Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2689
Творів: 51214
Рецензій: 95849

Наша кнопка

Код:



Ошибка при запросе:

INSERT INTO `stat_hits` VALUES(NULL, 51195, 0, UNIX_TIMESTAMP(), '44.222.64.76')

Ответ MySQL:
144 Table './gak@002ecom@002eua_prod/stat_hits' is marked as crashed and last (automatic?) repair failed

Художні твори Проза Прозова елегія

Місто: довоєнні вогні та пейзажі

© Арсеній, 15-03-2023
Людям, які живуть у мегаполісі, Місто набридає з самого малку. Їм надокучають бетонні коробки, зграї бродячих псів і постійні відключення гарячої води (як можна жити без гарячої води, бродячих псів і бетонних коробок?) Містяни нудяться у своєму Місті, індустріальні пейзажі приїдаються, і всі лише й мріють про далекі й екзотичні країни чи вишукані європейські містечка.
Та справжня краса завжди поруч.

1.
Це добре зрозуміло, коли в Місті випадає бувати нечасто.
За сто кілометрів на Схід немає мегаполісів. Містечок теж небагато, переважно села — великі, малі й взагалі на десяток дворів. Там квокчать кури, молодь слухає касети, там бабусі на лавках, дороги між полями, там соняшники пахнуть, лисиці підбігають прямо під вікна, там час звіряють за чередою, там кінь у яблуневому саду, і радіоточка бубонить, і ввечері тягне болотом з річки. З цивілізації тут лише старезний магазин на перехресті доріг, у якому лише хліб, ризові калоші і продавчиня у вовняній хустці. Тому інколи треба вибиратись у цивілізацію: за зошитами для школи, за деталями для мотоблоку чи просто в гості, до родичів. Кілька разів на рік або взагалі лише влітку — далеко.
Тому кожна нова поїздка в Місто — це щось як Різдво. Чи політ у космос.
Усе починається зі старого «Ікарусу» надвечір. Тісний салон, десятки незнайомих людей, гучно грає музика. Крісло — велике і м’яке, між сидіннями — порожня пачка з-під чіпсів.
Автобус рушає. За вікном зриваються з місця знайомі пейзажі.
На секунду в майжетемряві вигулькує рідний будинок, і радість від майбутніх відвідин мегаполіса падає кудись униз, залишаючи по собі клубок у горлі. Там, у дворі, уже в сутінках, на ґанку — двоє котів, які повернулись з прогулянки і сидять перед дверима з масивним замком, а пес поклав голову на лапи і дивиться в порожнечу сумними очима, і все ніби затихає, провалюється кудись у прірву.

Автобус стрибає на ямах. За вікном — безкінечні ряди тополь.

Тьмяні сутінки перетворюються на морок. Село давно зникло — за вікном лише безмежні поля. Темряву розсіюють фари автобуса, рвучко вихоплюючи шматок погано заасфальтованої траси, від чого морок навколо здається ще темнішим.

Але ось дорога стає кращою, ширшою, і хід коліс майже не відчутно. Десь мало чи не над головами пропливають великі банери з рекламою олії, будматеріалів та політичних партій. Обабіч дороги — ліхтарі.
Це ще не Місто, воно починається, коли з’являються заправки. Вони виграють приглушено, але різними вогнями — зеленими, синіми. Саме заправки стоять у воріт мегаполіса і оберігають його від темряви, яка з полів тягне до нього свої холодні лапи.
Неонові вогники на кілька секунд спалахують у вікні, сліплять очі і зникають десь позаду.
Далі — знову темрява, але вже не така густа: попереду видно червоні цятки авто, інші, жовті, сліплять на зустрічній смузі. Ще хвилин п’ять-десять і десь там ліворуч з темряви проявиться велика бетонна стіна першого житлмасиву, також покрапкованого вогнями. Автобус заїде в Місто і замість того, щоби злякано мчати вперед, повзтиме повільно і розмірено, інколи зупиняючись на світлофорах, щоби потім з легким ривком посунути далі.
Музика в салоні змінюється веселим джеркотінням радіодіджея — окрім світла, з Міста вітром несе численні радіохвилі ФМ-станцій.
«Ікарус» повзе як черепаха, немовби смакуючи поїздку, за вікном — неонуарні пейзажі. Місто купається у вогнях: палахкотять багатоповерхівки, виграє чудернацьки неон у вивісках, байдуже і рівно розсіюють світло дорожні ліхтарі. Щоби полічити всі багаття, треба б зупинитись — так їх багато, але «Ікарус» суне далі, до автостанції, а далі буде метро, «Білла», чужа, але затишна квартира, дорослі, але не чужі люди, обійми, вітання, розмови і сон … під нестишний шум шосе за вікном і приглушені голоси сусідів згори. І тоді старий електронний годинник на столі покаже північ.

2.
З часом Місто вже не свято раз чи двічі на рік, а рутина, п’ять днів на тиждень, з ранку і до третьої пари, після якої — або в орендовану кімнату («Друзі», «Мівіна», відксерені конспекти і Тапольський на Kiss FM), або на автостанцію (торба, метро, вечір, п’ятниця, автостанція). Її за ці роки відремонтували, та і «Ікарусів» більше немає — у село курсує крутий бус-лайнер невідомої марки з наліпками, написами португальською в салоні і майже суцільно завішаним футбольними вимпелами лобовим склом.
Місто вдень — це бойовик. Мурашник. Казан, по гарячому дну якого шпарять школярі, студенти, ріелтори, продавці, банківські оператори, майстри по дереву, сантехніки і навіть безробітні — бо всі біжать. Вигляд у людей насторожений. Здається, зараз їх почнуть грабувати. Чи вони когось.
Люди поспішають, мчать, тікають, озираючись або відсторонено дивлячись попереду себе, хоча, крім собі подібних, у них за спинами нікого немає. Лише тіні та кредити.

Місто вдень — це місто людей. Лише засвітла можна по-справжньому оцінити всю масштабність мільйонника: люди йдуть по тротуарах, люди сидять на лавочках, люди в кафе, люди в парку, а скільки людей у метро, особливо зранку! Це не комп’ютерна гра, де, якщо звернути кудись не туди, то можна побачити шматки текстур та безмежність білого простору, ні — у Місті люди скрізь і постійно прибувають нові й нові.
І немає ніякого іншого вибору, як вливатись у цю людську амазонку початку робочого дня.
Інша справа спальний район. Тут тихіше, вена автостради майже нечутно пульсує за жилими масивами. Тут матусі на лавочках, діти на майданчиках. Бабуся з жовтим бідоном. Пузаті чоловіки у китайських капцях, в обіймах — товсті бутилі пива коричневого кольору. Неподалік п’ятиповерхівок — великий бак, по самі вінця набитий сміттям, і важкий дух навколо. Саме він вріжеться в пам’ять. Майже як неон, люди, бетон.

3.
На світанку Місто спить. Але і в цю пору воно живе.
О четвертій годині ранку на вулиці, по якій удень лише за хвилину може пройти людей з двадцять, — аж п’ятеро пішоходів: слюсар-збірник років сорока — на зміну, молодий поет у кежуалі — з «Ночі поезії», безхатько в порваній зимовій куртці — спати за магазином, довгов’язий любитель бігати по асфальту — до рогу лікарні і назад, ще хмільний гульвіса в одній футболці — сам не знає куди. Він просто стоїть біля «Кисету» і намагається зрозуміти: сниться йому Місто чи навпаки.
Ранок мегаполіса — пора обраних, ранок мегаполіса влітку — час богів. Цей стан треба застати і не кожному це під силу.
Коротка ніч, на кілька годин накинувши на Місто рядно темряви, спішно відступає і її морок вивітрюється з вулиць. Над річкою повзе туман. Гулка вдень траса з ночі покоїться в безмов’ї, світлофори, ніби повільніше, ніж зазвичай, міняють світло: червоне, жовте, а потім зелене, і в тихому антуражі це ніби медитація. Дивно безлюдна зебра. Вода ледь тремтить у калюжі, відбиваючи низьке сіре небо, і десь там, глибоко під землею, важко суне поїзд метро — перший відучора.
Магія безлюдного ранку закінчується.
І ось дорогою повільно пливуть дві цистерни, які миють шосе, котиться біла автівка поліцейського патруля. Ще трошки — і траса заповниться різномастими коробками авто, повітря заповнять гул, шум, голоси, дзенькання, човгання ніг, музика, йтимуть люди, багато людей.
Та це буде потім. Поки все спить, на вулицю виходять вони, справжні господарі ранкового Міста.
Собачники.
Скільки не ходи вранці, — чи рано, коли сіріє, чи вже ближче до початку часу пік, — зрозуміло одне: зустрічі з цими двоногими створіннями в спортивному одязі, шапках чи легких шортах не уникнути. Двоногі ведуть на повідцю інших, чотирилапих. Авжеж, їх (людей, псів) можна зрозуміти — п’ята ранку — максимальна доступність такого бажаного в Місті простору, без велосипедистів, бігунів чи закладчиків, однак надіятись на повне єднання з тишею на самоті не вийде — он хтось йде назустріч, а там ще і ще...
Людей без Міста не існує. Як і Міста без людей.
***
Та осінь стала особливою. Цього разу розлука з Містом була найдовшою — шість місяців, і не було вже надії побачити знайомі бетонні пейзажі. Там, за якихось сто кілометрів на Схід, за річкою, уже пів року як панує зовсім інша реальність. Формою схожа на страшний сон, суттю — на в’язницю. З купою військової техніки. Підвалами і катуваннями електрикою. Чужими знаками і прапорами. Чужими людьми й чужою мовою. І свободою. Від цивілізації та безпеки.
Пів року — але в Місті немов ціла вічність минула. Колись повнокровна артерія проспекту надвечір понеділка майже безлюдна — не видно групок молоді зі слабоалкогольними напоями, людей з роздатковою рекламою… порожня зупинка тролейбуса… опущені жалюзі м’ясного магазину.
На місці ларька — лише понівечена купа пластику та металу. Пробита снарядом стіна багатоповерхівки і чорні від пожежі вікна. Далека, але басовита канонада артилерії.
Це — зовсім інший стан, не ніч, не день і не ранок. Це ніби сон, кошмар. Та навіть страшний сон завершується пробудженням, як зима — весною, а смерть — вічністю.
Місто досі живе. І життя це нікому не забрати.
__
#харків

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)

не сподобалось
сподобалось
дуже сподобалось



кількість оцінок — 2

Рецензії на цей твір

[ Без назви ]

© Natalka Myshkevych, 21-03-2023
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 1.0329968929291 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Історія Європи. Український погляд
Кожен з нас має знати історію власного народу. Бо історія – це його посвідка на проживання на рідній …
Погляд на світ через призму пародії.
«Прометей поміж грудей» – тільки ця провокативна назва збірки чого варта! І це не натяк, це те, про …
День Соборності України
Вітаємо всіх з днем Соборності! Бажаємо нашій державі незламності, непохитності, витримки та величчі! …
Українські традиції та звичаї
Друзі! На сайті “Онлайн Криївка” є дуже цікава добірка книг про українські традиції та звичаї. …