У 50-х роках ХХ століття швейцарський інженер Жорж де Местраль запатентував застібку «hook-and-loop» (буквально «гачок-і-петля») під комерційною назвою «Velcro», від французьких слів «velours» (оксамит) і «crochet» (гачок). Ми називаємо цю застібку «липучка», адже її елементи ніби липнуть один до одного, хоча обидва вони не вкриті жодним клеєм, на дотик зовсім не беркі та не прилипають до пальців, лишень один до одного.
Секрет винаходу геніально простий: один елемент застібки вкритий мініатюрними гачками, а другий – скуйовдженими петлевидими волоконцями, до яких і «липнуть» гачки (а по суті, за них чіпляються). Інженер насправді не вигадав цю конструкцію, а підгледів у природи: 1941 року він із собакою гуляв кичерами та полонинами рідних Альп і зацікавився, чому кошики лопухового насіння залишаються на його шкарпетках і собачому хутрі (собаку, між іншим, звали Milka, що ставить цікаве питання про походження молока у відомій марці шоколаду, але менше з тим).
Інженер був людиною практичною, тому інтерес до проблеми лопуха на шкарпетках змусив його взятися за лупу та ретельно дослідити лопухове насіння. Ви, певно, також оббирали ці кульки зі свого одягу: з них навсібіч стирчать тоненькі шпичаки, якими вони й хапаються за одяг або хутро. Доки зелені, ті шпичаки гнучкі та пружні, а коли насіння висохне - жорсткі та ламкі. Та коли інженер роздивився ті шпичаки крізь лупу, він помітив мікроскопічний гачок на кінці кожного шпичака: тим гачочком лопушина й чіплялася за волоконця на інженерських шкарпетках і волосини собачих боків і лап. Саме так лопух «мандрує», просувається світом і замешкує дедалі нові угіддя. Подібні будову та метод колонізації життєвого простору мають також і будяк, і нетреба звичайна, і ще десятки рослин, аж до відьминого зілля, чиє насіння дрібніше за бісеринку, а гачки на шпичаках можна роздивитися хіба що крізь потужне збільшувальне скло або 10-кратний зум. Вуаля! - інженер у своїй майстерні відтворив натуральні гачки та петлі, спершу з бавовни, а потім з нейлону та поліестеру, а за десять років запатентував свій винахід і заснував у Великій Британії компанію «Velcro». Нині це глобальний виробник «липучок» для взуття, одягу, медицини, аерокосмічної галузі, військових і безлічі інших галузей, які потребують швидкого та відносно надійного скріплення тих чи інших елементів.
Але це ще не все про цей винахід. Нещодавно я врешті-решт помітив на Київських пагорбах пташку, чиї фото та відео останнім часом заполонили орнітологічні групи соціальних мереж. Це синиця довгохвоста, або ополовник, мініатюрна пташка вагою 7-9 грамів: біла голівка з чорною потилицею, кулькоподібне сіро-рожеве тільце та довжелезний хвіст у чорну та білу поздовжню смужку, гарний такий pinstripe. Власне, через ці задовгий хвіст і кругленьке тіло пташка й отримала назву «ополовник», адже дійсно нагадує черпачок. Отже, я помітив ополовників, послухав їхні дзвінкі співи, а потім заходився читати. Серед іншого, дізнався про ополовникове гніздечко: це така еластична видовжена торбинка, сплетена з шматочків лишайників, моху, пір'я та волокон павучих коконів, загалом аж до 6000 шматочків. Попри мізерність елементів, торбинка є доволі міцною завдяки... натуральній «липучці», винайденої пташкою задовго до та незалежно від пана де Местраля. В якості елементу «гачок» ополовник використовує мох: якщо ви коли-небудь роздивлялися мохи зблизька або й під лупою, могли помітити, що на кінцях його голкоподібних пагінців містяться два мікроскопічні видовжені листочки, розташовані під гострим кутом до пагона, завдяки чому й утворюється «гачок». Ці «гачки» в гніздечку ополовника чіпляються до елементу «петля», яким слугують волокна павутини, насмикані пташкою з коконів, у яких павуки відкладають яйця або ховають здобич. Так із складників рослинного та тваринного походження довгохвості синиці й виробляють свої 100% натуральні «липучки», споконвіку та задовго до винайдення людиною застібки Velcro.
Либонь, винайти «липучку» міг би орнітолог, ботанік, арахнолог або й натураліст-аматор, а зовсім не інженер – головним у цій справі, як на мене, є все ж таки не фах.
