Я оце сьогодні стояв у черзі в супермаркеті і раптом зрозумів, що вможливлення безумовності — це майже те саме, що і надання перспектив відсутності будь-яких апеляцій, а сама суть даного питання полягає в самій суті цього ж таки питання, адже зрозуміти причини — це виконати певні мисленнєві операції, у результаті чого ми дійдемо певних висновків. Інакше, безумовно, виникне вакуум, що означатиме простір, вільний від речовини, а це вже становить неабияку проблему і може призвести до непередбачуваних наслідків, що в нинішній культурній і політичній ситуації не надто добре. Утім сам процес протікання, самозаглиблення, аналізу, дослідження, вивчення, навіть у середині XVIII століття, засвідчив свою ефективність, продовживши масове поширення після Першої та Другої світових воєн, не зазнавши суттєвих змін і трансформацій. Проте, все ж, ми можемо виділити два аспекти: перший — його зазвичай означують на початку, а сам він отримує певне цифрове позначення, і другий, який подається за ним, однак, цифрове позначення у цьому контексті має геть зовсім інше. Певна неузгодженість, утім, суттєво не впливає на постановку питання, адже зазвичай порядок денний уже затверджено, і база, якщо продовжувати цю думку, безапеляційно дотримує основи, котра, водночас, ніяк не змінює каркас, про який писали ще послідовники т. зв. "наукових вчень", які аналізували дослідження вже вивчених питань. Що ж до самого простору, часу і його місця в системі координат, то можна ще додати, що ці всі поняття є просторово-часовими, і до них, безумовно, дотичний топос, котрий інколи трактується як томос або хронос. Внесемо ясність у наше внесення: час ковергентно асимілює семантику місця, водночас простір — це термін наднауковий, який передбачає як діахронічну синхронію, так і синхронізовану діахронію, що також інколи виявляється на рівні ризомних сполук у терцових партіях мислєннєвих фугато і піколо, альбертієвих басах і ейншейнівських ударних партіях акцентованої стилістики хризопеїчних зрізів, звісно, в секулярному контексті. Інше питання стосується більше кінематографу. Рустикальний петрикор музичних виражальних засобів рахманних тенденцій завжди еволюційно поступальний, водночас омерта як така, загалом і водночас, переакцентовує увагу послідовників американської (та, мабуть, і діахронічної) сфумато на зовсім інші ракурси. Повертаючись до питання кінематографу, можна з упевненістю зазначити: про щось упевнено стверджувати в цьому контексті недоцільно, ба навіть ариматично (не плутати з терміном, виведеним Дж. Жданським у рамках вивчення досліджень праць т. зв. «філософії етимології»). Отже, як можна помітити, все насправді дуже просто, і виникає подив, чому це було складно зрозуміти, адже все лежить на поверхні чи, можливо, не все.
