Мадам Батерфляй
"Чи любите ви Брамса?" запитала якось у світу одна харизматична француженка.
"Чи любите ви Пуччіні?" - запитала несподівано я сама себе, помітивши на театральній афіші дивовижне прізвище. Місто - попри війну, тривоги, вимкнення електрики - намагалося жити. Афіша була красива, а чудернацьке прізвище обіцяло чи то неймовірну глибину пучіни, чи то здуття і кольки - одне з двох точно.
Оперний театр святково зблискував вогнями, коло ошатного входу прогулювалися різноманітні любителі оперного мистецтва . Тут тобі й підстаркуваті музи із намальованими бровами, і суворі чоловіки у камуфляжі на милицях - лише вчора з війни, і молоді дівулі з найновішими гаджетами у обвішаних золотом руках - наче й немає війни, і навіть кілька іноземців з наплічниками.
" Мадам Батерфляй" - так називалося оперне дійство, куди мене занесла доля. В оперний театр. Соромно зізнаватися - вдруге у житті.
Вперше там я дивилася балет "Бембі" - у далекому дитинстві, на гальорці під стелею. Стеля мене тоді зацікавила більше - золота й розмальована.
Тому перший раз не рахується)
Всередині оперний театр був таким же величним і переконливим, як і зовні. Мармурові сходи, високі дзеркала, ліпнина й золото, амури та різноманітні боги музик, драм та комедій, які насмішкувато поглядали з картин на публіку.
О, як велично подала мені нумерок працівниця гардеробу, о, як вишукано походжали коридорами знавці та критики, о, як багатообіцяюче видавав різні музичні звуки оркестр, налаштовуючи інструменти десь у нетрях...
Нарешті - дзвінок!
Моє місце збоку в останньому ряду - селяві! - і перед моїми очима розгортається барвиста картина. Публіка найрізноманітніших штибів, форм і фасонів займає місця. Зблискують ефектні декольте, пікселить військова форма, мерехтять буденні картаті сорочки...
Потрошку стає зрозуміло, що ряд попереду - повністю арендований для представниць клубу поважного віку. Вони - наче зграйка школярок -
старанно займають місця згідно якогось списку.
- Ольга Матвіївна - тут? - хрипко запитує ділова жіночка, пофарбована у фіолетовий.
- Ні, ще немає, а от Галина Семенівна вже підходить! - деренчить мадам у жовтому капелюшку й затісних оксамитових штанях.
- Так... Алевтина Олександрівна...
- Є!
- Мирослава Павлівна?
- Є.
Фіолетова Мадам відмічає щось маленькому блокнотику, уважно оглядає зал.
- Персефона Вальдемарівна де?
- Ой, немає... Зараз задзвоню! - поскрипує вставною щелепою якась підстаркувата герцогиня у мереживі на зморщених руцях.
Другий дзвінок. Зал вирує і вібрує.
Герцогиня дістає із складок мережива стареньку кнопочну моторолу і тисне до вуха.
- Персефоно Вальдемарівна, Ви де? - Це я, Стефанія Леонтіївна! Алло!.. Алло!.. Персефоно Вальдемарівно, як забули? Негайно викликайте таксі!
Маєте бути! Мають бути всі! Алло... Алло! Не знаєте як викликать таксі?
Третій дзвінок.
Світло поволі гасне. Занавіс підіймається. Оркестр виводить перші ноти.
- Персефоно Вальдемарівно, набирайте 749
Набрали? Набирайте! Алло! Алло!.. - шипить десь попереду-збоку герцогиня.
На сцені пурхає закохана Батерфляй. Пінкертон молодечо притримує тісненький військовий френч - щоб не тріснули й не повідлітали гудзики на найвищих нотах. В текст італійського лібретто органічно вписується громоподібний шепіт збоку.
- Передайте будь-ласка отій пані, що Персефона Вальдемарівна вже їде... Скоро буде!
Пінкертон і Батерфляй щойно на сцені стали подружжям, коли по проходу між кріслами посунуло в мій бік щось велике у великому дамському капелюсі.
І цей капелюх усівся просто поперед мене. Затуливши капелюхом той шматочок сцени, який з мого місця було видно.
Персефона Вальдемарівна - прибула!
Наступні дві дії - й до кінця - вона успішно прохропіла, час від часу прокидаючись і скрикуючи " Браво!"
Чи люблю я оперу й Пуччіні?
Я досі не зрозуміла, якщо чесно)
