Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2691
Творів: 51263
Рецензій: 95870

Наша кнопка

Код:



Ошибка при запросе:

INSERT INTO `stat_hits` VALUES(NULL, 51242, 0, UNIX_TIMESTAMP(), '34.204.198.73')

Ответ MySQL:
144 Table './gak@002ecom@002eua_prod/stat_hits' is marked as crashed and last (automatic?) repair failed

Художні твори Проза Оповідання

ДИВАК

© Сергій Вікторович, 29-03-2023


Якщо озирнутися назад, то студентство - один з найщасливіших часів у житті. Особливо початок першого курсу. Закінчилися вступні екзамени, очікування зарахування і, нарешті, перші заняття. Ми знайомились один з одним, притирались. Знаходили нових товаришів. Це було легко, бо в  усіх  однакові інтереси, всі  приблизно однакового інтелектуального рівня. Єдина прикрість – при поселені в гуртожиток нас розтикали по різних кімнатах.
Спочатку мене та ще двох  першокурсників поселили в кімнату, де жив старшокурсник, член студентської ради. З шкільних років у нас склалося негативне ставлення до  активістів. А тут нормальний хлопець, дуже нам допоміг своїми порадами на початку студентського життя.  Приходить якось ввечері після засідання ради, робить серйозне, навіть зле обличчя, а очі бринять сміхом, і говорить як теща з відомого анекдоту:
- Злі ви, йду я від вас!
- Це ж чому?
- А тому, що приходить сьогодні на засідання ради ваш Вовочка і скаржиться, що його зґвалтувала дівчина. Ми питаємо – як це так це, і він з усіма пікантними подробицями розповів, як все сталося.  В студраді зібралися серйозні люди, не ті жеребці, яким покажи пальця і вони заіржуть, як коняки, але й вони ледь стримались, щоб не розреготатися. А на дівчат було страшно дивитися, так вони пекли раків. Якщо в двох словах, то суть справи ось у чому. Двоє хлопців з їхньої кімнати  кожної суботи їдуть додому, і в кімнаті лишаються тільки наш старшокурсник і ваш Вовочка. Минулої суботи до старшого прийшли двоє дівчат. Одна з них звабила вашого Вовочку. Ми питаємо: «А від нас що ти хочеш?» «Хочу, щоб мене переселили до кімнати, де хлопці не водять дівчат і не їздять по суботах додому». «Навіщо це тобі?» - питаємо, а  він  каже, що дівчина  обіцяла прийти наступної суботи. «А тобі що – не сподобалося?» - питаємо. «Сподобалося, але ж це не правильно».  Після довгих суперечок вирішили, що, щоб задовольнити вимогу «постраждалого», я перейду в двісті третю кімнату до наших, а ваш Вовочка перейде до вас.
- Зачекай! Наскільки нам відомо, в двісті третій із наших живе Богдан,  чому ти називаєш його Вовочкою?
- А тому, що він у вас якийсь не із світу цього, а скоріше з анекдоту.
Таким чином хлопця  переселили в нашу кімнату.  За кілька днів Богдана відшукав його старший брат.  Приніс з собою вина. Розлили по склянках, всі випили, а Богдан тримає склянку в руках і думає про щось своє.
- Що ти його грієш, давай дуй!
- Навіщо на нього дути? Це ж вино, воно не гаряче.
- Ось такий у мене братік – ласкаво посміхнувся гість – еге ж, трошки дивакуватий. Хоча в селі всі – від учителів до матері вважали його диваком, не здатним до самостійного життя. Але ж  вчився добре. Закінчив школу і заявив, що хоче їхати в місто навчатися далі. Мати стривожилася. Боялася, що безпорадний в побутових справах, пропаде в великому місті. Спочатку вмовляла, а потім заборонила їхати. А він нишком зібрав потрібні документи, вночі виліз через вікно з хати, пішки дійшов до найближчої залізничної станції  і вже звідти таки поїхав до міста. Та й вступив на ваш дивний факультет. Про таку спеціальність ніхто в селі ще нічого не чув.
- Я знав лише про один ВУЗ у Києві, - втрутився в розмову Богдан, - а от на кого вчитися, не знав. Прихожу до приймальної комісії, а там висить плакат з конкурсом на факультети. У всіх менше одиниці, справа була на початку липня, а на наш – майже три людини на місце. Ну я й пішов поступати туди, куди всі люди йдуть.
- А чого ж ти з батьками вчинив не по-людськи?!  Мати вдома ледь розуму не лишилася.
- Так я ж залишив їй записку і зараз  регулярно пишу листи!
- А чому без зворотної адреси?
- Це щоб ви мене не вирахували, не приїхали і не забрали звідси.
- Ніхто тебе звідси забирати не збирається. Мати так тобою пишаються! Кажуть всім: «Ось бачите, ви вважали Богдана диваком, придурком, а він навчається в самому Києві, в найкращому ВУЗі, на найскладнішому факультеті».
Богдан брату не повірив, і коли наступили холоди, додому по теплу одежу не поїхав, боявся, що не відпустять на навчання. Так і пробігав весь рік в одному піджачку від гуртожитку до аудиторій. Хтось дав йому шапку, хтось светра, хтось теплу спідню білизну. А от зайвого пальта ні в кого не виявилося. Пальто він купив собі сам, коли наступного літа заробив грошей в студентському будівельному загоні.
Досить швидко ми зрозуміли, що він дійсно таки дивакуватий. Існує безліч анекдотів, коли один вигадливо, образно висловлює прохання, а інший дослівно їх виконує. Майже всі анекдотичні ситуації відбулися між нами та Богданом. Був ще один випадок, який не входив до анекдотів.  Збираємося бігти захищати курсовий проект. В останній момент  згадав, що в одному місці не виправив зауваження викладача. Дістаю з тубусу креслення, розгортаю на ліжку потрібний лист.
- Богдане, наступи! – прошу притримати край листа, що норовить знову звернутися в трубочку.
А він взяв та й наступив брудним черевиком на білий аркуш.
Дратувала Богданова «хитрість». Коли  випадала черга готувати вечерю,  він навмисно пересолював страви, щоб ми менше з’їли, а йому більше дісталося. Казали, просто приготуй більше, щоб усім і тобі вистачило, нічого не допомагало.  Це ж більше треба чистити та нарізати картоплі. А так сипонув  солі і наївся.
Навчався  добре, от лише з військовою кафедрою відносини не склалися від початку до кінця. На початку нам оформили перепустки. Ці перепустки зберігалися на прохідній військової кафедри. Підходиш до кабінки, називаєш свій номер. Черговий на прохідній із  чарунки з таким номером дістає перепустку, звіряє з фото, видає документ і пропускає. Покидаєш територію, здаєш перепустку черговому. Приходимо на наступне заняття, а перепустки Богдана немає.
- Он черговий офіцер, – каже вахтер, – звернися до нього.
- Товаришу майор! – Богдан розкинув руки на всю ширину коридора, а потім вдарив ними об свої стегна – пропуск пропав!
Наприкінці від військової кафедри поїхали на збори в діючу частину. Всі, хто служив, розповідають безліч байок про придибенції при неправильному або незграбному поводженні зі зброєю.  Не скажу, що всі вони трапилися з Богданом, але не без того.  Здаємо залік, стріляємо з автомата. Треба десятьма набоями збити три грудні мішені. Інструктор пояснює, що тільки дві перші кулі летять туди, куди ви цілитися. Тому треба коротко тиснути на спусковий гачок, щоб з автомата в ціль вилетіли тільки дві кулі.  Богдан дає довгу чергу, за один раз вистрілює всі набої. Слинить пальця і торкається ним ствола. Його більше цікавить, як нагрівається ствол, ніж залік зі стрільби. Підбігає інструктор і починає лаяти Богдана. А той стоїть, дивиться на офіцера невинними блакитними очима, наче не розуміє – за що ж його лають. Інструктор наказав  повторити вправу. Богдан на відмінно виконав завдання, але кожну мішень вразив однією кулею.
- Я ж наказав поставити запобіжник на автомат!, – зарепетував інструктор.
- А він так і стоїть, але в мене не виходить випустити по дві кулі – Богдан показав автомат інструктору.
- Ану дай сюди – інструктор вхопив автомат і зробив кілька подвійних постріли. – Ти диви наче все нормально. Ану, стрельни ти.
Богдан взяв автомат і зробив кілька поодиноких постріли.
- Тю, – почесав потилицю інструктор, - де ви його взяли?!
Після закінчення інституту несподівано одружився. Ні з ким з дівчат не стрічався, а тут тобі бац! – весілля. Як завжди, щиро й докладно про все розповів:
- Приїхав на вихідні до батьків в село. Зустрів  сусідку. Поздоровкались, розговорились. З’ясувалось, що вона навчається в Києві в інституті іноземних мов на останньому курсі. Питає мене, як мої справи. Кажу, що все добре. Єдина прикрість – гуртожиток. Живу в кімнаті з робітниками. П’ють, курять, водять дівчат. Ходив скаржитись, а мені кажуть, що якби був одружений, то дали б гостинку. А так можуть переселити в іншу кімнату, але там навряд чи буде краще. А вона й каже: «Давай понарошку одружимось. Ти отримаєш гостинку, пропишеш там мене. І я, як одружена та ще й з пропискою, зможу поїхати на роботу в Африку». Ну, я й погодився.
Все вийшло так, як казала дівчина. Вона таки поїхала на роботу в Африку і вже звідтіля прислала документи на розлучення. Богдан тим часом  отримав квартиру в житловому кооперативі, виписав себе та жінку з гуртожитку, а в квартиру прописав лише себе. Якби і її захотів прописати то нічого б не вийшло, адже вони  вже були розлучені.
Після закінчення контракту жінка повертається, а в неї ні житла, ні прописки.
Приходить Богдан до свого брата спитати поради:
- Відшукала мене Неля,  та й каже: «Давай, Бодьо, почнем все заново. Адже нам було непогано вдвох».
- А у вас що все було по-справжньому?
- Ну да, борщ варила, прала, прибирала.
- А в ліжку як чоловік та жінка?
- Чому тільки в ліжку? І на підлозі, теща передала пухнастий килим, і в ванній, і навіть на підвіконні в кухні. А до чого тут це?
- До того, що якщо ти її впустиш, то можеш до мене більше не приходити.
- Правда! – зрадів Богдан. – А я боявся, що якщо не прийму, то це буде неправильно. А раз так, то хай все залишається як є.
Після закінчення інституту доля розкидала нас по різних підприємствах. Але залишилось те, що продовжувало нас об’єднувати – пристрасна любов до футболу. Вже не так, як в студентські роки, коли не пропускали жодного матчу Динамо в Києві, але на важливі ігри ходили.
І ось головний матч сезону. Зібрались раніше, купили квитки. До самої гри ще досить багато часу. Вирішили піти в «Троянду Закарпаття» посидіти, випити вина. Але по дорозі влупив такий ливень, що довелося забігти в найближчі двері. Таким чином заскочили в картинну галерею. Стоїмо біля якогось пейзажу, обговорюємо футбол. Підходить до нас дівчина схожа на «дуба», що наряджають на Івана Купала. Вся в різнокольорових стрічках, шарфиках, накидках. Я ще здивувався, як все це тримається на стрункому дівочому стані без жодного виступу ні з боку, ні ззаду, ні спереду.
- Що, хлопці, зацікавила картина?
- Так – раптом обізвався Богдан. Ми ж з несподіванки проковтнули язики. – Так і хочеться вийти з цього узлісся побачити степ і коня, що летить над тирсою. Але настрій у того, хто це малював, такий, неначе він знає що, побачить танка, в кращому випадку трактора. Видно, живе ця людина в ворожому оточенні, бо її ніхто не розуміє.
- А як вам ось ця картина?
Дівчина взяла Богдана під лікоть і повела в інший куток залу. Більше ми його не бачили. Він в той день навіть на футбол не прийшов. Тільки зрідка чув про нього новини. Чув, що одружився він з художницею, продав квартиру і оселився  в занедбаному, покинутому людьми, хуторі. Жінка малює картини, а він хазяйнує, та пише книжки, в яких пропагує життя в злагоді з природою. І що їдуть до нього переймати досвід не тільки з усієї України, а й з-за кордону. Видно в світі ще вистачає диваків.


Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)

не сподобалось
сподобалось
дуже сподобалось



кількість оцінок — 1

Рецензії на цей твір

Текст, який сповнений життя.

© ⠀, 29-03-2023

Людина дощу

На цю рецензію користувачі залишили 2 відгуків
© koka cherkaskij, 29-03-2023

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 3 відгуків
© Максим Т, 29-03-2023
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.62129688262939 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Історія Європи. Український погляд
Кожен з нас має знати історію власного народу. Бо історія – це його посвідка на проживання на рідній …
Погляд на світ через призму пародії.
«Прометей поміж грудей» – тільки ця провокативна назва збірки чого варта! І це не натяк, це те, про …
День Соборності України
Вітаємо всіх з днем Соборності! Бажаємо нашій державі незламності, непохитності, витримки та величчі! …
Українські традиції та звичаї
Друзі! На сайті “Онлайн Криївка” є дуже цікава добірка книг про українські традиції та звичаї. …