Що здається милим у теплий вечір на початку літа? Кішка, яка солодко спить між лапами кам’яного лева. Новонароджений місяць, що хитро визирає крізь пухнасті гілки сосни. Ніжні рожеві п’яти імператриці.
Сьогодні до нашого палацу приходив новий водонос. Зовсім юний хлопець, в нього ще не видно жодних вусів, тендітний та сором’язливий. Але якими прекрасними мені здалися його, великі, з довгими віями очі, полохливі, наче в молодого оленя! Яким гнучким був його стан, прикритий від чужих очей полотняним селянським одягом! Я замріялась – як ловко було би прекрасному юнаку в малинових та багряних шатах з найтоншого китайського шовку, що носять лише чиновники другого та третього рангів. Придворні дами також помітили нового служника, й одразу почали голосно обговорювати його красу. Врешті здійняли такий вереск, що імператриця насварила їх. І по заслузі! Часом дивуєшся: чому під пишними зачісками подекуди зовсім не приживаються розумні думки?
Що дратує під час раптового червневого дощу? Мокрий собака, який струшується поруч із благородними дамами. Парасолька зі зламаною спицею. Нове віяло з тонким малюнком в руках у пустоголової нахаби.
Упродовж нескінченної ночі мене мучило люте безсоння. Коли ж нарешті розпочалися пісенні змагання жайворонків, я вирішила прогулятися по ранковому садку. Милуючись мережаним листям клена, не помітила, як опинилась на вузенькій стежині, що вела до Оленячого джерела. Коли я нахилилася, щоб роздивитись ніжні паростки кедра, на мене мало не наскочив водоноша, що граційно біг, балансуючи з двома повними відрами свіжої джерельної води. Бідолашний юнак так знітився, що випустив з рук відра й облився крижаною водою. Він у розпачі схопив себе за коси й кинувся навтьоки.
Крізь розсунуті сьодзі за цією ганебною сценою зловтішно спостерігали фрейліни зі східного павільйону. Вони так голосно сміялися, що навіть імператриця приєдналась до них, хоча й не бачила того, що сталося. Моя душа була глибоко зранена цим оглушливим жорстоким сміхом. У відчаї я відійшла в затінок зелених кленів і склала сумного вірша про подвійне самогубство біля забутого джерела. Сльози розмили ієрогліфи, й вони стали нагадувати малюнок на старовинному сувої.
Що може розрадити у літню спеку? Холодне соєве молоко. Зелені мордочки жабок, що весело кумкають у ставку. Вираз обличчя головної фрейліни, коли імператриця доручає їй поїхати до Західного палацу й повернутися пополудні.
Не встигли висохнути краплі роси, як я вийшла на традиційну прогулянку й непомітно для себе дістались річки. На піску побачила акуратно складений селянський одяг. Я впізнала залатані хакама водоноші. Прекрасний юнак плавав на глибині, здалеку виднівся лише жмут волосся на маківці. Притримуючи рукою серце, що виривалося з грудей, я зайшла за кущ жасмину й заплющила очі від хвилювання. Мої щоки вкрилися плямами, яскравими, мов квіти водяної лілії, що їх не змогли би прикрити найдорожчі китайські білила. Що було б, якби мене в цю мить побачила імператриця? Я несміливо поглянула на берег. На своє гірке розчарування замість божественного отрока я побачила там щупляву дівчину, яка ретельно перев’язувала нерозвинені груди смужкою полотна. Так ось хто ховався за прекрасним образом ніжного й цнотливого юнака? Я захлинулася гнівом від такої облуди. Негайно викрити безсовісну ошуканку й покарати її! Підхопивши поділ кімоно, я прибігла до палацу й, засапавшись, розповіла дамам про підступну оману. Фрейліни здійняли страшний галас. Одна з них втратила свідомість, інша вколола собі пальця голкою й кричала, що втрачає кров. Розголос швидко дістався імператорських палат. Вражена такою нечуваною зухвалістю, наша дорога государиня наказала негайно вигнати негідницю й ніколи не підпускати її до палацу. Хоч як не плакала нещасна, не жалілася, що вона кругла сирота і в неї семеро молодших братів та сестер, і вона не зможе прогодувати їх працюючи в селищі, благородні дами та камеристки були непохитними. Жодна не заступилася за злочинницю перед імператрицею.
Що є найпрекраснішим у світі? Жити у нашому чудовому затишному палаці й щоденно бачити добре знайомі, милі й шляхетні обличчя.
