався знайомий вже лаймовий еліпс. Ще одна така пляшка крутилася на всі боки на великому екрані.
— Принцеса в небезпеці! Негайно викличте охорону – щосили заволала я й забарабанила пальцями по склу. Один зі слухачів ледаче повернувся до мене, осудливо похитав головою й поштиво вказав на лектора.
Я побігла далі. З однієї з кімнат хтось кинув мені зелений паперовий квадратик. Я автоматично підхопила й затисла його в руці. «Зелений чай з лаймом. Ваші мрії оживають!» — мимохіть прочитала я напис на пакеті.
Нарешті я потрапила до великого залу з круглими столиками, за якими сиділи співробітники адміністрації. На столиках стояли знайомі вже пляшки й чашки із зеленим чаєм. Захлинаючись від хвилювання я закричала: «Що ви тут сидите? Вас всіх виженуть з роботи!» «Нам більше не потрібна ця робота! Тепер ми маємо нову перспективну роботу й гарантований заробіток! Зелений чай з лаймом принесе нам здоров’я, успіх і здійснення мрій!» — з придихом відповіла огрядна ефектна дама з червоною помадою і всі старанно зааплодували.
«Якщо принцесу вб’ють, вони вас стратять!» — загорлала я щосили. Замість відповіді мені передали пляшку. Змучена і зневоджена, я механічно відсьорбнула кілька ковтків холодного зеленого чаю зі смаком лайма.
За кілька хвилин я приєдналась до неквапної бесіди сусідів по столику. Мені стало легко й весело. Які чудові симпатичні люди в адміністрації шейха!
З коридору до залу зайшла товстенька дівчина в зеленому костюмі. Дивлячись прямо мені в очі, вона глузливо посміхнулася й провела собі по шиї ребром долоні. Потім неспішно витягла з рюкзака дитячу курточку з покемоном і кумедну смугасту шапку, вдягла все це на себе, і, весело підстрибуючи, побігла сходами донизу.
Я зрозуміла, що сталася трагедія. З великим зусиллям я підвелася й почвалала до охоронців. «Принцеесуу вбииили» — ніби з уповільненим звуком промимрила я до них. Не припиняючи дудлити зелений трунок, браві хлопці, в перевалку, наче сонні, штовхаючись і шпортаючись, посунули до покоїв принцеси. Такі кумедні, що я голосно розсміялася їм услід. Відсьорбнула ще зеленого чаю й легко полетіла над сходами геть із цього цирку.
«Лайм подарує тобі рай» — лунало над містом.
