Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2688
Творів: 51146
Рецензій: 95831

Наша кнопка

Код:



Ошибка при запросе:

INSERT INTO `stat_hits` VALUES(NULL, 51329, 0, UNIX_TIMESTAMP(), '34.236.191.0')

Ответ MySQL:
144 Table './gak@002ecom@002eua_prod/stat_hits' is marked as crashed and last (automatic?) repair failed

Художні твори Проза Антиутопія

Життя і смерть Івана Денисовича

© Надія, 05-05-2023
  На що люблять нарікати пересічні громадяни? На владу, податки, і третє обов’язково – на медицину.  Кожен є експертом з медичних питань, не згадуючи вже поради в соцмережах. І те в медицині не так, і тут не те. Зараз нарікання трохи зменшились, бо відвідавши Європу, наші громадяни взнають, що записатись до лікаря можна за місяць, а то й два.

   Тому  пересвідчуються,  що такої доступної медицини, як наша в світі немає.
Наші медики весь час пристосовуються до постійних реформ та, на думку влади, впевнено прямують до прогресу.
Тож давайте поглянемо на медицину з іншого боку  і проведем один день з життя лікаря, скажімо, Івана Денисовича.
  Іван Денисович був добрим педіатром. Малечі і їхнім батькам запам’ятався цей усміхнений бородач перш за все тим, як швидко він ходить з роботи і на роботу. Доктор просто мчав вперед, і здавалось, ніщо не зупинило б його на цьому шляху.

  Добре, що він був ще молодий, а отже міг це собі дозволити, бо ще не змучився від рутинних занять. Старші, як правило, аж на пенсії обіцяють собі зайнятись спортом а тоді дивуються, чому колега, що бігав вранці, ще такий жвавий а він вже з купою болячок…  
   Але ми відволіклись від Івана Денисовича, що поки біг хвацько підтюпцем і розмірковував про майбутню роботу.

- Бути добрим лікарем – це ще не все – думав він. Треба відробляти робочий час ( незважаючи на незаплановані виклики в вихідні), заповнювати  вечорами документацію, знати, що таке субординація, вміло підлаштовуватись під нове начальство… А тепер ще реформи. Здається ніщо так не люблять реформувати, як медицину. В результаті – купа нових направлень, звітів та писанини, які потрібні хіба що тим, хто їх придумав та й то ще не точно.
Небагатьом виходить догодити всім. Тож вранці, як завжди, Денисович, хвацько натягнувши шапочку, поспішив на обхід малечі, не забуваючи при цьому спілкуватись з їхніми мамами та давати призначення медсестрам.

Заповнюючи купу бланків та приймаючи пацієнтів не встиг на обідню перерву, замість неї перекур і знов до роботи. За цей день тільки дві мами згадали Гіппократа, вимагаючи щось, та не пускаючи на перерву.
Не згадали тільки вони, що не прийшли вчасно, не вислухали уважно, прийшли на 5 хвилин до манікюру, або 5 хвилин по закінченню робочого дня. Ну так їм вийшло.  – думав спересердя доктор, вийшовши на задвірки лікарні.

Там до нього приєднались Петро Іванович, травматолог, що вкалував ще більше і говорив тільки про відпустку, і Семен Семенович, терапевт, що завдяки впливовому тестю займався ще й бізнесом, бо доходи з медичної практики були надто малі.

Після перекуру в Денисовича нарешті з’явився вільний час. Поспілкувавшись по телефону щодо важких хворих, він почав заповнювати історії хвороби, тішачись, що не все буде  дописувати вдома.

Але медицина – професія непередбачувана. В той час, як працівники інших галузей планують свій робочий час і вихідні, медики надіються на удачу. Свято, нема пацієнтів? Аякже. Прийдуть обов’язково, ще й в кінці робочого дня. Обідня перерва ? Не гарантовано. Радісно чекаєш кінця робочого дня і вихідного? В той день хтось страждає і його вже везуть на приймальний покій.

    - Часто хворі норовлять прийти  за 5 хвилин до закінчення робочого дня, тому що їм так зручно.  – продовжували мимоволі снуватись думки в голові Івана, поки дописував щоденник.
- І деякі ще ображаються,  як  лікар посмів після закінчення свого робочого дня піти додому, коли в коридорах ще є люди? Ні, він не звичайна людина, він лікар. А лікар має працювати до останнього пацієнта, щоб потім прийти додому і відпочити. Або вмерти. Е ні, вмерти не можна. Вранці, свіженький, як огірочок маєш бути знов на роботі.

Для Денисовича  найтяжчим була не переробка часу, а трудова повинність, тобто відсидка робочого часу в ті дні, коли не дуже зайнятий. Але відсиджувати було потрібно.  

Так сталось і сьогоднішнього дня.  Закінчився робочий день. Вбравшись в пальто і мугикаючи під ніс якусь осінню пісеньку, доктор браво попрямував до виходу, аж тут в дверях його зустріла  жінка з дитиною.
   І завела свою, до оскоми набридлу пісню – як вона чотири дні не мала часу прийти, коли дитина хворіла, але вона лікувала сама – то обливанням, то  по-стародавньому  марганцовкою, як робила її покійна бабка. І ось саме зараз вона таки знайшла час, тож гордо вручила бліденьку змучену дитину в руки медикам, вказавши, щоб лікували скоріше, бо завтра вона прийде і забере її додому.
Іван Денисович вкотре роздягнувся, оглянув, записав, передав, розписав. Минула ще година. А ще цей тиждень він був ургентний.
   Ургенція на дому – це була і подекуди є невід’ємна частина лікарень. Тобто спеціаліст, відпрацювавши робочий час, мав ще один – два тижні після основної роботи сидіти безвилазно вдома і чекати, що його викличуть в лікарню, вдень чи вночі.

   Так, як штатних лікарів приймального покою  не було, чергували всі лікарі по черзі. З непідробною цікавістю перепитували всі, від лікарів до сестричок і водіїв, хто ж чергує сьогодні. Від того залежало, скільки разів їхатиме швидка вночі, стількох консультантів будуть викликати.
Якщо лікар терапевтичного чи педіатричного  профілю – чудово, хірургічно-гінекологічного – не так. Дерматолог –рентгенолог  чи  психіатр  – значить, вночі тут будуть всі.

  Тому що чергові лікарі не дуже любили дивитись не свій профіль, а відразу посилали машину за консультантом, а  деякі чергові лікарі не вгадували з першого разу, кого потрібно викликати.
   Тому вночі інколи були й консиліуми, тобто диспути лікарів - тих,  яких викликали недоречно і які мали бути викликані.  Деяких, наприклад старшого невролога, турбували менше, бо він мав багато життєвої практики і міг поставити діагноз  не тільки хворому з незначною скаргою, а й черговому, який  його викликав.
   Як правило, його діагнози ніхто сумніву не піддавав. Молоді лікарі  такого авторитету не мали і відбували трудову  повинність.
Ну і можна зрозуміти замучених водіїв в таку добу.

  Населення теж знало, що серед ночі можна викликати кого завгодно і часто командувало консультаціями.  Не завжди вони були аж так необхідні вночі, траплялись серед них і такі:
- Мені терапевта! – взявши руки в боки, вимагала молода туристка. Її чоловік теж підтакував збоку.
- Щось я третій день не можу заснути. Не знаю, що сталося.
Приїзджав о другій ночі здивований  терапевт, присипляв жінку, як міг, а в лікарню тим часом вривались інші відвідувачі:
- Мені педіатра! Чи інфікціоніста! – репетувала жіночка.
- Я з дитиною!
Спляча дитина штурхалась і підкидалась, щоб створити терміновість виклику.
Черговий лікар чухав шию.
- Кого ж покликати? Педіатра? Нині ургентує старий, краще не ризикувати.. Інший десь поїхав. Краще молодого, може не скаже, що я не дивився.
І так з ночі в ніч.
- О! Добре ще ви приїхали! – це жіночка з дитиною, що пару хвилин тому о третій ночі кричала : Де лікар? Чому так довго нема?
- Зараз призначите лікування і ми поїдем додому. А то я вдень не мала часу зайти, була на роботі.
  Ну і нарешті парі таким, відносно молодим, як Денисович, ввірвався терпець. Він роздрукував вдома і приніс черговим  алгоритми викликів лікаря.  
Але йому знов не пощастило, тому що поспавши трошки довще після безсонної ночі він натрапив на ранкову пробіжку головного з перевіркою. На той час Іван Денисович ще не вшанував робоче місце своєю присутністю, тому  був  буквально видертий з кабінету розлюченого головного мамами з дітьми, що чекали на обхід.

     Час від часу кожен спеціаліст мав подавати статті  про актуальні хвороби свого профілю в місцеву газету. Тож начмед, зустрівши по дорозі доктора, всунув йому ще один листок додаткового профогляду хворих, що неодмінно мав бути в історії хвороби, та вказав про термінове написання статті.
Повторюсь, той ранок був для Денисовича не дуже щасливим. Змучений після нічних консультацій протягом тижня, не завжди свого профілю, бо:
- Розумієте, треба, бо начмед чергує, не будем будити;
- Поїдете ви, бо дружина головного зайнята;
- Жінка хотіла тільки вас;
І так далі, то Денисович, докурюючи останню цигарку, вкінці статті про актуальну хворобу дописав ще таке:

- Дуже складно консультувати хворих вночі  і визначати, чия ургенція.  Лікарі вузького профілю не винні, бо вони не стикались з більшістю хворіб. І шановний начмед не винен, бо він ніколи не ургентував. А також не винні водії, що привозять не тих, і їдуть взад –вперед.
Редактор  статтю дочитав до кінця і повернув начмеду. Звичайно, відомо, кого саме  розбирали на зборах. Злий і похмурий йшов додому того вечора Денисович, проклинаючи всіх і все.
Але  знайшлись й такі, що підтримали.

Тож незабаром  було створено повноцінний приймальний покій.
Звичайно, кожен лікар описав би купу інших своїх проблем, вони є і будуть, з ними можна зжитись або якось вирішувати, в залежності від стажу, обставин та темпераменту.

Іван Денисович, незважаючи на хронічний стрес, нарікання дружини на те,  що он Петро Петрович розбагатів і купив машину чи звозив дружину на курорт все-таки любив свою роботу.
Він любив збирати гриби в вільний час, рибалку, інколи їздив на море, мав багато друзів-колег та невелику хатчину. I роботу, яку любив.
Попри непередбачуваність, складних пацієнтів та важку працю.

А ще мріяв про гарантовану достойну зарплату та пенсію, як в розвинених країнах.

   Ми не можемо знати, скільки проживе Іван Денисович.   При хорошій генетиці і активному способі життя він ще довго буде працювати, оточений повагою населення. Але, згідно середньостатистичних даних, або рандомній вибірці модного ШІ  великих статків не заробить, і перейшовши тільки на пенсію, буде жити скромно, та щасливо. Жалкуючи, як і більшість його колег за примарною ілюзією можливого, та втраченого багатства.

  Втім, як і всі ми, великий ШІ міг передбачити тільки прогнозований період, тобто до медичної реформи. Що буде після реформи – не знає ніхто, надіємось тільки, що після неї Денисовича чекає велике та всеосяжне щастя.


        


Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)

не сподобалось
сподобалось
дуже сподобалось



кількість оцінок — 4

Рецензії на цей твір

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Максим Т, 12-05-2023

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Dj. Djojz, 09-05-2023

Про тарифи на комуналку забули

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© koka cherkaskij, 08-05-2023

На прохання трудящихся

© Надія, 08-05-2023

Сорі

© Надія, 06-05-2023

Концептуально

На цю рецензію користувачі залишили 3 відгуків
© Арсеній, 06-05-2023

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 8 відгуків
© , 06-05-2023
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.77489995956421 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Історія Європи. Український погляд
Кожен з нас має знати історію власного народу. Бо історія – це його посвідка на проживання на рідній …
Погляд на світ через призму пародії.
«Прометей поміж грудей» – тільки ця провокативна назва збірки чого варта! І це не натяк, це те, про …
День Соборності України
Вітаємо всіх з днем Соборності! Бажаємо нашій державі незламності, непохитності, витримки та величчі! …
Українські традиції та звичаї
Друзі! На сайті “Онлайн Криївка” є дуже цікава добірка книг про українські традиції та звичаї. …