3.06.2007. 16:00. Відбулися Перші гоголівські читання!
Але почну із самісінького хвоста, тобто від того моменту, коли ми з Анею Хромовою о 21.30 сіли до маршрутки і вона, буквально озвучивши мої думки, промовила: “давно я так не хвилювалась...” Справді, хвилювання було неабияке, перші хвилини свого читання взагалі не могла зрозуміти суть того, що читала:) Але слухачі були надзвичайно вдячні, атмосфера – тепла і затишна...
Експозиція
Отже, читання відбувались у самому центрі, у одному з найстаріших районів Києва, у мистецькій галереї “Ірена”. Невеличке затишне приміщення, що складалося з кількох кімнат, гостинно вітало дзвониками на дверях, усіх, хто заходив до тієї мистецької господи, сповіщаючи редакцію про прихід “новеньких”. Кімната, в якій відбувалися читання, була прикрашена макетами майбутніх обкладинок наступного альманаху, тим самим анонсуючи наші літературні досягнення та оприсутнюючи персону Того, про кого варто написати окрему новелу, але я до цього ще повернусь... Відразу хочу сказати, що підготувалася редакція до цього заходу творчо та за всіма можливими правилами (гостинність, щирість, креатив, щедрість це тільки невеличкий перелік асортименту, яким зустрічали Мирослава та Світлана). Оскільки я прийшла трохи раніше, то мене відразу долучили до серверування фуршетного столу:))Виходило у мене це кепсько, про що свідчило “шикання” на мене Світлани:)), оскільки з фантазією щодо білих серветок у мене явно не складалось, тому вона доручила мені тільки розкладання печива. Тим часом Макс Сторожук вправно відкорковував чималий “погрібець” усіляких вин, а Антон Санченко вправненько навішував на мої та Світланині вушка розкішні макаронини містифікацій про те, що він зовсім не моряк, а всі його морські пригоди – звичайнісінькі вигадки. Тоді прийшла Мирослава і строго так подивившись на нього, промовила: “Антоне! НЕ вводьте людей в оману....” На що наш великий містифікатор задоволено заусміхався, бо “заплутати” декого йому таки вдалось...
Зав”язка.
Рівно о 16.00 Читання розпочались (під яскраві спалахи фото та відео камер). Відразу скажу, що прийшли не тільки усі ті ГАКівці, що були заявлені у списку, але й багато-багато гостей, вболівальників, фанатів... Тим, кому не вистачило місць на лавці та стільцях, просто та по-домашньому примощувались на підлозі темно-коричневого дерева (ми відразу з Анею зауважили, що така підлога нам подобається, я так підозрюю, що то ламінат з горіхового дерева)))
Розвиток подій.
Умовно читання поділялись на квартети. Тобто 2 прозаїка+2 поети, а потім перерва на 10-15 хвилин, що являла собою вільне спілкування, обмін телефонами-адресами-враженнями-компліментами, смакування солодощів та різних напоїв.
Читання.
Найбільше мене здивувало те, що наші гаківці не тільки прекрасно пишуть, але й майстерно декламують. Було тут все: від спокійної та елегантної манери Ані Хромової, від чіткості та зосередженості на слові Мар”яни Максим”як авторські емоції змінювались експресією Олеся Коржа, Макса Сторожука. А виступ Дмитра Куракіна був дещо суголосним із манерою Маяковського, що додавало специфічної родзинки до читань (щоправда деякі тексти автора більше вигравали не змістом, а манерою подачі – і це не є мінусом, а тільки акцентом на важливості уміння володіти манерою читань).
Говорити, що читання є тільки читаннями – це абсолютна помилка. Оскільки виступ Андрійка Зланіча був схожий на театральне дійство вистави одного актора (і це було справжнісіньке шоу), а Кока Черкаський порадував глядачів-слухачів піснями від “Вурдалаків” та читанням власного огповідання з елементами рольових інсценізацій разом із Мар”яною Максим”як та Зіпою.
Моїм власним відкриттям став Олексій Тимошенко, озвучивши новелу “Життя і сміття”. Справді – величезний респект автору!!!
Гості.
Добру порцію сміху отримали слухачі від оповідань Олександра Дерманського (сучасного професійного українського казкаря). Саша, якщо ти читаєш цей мій опус, я дякую, що прийшов, читав, слухав... Надіюсь, твої оповідання незабаром з”являться на ГАКу.
Кульмінація. Вразило.
Щоб там і хто не казав, а ми таки сама справжня спільнота. Навіть не домовляючись між собою, усі ми заявили про тих ГАКівців, що не змогли приїхати на читання. Кока привіз книжечку Ольги Мігель, говорив про Юрія Камаєва та згадували Олеся Бережного. Особисто я взяла на себе сміливість прочитати поезії Дани Рудик та Оксани Лущевської. А коли вийшла Мирослава і прочитала вірші Сергія Татчина, зналася буря... Андрійко Зланіч схопив альманах і почав читати “Вірші другові”, я не стрималась і заявила, що найбільше до вподоби “Трофейні щоденники”, безумовно, ми з Андрійком у бійку не полізли, але наступного разу хто знає:)) Справді, ми не уявляємо, Сергійку, цей сайт без тебе. І чесне слово, якби ти був учора “там”, то мав би ризик не повернутися додому, оскільки ми би тебе просто розтягнули на сувеніри:))
Розв”язка.
Ми вийшли з Анею з галереї майже останніми. Вкотре подякувавши усміхненій, але страшенно втомленій Мирославі та бабусі (очевидно власниці галереї), подалися дощовим проспектом додому.
Часто доводилось мені ходити на різні акції, зустрічі, презентації... Але подібного заходу із такою кількістю позитиву мені відвідувати не доводилось. І то не просто голі емоції, це просто так воно було.
Дякую, люди, що ви такі є прекрасні!!!
